MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

ЄС ігнорує порушення прав осіб, повернених з його території, та відсутність захисту для біженців та дітей

16.12.2010    джерело: www.hrw.org
У звіті, презентованому 16 грудня 2010 року, організація Х’юман Райтс Вотч заявляє, що мігранти та шукачі притулку зіштовхуються з ризиком брутального поводження та необґрунтованого утримання, потрапляючи до рук українських прикордонників та міліціонерів

Країни ЄС повертають людей до України, де їхні права порушуються. Незважаючи на угоду про реадмісію та гроші, які витрачає ЄС, Україна, очевидно, не справляється із завданням забезпечення поваги до прав мігрантів та захисту біженців.

Білл Фрелік, директор програми у справах біженців Х’юман Райтс Вотч та співавтор звіту

У звіті, презентованому 16 грудня 2010 року, організація Х’юман Райтс Вотч заявляє, що мігранти та шукачі притулку зіштовхуються з ризиком брутального поводження та необґрунтованого утримання, потрапляючи до рук українських прикордонників та міліціонерів. Деякі мігранти розповіли, як співробітники державних структур катували їх, у тому числі з використанням електричного струму, після затримання при спробі перетнути кордон з Європейським Союзом або після депортації зі Словаччини та Угорщини.

124-сторінковий звіт «На кордоні у злиднях: поводження з шукачами притулку та мігрантами в Україні» створено на основі  співбесід з 161 біженцем, мігрантом та шукачем притулку в Україні, Словаччині та Угорщині. Він демонструє, що, хоча деякі умови у закладах утримання мігрантів поліпшилися, Україна піддає багато мігрантів нелюдському та такому, що принижує людську гідність, поводженню, а також є нездатною або не бажає надавати ефективні механізми захисту для біженців та шукачів притулку.

 «Країни ЄС повертають людей до України, де їх  права порушуються», заявив Білл Фрелік, директор Програми для біженців Х’юман Райтс Вотч та співавтор звіту, «не дивлячись на угоду про реадмісію та гроші, які вливає ЄС, Україна очевидно не справляється із завданням забезпечення поваги до прав мігрантів та захисту біженців».     

Угода про реадмісію між Україною та ЄС, яка набула чинності з 1 січня 2010 року, передбачає повернення громадян третіх країн, які потрапляють до ЄС з України. Протягом нещодавніх років ЄС витрачає мільйони євро на вдосконалення міграційної системи та системи надання притулку в Україні.

Але Х’юман Райтс Вотч відзначає, що ані угода, ані фінансування не звільняють країни ЄС від власних зобов’язань, відповідно до Хартії ЄС з основних прав, надавати доступ до системи надання притулку та не повертати людей туди, де їм загрожують катування або погане поводження, або від відповідальності країн-членів ЄС перед дітьми без супроводження.  

Більше ніж половина мігрантів, яких було повернено зі Словаччини та Угорщини, у співбесідах заявили, що їх били або з ними погано поводилися в Україні. Більшість намагалася отримати притулок в Угорщині або Словаччині, але їхні заяви було проігноровано, а їх самих було швидко вислано. Обидві країни також висилали дітей без супроводження.    

Угоди про реадмісію є наріжним каменем так званої стратегії екстерналізації Європейського Союзу щодо надання притулку та міграції. Головний зміст цієї стратегії полягає у тому, щоби зупинити потік мігрантів та шукачів притулку до ЄС шляхом перекладення тягаря та відповідальності за мігрантів та біженців на країни-сусіди, які вони проминають.    

«ЄС повинен призупинити дію угоди про реадімісю, допоки Україна не продемонструє власну здатність до справедливого розгляду справ шукачів притулку, людяного поводження з мігрантами та гарантування ефективних механізмів захисту для біженців та осіб з вразливих груп», повідомив Фрелік.

Хоча Х’юман Райтс Вотч не має документальних свідчень про те, що катування мігрантів є системними в Україні, опитані заявляли, що таке трапляється. Чоловік з Іраку говорив наступне про арешт українськими прикордонниками наприкінці квітня:

Поводження було дикунським. Вони били нас, копали та ображали словесно. Також вони катували мене електричним струмом. Вони завдавали ударів струмом до моїх вух. Я визнав, що я хотів перетнути кордон, та що, нас незаконно перевозили... Я відчував, що моє серце зараз зупиниться. Я сидів на стільці. Я визнав все, але вони не припиняли катувати мене

Багато мігранті, яких не піддавали катуванням, тим не менш заявляли про побиття, позбавлення їжі, або про інше нелюдське або принижуюче людську гідність, поводження. Як дізналася Х’юман Райтс Вотч, усі ці порушення відбувалися в атмосфері безкарності, коли жертви боялися повідомляти про порушення, а порушників не було притягнуто до відповідальності.  

Хоча, видається, що умови утримання мігрантів в Україні, такі як сильне переповнення приміщень та антисанітарні умови, покращилися з часу публікації Х’юман Райтс Вотч у 2005 році звіту про Україну «На межі: Порушення прав мігрантів та шукачів притулку на новому східному кордоні Європейського Союзу», залишаються серйозні проблеми щодо утримання мігрантів. У тому числі: погане поводження, відсутність доступу до системи надання притулку, утримання дітей, спільне розміщення чоловіків із жінками без родин та дітей разом із дорослими, корупція, необґрунтоване та непропорційне використання утримання мігрантів загалом, тощо.  

З серпня 2009 до серпня 2010 року Україна залишалася неспроможною визнавати та надавати механізми захисту для біженців, оскільки систему надання притулку було паралізовано з огляду на політичне протистояння. Хоча обробку заяв щодо надання притулку було відновлено, система залишається непрацюючою, заявляє Х’юман Райтс Вотч. З огляду на те, що багато шукачів притулку повідомляли про те, що вони були змушені давати хабарі офіційним особам, якщо вони хотіли подати заяву щодо надання притулку, отримати послуги перекладача для співбесіди щодо надання притулку або дістати потрібні документи, Х’юман Райтс Вотч закликала владні структури провести розслідування заяв про корупцію та вжити відповідних дисциплінарних чи кримінальних санкцій.

 Х’юман Райтс Вотч дізналась, що співробітники Державної Прикордонної Служби часто не подавали заяви від шукачів притулку до Регіональної Міграційної Служби, яка проводить співбесіди щодо притулку. Кількість осіб, яких було звільнено із підпорядкованих прикордонникам закладів тимчасового утримання з огляду на те, що їхні заяви було прийнято до розгляду регіональною міграційною службою, різко впало з 1114 у 2008 році до 202 у 2009 році. 

У співбесідах з Х’юман Райтс Вотч шукачі притулку скаржилися на поверхневий характер співбесід у Регіональній Міграційній Службі; на те, що перекладачі часто не мали відповідної кваліфікації; та, що особи, які проводили співбесіди, були грубими та упередженими. Афганець, який мав обґрунтовану заяву, сказав, що особа, яка проводила співбесіду з ним, повідомила під час співбесіди: «100 відсотків, що ви отримаєте відмову».

Система надання притулку також має значні правові прогалини. Українське законодавство не передбачає механізмів захисту для осіб, які утікають від загального насильства та війни або для жертв торгівлі людьми. Відомо тільки про двох сомалійців та одну дитину без супроводження, яким було надано статус біженця, у той час, як у деяких регіонах країни діти взагалі не мають можливості взяти участь у процедурі отримання притулку.

Діти без супроводження зіштовхуються з особливими перепонами на шляху отримання потрібних документів та у доступі до процедури надання притулку, тому що вони мають можливість подати заяву виключно за допомоги законного представника, й офіційні особи у деяких регіонах відмовляються призначати їм законних представників. Процес прийняття рішень є повільним, й багато дітей досягають повноліття до моменту прийняття рішень за їхніми заявами, що працює не на користь їхніх заяв.  

Ще гірше те, що прикордонники можуть утримувати дітей у закладі, подібному до в’язниці, який евфемістично називається «гуртожитком». Х’юман Райтс Вотч виявила, що співробітники прикордонної служби піддають ризику безпеку дітей, утримуючи їх у гуртожитку разом із дорослими без родин, у тому числі дівчат з хлопцями та чоловіками.

«Не дивлячись на жахливе поводження, яке ці діти отримують в Україні, як Словаччина, так і Угорщина у спрощеному порядку повертають дітей без супроводження», заявила Сімон Троллер, головний дослідник з прав дітей у Х’юман Райтс Вотч та співавтор звіту. «На практиці, їх повертають на тих самих підставах, як і дорослих, не беручи до уваги їхню вразливість та відсутність захисту в Україні».

17-річний афганський хлопчик таким чином описує власний досвід після депортації зі Словаччини:

Ми перетнули кордон зі Словаччиною, але нас схопили. Ми попросили поліцію допомогти нам. За півтори доби нас депортували...Я не міг зрозуміти папери, які я підписував...Я боюся говорити про українських солдатів на кордоні. Вони нас багато били. Вони били нас, примушуючи говорити російською. Як тільки ми потрапили до них, вони почали нас бити... Це була ніч... Ми пішли до іншої кімнати. Чоловік у цивільному одязі просто бив мене. «Як ти перетнув кордон?» Він забирав нас одного за одним по черзі. Він бив мене ногами, міліцейським кийком і кулаками цілу годину, не припиняючи побиття весь цей час. Спочатку він робив це сам, потім троє чи четверо, зодягнених у форму, теж били.

Не дивлячись на визначений термін утримання мігрантів у шість місяців, серйозно перевантажені українські суди зазвичай не здатні розглядати справи протягом цього проміжку часу. У деяких випадках, мігранти заявляли, що їх було повідомлено про постанову суду про утримання під вартою протягом шести місяців, але їх не привозили аби побачитися з суддею, або не надавали можливості оскаржити власне утримання. Багато осіб, у тому числі діти, повідомляли про погрози з боку прикордонників , що їхнє утримання триватиме усі шість місяців, якщо вони не заплатять хабара.   

Жодна норма в українському законодавстві не забороняє державним структурам здійснювати повторний арешт мігрантів після звільнення та затримувати їх ще на шість місяців. Х’юман Райтс Вотч зустрівся з декількома мігрантами, яких було затримано багато разів. 23-річний пакистанець, якого утримували у Пункті Тимчасового Перебування у Журавичах сказав:

Вони просто відкрили двері та сказали мені йти. Ми за 40 кілометрів від Луцька. Коли ми, пакистанці, виходимо з в’язниці, а там мафія [чекає назовні] зі списком. Вони вимагають 1500 доларів США, й якщо ми платимо, вони нам допомагають, якщо ні - вони порвуть наші документи й ми повернемося ще на шість місяців утримання.

 Поділитися