пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201102
19.01.2011 | Мирослав Маринович
джерело: www.radiosvoboda.org

Гарячість серця очевидна. А як щодо холодності голови?

   

Львів – Вістка про плановану позачергову сесію Львівської обласної ради спершу не викликала у мене застережень – радше навпаки. Адже скасування рішення Президента Ющенка про присвоєння Степанові Бандері звання «Герой України» потребувала державницької політичної реакції, і три обласні ради Галичини її дали. Також можна вітати рішення Львівської обласної ради про активізацію просвітницької роботи у школах: молоді українці повинні знати, ким були визначні постаті їхньої історії, – звичайно ж, за умови, що це будуть реальні постаті, а не ідеологічні манекени.

Проте телевізійний репортаж про згадану сесію (точніше, виступи депутатів Ірини Фаріон і Юрія Михальчишина) приголомшив. Мені завжди моторошно стає від відвертої ненависті, від характерного червоного блиску очей.

А ще моторошно стало, бо довкола – Різдво, ялинки, вертепні звізди. Як це може суміститись в одному й тому самому Львові? Чи згадані промовці так само співають колядки про новонароджене Дитятко і бажають одне одному любові, що є спасінням для світу?

Ці дні підтвердили давню істину, що гнів – заразний. Ретрансльований телебаченням, цей гнів ще більше підсилився ретрансляторами наших душ. Адже нинішні процеси в Україні для всіх нас – наче розкрита рана: вона ниє, пульсує, не дає про себе забути, тим більше коли ледь не щодня хтось із влади сипне у неї пригорщу солі. Чи ж дивно, що від отих гнівливих рубаних слів не одному із нас кров ударила в голову і зашкварчав у душі індукований гнів?

Треба нам скласти іспит сумління

Проте саме тому й треба нам скласти сьогодні іспит сумління: на чиєму ми боці? Народне почуття справедливості ввело у вертепні дійства образ Смерті, яка забирає з собою Ірода. Бо ж, на хлопський розум, як інакше торжествувати добру? Але чи заклик нищити усіх «іродів» цього світу є суттю нашої християнської віри? Чи справді «бандерівські армії» Юрія Михальчишина розчистять нашу землю від іродіянського зла?

Я просив би кожного, хто читає ці рядки, не ухилятися від відповіді на ці запитання: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Мт. 5:37). То з ким ми: з Христом, який подолав язичницький Рим знаком Свого хреста, чи з новітніми зелотами, що закликали до знищення Риму, натомість спричинилися до руїни свого власного краю?

Варто замислитись і організаторам позачергової сесії. Вона увійде в історію не рішенням обстояти національну честь і просвіщати дітей, а власноручним приниженням національної честі – отими «толерастами», «синьожопою бандою» і «двома лайливими словами – «компроміси» і «толерантність», що злітали з уст чільних депутатів від «Свободи». Уявляю собі, як радіє душа усіх українофобів: адже як легко, буквально «надурняк», вдалося нейтралізувати загрозу, яка потенційно йшла для влади з боку опозиційної Галичини! Як, виявляється, безмежно просто спровокувати отой «бандерівський край»: смикни за ниточку – а він відразу ж і затанцює!

Тримати гарячим треба серце, але не голову

Піднесення «Свободи» і загалом націоналістичного дискурсу було неминучим – надто вже безпорадними виявились національно-демократичні партії у цей відповідальний момент української історії. Це унікальний шанс для націоналістів, які ще донедавна були у подібному занепаді. І Україна справді потребує мобілізації націозахисних сил, пробудження національного лицарства й честі. Потребує координації зусиль з боку усіх проукраїнських сегментів суспільства незалежно від їхнього ідеологічного спрямування. Усе це могла б здійснити «Свобода» – могла б, але, боюсь, ніколи уже не зробить. Бо для цього треба тримати гарячим лише серце, але не голову. І треба в основу свого націоналізму покласти не ненависть, а любов.

Пафосна фраза Ірини Фаріон про те, що «найнебезпечнішою ідеологією на сьогодні є ідеологія ліберальна», нічим, по суті, не відрізняється від колишньої переконаності деяких членів ОУН(б), що їхніми найбільшими ворогами є члени ОУН(м), і навпаки. Тому застереження Митрополита Шептицького залишається актуальним і сьогодні: «Вже саме те розположення ненависти супроти своїх і близьких є чимось таким противним природі, таким жахливим і так дуже свідчить про виродження, про таку дегенерацію і такий упадок національної совісти та патріотичного духа, що не можна про такі випадки говорити без душевного болю... Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям – вороги, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються тої ненависти!»

А ще наступ на ліберальну ідеологію є чудовим способом вивести з-під удару тих владних «бандитів», яким начебто оголошуєш джихад. Бо ідеологія нинішньої влади аж ніяк не ліберальна, що вона щодня й публічно доводить, згортаючи такі ліберальні цінності, як свободу слова, творчого самовираження, економічні свободи та свободу релігійну. Тому для неї це справжній «різдвяний» подарунок, що її ідеологія уже не є для Галичини найнебезпечнішою, що боротися з демократичними свободами (які і є ліберальними цінностями) можна буде тепер руками галицьких націоналістів!

На яких цінностях будемо будувати своє політичне життя?

Сумний жарт зіграв з Іриною Фаріон і її етноцентризм, зокрема переконаність, що «тільки тоді, коли автохтон, а саме українець, стане егоїстичним, егоцентричним, агресивним, наступальним, безумовним – тільки тоді ця орда відступить». По-перше, що в такому разі робити з тими «автохтонами»-українцями, які любенько почуваються у Партії регіонів? Проголосити їх «москалями»? «жидами»? «людьми нечистої крові»? По-друге, чи не помітила промовець, що вона виписала саме ті риси, якими так гордяться оті згадані нею «покидьки»? Бо вони якраз і є «егоїстичними, егоцентричними, агресивними, наступальними і безумовними»! То чи справді пані Фаріон хоче, щоб у Львові «всьо було Донєцк», тільки під червоно-чорними прапорами?!

Ще зовсім недавно ми всі страждали від того, що егоїзму та егоцентричності не бракувало демократам, а таким як нардеп Лозинський – ще й агресивності та безоглядності. Через це вони й програли. Сьогодні ці самі риси пропонують націоналістам. Отже, здається, і для галицьких націоналістів, і для «Свободи» настав час визначатися, на яких цінностях та ідеологемах будувати своє політичне життя. Якщо це мали б бути лицарі ордену честі, то ми хочемо бачити і лицарство, й честь. Якщо це мали б бути обереги наших духовних цінностей, то ми хочемо бачити ці цінності в них самих. Якщо це мали б бути захисники Вітчизни, то чому тоді заганяють їй ніж у спину?

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

18.01.2011  

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори