пошук  
версія для друку
07.10.2010 | Андрій Діденко

Хто винний, а хто жертва? або Скільки коштує випадкове кохання?

   

Молодий двадцятитрьохрічний підприємець С., мешканець Донецька, навчався на другому курсі Донецького національного університету на історичному факультеті і заробляв тим, що мав в місті торгову точку з реалізації сільгосптоварів.

Все нібито йшло добре: парубок навчався, бізнес, хоч і маленький, розвивався, приносив свій прибуток, а С. вчився самостійно вирішувати життєві складності, опановував абетку добропорядних стосунків у суспільстві, справно сплачував податки.

І ось раптом трапилася елементарна життєва ситуація, яка вмить кардинально змінила все його життя, перетворивши молодого підприємливого парубка з перспективою на злочинця, небезпечного для суспільства, приреченого виправдовуватись і безпорадно шукати захисту у власній правоті в своїй країні, яка стала йому чужою, бо ніхто не чує, не слухає й не бачить очевидних речей, а правда хлопця стала для нього злом і обвинувальним вироком суду.

А сталося ось що. Як ми вже казали, С. мав торгову точку в місті і підшукував робітника, який би зміг за певну платню працювати реалізатором товару. С. розмістив у місцевій газеті оголошення з зазначенням свого номеру телефону, обсягу роботи, суми винагороди. І ось на оголошення відгукнулася громадянка Т., проте отримала від С. відповідь, що, напевно, їй не вдасться влаштуватися на вказану вакансію з причини, що вона не має постійної Донецької реєстрації – С., враховуючи те, що робота має матеріальну відповідальність, не хотів брати на роботу людину, яка мешкає за межами міста.

З цього моменту почалося відверте переслідування: Т. дзвонила С. по декілька разів на день, пізно в вечорі і в вихідні, намагаючись домовитись про зустріч, (про це сама Т., не приховуючи, свідчить в ході досудового слідства і в суді). С. усіляко уникав цієї зустрічі, усвідомлюючи безперспективність укладення угоди про працевлаштування між з Т. Але Т. була наполеглива і невблаганна, їй декілька разів вдавалось все-таки домовитися про зустріч, С. в призначений час не з’являвся і Т. знову дзвонила С. і домовлялася про нову зустріч (всі ці обставини також зафіксовані в матеріалах кримінальної справи).

І ось нарешті Т. вдалося зустрітись з С., це сталося 10 вересня 2005 року. Т. передала С. ксерокопію паспорта й фотографії, необхідні для укладення трудової угоди. С. намагався пояснити Т., що скоріш за все її кандидатура буде відхилена з тої причини, що вона зареєстрована і мешкає за межею міста. Т. ж намагалася переконати С., що вона мешкатиме в Донецьку, своєчасно з’являтиметься на роботу, буде відповідальною і гарантуватиме збереження матеріальних цінностей. С. не був категоричним, а Т. була наполеглива, тому вирішили перемовини перенести на наступний день – на 11 вересня 2005 року. Цей день став знаковим в долі С., оскільки перетворив його з успішної розвинутої людини на загнаного в глухий кут обставинами неминучості злочинця.

Цей день – це вже стало звичкою – Т. розпочала з дзвінків С. з метою домовитися про зустріч. Але на зустріч з С., Т. пішла не одна, а разом зі своїм «коханим» П., з яким, як вона свідчила на слідстві і в суді, близько п’яти місяців співмешкала у цивільному шлюбі. Разом з тим Т. не приховувала й тих обставин, що мала системні статеві стосунки ще з одним чоловіком. Тобто, виходячи навіть із свідчень Т., можна дійти висновку, що вона схильна до зміни статевих партнерів, веде аморальний спосіб життя й легко вступає в інтимні стосунки з незнайомими чоловіками.

Зустрівшись з С., Т. запропонувала подивитися майбутнє місце роботи, причому С. відмітив, що від Т. було чути запах перегару після вживання спиртних напоїв. Вони разом зайшли в підсобне приміщення, в той же час П., що супроводжував Т. залишився очікувати на вулиці.

Одразу, як тільки С. і Т. залишилися на самоті, Т. всім своїм зовнішнім виглядом і манерою поведінки почала зваблювати С., а потім зрештою перейшла до активних дій, стогнала, ритмічно гладила С., недвозначно запрошуючи останнього до інтимної близькості. С., молодий парубок, піддався спокусі і вступив з Т. у статевий зв’язок.

А що ж відбулося потім ? А далі спрацювала заздалегідь відпрацьована і ретельно спланована схема. Скоріш за все мала місце попередня домовленість між Т. і П. про спільні дії. Але єдине, чого не врахували й не передбачили спільники, так це того, що С. одразу й категорично не погодиться з їхніми вимогами сплатити певні кошти за спокійне життя і буде виборювати свою позицію невинуватості усіма можливими законними засобами. Але не будемо забігати наперед. Із свідчень П. відомо, що С. і Т. разом зайшли в приміщення за вказаною адресою, перебували там близько 40 хвилин, після чого Т. вийшла заплакана, але охайно одягнута і по її зовнішньому вигляду не було помітно, що до неї було застосоване фізичне насильство.

Разом з тим П. свідчить в ході слідства і в суді, що він бачив, як Т. і С. разом зайшли в зазначене приміщення, після чого вони були відсутні близько 15 хвилин і вийшли разом в доброму гуморі, посміхаючись один одному.

Потім почалися телефонні дзвінки з вимогами сплатити гроші в сумі 50 000 гривень – ця сума, до речі, фігурувала і в ході слідства, і в суді в якості позовних вимог. І після того, як С. в категоричній формі відмовився сплачувати будь-яку суму грошей, Т. звернулася із заявою до місцевого райвідділу міліції про зґвалтування. Це сталося 12.09.2005 року, наступного дня після зазначених подій. До речи, співмешканець Т. громадянин П. на слідстві пояснив, що не зважаючи на те, що вони з Т. проживають в спільному цивільному шлюбі, він дізнався про версію зґвалтування Т. тільки наступного дня після події, тобто тоді, коли Т. перейшла в наступну фазу спланованого дійства: отримавши відмову від С. сплатити гроші, звернулася в міліцію із заявою про злочин.

Потім було протизаконне затримання С. (в матеріалах справи протокол затримання відсутній), рапорт співробітників міліції про затримання ніким не завірений, що свідчить про те, що він не зареєстрований офіційно, в різних слідчих діях беруть участь одні й ті самі поняті, на багатьох процесуальних документах дати немає, був незаконний обшук без санкції суду – С. роздягли догола під час цієї слідчої дії, і ще дуже багато порушень процесуальної форми збирання, дослідження доказів, їх належності, достатності, допустимості і причетності до скоєння злочину. В тому числі й допит без адвоката, і навіть такі дії слідства, які підпадають під ознаки кримінального злочину, як, наприклад, тривале побиття, фізичні й моральні знущання, після яких С. з 28.09.05 по 24.10.05 включно провів в стаціонарному відділенні місцевої лікарні з діагнозом «закрита черепно-мозкова травма, гематома правої половини обличчя, численні пошкодження тулуба, синці та ін.».

Але всього цього виявилося замало за для того, щоб з’ясувати наскільки, обґрунтованим являється обвинувачення С. у скоєнні кримінального злочину, і наскільки неупередженим і всебічним виявилося слідство.

І в решті-решт, 31.01.2008 року, майже через два з половиною роки після розглядуваної події, відбулося закрите судове слухання справи, в ході якого С. був, не зважаючи на всі недоліки по справі, визнаний винний у скоєнні кримінального злочину і засуджений до 5 років позбавлення волі за злочин проти статевої недоторканності потерпілої. Із застосуванням статті 75 КК України покарання було призначене з іспитовим строком на 3 роки. В той же час потерпілою Т. були заявлені позовні вимоги, щодо відшкодування моральної шкоди, завданої злочином в розмірі 50 000 гривень (як згадувалося раніше) і задоволений судом частково в розмірі 5000 гривень.

Разом з тим, оскільки засуджений С. був переконаний в своїй невинуватості, прагнув відстояти своє чесне ім’я у зв’язку з несправедливістю проголошеного вироку, навіть не зважаючи на те, що вирок не передбачав покарання у вигляді позбавлення волі, а мав ознаки покарання з випробуванням, С. звернувся з апеляцією до суду вищої ланки.

В той же час і «потерпіла» Т. залишилася незадоволеною вироком, оскільки суд не задовільнив її майнові претензії в повному обсязі, вона звертається до Апеляційного суду з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції в зв’язку з м’якістю вироку.

Ухвалою Апеляційного суду від 11.12.2008 року (це більш ніж через три роки після події) вирок суду першої інстанції був скасований, а справу направлено на новий судовий розгляд новим складом суду.

Після чого вироком суду першої інстанції від 29.12.2009 (це більше ніж чотири роки минуло після зазначеної події) був проголошений новий вирок, відповідно до якого С. вважався винним у скоєнні кримінального злочину, пов’язаного з статевою недоторканістю потерпілої Т., і призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років з відбуванням покарання в виправній колонії. Позовні вимоги в розмірі 50 000 гривень, заявлені потерпілою, судом були задоволені частково у розмірі 15 000 гривень.

Апеляційний суд своєю постановою залишив апеляцію засудженого без руху і зараз на часі касаційне провадження по справі. Але враховуючи ті обставини, що Верховний Суд як касаційна інстанція розформовується у зв’язку з ухвалою закону «Про судоустрій і статус суддів», також враховуючи плин терміну подачі касаційної скарги – часу чекати, поки почне працювати Вищий Кримінальний Суд немає, то й залишається засудженому чекати на об’єктивне й неупереджене рішення ВСУ, який, маємо надію, дослухається до вимог касаційної скарги й ухвалить обґрунтоване й справедливе рішення.

Так хто винний, а хто жертва? Або скільки коштує випадкове кохання? Хіба ціна йому не розміром в життя?! І скільки ще існує ошуканих С., які вирішили, що краще сплатити Т. певну суму, ніж доводити свою правоту в суді?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори