пошук  
версія для друку
11.02.2011 | Володимир Бацунов

Загроза для всіх і кожного

   

Один з найпоширеніших заголовків в матеріалах ЗМІ, присвячених незаконному насильству з боку працівників МВС – «Моя милиция меня бережёт» (або український варіант «Моя міліція мене береже») з додаванням знаку питання (в цьому легко пересвідчитись, зробивши зробити запит в інтернетівських пошукових системах). Це вже мовний штамп. Ясно, що не кожен спроможний вигадати хороший заголовок і не всі газети–журнали мають у штаті посаду «заголовочника» (рос.), як це було раніше (може й зараз є) в серйозних виданнях. І, мабуть, що не всі пам’ятають, що це – цитата з поеми Маяковського «Хорошо». Повністю цей фраґмент має такий вигляд: «Моя милиция меня бережёт. Жезлом правит, чтоб вправо шёл. Пойду направо. Очень хорошо. Надо мною небо. Синий шёлк! Никогда не было так хорошо». Еге ж, ніколи… А ще один з розповсюджених заголовків – «Перевертні в погонах». Ясно, що тут маються на увазі співробітники МВС, які, прикриваючись посадами й званнями, скоюють злочини. Словосполучення «перевертні в погонах» – теж штамп, але те, що воно стало штампом, теж є показовим.

Вже певний час Харківською правозахисною групою систематично ведеться блоґ «Проти катувань!», присвячений такому ганебному явищу, як катування й жорстоке поводження в органах внутрішніх справ сучасної України. В блозі збирається інформація про випадки незаконного насильства, що потрапили в засоби масової інформації, а також інші матеріали стосовно цієї теми. І якщо порівняти цифри 2009 й 2010 років, отримаємо невтішний результат: кількість повідомлень про незаконне застосування сили працівниками міліції помітно збільшилася – майже щодня надходить інформація про такі випадки.

Кілька слів про гучні справи, які ще тривають. Гучні, бо отримали загальнонаціонального розголосу й імена фігурантів відомі багатьом з тих, хто читає, дивиться й слухає ЗМІ. Отже, про ці справи по черзі.

Справа про смерть студента Ігоря Індила
в Шевченківському райвідділі міліції м. Києва

Ввечері 17 травня між дев’ятнадцятирічним студентом коледжу ім. Макаренка Ігорем Індилом і його сусідом по гуртожитку дільничним міліціонером відбулася перепалка і представник влади запропонував Ігореві проїхати до Шевченківського райвідділу міліції. Ігор погодився, а на ранок ошелешені вчителі зателефонували батькам Ігоря, щоби ті забрали тіло сина з моргу. На Ігоровім тілі була величезна кількість саден і синців. В свідоцтві про смерть було написано: «крововилив під оболонку в тканини головного мозку, перелом кісток черепу, ушкодження внаслідок контакту із тупим предметом». Згідно з версією правоохоронців, ці травми Ігор отримав, кілька разів впавши на підлогу, бувши в нетверезому стані, а голова київського бюра судмедекспертиз В. Юрченко зазначив: «Мы нашли все морфологические признаки, которые свидетельствуют о том, что травма сформировалась у пострадавшего вследствие падения из положения стоя. Возможно, находясь в состоянии алкогольного опьянения, человек мог совершить какое-то неудачное движение, попятиться назад и упасть». 28 травня прокуратура Шевченківського району Києва порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень працівниками Шевченківського райуправління міліції столиці. Омбудсмен Н. Карпачова назвала смерть Ігоря Індила вбивством і повідомила, що справа знаходиться під її особистим контролем, Прокуратура Києва запевнила, «що забезпечить всебічне, повне і об’єктивне розслідування всіх обставин справи і прийняття після завершення досудового слідства законного рішення».Також ЗМІ повідомлялося, що слідчі опитували лікарів в кількох лікарнях Чернігівської області й вилучили медичні картки. Інформацію про дитячі травми загиблого нібито можна обернути на користь версії правоохоронців про ненасильницьку смерть Ігоря Індила в райвідділку. На думку адвоката УГСПЛ Олега Левицького «справа з розслідуванням цього випадку зайшла в глухий кут тільки тому, що той фатальний удар завдав хтось із керівництва райвідділу. Був би це той дільничний, який забрав студента з гуртожитку – здали б давно. В мене немає жодного сумніву, що смертельний удар наніс хтось із керівництва Шевченківського райвідділу». В листопаді 2010 року відбулося попереднє слухання справи – на лаві підсудних були два міліціонери: дільничний і черговий. Їм висунули звинувачення за статтями Кримінального кодексу Україні «Перевищення влади» та «Службова недбалість» (покарання – від штрафу в 850 гривень до восьми років тюремного ув’язнення). 8 грудня суд задовольнивши клопотання одного з обвинувачених, переніс слухання на 20 грудня. Чи відбулося засідання, мені особисто невідомо – ЗМІ на цю тему мовчать. Допит свідків почався у Деснянському суді Києва 12, 13, 14 січня і буде продовжений у лютому.

Смерть Дмитра Ящука
в Святошинському райвідділі міліції м. Києва

13 червня в Святошинському райвідділку міліції м. Києва був знайдений повішеним двадцятичотирьохрічний Дмитро Ящук, затриманий за підозрою в побитті свого знайомого Антона Жигінаса. Правоохоронці запевняють, що Дмитро був затриманий за вживання наркотиків і у відділку вкоротив собі віку. Рідним відмовляли в порушенні кримінальної справи й доступі до матеріалів слідства. Але рідні не вірять, що Дмитро вчинив самогубство, бо наркотиків не вживав (раніше пройшов курс лікування), а також сумніваються в автентичності відео з фіксуванням акту самогубства, яке одразу не було надане. Рідні заявляли, що на них чиниться тиск, про спроби з боку представників правоохоронних органів домовитися з ними, а правоохоронці називали причиною смерті самогубство в наслідок наркотичної ломки. Зрештою, прокуратура Києва дозволила незалежну судмедекспертизу тіла Ящука. Як з’ясувалося пізніше, в крові померлого не було знайдено ані слідів наркотиків, ані слідів алкоголю. Мати ж Антона Жигінаса каже, що сина її побили в міліції: «Його там настільки побили, що коли привезли до лікарні – було не обличчя, а місиво, все тіло боліло. Йому видалили селезінку. Сказали, що він має написати, ніби його побив Ящук. Хоча він мені говорив, і свідки підтвердять, що саме працівники відділу з незаконного обігу наркотиків Симоненко, Коба і Васильченко відбили йому селезінку». Брат загиблого Дмитра Ящука Юрій пояснює затримку слідства спробою правоохоронців приховати свою провину. Інформація про теперішній стан справи в ЗМІ відсутній. Знаю тільки, що планується ще одна незалежна експертиза, змінився слідчий, що веде справу і що справу порушено проти міліціонерів.

Справа Якова Строгана (м. Харків)

15 серпня 2010 року у харків’янина Якова Строгана відбувся конфлікт із сусідом, під час якого той упав і порізався уламком пляшки, яку сам же перед тим розбив. Вночі до Строгана приїхали працівники міліції (принаймні вони так назвалися) і вимагали впустити їх в середину помешкання. Коли Яків відмовився, стали ламати двері, а вранці, по тому, як Яків двері відчинив, відвезли його до Київського райвідділу міліції. Там Строган написав пояснення про події попереднього вечора, прочитавши які начальник наказав підлеглим «вывезти его в лес и эта собака должна написать все объяснения, те, которые нужны». Якова привезли в ліс, запропонували вибрати ніж з запропонованих і підписати показання про те, що він хотів вбити людину, а коли Строган відмовився, надягли кайданки й почали бити й катувати, а коли той непритомнів, відливати водою. Коли ж і це не допомогло, влили йому в рот амоніяковий спирт, що викликало опік внутрішніх органів. Після знущань Строгана тримали кілька днів у таємному помешканні, вимагаючи в дружини хабаря, а потім відпустили з умовою, що він знайде гроші, коли ж сума, яку той зміг зібрати, не влаштувала міліціянтів, Строган не став шукати далі, а звернувся до прокуратури. 29 жовтня 2010 року прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи. 1 грудня 2010 року Строган взяв участь у слуханнях парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, присвячених дотриманню прав людини в міліції, на яких також його історія отримала освітлення і привернула увагу українського омбудсмана. Але 9 грудня Якова затримали (цілком безпідставно, бо він не ховався від слідства і за першою вимогою працівників міліції приходив на зустрічі), пред’явивши обвинувачення в замаху на умисне вбивство сусіда в серпні 2010 року. 10 грудня Строгана привезли в Київський районний суд для обрання запобіжного заходу. Він мав сліди побиття, ледве пересувався, а суддя С. Муратова не дозволила його госпіталізувати, і навіть заборонила лікарю «швидкої» дати йому пігулку валідолу. Також суддя без пояснень причин виставила із залу дружину Строгана і представників Харківської правозахисної групи, які мали намір представити свою поруку. Рішенням суду Строган був взятий під варту і зараз перебуває в СІЗО.

Через таку практику в суспільстві сформувалося ставлення до міліціонерів, як до ворогів. Працівник міліції – потенціальна загроза для громадянина, небезпечніша від бандитів. І це ставлення небезпідставне.

Які ж причини незаконного застосування сили працівниками міліції? Експерти називають кілька: неможливість затриманій людини скористатися правовою допомогою (платною чи безоплатною), неможливість повідомити близьких чи юристів про факт затримання, неможливість отримати медичну допомогу – на етапі затримання. Людина, яка не має можливості ці три права реалізувати є потенційною жертвою незаконного насильства в міліції. А ще – робота на показники. Такий підхід призводить до фальсифікації кримінальних справ і вибивання зізнань. Скільки було випадків, коли людей засудили за злочини, яких вони не скоювали! Деяких стратили, дехто із засуджених не витримав і вкоротив собі віку, дехто відбув термін покарання, але життя їхнє було поламане (згадати, наприклад, «пологівського маніяка» Ткача, якого звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і вбивств – за скоєні ним злочини були покарані безневинні люди).

Тому, якщо надходять повідомлення про смерть людей в міліції, не віриться, що людина померла природною смертю, хоча, звісно, і таке може бути. У будь-якому разі смерть в міліції – надзвичайний випадок, бо якщо міліціонери й не спричинили смерть своїми діями, то й не забезпечили належну безпеку затриманої чи запрошеної людини. Візьмім, приміром, випадки випадіння з вікон райвідділів: у квітні минулого року з будівлі Харківського міськуправління міліції, і вже два цього року: з вікна райвідділу в місті Лозова Харківської області випав Ласло Коломпаров і за кілька днів після падіння помер. Минуло кілька днів, і з вікна того самого райвідділку випала Оксана Бондаренко, яка теж за кілька днів померла в лікарні. Що це було – люди вистрибнули чи їм допомогли, достеменно невідомо. 2011 року зафіксовано вже 5 (!) смертей в міліції.

А ще – відпрацьовані схеми вимагання грошей. От що сказала адвокат ХПГ Айгуль Муканова на першій прес-конференції, присвяченій випадку Якова Строгана: «Мы в первую очередь сейчас ставим вопрос о том, что у сотрудников милиции действует чётко налаженная схема похищения людей и вымогательства денег. Подробности, о которых говорит Яков, просто невозможно придумать. Такие моменты, когда они надевали наручники, они перед этим под наручники наматывали ленту, чтобы не было синяков. Это всё было приготовлено заранее. В машине была камуфляжная форма, в которую они переодевались. Я так понимаю, чтобы не запачкаться. У них был прибор, с помощью которого они пытают. И у них была вода с собой и нашатырный спирт, с помощью которых они приводили в чувство. Это всё заранее приготовленные вещи».

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню» (ст. 3 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини) – це абсолютне людське право, яке не може бути обмежене – ніколи, ніким, ні за яких обставин. Держава Україна ратифікувала цю Конвенцію, тож має притримуватися її положень.

«Кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією.» (п. 1 ст. 2 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

Держава Україна ратифікувала цю Конвенцію, а також факультативний протокол до неї, тож мусить уживати заходів для створення механізмів запобігання катуванням і нелюдському поводженню. Скасоване міністром внутрішніх справ А. Могильовим в березні минулого року Управління моніторинґу дотримання прав людина в органах внутрішніх справ (УМДПЛ) було прообразом такого превентивного механізму, і зараз нічого подібного в Україні немає.

Звісно, повинні бути дії з боку держави, наприклад, реформування цілої системи внутрішніх справ, цієї машини, в якій досі діють методи НКВС, також реформування системи судочинства, скажімо, введення суду присяжних, коли живе людське ставлення зможе запобігти покаранню невинних, що трапляється час од часу. Але цього замало, бо якщо не зміниться ставлення до цієї проблеми українських громадян загалом, мало що можна буде змінити.

Що ж робити звичайним українцям? Спочатку вони мусять зрозуміти, що будь-хто може стати жертвою незаконних дій міліціонерів, що це може статися саме з ними. Згадаємо спільні дії харків’ян на захист парку ім. Горького минулого року, коли люди разом відстоювали те, що важливе для кожного окремо. І це – справжній прояв громадянського суспільства. А ще важливою є обізнаність і поінформованість людей, як себе поводити, щоб не стати жертвою міліцейського свавілля, а також що робити, якщо це все-таки сталося. В розділі «Практичні поради» блоґу «Проти катувань!» можна ознайомитися з порадами фахівців стосовно таких ситуацій.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори