пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201026
21.09.2010 | Людмила Коваль
джерело: www.pravda.com.ua

Свобода від катувань. Ілюзії й реальність

   

«Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню…»,– Конституція України

Де-юре, ця норма імплементована в українському законодавстві.

Де-факто, і сьогодні, через 14 років після прийняття Конституції, жоден громадянин України не має жодної гарантії захисту від принижень, жорстокості, нелюдського поводження й навіть катувань.

Жертвою може стати кожний. І це не пусті слова.

Ось деякі факти лише за останній місяць:

14 вересня. Херсон. Журналіста газети «Вільний вибір» Дементія Білого побила охорона херсонського мера Володимира Сальдо, під час звіту останнього перед виборцями.

13 вересня. Львів. Після ночі в райвідділку міліції помер чоловік. На тілі молодого чоловіка знайдено 51 слід від ударів. Синці навіть на п’ятах. Міліціонери кажуть: чоловік ударився головою, коли впав.

10 вересня. Івано-Франківськ. Міліція влаштувала масові незаконні арешти. Формальна причина – пограбування квартири зама обласного керівника МВС, який мешкає неподалік вокзалу. Десь близько 17:00 почали хапати таксистів де попало. Їх витягували з машин, обшукували транспорт, тих, хто просив документи – кували в наручники й кидали в мікроавтобус. Пасажирів – висаджували. Декілька машин залишили посеред дороги незачиненими.

У відділку відбирали мобільні телефони – без опису, без понятих, знімали відбитки пальців, без будь-яких пояснень пакували в камеру.

До 23:00 автобус прибував тричі – кожного разу [привозили] близько 20 чоловік. Зі свіжопривезених випускали одиниці.

18 серпня. Селище Сосниця Чернігівської області. 34-річний чоловік повісився після «спілкування» з міліцією.

11 серпня. Село Новосавицьке Великомихайлівського району Одещини. Уночі 11 серпня в психоневрологічному будинку-інтернаті загинув пацієнт 43-річний Юрій Вовченко. За наказом санітарів до ранку його поховали. Згодом відкопали… У нього було тільки два цілих ребра, решта всі поламані. Тіло все в гематомах, щелепа зламана, очей узагалі не видно.

8 серпня. Маріуполь. У Приазовській жіночій виправній колонії № 107 практично повністю відсутня питна вода. Колонію, у якій утримуються майже 600 жінок, забезпечують водою лише два крани. Жіноча колонія під загрозою епідемії.

7–11 серпня. Ніжин. У будинку-інтернаті для дітей з ураженням центральної нервової системи померли 4 дитини й один дорослий. Про жахливі умови утримання життя дітей в інтернаті розповідає Ігор Луценко в статті під красномовною назвою «Дитячі інтернати: пекло поруч з нами».

За даними соціологічних досліджень, щороку більше 600 тисяч осіб стають жертвами нелюдського поводження тільки з боку органів внутрішніх справ.

Але це явище розповсюджене не тільки в спеціальних закладах міліції. Те ж саме спостерігається й у пенітенціарних закладах, інтернатах і лікарнях закритого типу, приймальниках-розподільниках, таборах для мігрантів тощо.

Якщо на свободі люди, до яких було застосовне насильство, можуть хоча б спробувати захистити свої права в прокуратурі або суді, то для осіб, позбавлених волі, така можливість є дуже примарною.

Прокуратура вкрай рідко належним чином розслідує скарги позбавлених волі. Й то при умові, якщо ці скарги взагалі доходять до прокуратури. Типовою їхньою відповіддю є: «Факти, викладені в скарзі, не підтвердилися».

За законом, держава несе відповідальність за осіб, що утримуються в місцях несвободи. І вона дійсно її несе. У тих рідких випадках, коли жертвам катувань вдається пробитися й виграти справу в Європейському суді,– держава, коштом державного казначейства, тобто, з кишені платників податків, виплачує заявникам призначену судом грошову компенсацію. При цьому винні в порушенні прав людини залишаються непокараними, або відбуваються мінімальним строками.

Де-юре, стаття 127 Кримінального кодексу встановлює кримінальну відповідальність правоохоронців за застосування тортур у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років або довічного ув’язнення.

Де-факто, суди продовжують кваліфікувати такі дії, як зловживання владою або службовим становищем та призначати значно менше покарання за статтею 365 Кримінального кодексу – від 3 до 7 років.

Проблема відсутності свободи від катувань для України не нова. З нею намагається боротися кожний новий керманич держави.

Ось і Віктор Янукович, прийшовши до влади, заявив про своє рішуче бажання викорінити катування в правоохоронних органах. Це й зрозуміло. Адже від ганебного явища страждають не тільки громадяни, а й міжнародний імідж держави, яка хронічно не виконує зобов’язань, узятих на себе перед Комітетом ООН проти катувань.

На жаль, словесні декларації гаранта Конституції поки не знайшли практичного підтвердження. Про це свідчать факти, викладені вище. Ну хіба що…

Як вже відомо, зовсім нещодавно міністерство юстиції розробило та направило на погодження до інших центральних органів виконавчої влади законопроект «Зміни до закону „Про Уповноваженого ВР з прав людини“», який, на його думку, має стати інструментом у боротьбі за свободу від катувань.

У цьому акті, до речі, розробленому потай від громадськості, мін’юст пропонує покласти на омбудсмена виконання функцій механізму щодо недопущення катувань. А щоб скоротити шлях від проекту до закону, зазначає, що законопроект не потребує ні громадського обговорення, ні додаткового фінансування з бюджету держави.

Де-юре, із прийняттям цього законопроекту формально буде вважатися, що в Україні створено національний механізм попередження катувань. Держава зможе прозвітувати перед міжнародною спільнотою про виконання ще одного взятого на себе зобов’язання.

Де-факто, це буде тільки ілюзія існування механізму попередження катувань.

І причин тут декілька.

По-перше, таємна розробка законопроекту суперечить рекомендаціям підкомітету з попередження катувань Комітету ООН проти тортур щодо відкритості й прозорості процесу створення національних механізмів попередження катувань із залученням інститутів громадянського суспільства, науковців, міжнародних та неурядових організацій.

Така утаємниченість доводить, що метою розробки законопроекту є не створення ефективного механізму попередження катувань, а бажання поставити жирну «галочку» у списку невиконаних Україною зобов’язань.

По-друге, запропоновані зміни до закону про Уповноваженого майже нічого не міняють у порівнянні з теперішньою його редакцією. Вони вимагають від омбудсмена дотримуватись Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, і уповноважують регулярно відвідувати місця несвободи.

Але омбудсмен з 1997 року наділений законними повноваженнями, цитую, «відвідувати в будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування й перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їхнього тримання».

Про те, як він «справляється» із цими повноваженнями, свідчать невтішні результати соціологічних досліджень та моніторингу самого омбудсмена.

Кількість жертв жорстокого, нелюдського поводження в місцях несвободи із часом не зменшується.

За довгих тринадцять років омбудсмену вдалося добитися деякого покращення умов тримання осіб у місцях позбавлення волі. Але перед проблемою застосування тортур ця інституція виявилася безсилою.

За винятком поодиноких випадків, коли омбудсмену вдавалося допомогти окремим людям, систему жорстокого поводження в місцях несвободи досі не зруйновано. «Хоч кілок на голові витеши – міліція продовжує ганебне побиття затриманих, зокрема, лікарів»,– безсило вигукує Уповноважений ВР з прав людини.

І ми розуміємо, що виконання функцій механізму щодо недопущення катувань йому не по-плечу.

Та воно й не може бути по плечу одній людині.

Особливо, якщо ця людина за багато років звикла до авторитарного стилю керівництва й не змогла, або не захотіла, налагодити ефективну співпрацю із громадськими організаціями. Адже без участі останніх у системі регулярних відвідин місць несвободи – діяльність механізму попередження катувань є приреченою на провал.

Ось така реальність. Ось такі ілюзії.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори