пошук  
версія для друку
15.01.2011 | Василь Овсієнко

Тільки й людей на селі, що Василі!

   

Як і щороку, в Київському міському будинку вчителя (Центральна Рада) 14 січня, в п’ятницю, відбулося Святого Різдвяних Василів. Адже саме на Різдво Христове 1938 року прийшов у світ Василь Стус, 1901 року – Василь Чумак, 8 січня 1935 року – Василь Симоненко, 12 січня 1894 року – Василь Еллан-Блакитний. Це тільки поети... А скількома Василями багата Україна в інших галузях! Недарма в цей день можна й пожартувати: «Тільки й людей на селі, що Василі». Стус якось сказав був, що ледве чи не кожна четверта українська мати називала свого сина Василем, і в цьому проявлявся підсвідомий потяг українського народу до власної державности, адже у старогрецькій мові, звідки до нас прийшло це ім’я, воно звучало як Базилеос – «цар», «царський», «володар».

Головна подія на цьому святі – вручення премій імені Василя Стуса новим лавріятам. А вручав їх екс-президент Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу п. Євген Сверстюк.

Цю премію 1989 року заснувала Українська Асоціяція Незалежної Творчої Інтеліґенції. Присуджується вона творчим людям за талант і хоробрість – літераторам, митцям, ученим, публіцистам, які своєю творчою працею і громадянською поставою підпирають принципи, викладені в Декларації УАНТІ, мають видатні успіхи у своїй галузі і посідають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі. Тобто люди стусового духу й цілеспрямованости, які самовіддано і безкорисливо служать Батьківщині, горять і світяться.

Варто нагадати, що першими лавріятами цієї особливої своїм духом премії стали художник Опанас Заливаха, літературний критик Іван Світличний та режисер Львівського молодіжного театру Володимир Кульчинський, Михайлина Коцюбинська, Сергій Мороз, Ігор Жук, Ольга Богомолець, Раїса Лиша, Анна-Галя Горбач, Ігор Калинець, Надія Світлична… Усього понад 60 осіб і колективів.

Сього року лавріятом цієї ніким ще не скомпрометованої премії стала відома просвітянка і видавець із Броварів Марія Овдієнко. З юних літ вона причетна була до друкування літератури самвидаву, через що не допущена була до вищої школи в Києві. Мусила вступити до Одеського університету, але й звідти була виключена погромного 1972 року зокрема, за те, що влаштувала вечір Василя Симоненка. Тяжко працювала на будівництві, з труднощами закінчила вечірнє відділення Київського університету, 10 років учителювала в Броварській школі № 3, організувала там Малу академію народних мистецтв. 1989 року заснувала в Броварях Товариство української мови, завідувала освітнім відділом всеукраїнського ТУМу, два роки працювала заступником начальника управління освіти Київщини. Коли ж 1994 року за впровадження прогресивних патріотичних освітніх проектів М.Овдієнко звільнили з цієї посади, вона розпочала зовсім нову для себе справу – видавничу. Зареєстроване 1997 року видавництво «Українська ідея» має у своєму доробку понад 130 книжок. Це збірники творів місцевих авторів, краєзнавча література, книжки про історію міст і сіл – вони користуються величезною популярністю, бо збуджують інтерес до рідного краю. Якби кожне містечко, кожне село мало таку книжку, сказала на презентації п. Марія, то люди почувалися б твердо на своїх землі. Кілька видань витримали книжки лауреатки премії ім. В.Стуса Галини Могильницької з Одеси, спрямовані проти засилля Московського патріархату в Україні: «Літос, або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія», «Хроніка великого ошуканства». А тут п. Марія представила третю книжку – «Міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства».

Стусівська лауреатка Елеонора Соловей представила журналістку газети «Україна молода» Ярославу Музиченко. «Сучасна журналістика, сказала п. Елеонора, мусить бути учителем, психотерапевтом, навіть дбайливою матір’ю і нянею, бо «жовта преса» виливає на читача шалений потік неґативної інформації». Ярослава знаходить найрізноманітніші теми: культура, історія, національно-визвольна боротьба, репресії, світлі позитивні яскраві особистості – видатні і невідомі, релігія і міжконфесійні конфлікти… І всюди вона розставляє належні акценти, всюди вона – глибокий знавець і аналітик. Вона не загладжує, а увиразнює проблему, у неї нема приблизних суджень, це виразна громадянська позиція. «Мої герої, сказала сама Ярослава, це хороші люди, яких я люблю». Вона вміє знаходити їх, знає, до кого звернутися і як розпитати. Слово її виважене, відповідальне, зріле, але й сміливе. Таку журналістику не можуть ігнорувати навіть відверті недоброзичливці.

Третього лауреата представила сама ведуча вечора Леся Матвійчук, теж лауреатка премії ім. В.Стуса. Це рок-гурт «САД» у складі: Сергій Решетник – гітара, акустична гітара, вокал; Андрій Дроздов – бас-гітара, клавіші, вокал; Павло Зубков – барабани; Вячеслав Ільїн – бек-вокал, директор гурту; Володимир Умаров – звукорежисура; Олена Довгаль – фоторепортер; Оксана Лагутєєва – менеджмент, веб-дизайн.

Гурт САД виник у вересні 1982 року в Дніпропетровську. Він обслуговував культурні заходи, вечори відпочинку молоді, домагався професійного статусу. Та чиновники від культури всіляко перешкоджали його діяльності. Бажання творити вільно змусило учасників гурту влітку 1985 року відверто заявити про себе як прихильників рок-музики. Це фактично означало свідомо зануритися в underground, тобто в напівлегальний спосіб життя в умовах режимного міста та ризикувати бути позбавленими волі за "дармоїдство".

Дворічна самоізоляція змінилася періодом активної суспільно-музичної діяльности гурту – САД бере участь в спробі створити в Дніпропетровську міський рок-клуб та обласну рок-асоціяцію, бере участь в рок-фестивалях, виступає з благодійними концертами. Гурт став широко відомим, посипалися пропозиції з різних обласних філармоній неосяжного СРСР, що відчиняло шлях до зоряної радянської естради... Але радянська бюрократична машина перекрила такі шляхи, приневоливши САД до "голодної свободи".

З грудня 1994 року гурт САД є незалежним професійним музичним колективом (ТОВ "Група САД"). З 1997 р., переїхавши до Києва, він продовжує боротьбу за право на вільну творчість. За фактичної відсутности шоу-бізнесу в Україні, гурт випустив 2001 року альбом "ТРАНСМУТАТОР"; 2004 року – "Доле, де ти?! АКУСТИКА"; 2006 – "Дворовая песня"; 2007 року – подвійний альбом "Доле, де ти?!" на вірші Т. Шевченка. У своїй творчості учасники гурту дотримуються напрямку HARD-ROCK та прагнуть наслідувати його найкращі традиції. Композиції виконуються українською та російською мовами, як на власні тексти, так і на твори Д.Андрєєва, К.Бальмонта, Шарля Бодлера, М.Волошина, Генрі Лонґфело, А. Нуваса, Лесі Українки, Мігеля де Унамуно, Т.Шевченка та інших. Щороку вони влаштовують прощу в Канів до Тараса.

Увінчав Свято вертеп під орудою Тараса Компаниченка – знаменитого кобзаря, лауреата премії імені В.Стуса.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори