пошук  
версія для друку
10.08.2010 | Галя Койнаш
джерело: www.telekritika.ua

Без прального порошку

   

Гадаєте, що безглуздість реклами негативно позначається на прибутках?  Помиляєтесь  У війні за пересічних покупців упаковка, повторювання гасел, тощо, переконують не гірше сильної аргументації. Скоріше, ліпше, бо від аргументів та суперечностей голова болить, і все одне не знаєш, що вибрати.  

Не надто відрізняється війна за підтримку пересічних громадян, про що чудово знають, як фахівці, так і ті, хто їх беруть на роботу, хоча, звісно за зовсім інші оклади.  Згідно з недавнім повідомленням, Лондон уже став міжнародною столицею „відмивання репутації”.  До РР-фірм звертаються, серед інших, лідери деяких пострадянських держав.  Витрачають  мільйони.  Скільки видає українська влада та й інші політики на ПР-фахівців невідомо, але ж, напевно, не копійки.

Чи безсильні ті, хто не хоче, щоб репутацію держави та влади треба було відмивати?  Вважаю, що ні, і пора трохи помізкувати над пропагандистським арсеналом влади і скоординувати зусилля з протидії. 

Почнемо з чергового „профілактичного заходу” СБУ, тобто виклику та взяття розписки з блогера Олега Шинкаренка.  Висміюють і активно розповсюджують роздуми Шинкаренка про те, чи знайдуться люди, готові вбити Януковича, Г. Герман та інших високопосадовців. Жваво дискутують іще, чому саме до нього завітали, адже подібних постів безліч.  Підозрюю, конкретна жертва тут не при чому. Важливо лише, аби сам блогер не був відомим активістом. Пости, що начебто занепокоїли пильних сбушників є до дивного позбавлені незручних конкретних претензій до влади. Головне, є слова про насильство.  З приводу останнього шансів дуже мало, що знову виникне галас за кордоном, як це було у зв’язку з візитом до ректора Українського католицького університету чи зі скандалом навколо Ніко Ланґе.  Та й вдома, навіть якщо історія таки дійде до якихось телеканалів, значна частина населення схвалять таку пильність, адже „йшлось про вбивство”. 

Тішить, що блогери не дають себе залякати, але непокоять акції, де всі бажаючі пишуть у своєму блозі, що хочуть вбити Януковича.  У минулому році заклики боротися с Національною експертною комісією зі захисту суспільної моралі матюками скоріше зіграли на руку п. Костицькому + Ко.  Обставина в країні стала значно серйознішою, й годі висміювати дурнів, що вбачили погрози там, де їх немає.  Вони не дурні, та й достеменно розуміють, що для них становить небезпеку.

Коли телебачення значною мірою опинилось під контролем людей, близьких до влади, коли тиск державних органів дедалі чіткіше дає про себе знати, голоси протесту не так важко змаргіналізувати.  Із суто стратегічних міркувань вважаю, що не можемо собі дозволити відстоювати право як на матюки, так і на слова про вбивство політиків у власному блозі, як би це не узгоджувалось із ширшим розумінням свободи в плюралістичному суспільстві.

Боротися треба так, аби це справляло дискомфорт у влади, викривало та розповсюджувало інформацію про брехню та всі дії, завідомо несумісні з демократією та верховенством права. 

У п’ятницю оприлюднений лист від Президента блогерам.  Лист з’явився на другий день після відповіді прем’єр-міністра Росії Путіна на дуже критичний пост російського блогера, і напевно не виграє від порівняння. Втім, треба сказати, що хід для певної аудиторії більш-менш виграшний. Милий дядько не сердиться на гарячі голови, що пишуть про бажання його вбити, а дещо зловісну нотку про те, що мають щосили запобігати допитам можна по-різному тлумачити.

Милий дядько визнає помилки, навіть м’яко критикує СБУ та й пропонує зустрітися.  „Але трапляються і такі перегини як, наприклад, історія з блогером. Думаю, що наша з вами позиція із цього приводу допоможе керівництву СБУ відкоригувати стиль своєї роботи”.

Тобто, СБУ публічно вибачиться, поверне розписку?  Може заодно пояснить, чому читає такі блоги?  А може, варто публічно попросити про зустріч, щоб з’ясуватися, про які помилки йдеться, і як збираються їх відкоригувати?  Чимало таких „помилок” уже накопичилось.  Місяць тому, в  своєму листі Кремеру, Ганна Герман теж мала бравурні слова про помилки.

„ми вміємо також виправляти свої помилки. ... погана та влада, яка не вміє визнавати і виправляти свої помилки.  Я говорю зараз про відомий інцидент в Українському Католицькому університеті, коли до ректора о. Бориса Гудзяка приходив офіцер СБУ. Голова Служби Безпеки Валерій Хорошковський цими днями побував у Католицькому університеті і зустрічався з ректором. Він приніс о. Борису Гудзяку вибачення і ректор прийняв їх. Між ними відбулася щира і відверта розмова. Переконана, буде вичерпано в гідний спосіб і інцидент з представником фонду Конрада Аденауера.”

Це при тому, що в інтерв’ю сам Хорошковський абсолютно недвозначно дав зрозуміти, що нічого поганого він не бачить у подібній практиці.  Нагадаємо, що про той візит стало відомо лише завдяки громадянській позиції отця Бориса.  Жодних підстав не маємо вважати, що й таких візитів до інших ректорів не було.  Так само незрозуміло, як може бути вичерпано інцидент з представником фонду Конрада Аденауера, коли спочатку СБУ, потім ГПУ, стверджують, що жодних порушень не було, й що йому було заборонено в’їзд до України на підставі положення закону, що передбачає заборону „в інтересах  забезпечення   безпеки  України  або  охорони громадського порядку”.

Напрошується висновок, що „вичерпана” має бути увага ЗМІ, а слова щодо виправлення „помилок” мають суто ритуальний характер. 

Прикро, що увага громадськості та ЗМІ швидко вичерпується, та й питання, які би викрили фальш і нахабну брехню у словах політиків, часто взагалі не ставляться.  Минулого тижня Президент замальовував грандіозні плани для Криму та вирішення всіх проблем.  Звучало просто чудово.  Адже плани теж можуть бути голими, якщо ніхто навіть не пробує ближче придивитися.   

На телеканалах все, на жаль, ясно, але чому навіть в Інтернет-виданнях панує режим копі-пейст?  Навіть на тих сайтах, де з’явилися критичні статті щодо закону про судоустрій чи наступ на свободу слова, чисту пропаганду з президентського сайту передано без одного слова аналізу чи пояснення, що лунають інші точки зору. 

Певною мірою все природно, зокрема й питання: скільки можна говорити одне і те ж саме?

Допоки не отримаєш відповідь, чи не стане ясно всім, що відповідати не збираються.  Дуже добре, що ТВі подав позов до Президента про визнання незаконним указу від 31 травня про призначення голови СБУ та власника Інтеру членом Вищої ради юстиції.  Приводів для подібних позовів більш ніж достатньо, та й без суду, не зайве питати раз за разом, чому, наприклад, законодавці ухвалюють та Президент підписує закони, що суперечать Конституції.    

Тут блогери, зокрема й ті, хто мешкають в інших країнах, зможуть допомогти.  На телеканалах дедалі менш аналізу, та й чимало суспільно важливих тем скрізь замовчуються.  Навіть у тих ЗМІ, де можна ще друкувати критичні матеріали, ясно, що опублікують один-два тексти, не більше.  Тобто, критика поневолі вщухне, а пропаганда продовжиться – чи доводиться сумніватися, що саме люди запам’ятають?

Інформація про візит до ректора УКУ облетіла весь світ, і це викликало рішучий протест, від якого владі не вдалось відмахнутися. Звісно, треба  враховувати елемент шоку від раптової появи відразної примари. Втім, упевнена, що йшлось теж про сильну та солідарну мережу небайдужих людей, що дуже оперативно долучили й інших. 

Наприкінці липня, вже другий раз за лічені місяці, спостерігаємо використання співпрацівників ДАІ для перешкоджання віруючим, які хотіли взяти участь у святкових заходах у День хрещення Русі в Києві. У травні внаслідок тих самих недопустимих дій ДАІ багато прихильників опозиційних партій не могли потрапити до Києва.  Майже всі телеканали проігнорували травневі події та й перипетії паломників у липні.  Суспільного резонансу фактично не було, незважаючи на кричущі порушення свободи слова, совісті та пересування й тривожні паралелі зі ситуацією в 2004 р.

Про результати безкарності правоохоронців та органів влади загалом не треба здогадуватися.

Теми замовчуються через слабкість позиції, острах перед тими, хто може вказати на правду, чи просто запропонувати альтернативу.

За моніторингом „Телекритики”, наприклад, ні один телеканал не повідомляв, що „Репортери без кордонів» назвали неприпустимим те, що глава СБУ одночасно керує медіа холдингом.  23 липня більшість телеканалів не вважали за необхідне повідомляти про те, що „Прокуратура не визнала нардепа Донія постраждалим від рук регіонала Стельмашенка під час ратифікації парламентом Харківських угод”.  Це особливо важлива інформація в світлі кримінальних справ, порушених тільки проти двох нардепів з опозиції, незважаючи на запевнення тої самої прокуратури, що розслідуватимуться всі порушення, незалежно від політичної партії. 

Кожного разу, коли влада, та й провладні телеканали, замовчують суспільно-важливу інформацію, треба якомога ширше її оприлюднювати, разом із запитаннями про причини замовчування чи стосовно тих тем. 

Бажано використовувати соціальні мережі типу Фейсбук, створюючи англомовну підтримку руху „Стоп цензурі” та розвинути мережу блогерів та інших, хто готові розповсюджувати інформацію, ставити запитання, чи лобіювати лідерів своїх країн, щоби ці запитання порушували вони.

Просто так, звичайно, не вийде, або згодом перетвориться в додаткове поле для політичної боротьби.  Звісно, потрібна координація та допомога, зокрема, й з розповсюдженням інформації  іноземними мовами. Необхідно, аби люди знали конкретно, що потрібно. Все це треба продумати.  З іншого боку, не так багато треба, аби вимагати відповідей на обґрунтовані запитання та й демонструвати, що про замовчувану інформацію будуть заявляти на весь світ – та на повен голос.

Коли людей багато, запитання лунають із різних країн та й незручна інформація публікується із подробицями про те, ким вона замовчується, побоюватися має тільки влада.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори