пошук  
версія для друку
10.01.2011 | Євген Сверстюк

Прощання з Михайлиною Коцюбинською

   

У Києві 7 січня, на Різдво 2011 року, померла на 80-му році Михайлина Хомівна Коцюбинська, одна з найвідоміших учасниць українського національного опору, авторка блискучих праць з українського літературознавства і публіцистики. Серед великого роду Коцюбинських, що впали жертвами лихого часу, вона обрала собі стежку гнаних і переслідуваних за правду, відвернулася від комуністичної облуди і з гідністю берегла честь імені Михайла Коцюбинського, народолюбця і естета в українській літературі.

Людина великої внутрішньої дисципліни і вимогливости, вона впорядкувала і видала свої твори – «Мої обрії» у двох книгах (2004), книгу роздумів про епістолярну творчість в українській літературі – «Листи і люди» (2009) і книгу спогадів про свій рід. Майбутні дослідники напишуть і про її працю як упорядника і редактора численних книг. Серед них буде виділятися величезна праця над текстами і впорядкуванням творів Василя Стуса, праця над творчістю Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола та ін.

Упродовж півстоліття вона була живим нервом скривдженої нації і вся її праця диктувалась прагненням утвердити спокійну об’єктивність і культуру в суспільстві. Вона цінувала в українській культурі утвердження гідности і шляхетности, усього справжнього, гідного любові й шани. При тому уникала всіляких сантиментів, самозвеличувань і вихвалянь. Патріотизм Коцюбинської спокійний і глибокий. Її свіча любові до рідного краю горіла ясно і рівно. Особливо то було помітно, коли цілі легіони гасителів духу накинулися на неї і на невелике коло її літературних друзів, об’єднаних культурою нонконформізму. Вона їм була вірною за життя і залишилась вірною після їхнього відходу. Неоціненна її заслуга, зокрема, в коректному вивченні та впорядкуванні рукописів Василя Стуса. Вона писала об’єктивно, зважено, для зацікавленого культурного читача, в широкому значенні того слова. Це особливо цінно, коли поглянути на повсюдну інерцію поверхових тенденційних писань, патетичних і приблизних.

Не раз давала вона своїм сучасникам приклад громадянської поведінки і вірности принципам. Відмовившись від привілеїв кандидата філологічних наук і члена партії, вона вибрала свою долю. Партійна інквізиція була ошелешена в 1966 році, коли молода жінка, замість звичних для них покаянних заяв, кинула їм свій партквиток зі словами: «То нате вам ваш партквиток, а я залишуся зі своїми ідеалами». Гоніння, безробіття, бідність не злякали її, навіть урятували від пасток лукавого часу. Але платила вона за свій вибір дорогу ціну, а гірку чашу приймала зі стоїчною мужністю. Отож пора творчости прийшла для неї вже в роки незалежности України. Праця її і визнання відзначені преміями імени Василя Стуса, імени Олени Теліги, Фундації Антоновичів, імени Олександра Білецького, нарешті – Національною премією імени Т. Г.Шевченка.

Михайлинина культура і справжність у всьому – це є те, чому ціни не можна скласти, особливо за умов національного опору, який у нас триває і досі. Вона була дуже вразливою на всякі неподобства з боку владних людей, що стоять на видноті і не зважають на те, що всі дивляться на них… Як натура сильна, захищалася усмішкою, анекдотом, а проте болісно відчувала брак солідарної енерґії опору, що теж підточувало її ослаблені сили. До останніх днів почувала себе трудівником, людиною обов’язку.

Про порядність Михайлини, про її такт і чуття міри, про її готовність усім допомогти, про уміння терпляче зносити удари, про відразу до слабкодухости і зневіри, про чесність думки – про все це можна говорити високими термінами, наприклад аристократизму. Але в скромному демократичному стилі Коцюбинської назвемо це громадянською порядністю і християнською любов’ю до ближнього. То залишається головним її уроком і заповітом, потвердженим власним прикладом.

У молитві за спокій її доброї душі схиляємось:

Євген і Валерія Сверстюки, Осип і Надія Зінкевичі, Ніна Марченко, Віктор і Катерина Ющенки, Размік Маркосян, Валентина Попелюх (Стус), Валентина Чорновіл, Микола Плахотнюк, Атена Пашко, Євген Захаров, Мойсей Фішбейн, Анатолій Наконечний, Герберт і Віра Нойфельди, Раїса Руденко, Раїса Мороз, родина Антоненка-Давидовича, Наталя Кучер, Василь Овсієнко, Зіновій Антонюк, Юрій Бадзьо, Світлана Кириченко, Ніна Вірченко і Ростислав Доценко, Йосиф Зісельс, Євген і Галина Пронюки, Мирослав і Люба Мариновичі, Микола Матусевич, Ольга Гейко, Михайло, Богдан і Ольга Горині, Левко Лук’яненко, Лесь Танюк, Олесь Шевченко, Виталій Шевченко, Василь і Віра Лісові, Галина Севрук, Ірина Жиленко, Людмила Семикіна, Ольга Кочерга, Мирослава Свято, Наталка Осьмак, Раїса Лиша, Микола Горбаль, Андрій і Марія Кочури, Григорій Куценко, Надія Самуляк, Олена Проскура, Сергій Білокінь, Марія Овдієнко, Петро Розумний, Кузьма Матвіюк, Олесь Сергієнко, Богдан Чорномаз, Лариса і Тетяна Крушельницькі, Зорян і Оксана Попадюки, Іван Гель, Юрій Шухевич, Ірина та Ігор Калинці, Стефанія Шабатура, Григорій Приходько, Мирослава Зваричевська, Олекса Різників, Павло Отченашенко, Галина Могильницька, Ганна Михайленко, Олена Голуб, Олег Олійників, Олесь Обертас, Ростислав Семків, Валентина Осинська, Сергій Савченко, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Дмитро Дроздовський, Леонід Фінберґ, Костянтин Сігов, Павло Ямчук, Володимир Мармус.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори