пошук  
версія для друку
10.09.2010
джерело: kiev.pravda.com.ua

Володимир В’ятрович : Приходь - здавайся!

   

1937 рік починався з першого стуку в двері, з першого «Гражданін, пройдьомтє», з першого страху «За ким?». Він набирав сили кожної ночі, коли хтось намагався не чути, що прийшли за його сусідом, коли хтось думав «А може, й справді є за що?», набирав сили з кожним полегшенням «Слава Богу, не за мною».

І кожної ночі тих «не за мною» ставало все менше й менше. Каток репресій підім’яв під себе спочатку сотні, відтак тисячі, десятки, сотні тисяч. Сотні тисяч, які легко могли зупинити його на самому початку похилої, але були розчавлені поодинці.

Перетворення спецслужби на інструмент репресій стало найстрашнішим, а тому й найціннішим уроком радянського минулого. Уроком, який повинен застерігати від можливостей повторення подібного на багато років. Це щеплення, здавалося, мало б забезпечити вічний імунітет від тоталітаризму, проте його виявилося так багато, що воно перетворилося на отруту, яка вбила пам’ять кількох поколінь.

Тому, можливо, багато хто не хоче помічати у діях теперішньої СБУ жодних сумних аналогій. Знову спрацьовує кляте «Це мене не стосується», яке дуже швидко може перерости у «Слава богу, не за мною».

Втручання в роботу засобів масової інформації, пресування громадських активістів, затримання міжнародних експертів - все це засвідчило, що наліт демократизму та європейськості на Службі безпеки був дуже тонким, його зняло першим же подувом вітру змін. А під ним виявився вічно живий образ «чекіста» - хижака, наділеного владними повноваженнями.

9 вересня о 7.30 шестеро співробітників СБУ без жодних пояснень на вокзалі у Києві затримали історика, директора національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого. Далі чотирнадцять годин «розмов» (поки навіть не допитів і ще зовсім «бєз прістрастія»), без права на дзвінок (поки ще не «бєз права на пєрєпіску»).

Причина такої завзятості нових чекістів, яка вилилася аж у понаднормовий робочий день, вкрай поважна. Забілий везе у комп’ютері державну таємницю. Тобто не те щоб зовсім усю таємницю, але, певно, якусь дуже важливу її частину, яка чомусь захована у документах УПА.

Саме матеріали понад півстолітньої давності виявилися секретом, на захист якого СБУ мобілізувала свої найкращі сили. Напевно, кляті бандерівці наперед знали усю інформацію про атомні об’єкти на території сучасної України, можливо, вони якимось чином отримали дані про її обороноздатність країни у 2010 році, у будь-якому випадку, вони мусили знати щось вкрай важливе саме для сучасної України, аби їхня інформація вважалася таємною.

Адже чинний в Україні закон визначає державну таємницю як інформацію, поширення якої може завдати шкоду національним інтересам України. Де знайшли таку в звітах про бої УПА з німцями та НКВД чи мистецько виконаних антисталінських листівках? Можливо, вона в сотнях кривавих сторінок, які розповідають про придушення визвольного руху?

Але тут у дію вступає ще одна цікава норма - державною таємницею не може бути інформація про порушення прав і свобод громадян, чим саме й були масові політичні репресії.

На жаль, інших документів у комп’ютері історика Забілого немає, тож треба, аби саме ці були видані за державну таємницю. Не особливо збентежив есбеушників той факт, що з цими ж документами можна ознайомитися в інформаційно-довідкових залах тієї ж СБУ у всіх областях.

Напевно, для того, аби вони врахували таку дрібницю, треба було про неї знати, тобто бодай раз відвідати електронний архів. Але думати - «удєл ботаніков», чекісти ж - діють.

Блискавична реакція української спецслужби на загрозу державності вилилася у те, що вже наступного дня після абсолютно неоформленого процесуально затримання і вилучення комп’ютера та жорстких дисків було порушено кримінальну справу.

З повідомлення сайту спецслужби: «Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями. Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація».

Тепер шукатимуть третіх осіб, яким, власне, і призначалася «таємна інформація». Полегшимо слідчим роботу і відкриємо ще один секрет: ця інформація призначалася історикам, журналістам, студентам, жертвам репресій, їхнім дітям, всім, хто цікавиться українським минулим.

Саме на її базі, сподіваємося, станеться колись справжнє переосмислення минулого, яке позбавить нас від рецидивів тоталітаризму у сьогоденні. Тож коло третіх осіб дуже широке - це всі ми з вами.

Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: «Забілий віз інформацію для мене!». Хай вони побачать, що «коло третіх осіб» здатне зупинити каток 37-го у 2010-му.

Зустрінемося у середу біля входу в будинок на Володимирській, 33 (чи, може, вже знов Короленка?). Прихопи диск із «таємною інформацію» для СБУ (її можна попередньо звантажити в електронному архіві на Ірининській, 4).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори