пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201034
16.12.2010 | Інна Сухорукова

Чи може посадова особа називати громадянина злочинцем ще до рішення суду?

   

В справі Якова Строгана, дуже хворого, побитого у Київському райвідділі м. Харкова, є багато порушень фундаментальних прав людини. Але ніхто не звернув уваги на те, що порушено його право на презумпцію невинуватості.

От що сказав на камеру журналістам АТН Олександр Гапура, заступник начальника міського управління міліції: «Он является потенциальным преступником, и, чтобы люди жили спокойно в нашем городе, такие люди должны сидеть в тюрьме».

Дуже цікаве уявлення про презумпцію невинуватості!

Адже провина Строгана ніким і ніяк не доведена, сам він її не визнає, справа по суті не слухалась. То хто дає право слідчим називати Строгана злодієм?

Напроти, є підстави вважати, що Яків Строган двічі піддавався жорстоким катуванням у Київському  РВВС. Але одна з цих справ закрита, а друга не викликала зацікавлення ані у судді, ані в прокуратурі, і вірогідність того, що прокуратура Київського району не дуже охоче її розглядатиме, є дуже високою.

То що це за подвійна мораль? І як  повинен почуватися при таких правоохоронних органах громадянин України?

А те, що представники правоохоронних органів і дружина потерпілого відверто звинувачують Строгана в замаху на вбивство, вже робить життя дружини і дітей Строгана справжнім пеклом.

І в дитячому садочку, і сусіди, і знайомі потерпілого, за свідченням Анни Строган, звинувачують її чоловіка у злочині, ображають їх, кажуть, що він злочинець. Знервована жінка, яка вимушена бачити свого закатованого чоловіка, на межі нервового зриву. Слова Тетяни Марченко, дружини постраждалого, яка публічно звинуватила Якова  у тому, що він вдарив її чоловіка, дістав ніж та почав його різати з метою вбити, наносив удари у серце і сонну артерію, Анна Строган коментує так:

«Из-за чего вышла ссора я не поняла, т. к. была занята ребенком. Они стояли, шутили и смеялись. Потом стали ссориться. Мы пошли с Яковом и ребенком, поднялись домой. А Сергей Марченко тоже ушел. Зайдя в ванную, я услышала хлопок входной двери и треск моего телефона. Звонила Таня Марченко. Она сказала, что Сергей пошел драться, я бегу за ним. Я услышала крики под окнами.

Я увидела с балкона, что под подъездом Сергей первый ударил моего мужа. Яков упал на спину, опираясь руками. В руках у него ничего не было. Одет он был из-за сильной жары в шорты и сланцы. Потом Яков поднялся и нанес рукой, в которой точно ничего не было, ответный удар. После чего Сергей упал под козырек, и Яков тоже скрылся. В этот момент Таня с криком подбежала к ним и тоже скрылась под козырьком. После чего мой муж побежал в сторону дороги, объяснив мне, что он не хотел драться с женщиной. Через минуту он пришел домой и объяснил, что у них произошла потасовка. Поэтому я совершенно не могла себе представить, что это обернется каким-то кошмаром».

Якщо у наших правоохоронних органах і презумпції невинуватості немає, і є повна в цьому погодженість з іншими правоохоронними органами, що людей можна бити, принижувати, катувати, затримувати всупереч закону, вимагати гроші – то де ми зараз живемо: у Німеччині 1933-го року чи в СРСР – 1937?

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори