MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

На Миколи, 19 грудня, минає 90 років з дня народження Миколи Даниловича Руденка – письменника, правозахисника, в’язня сумління, філософа, Героя України

15.12.2010   

Громадськість широко відзначає цей ювілей. Так, в Українському Католицькому Університеті у Львові відбулися три урочисті академії, у Києві Музей літератури 15 грудня розгорне виставку книжок Миколи Руденка, 17 грудня відбудеться наукова конференція в Інституті аграрної економіки, у Фонді Української Культури 22 грудня відбудеться семінар для бібліотекарів.

Головна ж подія – вечір «МОНАДИ МИКОЛИ РУДЕНКА» – відбудеться в Київському міському Будинку вчителя 16 грудня. Початок 18-й годині. Вестиме його доктор філософії Євген Сверстюк. Про Руденка-письменника говоритиме академік Микола Жулинський, як про засновника Української Гельсінкської Групи – Герой України Левко Лук’яненко та голова Міжнародного благодійного Фонду «Смолоскип» Осип Зінкевич, як про економіста – професор Володимир Шевчук. Виступить також дружина і соратниця Руденка – Раїса Панасівна.

У художній частині – композиція за книгою спогадів Миколи Руденка «Найбільше диво – життя», фільм про видатного українського мислителя.

Вечір організували Українське відділення Міжнародного ПЕН-клубу, Міжнародний благодійний фонд «Смолоскип», Наукове товариство імені Сергія Подолинського та Київський міський Будинок Учителя.

Повідомив Василь Овсієнко, від оргкомітету відзначення 90-річчя М.Руденка.

Тел. 044-285-12-11, 066-66-046. E-mail: [email protected]

 

Коротка довідка:

Руденко Микола Данилович, нар. 19.12.1920 р. в с. Юр’ївка під Луганськом. 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету, але за два місяці призваний до війська. 4.10.1941 в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений, лікувався рік. Був політруком прифронтового госпіталю. Нагороджений орденами і медалями. 1947 р. прийнятий у Спілку письменників, працював відповідальним секретарем видавництва “Радянський письменник”, редактором журналу “Дніпро”, секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ. Автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, “Вітер в обличчя” (1955), “Остання шабля” (1959), “Орлова балка” (1970-і) фантастичних романів “Чарівний бумеранг” (1966), “Слідами космічної катастрофи” (1962), поеми “Хрест” (1976, про голод 1933 р.).1949 р. відмовився давати негативні характеристики на єврейських письменників, звинувачених у “космополітизмі”. Під впливом розвінчання “культу особи Сталіна” проштудіював “Капітал” і переконався, що вчення Карла Маркса помилкове в своїй основі: додаткова вартість створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енергією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення виклав у філософських працях “Економічні монологи” (1975), “Енерґія проґресу”, у романі “Формула Сонця”. 1974 р. за критику марксизму виключений з КПРС, 1975 – з СПУ. Як член радянського відділення “Міжнародної амністії” 18.04.1975 був заарештований, але амністований як учасник війни. 9.11.1976 р. на прес-конференції в квартирі Олександра Гінзбурґа в Москві оголосив про створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. 5.02.1977 р. заарештований у Києві й етапований літаком у Донецьк, де було порушено справу проти нього і Олекси Тихого. Засуджений 23.06–1.07.1977 в м. Дружківка на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Карався в таборах Мордовії та Уралу, на засланні на Алтаї. Звільнений у грудні 1987. Виїхав Німеччину, потім у США. Працював на радіостанціях “Свобода” і “Голос Америки”. 1988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво УГГ, потім УГС. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). У вересні 1990 повернувся в Київ. Відновлений у громадянстві, реабілітований. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка 1993 р. за роман “Орлова балка” 1998 р. вийшли головні праці життя Руденка – книги “Найбільше диво – життя. Спогади” та “Енергія проґресу. Нариси з фізичної економії”, 2001 р. – «Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту)”. Герой України (2000). Помер 1.04. 2004. Похований на Байковому кладовищі.

 Поділитися