пошук  
версія для друку
26.10.2010 | Василь Овсієнко

Убієнним синам України

   

Пам’яті Соловецького етапу

27 жовтня 2010 року, в середу, о 18 годині, біля пам’ятника Лесеві Курбасу, що на перехресті вулиць Прорізна та Пушкінська в Києві, неформальне Товариство „Українські Соловки”, Всеукраїнський «Меморіал» ім. В.Стуса, Київське Товариство політв`язнів і репресованих, Український Інститут Національної Пам`яті, громадськість справлять панахиду пам`яті Соловецького етапу, що розстріляний в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. Протоієрей Володимир Черпак поіменно згадає всіх відомих нам жертв Сандармоху.

Приходьмо зі свічками, з портретами загиблих. Покличмо друзів, знайомих. Хто не зможе прийти – хай поставить свічку в церкві або вдома.

 

«Соловецький етап» – це 1111 в`язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН), серед яких було 290 українців: творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз... Більшість українців розстріляні 3 листопада.

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії...

Серед тих, чия остання адреса – Сандамох, були знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР... Закоцюблий від холоду (швидше б кінець!), в одній білизні ступаючи останні кроки, зачерхлим мозком згадуючи слова молитви, він особисто переконався, що потрапив у царство Сатани, в Імперію Зла...

Смертника ставили на коліна – і капітан держбезпеки Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так скріплювалася „дружба народів” напередодні 20-річчя «Великої Жовтневої соціалістичної революції»…

Цей Сандармох знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький “Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе. Там споруджено пам’ятник «Люди, не убивайте друг друга», Санкт-Петербурзький “Меморіял” привіз сюди камінь із Соловків, стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам’ятний знак, а в лісі – з півтори сотні карельських пам’ятних знаків – стовпи з дашками. Тут приблизно 150 ям, де покоїться біля 9 тисяч розстріляних. Це в 30-х роках було «обычное место расстрелов» на півдні Карелії… Скільки таких місць ми не знаємо…

2004 року з ініціятиви американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», яке очолює велика подвижниця українського духу Лариса Скрипникова, там побудовано пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Розстріл Соловецького етапу – це лише один епізод виконання постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Ця постанова почала діяти 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447. Тоді в СРСР розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від елементів, що не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсеєвич Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір’я”... (А нащадок чекіста Дмитрій Табачник, ніби автор двох дисертацій про репресії, цинічно просторікає тепер про «узкий слой украиноязычной интеллигенции»…).

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним «совєтскім народом»...

На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого «Соловецького етапу», стала відомою щойно в 1997 році…

«Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, ПСС, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови «любимца партии и народа» С.М.Кірова, який учив «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ» (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.

Тридцять сьомий рік — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановістьтерористичних «спецоперацій»: «чистки» не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими «соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007).

Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

«Чистика» тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – девальвація цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности.

Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована.

Починаючи з 2007 року, річниця Великого Терору і день пам`яті Соловецького етапу відзначаються в Україні на державному рівні: 21 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 431/2007 «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Зокрема, цим Указом на Український Інститут національної пам`яті покладено обов`язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови.

2 серпня 2010 р. така експедиція вирушила автобусом із Києва. У її складі – нащадки загиблих, колишні політв`язні, дослідники, журналісти, представники Спілки Української Молоді, священик, кобзар. Вони було гостями Товариства української культури Карелії «Калина» в Петроскої (Петрозаводськ). 5 серпня в урочищі Сандармох відбувся жалобний мітинґ і панахида з участю громадськости кількох країн. Наші паломники відвідали перші шлюзи Біломорсько-Балтійського каналу, що починається за 11 км від Сандармоху. Будівництво його на початку 30-х років обійшлося в 100 тисяч людських життів, у тому числі й українських селян. 7 – 8 серпня взяли участь у Днях пам`яті на Соловецьких островах. Паломники відвідали Соловецький кремль, що від 1920 до 1939 року був місцем ув`язнення кількох сотень тисяч в`язнів. А в камеру, де 25 років просидів останній отаман Січі Запорозької Петро Калнишевський, їх уже не пустили...

 

Пам’ятаймо: ми стали жертвами Великого Терору тому, що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України не захищав наші національні інтереси.

Пильнуймо, щоб нинішня неукраїнська влада знову не повела нас тим самим трагічним шляхом – у Росію, яка відверто стала на шлях відновлення імперії.

Розкажімо своєму народові правду, щоб нам остаточно вирватися з Імперії Зла.

 

Кличемо на панахиду людей усіх конфесій і національностей, усі громадські й політичні організації.

 

Василь Овсієнко, у минулому політв’язень, учасник паломництва на Соловки 1999 – 2005 рр.

T. 0-44- 285-12-11, моб. 0-66-66-33-046 ; E-mail:

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори