пошук  
версія для друку
26.09.2010 | Тімоті Снайдер [Timothy Snyder]
джерело: zgroup.com.ua

Хто боїться української історії?

   

Літніми вечорами мешканці західноукраїнського міста Львова приходять співати під пам’ятником Тарасові Шевченку, великому поетові, який пророкував незалежність України в ХІХ столітті, на вулиці, яку було перейменовано на проспект Свободи, коли 1991 року Україна стала незалежною від радянського правління. Пісня розповідає про гарних карооких дівчат, які тужать за відважними воїнами. В одній пісні молоді чоловіки повинні залишити свої домівки, щоб іти в партизани і боротися за свободу; в наступній їх оточують радянські війська й убивають. Одна з найбільш войовничих пісень закінчується "Ми закричимо "слава, слава, слава!" – аж земля стряснеться", їй акомпанують тупанням ніг об бруківку. Ці полум’яні українські жалобні пісні оминають той факт, що свого часу Львів був польським містом Львув, а перед цим габсбурзьким Лємберґом. До середини ХХ століття він був польсько-єврейським. Під час Другої світової війни німці вбили євреїв, а совєти виселили поляків, і місто, анексоване і приєднане до радянської України, було наново заселене українцями з навколишніх сіл. Українські націоналісти (деякі з них узяли участь у винищенні євреїв чи поляків) відчайдушно воювали проти радянської влади. Пісні, які прославляють їх, забувають про людей, які жили у Львові і ту роль, яку відіграли українські націоналісти в їх усуненні.

Ця версія української історії, наскільки недосконалою вона є, зовсім нещодавно була частиною національного дискурсу про минуле. Тепер українські історики, які привертають увагу до українського руху опору радянській владі, опинилися під тиском держави. 8 вересня СБУ під новим керівництвом, призначеним українським президентом Віктором Януковичем, заарештувала в Києві молодого історика Руслана Забілого, директора львівського музею, присвяченого окупації України Німеччиною та СРСР. Його звинувачують у намірі передати іноземцям документи, що містять державну таємницю. 13 і 14 вересня агенти СБУ провели обшук кабінетів наукових працівників музею, конфіскували два ноутбуки, які містили архівні документи для запланованої виставки про український рух опору. Тим часом музей передали в підпорядкування Інституту національної пам’яті, яким тепер керує комуніст.

Україна – це менше країна, ніж концентрований вираз усього найгіршого, що відбулося в Європі у ХХ столітті, місце, де було реалізовано плани сталінізму і націонал-соціалізму, які залишили по собі поля смерті всіх видів, множинні території забуття, повні проваль. Останній президент України Віктор Ющенко безуспішно намагався піднести західноукраїнський міф страждання й опору до рівня панукраїнської історії, канонізуючи націоналіста Степана Бандеру як героя України. Його наступник Янукович репрезентує частину України, об’єднану забуттям іншого типу. Південно-східна Україна була індустріалізована після штучного голоду, який організував Сталін і котрий убив близько трьох мільйонів українців. Хоча українці на Заході схильні забувати поляків і євреїв, мешканці Південного Сходу забувають замучених голодом українців, землі яких були іноді зайняті їх батьками чи дідусями та бабусями. У Східній Україні служба в Червоній Армії під час Другої світової війни, загалом, вважається героїчною, і націоналістів, які чинили опір поширенню радянської влади на Західну України, розглядають як чужинців і злочинців. Забуто також про злочини, вчинені самою Червоною Армією.

У незалежній Україні на СБУ поклали завдання організувати певне вибіркове відзначення цих подій. Своїм погано продуманим ходом Ющенко розширив сферу діяльності СБУ, включивши до неї нагляд за політикою національної пам’яті, зокрема контроль над деякими музеями. Зокрема, минулої зими, останнього тижня правління Ющенка, СБУ взяла активну участь у "судовому процесі", який визнав Сталіна та його посіпак винуватими в геноциді від час голоду. Він також дав дозвіл на те, щоб колишня радянська тюрма у Львові стала музеєм окупації України нацистами і совєтами. Музей присвячено версії історії, подібній до тієї, про яку тужливо співають у Львові: він представляє Україну як батьківщину українців, які героїчно борються проти німецької та радянської окупації. Янукович, який зайняв більш примирливу позицію до сталінізму, ніж його попередник, своє президентство почав із заперечення, що голод був геноцидом. Львівська тюрма, яка стала музеєм, тепер іронічно стала місцем арешту історика. За інформацією Української Гельсінської спілки, 6 одягнених у цивільне агентів СБУ заарештували Забілого на вулиці, без ордера, його допитували протягом 14 годин і змусили передати свій комп’ютер і зовнішні жорсткі диски пам’яті. Хоча законодавство України не має чіткого визначення стосовно цих питань, здається, Забілого підозрюють у тому, що він мав намір передати документи з архівів іноземцям.

Звичайно, це те, що роблять історики. Ми читаємо документи в архівах, ми інтерпретуємо їх, і ми спілкуємося, передаємо наші знахідки. Чесна розмова про минуле вимагає поінформованої дискусії, яка базується на документах; в Україні, де був і Голодомор, і терор, і Голокост, такі дискусії більш нагальні, ніж деінде. За часів Ющенка і двох його попередників певний плюралізм думок між Сходом і Заходом означав, що завжди була дискусія. З різних поглядів Заходу і Сходу поставала часом реальна надія на спільну історію України, в якій кожна сторона може звернути увагу на деякі недогляди іншої. Сьогодні Янукович придушує один варіант історії, який може означати тільки запровадження його власної ортодоксальної версії.

Але що навіть важливіше: арешт істориків за використання документів радянської епохи є радикальною зміною на гірше. Це робить радянське минуле, особливо історію сталінських репресій українців, схожим на державну таємницю. СБУ ще більше заплутала справу, представивши Забілого як одного зі своїх співробітників, що правда, тому що музей знаходиться під юрисдикцією СБУ, але це не важливо. Можливо, його обрали для першого арешту, тому що керівництво СБУ усвідомлює, що історик, який працює в музеї, що наголошує на націоналістичному русі опору західних українців, видаватиметься не надто привабливим для міжнародних спостерігачів. Тобто коли почнуться міжнародні протести, Київ міг би відреагувати традиційно по-радянськи, представивши Забілого як реакціонера-націоналіста. Але фундаментальний характер цієї справи перевершує індивідуальний випадок. Якщо можна заарештувати одного історика за використання документів, тоді й інших також. Якщо не буде жодного протесту, інших теж заарештують. Більшість із того, що за минулі 20 років ми дізналися про сталінські репресії та Голокост, надійшло з українських архівів. Залякування істориків є загрозою не тільки громадянському життю в Україні, а й поліпшенню наших знань про недавнє минуле.

Назва оригіналу: Who’s Afraid of Ukrainian History?
Джерело: NYRBlog, 21.09.2010.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори