Хамство

Неподалік Золотих воріт у Києві, на роздоріжжі вулиць Володимирська та Ярославів Вал, красується білборд видання «Комментарии» № 40 (237) від 22 жовтня 2010 року з написом «Украинцы становятся нацией стукачей».

Мабуть, такі білборди красуються по всьому Києву і по всій Україні.

Я гостро відчув себе приналежним до «нації стукачів» і мені захотілося тут же стукнути по тому білборду молотком або каменем. Або хоч би обляпати його чорнилом. А ще якби в присутності журналістів і міліції… Каменя, молотка і чорнила під рукою не було, то я спитав кількох перехожих, чи подобається їм таке гасло. Нікому не сподобалося. Але всі пройшли мимо.

Тут же, на Прорізній, купив я цей «тижневик розумних людей» – уже українською мовою, «Коментарі». Заглянув усередину: цілком стерпна стаття Юрія Щербини про те, що в Україні побільшало заяв у фіскальні органи на власників, які не сплачують державі податки. І що така практика – повідомляти про нечестивих неплатників податків – у цивілізованих країнах навіть заохочується.

Не кожен перехожий українець купить тижневик «Комментарии» (наклад 60 тисяч) і прочитає ту статтю. Але від білборда приниження національної гідности й образу в серці понесе.

Уявіть собі, що журнал з таким написом чи білборд з’явився в Польщі, Франції, Росії чи, не дай Боже, в Ізраїлі, де поляків, французів, росіян чи євреїв названо було б «нацією стукачів»… Уже б увесь світ, як кажуть, «стояв би на вухах».

Згадав я Лесю Українку, яка писала в листі 1912 року, що кияни побили вікна в редакції реакційного часопису «Киевлянинъ» – за те, що надрукував якусь гидоту про українців… Ну, з того часу українці пережили стільки «чисток» і стали такою цивілізованою і толерантною нацією, що ти нам плюй ув очі, а ми все стерпимо.

То я закликаю українців хоч би послати привіт видавцям:

Засновник і видавець «ТОВ „Евелюшен Медіа“», генеральний директор Юлія Літвінова, головний редактор Вадим Денисенко, редакція: О. Поліщук, Т. Мокротоварова, О. Кафтан, Ю. Рибачук, випусковий редактор Т. Харламова, фоторедактор О. Найда, дизайн і верстка С. Косенко, О. Боярський, О. Кравченко, Ю. Гнатовський, О. Бутенко.

Бачите, як багато тут людей з українськими прізвищами? Але без тіні такого пережитку минулого, як національна гідність.

Нагадаймо цим видавцям, що пошана до батька і Батьківщини – це елементарна українська і християнська чеснота. Пам’ятаєте, Ной робив вино, упився ним і лежав оголений у наметі своєму. І побачив син його Хам наготу батька свого та розказав надворі обом братам своїм, Симу і Яфету. Тоді Сим і Яфет узяли одежину, позадкували та й прикрили наготу батька свого. (Книга Буття, 9: 18–27).

Оце синівська поведінка: прикривати батьків сором. А виносити батьків сором на люди, сміятися з батька – це і є хамство. Воно не минулося безкарно Хамові: за батьковим прокляттям він і все насліддя його стали рабами братів своїх.

Українці, які підвизаються на заробітках у «Комментариях», мали б усвідомлювати, що вони запопадливо підхихикують своїм хазяям, які відверто насміхаються з їхньої Батьківщини. І цей гріх не минеться їм і їхнім нащадкам. Вони вже раби.

Адреса редакції та видавця: Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 12-А, телефон редакції: 201-4301, відділ реклами 289-3388, [email protected], координатор відділу реклами Оксана Сиротенко +38(095)-274-7428 [email protected].

Доволі, а то далі написано: «Забороняється використання будь-яких матеріалів, включаючи статті та фотографії, без письмової згоди видавця».

Що ж, зустрінемося в суді.

Василь Овсієнко,
у минулому політв’язень, нині громадянин України.