пошук  
версія для друку
28.07.2010 | Галя Койнаш
джерело: www.pravda.com.ua

Правосуддя під контролем Президента

   

Зранку 27 липня ЗМІ нас потішили повідомленням про те, що „Янукович контролює кожне порушення прав журналістів”.  Схоже, слова всіх гіпнотизували й бравурним маршем загуляли Інтернетом, так би мовити, самотужки, без коментарю.

Хоча те, що повідомлялось про чергову зустріч Президента з Міністром внутрішніх справ, могло би читача насторожити.  Адже наприкінці березня ЗМІ радісно передали слова Президента тому самому п. Могилеву щодо того, що неможна скорочувати „ту частину апарату МВС, яка займається правами людини” та що треба розширити „заходи із захисту прав людини, а не навпаки”.

Управління скорочено, заходи із захисту прав людини фактично скасовано, проте продовжуються зустрічі, де пан міністрінформує Президента „про виконання вказівки Глави держави стосовно забезпечення дотримання прав людини в органах МВС”, виступи заступника голови Адміністрації Президента про те, як Президент все зробив, аби управління було відновлено, та й підставний „правозахисник” і член колегії МВС України Е.Багіров в ефірі стверджує, що „“ никто Управление по мониторингу прав не упразднял. эта структура работает...” 

Чудово розуміють, що повторення – не тільки мати навчання, але могутніший засіб із промивання мозків. 

Тепер нас запевняють, що „Віктор Янукович триматиме на контролі всі розслідування фактів порушення прав журналістів”.  Чому він про те не захотів порозмовляти з представниками „Репортерів без кордонів” 20 липня, нам не повідомляють, хоча наступного дня Президент перервав відпустку, аби влаштувати державного рівня прийом патріарха Кирилу.

Так само й не пояснюють, що саме розуміється під президентським контролем, коли журналісту Сергію Андрушку, кого побив співробітник охорони президента, відмовляють у порушенні кримінальної справи, та й керівництво Управління державної охорони відмовилось навіть назвати ім’я охоронця, не кажучи вже про звільнення.

Пізніше Президент обрадував тільки своїх соратників, підписавши Закон про судоустрій та статус суддів.  Підписав одразу низку законів, зокрема й два спірних, але тут зосереджусь на законі, котрий, як нам повідомляють, «визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні».  На сайті президента все завжди нагадує рекламу зубної помади – зуби засліпляють білизною та чистотою.  Закон ніби „запроваджує прозору процедуру призначення судді на посаду вперше”. Що мотиви авторів закону цілком прозорі, можна не сумніватися, втім це нічого спільного з прозорою процедурою призначення, звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності не має.

Багато написано про цей закон, зокрема й стаття під промовистою назвою Новий Закон про судоустрій: швидке і неякісне правосуддя від розумних, але залежних суддівСлід зазначити, що законопроект (спочатку два окремих) розроблявся не один рік, й кілька разів уже розглядався Венеціанською комісією Ради Європи.  Судова реформа має нарешті боротися зі системною корупцією судової системи, але, на превеликий жаль, політики всіх фракцій не поспішали розлучатися з можливостями чинити тиск на суддів. 

Хотілось би відчути задоволення від такого стрімкого прозріння правлячої коаліції та Президента, який сам подав цей законопроект до парламенту, але даруйте, не виходить.

Почнемо з того, що майже всі серйозні застереження щодо закону стосуються саме тих змін, що впровадила нова влада.  Найсуттєвіші моменти перераховані у зверненні до Президента з проханням заветувати Закон і повернути його до Верховної Ради зі своїми пропозиціями.  Деякі нововведення не відповідають ані Конституції, ані європейським стандартам.  Вони ставлять під загрозу незалежність суддів та доступ до справедливого судочинства всіх громадян. 

Замість того, щоб дочекатися висновку Венеціанської комісії, правляча коаліція 7 липня взяла й ухвалила Закон, що навіть за зауваженнями Головного юридичного управління не відповідає вимогам Конституції, Регламенту ВРУ та не узгоджується з іншими законодавчими актами.

У своєму прагненні доконати „судову реформу” рекордним темпом, нардепи спромоглись проігнорувати й сумніви щодо деяких моментів цього закону, неодноразово висловлені не тільки українськими фахівцями, але й співдоповідачами Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), й окремими представниками Венеціанської комісії Ради Європи.  Співдоповідачі ПАРЕ звернули увагу до „низки потенційно політично вмотивованих положень” й висловили стурбованість з приводу недавнього призначення Президентом Валерія Хорошковського, Голови СБУ та власника „Інтеру”, членом Вищої ради юстиції, „незважаючи на потенційний конфлікт інтересів, оскільки СБУ відповідальна за розслідування та обвинувачення проти суддів в Україні”

Вони не звернули уваги й на відсутність обіцяного висновку Венеціанської комісії, що особливо дивно з огляду на зустріч у Страсбурзі 27 квітня ц.р. Президента Януковича з Головою Венеціанської комісії. Адже читаємо, що Президент „ініціював зустріч для обговорення процесу впровадження судової реформи в Україні та зважаючи на необхідність проведення комісією експертизи нашого проекту судової реформи”.

А нардепи вирішили не дочекатися висновку.  Та й як виявилось, Комісія отримала тільки законопроект у першому читанні.  У відповідь на наше вимушене звернення до Венеціанської комісії, отримали лист, в якому Голова ВК повідомляє, що зауваження, з огляду на брак часу, були дійсно попередніми.  „Вони також не стосуються остаточної версії ухваленого закону й не закону про порушення право на оскарження.” 

Часу було обмаль, але протягом лише 5 днів до нашого звернення про застосування вето приєднались 130 громадських організацій та небайдужих людей, зокрема й з Канади, США та Австралії. 

Всі усвідомлюють надзвичайне значення для розвитку та економічного процвітання України безсторонності суду.  Саме про те була мова під час згаданої зустрічі Президента з Головою Венеціанської комісії.  Президент тоді цілком слушно зазначив, що „неможливо залучити іноземні інвестиції без дієвої та ефективно функціонуючої судової влади». 

Про те чуємо та читаємо багато красивих слів. Втім, 27 липня Гарант Конституції підписав закон, що не відповідає ані Конституції ані європейським стандартам, й що  матиме згубніші наслідки для країни.  Якщо він чи його прес-служба справді гадають, що досить надати сумнівним та неконституційним законам трохи глянцу, а всі повірять, що це „судова реформа”, вони глибоко помиляються. 

Інвесторам не потрібні кишенькові, політизовані судді та влада, що так нахабно всіх обманює, не враховуючи ані вимог, ані інтересів громадськості.  За лічені місяці різко погіршилась ситуація з правами людини, ухвалено принаймні два закони (підписаний сьогодні та Закон про захист персональних даних), що вкрай негативно позначаться на економічному, не тільки демократичному розвиткові держави, та й зараз розглядаються інші. 

Годі себе обманювати – про інтереси демократичної України нинішня влада готова дбати тільки на словах.  Пора до тих слів значно прискіпливіше ставитися, та й інформувати всіх, як в Україні, так і за кордоном, про разюче провалля між словами та діями, допоки не пізно.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори