пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201022
05.08.2010 | Інна Сухорукова

Одвічні питання

   

Обидва одвічні інтелігентські питання постають перед нами.

Перше – «Хто винний?», друге – «Що робити?»

На перше відповісти легко – винуваті ми самі. І ніхто більше. Я не кажу про самі президентські вибори, коли національна інтелігенція, розслабившись, проголосувала проти усіх. А тепер сама себе кляне та лає. Я кажу про 5 років якоїсь дивно безпорадної заспокоєності. А в країні – і ми про це постійно писали – нічого не робилося, щоб демократія європейського рівня прийшла до нас назавжди, щоб менш жорстокою і більш адекватною стала і сама система влади, і окремі галузі цієї системи. Суспільство тихенько собі заспокоювалось і похрапувало уві сні, а влада нічого не робила, щоб в тюрмах не знущались над затриманими, в лікарнях – над хворими, а в учбових закладах над вчителями (викладачами) і школярами (студентами). Додати ще проблеми армії і соціального захисту населення, і таке враження, що знаходимось в абсолютно неадекватному світі, де все перегорнуто з ніг на голову. А суди, які не судять, а частіше за все виконують чиїсь замовлення, а міліція, яка не захищає громадян, а веде проти них тиху війну? Достатньо, щоб втратити будь-які надії на побудову бодай схожого на європейське суспільства.

І це прийшло не зараз. Так, добра воля міністра внутрішніх справ пана Луценка ввела дієву систему спостереження за діями міліції. Він створив у міністерстві Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності МВС. Його представники були у кожній області і ніяк не залежали від місцевого керівництва МВС. Вони багато чого досягли, багато конкретних проблем вирішили – і це чудово. Але добра воля одного міністра нічого не змінила в системі, бо скарги на дії міліції, якщо ситуація потребує не адміністративного рішення (про дисциплінарне покарання, припустимо, звільнення), а відкриття кримінальної або цивільної справи повинні розглядатися прокуратурою, а потім судом. Засуджених за катування громадян міліціонерів – одиниці. Скарг на катування чи жорстоке поводження – безліч. А скільки справ не дійшло до суду, бо прокуратура їх поховала? Адже ніхто не реформував судову систему, не відбулося реформи у прокуратурі. Тобто правоохоронна система зазнала не системних змін, а тимчасового покращення в деяких аспектах. І все, повторюю, залежало від доброї волі керівника системи. І, як тільки цієї доброї волі не стало, а керівника МВС змінив новий чиновник – все миттєво повернулося до старого устрою. Навіть стало гірше, бо і в суспільстві, і в політиці почались зміни, які не влаштовують велику частину українців. Отже, почалися стихійні акції протесту (їм би не вщухати попередні 5 років!). Отже, міліція, ставши на бік влади, почала по повній програмі порушувати права громадян. Якби відбулися законодавчі зміни і змінилося правозастосування за останні 5 років – повернення до старого було б майже неможливим.

В Європі партії міняються місцями постійно. Демократи і республіканці, лейбористи і консерватори, але засади державотворення, і, особливо, ситуація з правами людини не змінюється на гірше: суди судять, лікарі лікують, викладачі – навчають. Тобто держави, на відміну від України, функціонують більш чи менш прагматично і злагоджено.

Наша держава за 5 років дійсної свободи, коли кожен, хто хотів, міг щось зробити на користь державі і суспільства, не просунулась ані на крок у функціональності, прагматизмі, злагодженості структур. Можна закидати Президенту Ющенку, що він нічого не робив. А що робили всі ми?

На друге питання «Що робити?» – відповідь значно коротша: не бути такими безпорадними сплюхами. Прокинутись і захищати себе і свою країну.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль