Жодні компроміси щодо української демократії?

Даремно згадують 1937 рік у зв’язку з подіями в сучасній Україні. Очевидне перебільшення відволікає увагу від справжньої небезпеки. Адже те,  що діється – чи замовчується – скоріше нагадує часи Брежнєва, а серйозність ситуації зумовлена схожістю з процесами, які на сьогодні звели нанівець розвиток демократії в Росії.

Саме тому потішили слова голови Представництва ЄС в Україні, посла Жозефа Мануеля Пінту Тейшейра: «ЄС не піде на жодні компроміси щодо демократичних стандартів, серед яких і свобода ЗМІ»

Чудово, що ЄС і Рада Європи допоможуть Україні запровадити суспільне мовлення, проте є й проблеми, безпосередньо пов’язані з браком інформації та маніпулюванням суспільною думкою, які потребують прискіпливої уваги Європи прямо сьогодні.

Важко уже стало обійтися без протиставлення «ми» – «вони», «в нас» та «на Заході», й зовсім не просто позбутися нав’язливої підозри, що влада ставиться до Заходу більш-менш так само, як кремлівські вожді за часів т.з. розрядки. Важливо, аби на словах усе було гаразд.

Під час своїх візитів у країни ЄС минулого тижня як Президент, так і прем’єр-міністр відкинули будь-які обвинувачення в утисках свободи слова. Президент фактично приписав будь-які закиди «ангажованості» й ствердив:

«Я дуже багато буваю в регіонах України. Зустрічаюсь з громадянами. Я не чув таких питань від людей, щоб вони казали, що йде будь-який тиск на ЗМІ».

Свідчить це про вибірковість слуху чи пам’яті – невідомо. Можна навести безліч конкретних фактів, зокрема, інформацію про втручання СБУ в діяльність кореспондента провідної німецької газети. Президент знати не знає, знати не буде. Втім, головне в іншому. За радянських часів більшість людей не переймались питанням свободи слова. Певною мірою це так у всіх країнах, але в СРСР був іще один нюанс. Грубо кажучи, могли не розуміти, що її немає. Адже про арешти диссидентів, табори, чи про різку критику з боку Заходу не чули, а якщо чули, то тільки в спотвореній формі.

За словами Азарова, нічого подібного в сучасній Україні немає. Цитую: «Я просто запрошую всіх приїхати до України, пожити там з тиждень, подивитися з десяток українських каналів, однак систематично подивитися».

Звучить гарно, й не всі відчують вартість подібного «запрошення», коли знаєш, що немає в людей можливості перевірити слова премˈєра.  Чи вважають, шо без знання мови задовольняться обличчями на екрані «з опозиції»?

Йдеться не про десяток каналів, бо більшість українців має доступ тільки до Першого національного, «Інтеру» та до декількох своїх регіональних каналів. Тут, як і з низкою запитань, на які Адміністрація Президента не вважала за потрібне відповісти, зосереджусь на Першому національному, як єдиному державному телеканалі, який має задовольняти інформаційні потреби всіх глядачів незалежно від іх політичних симпатій. Хотілось би, звісно, аби Голова Служби безпеки і власник телеканалу «Інтер» Валерій Хорошковський, нарешті, зрозумів, що він теж має служити всім громадянам. І щоб до Президента все таки дійшло, якої шкоди він завдає репутації України своєю відмовою усунути цей кричущий конфлікт інтересів.   Що Янукович не бачить те, що прямо кидається в очі, теж, м’яко кажучи, турбує. Якщо немає конфлікту інтересів, чому в «Подробностях» 5 жовтня вирізали слова співдоповідача ПАРЄ на засіданні щодо демократичних інституцій в Україні: «Хочемо також закликати українську сторону реформувати Службу безпеки та прокуратуру»?

З огляду на його стабільне перше чи друге місце за порушеннями журналістських стандартів та замовчувань, підозрюю, що на «Інтері» обрали дозоване висвітлення подій в Страсбурзі як менше з двох лих. Небезпечно повністю проігнорувати ухвалення резолюції з недвозначною критикою «втручання СБУ у внутрішні політичні справи» й самого Хорошковського.

На більшості телеканалів, зокрема й на Першому національному, ані слова не було про засідання у Страсбурзі та резолюцію «Функціонування демократичних інституцій в Україні».

Чи Президент вважатиме представників ПАРЕ «заангажованими людьми», якщо ті спитають, чому значна частина українського населення не змогла дізнатися про важливі висновки та рекомендації? Нагадаю, що «Асамблея висловлює свою стурбованість зростаючою кількістю обвинувачень про те, що демократичні свободи та права, такі як право на зібрання, право на свободу висловлювань та свободу медіа, опинились останнім часом під тиском».

Заангажовані або ні – в ПАРЕ, як, власне, й в Україні, повинні пролунати питання, чи українська влада виконує зобов’язання перед Радою Європи, якщо дозволяє державному телеканалу замовчувати таку безумовно важливу тему.

Хай ставитимуть питання, та й не раз чи два, а допоки зрозуміють, що порожні слова більше не пройдуть і припинять подібне обдурювання народу.

Бажано також, аби в Європі враховували ситуацію та вживали відповідних засобів. Навіть дипломатичні реверанси у бік держави, як схвальні слова про законодавчі ініціативи, зокрема й (відкладені!) антикорупційні закони, з подачі Інтеру справили абсолютно оманливе враження від резолюції.

Замість змістовних відповідей, зокрема й про замовчування чималої кількості тем, які знайшли місце в резолюції ПАРЕ, влада вдається до якогось безглуздого підрахунку кількості разів, коли з’являється представник «опозиції». Навіть, коли не застосовуються маніпулятивні прийоми, телеглядачі, та й будь-яка аудиторія, мають право самі обробляти та оцінювати інформацію на переконливість і правдивість, а не на ораторські здібності представників тієї чи іншої політичної сили. Коли йдеться про важливі соціально-політичні чи економічні питання, хочеться почути аналіз чи думки об’єктивних спостерігачів, а не абсолютно передбачувані самопіар чи обвинувачення політиків. Об’єктивних коментарів практично немає.

Яскравим прикладом послужить оприлюднення так званого «аудиту» фірми юристів, не аудиторів, найманих нинішньою владою. З якою метою – можна судити із заголовку сюжету на Першому національному: «Іноземні аудитори виявили докази порушень в діяльності попереднього уряду». Нам спочатку повідомляють про жахливі зловживання колишніх урядовців, потім, що «представники опозиції – колишні урядовці – назвали цю перевірку псевдоаудитом, який не матиме юридичних наслідків». Чуємо слова одного з «аудиторів» про те, що «цей аудит не має нічого спільного з політикою. У нашому звіті ви побачите лише факти і ту інфомацію, яку ми знайшли», й різку критику Григорія Немирі, екс-віце-прем’єр-міністра України. Теоретично, все гаразд: жодного слова від влади, в телевізійному суді представляють свою позицію «об’єктивний» аудитор та один із обвинувачених.

Від лапок не втримався ні один із західних експертів щодо згаданого аудиту, але про те дізналися тільки користувачі Інтернету. Процитую тільки одного – представника Transparency International Міклоша Маршалла. «Згадане розслідування має суттєві недоліки: на мою думку, воно не було незалежним. Воно було проведене за дорученням нового уряду проти попереднього уряду. Дуже важко стверджувати, що тут йдеться про повноцінне розслідування, а не про «полювання на відьом». Йдеться не про спростування неправдивої інформації, а про те, що «нинішнє розслідування, яке проводилося юридичною фірмою, пов’язаною з однією з партій, – це популізм. Ми всі знаємо, що українська економіка наскрізь корумпована. Знайти чиїсь зловживання неважко. Тут не варто вирізняти того чи іншого політика – це повальне явище».

Гірко читати слова ПАРЕ, застерігаючі проти консолідації влади, бо справді важко вже чітко окреслити будь-які межі, не кажучи про чіткий розподіл влад. Напередодні місцевих виборів на вкрай тривожні та постійні повідомлення щодо фальсифікацій та маніпуляцій влада або взагалі не реагує, або все спростовує. Національні телеканали люб’язно замовчують чи пересмикують інформацію, яка може зашкодити владі.

Замовчують, до речі, абсолютно неприпустиме втручання СБУ в діяльність журналістів та громадських діячів, і вкрай сумнівні дії всіх без винятку правоохоронних та регулюючих органів. Це стосується в першу чергу виборів, зокрема, репресій проти політичних опонентів (арешт популярного мера в Кам’янці-Поільському, справи проти підприємців), а також громадських активістів.

14 жовтня львівський правозахисник Олексій Вєренцов отримав три доби адміністративного арешту за непокору вимогам працівників міліції припинити акцію протесту під стінами прокуратури Львівської області. Тривожного тут чимало, зокрема й те, що навіть суддя вважав, усупереч Конституції, що мітинг був незаконним, оскільки організатори «не отримали дозволу» на його проведення. 15 жовтня у квартирі вінницького правозахисника Дмитра Гройсмана провели обшук, Вилучено дві листівки та одну плівку для подальшого вивчення на предмет порнографічності, разом із комп’ютером Гройсмана й нотбуком його дружини. Заодно обшукали офіс Вінницької правозахисної групи, що знаходиться поруч, вже без судового дозвілу, і вилучили усю фінансову і робочу документацію групи, зокрема, особові справи мігрантів та біженців, якими опікувалася ВПГ.

Як мінімум, занепоєння викликає й арешт за звинуваченням у вимаганні грошей від підприємців голови ГО «Комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією» та кандидата в депутати Одеської міськради Олексія Косарєва, якого знають підопічні українських психіатричних установ зовсім не в зв’язку зі схильністю до злочинів.  

У березні цього року ні в Європі, ні в США заради «стабільності» не захотіли надто прискіпливо ставитися до вкрай сумнівного способу створення нового уряду. Після заледве 7 місяців, здається, розуміють, якими наслідками зможе обернутися повна монополія влади в одних руках. Ціна зависока, як ми вже бачили в сусідній Росії, и дійсно не може бути жодних компромісів щодо демократичних стандартів.