MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Приватне і публічне

13.02.2011    джерело: zgroup.com.ua
Маріо Варґас Льйоса [Mario Vargas Llosa]
Жодна демократія не зможе функціонувати, якщо зникне конфіденційність комунікації в царині дипломатії, оборони, безпеки, громадського порядку і навіть економіки, якщо все буде повністю винесено на публічний розгляд.

Відколи я почав читати його книжки та статті, а відтоді вже минуло, либонь, років 30, із Фернандо Саватером у мене відбувається те, чого не стається з жодним іншим моїм улюбленим письменником: я майже ніколи не розходжуся з ним у судженнях і критиці. Якщо говорити загалом, його доводи переконують мене відразу, навіть якщо для цього мушу внести радикальні корективи в те, у що вірив раніше.

Йому є що сказати про політику, літературу, етику і навіть коней (про яких я не знаю нічого, крім того, що не виграв жодної ставки, коли зрідка заходив на іподром), тож для мене Саватер завжди був взірцем небайдужого інтелектуала, принципового і водночас прагматичного, одного з тих нечисленних сучасних мислителів, здатних завжди чітко бачити у темному лісі, яким є наше ХХІ ст., і спрямовувати нас на пошуки шляху, з якого ми дещо збилися.

Усе це можна сказати і про одну його статтю про WikiLeaks і Джуліана Ассанжа, яку я нещодавно прочитав у журналі Tiempo (номер від 23 грудня 2010 – 6 січня 2011 рр.). Наполегливо прошу тих, хто з радістю сприйняв розголошення тисяч конфіденційних документів державного департаменту Сполучених Штатів за героїчний вчинок на захист свободи, прочитати цю статтю, позначену інтелектом, сміливістю і здоровим глуздом. Якщо вона не змусить їх змінити свою думку, то, безперечно, спонукає до роздумів і примусить перейнятися питанням, чи їхній ентузіазм не є чимось поспішним.

Саватер доводить, що в цій численній колекції відфільтрованих матеріалів практично немає важливих викриттів, що оприлюднені конфіденційна інформація і думки були вже відомі чи про них міг здогадуватися будь-який більш-менш інформований оглядач політичної сучасності, що понад усе в них переважають чутки, покликані вдовольнити оту фривольність, яка, прикриваючись респектабельним штампом прозорості, насправді є зведеним на престол "правом усіх знати все: щоб не було секретів і таємниць, котрі могли б спровокувати чиюсь цікавість… нехай впаде, хто має впасти, й нехай ми втратимо на своєму шляху те, що маємо втратити". Оце так зване "право", додає він, є "частиною сучасного оглуплювання суспільства". Я цілком і повністю підписуюся під цим твердженням.

Нинішня аудіовізуальна революція зруйнувала перепони, які цензура звела супроти вільної інформації й критичного інакомислення, і завдяки цьому авторитарні режими мають значно менше можливостей, аніж у минулому, утримувати свої народи в невіданні й маніпулювати громадською думкою. Це, ясна річ, є значним поступом у культурі свободи, і ним слід скористатися. Однак не варто робити із цього висновок, що чудесне перетворення засобів комунікації, що ним став Інтернет, дає інтернавтам право знати все і розголошувати все, що діється під сонцем (чи під місяцем), одним махом стираючи межу між приватним і публічним, між якими є величезна різниця, анулювання якої може означати не героїчне діяння на ниві свободи, а навпаки – щось згубне для неї, що, крім розхитування підвалин демократії, здатне спричинити важкий удар по цивілізації.

Жодна демократія не зможе функціонувати, якщо зникне конфіденційність комунікації між функціонерами і владою, і буде позбавлена внутрішньої стійкості будь-яка форма політики в царині дипломатії, оборони, безпеки, громадського порядку і навіть економіки, якщо процеси, які визначають цю політику, будуть повністю винесені на публічний розгляд у всіх її інстанціях. Результатом такого інформаційного ексгібіціонізму може бути параліч інституцій, що допоможе антидемократичним організаціям скувати й знищити всі ініціативи, які суперечать їхнім авторитарним планам. Інформаційна оргія не має нічого спільного зі свободою висловлювань і, радше, є її супротилежністю.

Ця оргія є можливою лише у відкритих суспільствах, у яких не існує вертикального поліцейського контролю, який жорстоко карає будь-яку спробу обійти цензуру. Не випадково 250 тис. конфіденційних документів, отриманих WikiLeaks, були надіслані особами, нелояльними до влади США, а не Росії чи Китаю. Попри те, що наміри пана Джуліана Ассанжа, як уже було сказано, відповідають утопічній і анархічній мрії про абсолютну прозорість, його дії, що мають на меті покласти край "таємницям", можуть призвести до того, що у відкритих суспільствах з’являться напрямки громадської думки, які під приводом захисту обов’язкового збереження державних таємниць запропонують шори й обмеження для одного з найважливіших прав демократичного життя: свободи висловлювань та критики.

У вільному суспільстві діяльність уряду контролюється парламентом, судовою владою, незалежною й опозиційною пресою, політичними партіями, тобто інституціями, які, звісно, мають усі права викривати обман та хитрощі тих, хто подекуди за допомогою влади намагається приховати нелегальні дії й оборудки. Однак зроблене WikiLeaks мало зовсім інше на меті: брутально зруйнувати конфіденційність засобів зв’язку, якими дипломати й аташе інформують своїх керівників про політичні, економічні, культурні та соціальні подробиці життя країн, у яких вони працюють. Велика частина цього матеріалу підтверджена даними й коментарями, розголошення яких хоча й не має величезного значення, проте створює надзвичайно делікатну ситуацію для цих функціонерів і породжує уразливість, невдоволення й образи, які можуть лише зіпсувати стосунки між країнами-союзниками і дискредитувати їхні уряди. Не йдеться про те, щоб боротися з "брехнею", а про те, аби насправді вдовольнити нездорову і згубну цікавість шоу-цивілізації, якою є цивілізація нашого часу, в якій журналістика (як і культура загалом), схоже, розвивається, керуючись єдиною метою – розважати. Джуліан Ассанж – не борець за свободу, а радше успішний entertainer чи шоумен, Опра Вінфрі у сфері інформації.

Якби його не існувало, то наша епоха рано чи пізно створила б його, оскільки цей персонаж є емблемою культури, в якій найвищою цінністю інформації стала здатність розважати легковажну та поверхову публіку, жадібну до скандалів, які втручаються в особисте життя знаменитостей, демонструють їхні слабкості й інтрижки і перетворюють їх на паяців величезного фарсу, яким є публічне життя. Хоча, можливо, говорити про "публічне життя" вже некоректно, оскільки для того, щоб воно існувало, повинна існувати і його супротилежність, "приватне життя", щось, що практично зникло й перетворилося на поняття, яке втратило зміст і вийшло з ужитку.

Що таке "приватне" в наші дні? Одним із мимовільних наслідків інформаційної революції є те, що вона ліквідувала кордони, які відділяли його від "публічного", і перемішала одне й друге у виставі, в якій усі ми є водночас і глядачами, і акторами, в якій ми заразом залюбки виставляємо напоказ наше приватне життя і розважаємося, споглядаючи чуже, в загальному стриптизі, в якому вже ніщо не може порятуватися від нездорової цікавості публіки, розбещеної легковажністю.

Зникнення приватного, те, що ніхто не поважає чуже особисте життя, те, що воно перетворилося на шоу, яке збуджує загальний інтерес, й поява інформаційної індустрії, яка безупинно і без обмежень живить оцей всесвітній вуаєризм, є проявом варварства. Оскільки зі зникненням сфери приватного багато з найкращих творінь і функцій людської природи погіршуються і деградують, починаючи з усього того, що залежить від дотримання певних форм, як от еротизм, кохання, дружба, доброчесність, поведінка, творчість, святість і мораль.

Уряди, обрані на законних виборах, можуть бути скинуті внаслідок революцій, які хочуть принести на землю рай (хоча часто-густо приносять пекло), і нема на це ради. Або можуть виникати конфлікти і навіть криваві війни між країнами, які обстоюють несумісні релігії, ідеології чи амбіції, це біда. Але якщо схожі трагедії відбуваються тому, що наші привілейовані сучасники нудьгують і потребують гострих розваг, а прозірливі інтернавти, як от Джуліан Ассанж, забезпечують їх тим, що вони просять, то це не може бути ані бажаним, ані прийнятним.

 

Автор: Маріо Варґас Льйоса [Mario Vargas Llosa] – перуанський прозаїк, один із провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат
Джерело: El País, 16.01.2011: Lo privado y lo público
Зреферувала: Галина Грабовська, Західна аналітична група

 Поділитися