MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2009–2010. XII. Захист від дискримінації, расизму та ксенофобії

22.02.2011   

[1]

У цьому розділі розглядаються деякі аспекти проблеми дискримінації, расизму та ксенофобії. Порівняльно із ситуацією, висвітленою в доповідях «Права людини в Україні – 2004», «Права людини в Україні – 2006», «Права людини в Україні – 2007» та «Права людини в Україні – 2008» суттєвих  змін не відбулося. Зберігає актуальність резюме проблем дискримінації та нерівності, наведене в доповіді «Права людини в Україні – 2006»[2]. У 2009-2010 рр. законодавство, що стосується цієї сфери, майже не змінилося (щодо змін у Кримінальному кодексі див. нижче), а жодна з визначених раніше проблем не вирішена. Тому аналіз і рекомендації, надані в минулих доповідях, залишаються актуальними і сьогодні.

Нагадаємо, що кількість злочинів на ґрунті ненависті почала стрімко зростати з жовтня 2006 року і до середини 2008 року набула загрозливих масштабів. Це змусило державу вжити різних заходів[3], завдяки яким верхній шар цих злочинів був знятий, кількість їх у 2009-2010 роках пішла на спад, що засвідчує і державна статистика, і моніторинг недержавних організацій. Тим не менше, очевидно, що проблема расизма та ксенофобії залишається гострою.

У 2009 році було зареєстровано 1249 злочинних посягань, учинених відносно іноземців. 804 з них, або 64, 3%, було вчинено стосовно вихідців з країн СНД. Найбільша кількість потерпілих від таких злочинів приходиться на громадян Російської Федерації (586 осіб), за ними з великий відривом йдуть представники Білорусі (91 особа) та Молдови (51 особа).

Інші 445 злочинів (35, 7%) були учинені відносно громадян країн так званого дальнього зарубіжжя, серед яких 8 – умисних убивств (розкрито – 6), тяжких тілесних ушкоджень – 6 (5), середньої тяжкості тілесних ушкоджень – 7 (4). Серед злочинів, вчинених стосовно представників дальнього зарубіжжя, за своєю питомою вагою переважають наступні: розбій (71% від усіх випадків розбою, вчинених стосовно іноземців), хуліганство (59, 6%, грабіж (52%), спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень (36, 8%), крадіжки (28, 4%). Випадки вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень стосовно негромадян СНД учинялися у 22, 3% усіх випадків, що мали місце стосовно іноземців.

Для порівняння з даними 2008 року слід вказати, що у 2008 р. було учинено 403 злочинних посягання щодо іноземців дальньог озарубіжжя, з яких 15 злочинів проти особи, у тому числі навмисних вбивств 12 (розкрито 8), тяжких тілесних ушкоджень – 13 (10), середньої тяжкості тілесних ушкоджень – 9 (7).

Серед загальної кількості злочинів зазначеної категорії окреме занепокоєння ОВС України викликають факти вчинення протиправних дій відносно іноземців учасниками радикально налаштованих молодіжних організацій і рухів, до таких належать так звані «скінхеди» та неонацисти. Головною метою їх діяльності, за їх ствердженнями, є боротьба за «чистоту» європеоїдної раси шляхом вигнання з України вихідців з країн Африки, Азії та Латинської Америки.

Сьогодні на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ перебуває понад 1200 осіб, які вважають себе прихильниками ультраправої ідеології, у тому числі 60 осіб в АР Крим, 150 осіб – у Запорізькій області, 105 – в Одеській, 60 осіб в Харківській області, 126 осіб в Чернігівській області, 793 скінхеди в місті Києві.

Крім того, у м. Києві налічується щонайменше 263 фанатів-хуліганів спортклубів «Динамо-131», «ЦСКА-94», «Арсенал-38», які часто кооптуються із ультраправими групами під час масових заходів. В Чернігівській області зафіксовані прихильники КУН (Конгресу українських націоналістів), які у бійках та нападах участі не приймають, проте здійснюють активні ультранаціоналістичні заходи політичного характеру та розміщують відповідну інформацію у інтернет-ресурсах. У Львівській області діє нестійка група послідовників «White Power Skinheads” в межах 30-40 осіб, які не проводять жодних акцій.

Спроби Харківської обласної громадської організації «Патріот України» активізувати свою діяльність призвели до винесення за рішеннями судів офіційних попереджень за порушення громадського порядку 22 її представникам. Причинами цього стали організація ходи із ксенофобськими гаслами, розповсюдження листівок расистської спрямованості, блокування підходів до пам’ятника. У Кіровограді було виявлено 12 громадян, що входять до складу офіційно незареєстрованої Української націонал-трудової партії (УНТП) та притримуються ультраправих поглядів.

За повідомленнями ГУМВС, УМВС, в 2009 році тільки у 6 областях (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Луганська, Рівненська, Чернівецька) не було виявлено радикально налаштованих молодіжних угрупувань та організацій, також до органів внутрішніх справ не надходила інформація щодо їх діяльності. Не було зафіксовано злочинів «на ґрунті ненависті», а також антисемітських чи екстремістських виступів у 10 областях (Волинська, Донецька, Житомирська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Чернігівська, Чернівецька). Хоча слід зауважити, що в Чернігівській та Івано-Франківській областях мали місце факти вандалізму.

В Автономній республіці Крим, містах Києві та Севастополі та решті областей – Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській – діють радикально налаштовані молодіжні угрупування та організації та були зафіксовані злочини на ґрунті ненависті. Проте вони були спрямовані не тільки проти іноземців, але також проти громадян України неслов’янської зовнішності, і тому виокремити їх із загальної статистики злочинів неможливо.

5 листопада 2009 року Верховна Рада України ухвалила зміни до Кримінального кодексу, ініційовані народним депутатом Тарасом Чорноволом. Запроваджена кримінальна відповідальність за скоєння з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості таких злочинів, як  умисне вбивство (ст. 115 ККУ), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 ККУ), побої і мордування (ст. 126 ККУ), катування (ст. 127 ККУ), погроза вбивством (ст. 129 ККУ) та ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300 ККУ). Крім того, підвищена санкція за статтею 161 КК України, яка карає за розпалення ворожнечі та порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії. Проте ці зміни не вплинули на практику застосування вказаних статтей, оскільки доведення умислу на виконання зазначених дій дуже важко, особливо, коли мова йде про публікацію текстів ксенофобного характеру.

Статистика злочинів, учинених проти іноземців у 2010 році поки що невідома. Протягом 2010 року в Україні спостерігався достатньо обширний спектр проявів ксенофобії: від існування радикальних організацій, що відкрито сповідують расизм – до зверхнього і зневажливого ставлення до іноземців з боку пересічних громадян, від відверто шовіністських промов окремих політиків – до расистських графіті на стінах і просякнутих ненавистю матеріалів окремих веб-сайтів, на яких поширюється ідеологія расової нерівності та заклики до насильницьких дій на ґрунті расової або етнічної ворожнечі.

Слід зазначити, що у порівнянні з минулими роками у 2010 році кількість вчинених стосовно іноземців злочинів на ґрунті ненависті та випадків насильства щодо представників етнічних меншин в Україні дещо зменшилась, проте такі випадки продовжували мати місце. Наведемо кілька прикладів.

1. Вночі 19 вересня 2010 року до нейрореанімації клінічної лікарні ім. М.О. Семашка у Сімферополі був доставлений уродженець м. Чахра (Кувейт) з діагнозом: «черепно-мозкова травма, забиття правої лобової області, підшкірна гематома лобової і скроневої області справа, перелом нижньої щелепи зліва, забій лівої брови, кома II ступеня». Вказаний іноземець, студент Кримського державного медичного університету, став жертвою нападу, коли  повертався вночі із гостей до гуртожитку свого навчального закладу.[4]

2. З інтерв’ю з громадянином Азербайджану Н. (36 років, приватний підприємець, житель м. Черкаси): «Коли ввечері я відпочивав у кафе, до мене за столик підсіли три молодих хлопця. Спочатку вони поводили себе нормально – розпитувати, хто я і звідки приїхав в Україну, пригостились моїми цигарками. Потім, під час розмови, один з них запитав, чи подобаються мені українські дівчата. Я відповів, що українки – дуже красиві і привітливі. Не знаю чому, але така відповідь їх розлютила. Той, що запитував, сказав: «Наші жінки не для вас, «чорнозаді» і виплеснув мені у обличчя кухоль пива. З-під мене вибили стілець і почали бити ногами. Били всі утрьох декілька хвилин, а потім вибігли на вулицю».

А ось як оцінює свій «вклад у боротьбу з нелегальною міграцією» «Соціал-Nаціоналістична Асамблея» на своєму веб-сайті: «24 липня 2010 р. у Василькові відбувся рейд бійців «Патріота України» та підприємців міста. В результаті рейду було зачинено декілька в’єтнамських контейнерів разом із крамом чужинців та прибрано лотки узбеків та циган. Більшість українців, що перебували в цей час на ринку, схвально оцінили дії соціал-націоналістів. Як вже повідомлялось раніше, українські підприємці, що торгують на цьому ринку, виступили категорично проти того, щоб на ньому продавали свій товар чужинці, а саме в’єтнамці, цигани, узбеки тощо. Українських підприємців підтримали Соціал-Nаціональна Асамблея та організація «Патріот України». Гуртом патріоти та підприємці протягом останніх 2 тижнів з васильківського ринку витіснили більшість чужинців. Деяким представникам в’єтнамської діаспори довелось силою вказувати на їхнє місце, декого з них госпіталізувала швидка. Соціал-Nаціональна Асамблея … з першого дня протистояння у Василькові між українцями та мігрантами заявляла, що виступає за повне витіснення з приринкової території мігрантів (в’єтнамці, цигани, узбеки)… 31 липня 2010 року бійці організації «Патріот України» провели рейд васильківським ринком і пояснили залишкам мігрантів, що лояльне ставлення до них міліції не гарантує їм місця під сонцем на території міста Василькова зокрема і України в цілому. Постраждалі нелегали зализують рани, патріоти на свободі святкують чергову перемогу над чужинцями, а отже, у Василькові триває боротьба з мігрантами».[5]

Разом з тим, расистський фронт, попри знижену у порівнянні з Росією активність у проведенні демонстративного фізичного переслідування «чужинців», поступово поширюється і набуває нових прихильників, як правило, з числа молоді. На сьогодні в Україні продовжує існувати низка організацій і рухів з різним ступенем радикальності, що проголошують або ідею необхідності підтримання чистоти білої раси у цілому або тезу «Україна виключно для українців». Якщо декілька років тому радикальний расизм з його класичними міжнародними ознаками фактично імпортувався в Україну із-за кордону (переважно з Росії), то у 2010 році спостерігалась стійка тенденція на консолідацію внутрішніх шовіністичних сил, маючих на меті затвердження ідеї про виключну роль «титульної нації» у суспільному житті країни. Так, наряду з українськими осередками таких загальновідомих міжнародних расистських угруповань, як «White Power», «Blood & Honour», «World Church of the Creator – Україна», у державі поширили свій вплив на суспільство такі організації і об’єднання, як «Українська націонал-трудова партія», «Патріот України», «Слава і Честь», ВО «Тризуб» тощо, активісти яких неодноразово брали участь у виступах проти так званого «засилля неукраїнців».

У 2010 році окремі шовіністично та расистські налаштовані організації неодноразово демонстрували свої сили проведенням публічних акцій, під час яких проголошували відверто расистські лозунги та заклики до дискримінації на етнічному ґрунті.

На вимогу громадськості влада припинила проведення поблизу м.Києва музичного фестивалю «Традиції духу», який повинен був відбутись 26-27 червня 2010 року під патронатом радикальної «Соціал-Nаціоналістичної Асамблеї» з метою пропагування серед молоді ідей неонацизму та шовінізму. На фестивалі було заплановано виступи ультраправих музичних колективів («Сокира Перуна», «Сейтар», «Nachtigall», «White Lions»), які у своїх піснях відкрито схвалюють та романтизують скінхедівський рух, пропагують гітлерівську естетику та закликають до переслідування національних меншин.[6]

04 вересня 2010 року у місті Умані місцевим осередком Всеукраїнського об’єднання «Свобода» був організований антихасидський марш. Учасники протесту вишикувались у колону та пройшли вулицями міста. Хода відбувалася під гаслами «Умань без хасидів!», «Ні – хасидському свавіллю!», «Гонта прийде – порядок наведе!», «Кому належить Україна – українцям! Кому належить Умань – нам!». Під час організованого у подальшому мітингу була зачитана Народна Резолюція із закликами до громадян, у якій, зокрема, зазначалось: «Ми обурені та висловлюємо незгоду із злочинною бездіяльністю центральної та місцевої влади на тлі хвилі агресії прибульців-хасидів, що наростає…»[7]         

7 вересня 2010 р. у Києві був проведений кількатисячний марш «За український футбол» проти «засилля легіонерів». Анонсувалося, що марш пройде із залученням пересічних уболівальників, натомість тон задавали неонацисти, а людей з футбольною атрибутикою було не більше 1%. Колона йшла під красномовними прапорами з кельтськими хрестами, супроводжуючи ходу «римськими вітаннями».[8]

12 грудня 2010 року офіс Чернігівського громадського комітету захисту прав людини був атакований невідомими особами, що сповідують екстремістську та расистську ідеологію – у приміщенні були побиті вікна, а на фасаді намальована фашистська свастика. Пошкодження та крадіжка вивіски комітету на фасаді взагалі стало для членів організації звичним явищем. На різних Інтернет-ресурсах екстремістського та праворадикального толку невідомими постійно публікуються заклики до розправи над членами ЧГКЗПЛ та його клієнтами.[9]

У Криму правоохоронці не допустили проведення масової «акції солідарності» місцевих скінхедів, яку ті збиралися організувати 19 грудня о 12 годині біля Зеленого театру в центрі Сімферополя. Прихильники та активісти неформальних рухів ультраправого спрямування збиралися висловити підтримку російським однодумцям, які  організували заворушення в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах сусідньої Росії. Один з учасників акції, який назвався Максом, пояснив: «Нас турбує те, що в місті, насамперед, багато нелегалів, емігрантів. А по-друге, ця акція була на честь підтримки ситуації, що сталася в Москві. Як кажуть, один за всіх і всі за одного. Ми ж слов’яни, російські люди. Мусимо один одного підтримувати. Чому емігрантам це можна, а нам, російському народу, якщо ти слов’янин, то нам не дають цього права?».[10]

Протягом 2010 року в Україні неодноразово спостерігались випадки чинення наруги над спорудами, які використовуються національними меншинами для реалізації свої релігійних, культурних, освітніх чи інших потреб.

У квітні 2010 року у місті Тернопіль на старовинному єврейському кладовищі були розорені і спаплюжені могили та пам’ятники, на окремих з них зроблені образливі антисемітські надписи.[11]

23 серпня 2010 року у м. Сімферополі був понівечений меморіал депортованим кримським татарам: у надпису на монументі «Це не повинно повторитись» зафарбовано слово «не», а на самому меморіалі зроблено надписи «Крим український, а не татарський», «Слава Україні!» та нарисований тризуб. Вказаний шовіністичний випад відбувся напередодні проведення поблизу меморіалу мітингу кримських татар на честь відзначення у Європі «Дня пам’яті жертв тоталітарних режимів».[12]

У вересні 2010 року у місті Полтава на монументі «Скорботної матері», якій стоїть на місці, де фашистами було розстріляно більше 30 тисяч мирних жителів та військовополонених, вандали намалювали есесівський знак та зробили надпис «Смерть жидам».[13]

15 листопада 2010 року у місті Кіровоград невідомі сплюндрували пам’ятний знак «Євреям – жертвам нацизму», намалювавши гасла "Жидам ганьба", "Смерть євреям" та свастики.[14]

У Львові в ніч з 7 на 8 грудня 2010 року вчинено акт наруги щодо Монументу Бойової Слави Радянської Армії. Червоною фарбою було залито бронзове зображення ордену «Перемога», на гранітних плитах Монументу було намальовано нацистську свастику.[15]

Втім, буде невірним вважати, що ксенофобія в Україні має виключно українсько-націоналістичний вектор. Неоднозначна, на думку частини населення, зміна напрямку «політичної прихильності» України у бік Російської Федерації, яка активно впроваджувалась у 2010 році новим керівництвом держави, призвела до поширення випадків «зустрічної дискримінації», коли об’єктами певних видів утискань становляться етнічні українці.

Показовим у цьому сенсі є Крим, де саме українці нерідко потерпають від українофобії з боку чисельної російської громади. Слід зазначити, що протистояння росіян і українців у Криму майже відкрито підтримується окремими політиками Російської Федерації, які пропагують ідеї презирливого ставлення до всього українського та провокують проросійські налаштованих жителів до конфронтації, називаючи Крим російською територією. На Сході та Півдні України діє немало рухів і груп («Русское содружество», «Православний вибір», «Союз русского народа», «Євразійська спілка молоді» та інші), які, викривлюючи ідею «слов’янського братерства з росіянами», мають та висловлюють неприкрито негативні настрої стосовно української мови, самих українців, цілісності держави тощо. При цьому використовуються аналогічні з українськими шовіністами методи – проведення мітингів, пікетів, демонстрацій та інших публічних акцій, паплюження пам’ятників тощо.

17 січня 2010 року громадськими організаціями «Союз русского народа», «Русское содружество», «Союз верных казаков» була проведена хода під лозунгом «Підтвердимо присягу, що ми дали 365 років тому». Організаторами ходи пропагувалась ідея, що у 1654 році всі жителі м.Києва на Євангелії урочисто присягнули на вірність російському православному государю, і у теперішній час народ України повинен підтвердити свій вибір, зроблений у минулому.[16]

22 липня 2010 у м. Києві з ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Православний вибір» відбулась хрещена хода під лозунгом «Проти експансії західної цивілізації» з вимогою до влади «припинити впровадження чужого для нашого народу курсу на інтеграцію України до Євросоюзу, оскільки така інтеграція загрожує цивілізації Російського Миру, частиною якого є народ України».[17]

У ніч з 17 на 18 серпня у місті Тернополі була розбита меморіальна дошка голови ОУН(р), голови КУН Слави Стецько. Голова Тернопільської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів Іван Білах переконаний, що це спеціально спланована напередодні Дня незалежності провокація проросійських сил. «…Це не випадковість, бо цієї ж ночі було зруйновано меморіальну дошку полковнику УПА Омеляну Польовому. З приходом команди Януковича антиукраїнські сили відчули свою безкарність і вседозволеність», – наголошує Іван Білах.[18]

У жовтні 2010 року  Українська філія російського Інституту країн СНД організувала конференцію «Дебандерізація – нагальна потреба європейського шляху України», під час якої публіцист Мирослава Бердник заявила, що Голодомор 1932-33 років в Україні – це «маячня геополітичних супротивників Росії» і підкреслила, що «Голодомор придумали уніати, американці і Катерина Чумаченко (дружина колишнього Президента України Віктора Ющенка)». Інститут країн СНД очолює депутат російської Держдуми Костянтин Затулін, який неодноразово оголошувався персоною нон грата в Україні через заперечення її мови, а також національної ідентичності.[19]

Як вже зазначалося, точкою напруги у міжетнічних стосунках в Україні залишається Крим, де рівень конфронтації між кримськими татарами і владоюу 2010 році навіть посилився.В червні 2010 року голова Меджлісу кримських татар Мустафа Джемілєв повідомив пресі про дискримінаційну кадрову політику уряду, яка має на меті витіснення татарських представників з керівних посад автономії. «… Це політика обмеження представництва кримських татар у сфері управління. У разі, якщо така тенденція триватиме, вона може стати певною проблемою у наших взаєминах із владою», – заявив голова Меджлісу, на що отримав відповідь від прем’єр-міністра України Миколи Азарова: «Ані Президент, ані уряд жодних ультиматумів, жодних заходів такого плану, як бойкот і так далі, не бояться і не боятимуться… Ми готові до діалогу, але жодних ультиматумів ми не приймаємо, як умову».15 грудня 20010 року голова Меджлісу Мустафа Джемілєв під час зустрічі у Вашингтоні з політологом та державним діячем Збігневом Бжезинським, повідомив про посилення дискримінації стосовно кримських татар при прийомі на державну службу.[20]

Криза у відносинах кримських татар з владою посилилась після призначення міністром внутрішніх справ України Анатолія Могильова, який у свій час очолював кримську міліцію та запам’ятався проведенням міліцейської операції на плато Ай-Петрі, під час якої постраждало кримськотатарське населення. Тоді ж одна з кримських газет оприлюднила інтерв’ю з Могильовим, у якому останній фактично виправдовував сталінську депортацію з півострова кримських татар.

На вказаний факт голова Меджлісу Мустафа Джемілєв звернув увагу європейської спільноти у Європарламенті на слуханнях щодо ситуації кримських татар у березні 2010 року та заявив: «Таке призначення є загрозою для спокою в Криму. Адже людина, яка за посадою має боротися з ксенофобією та міжнаціональною ворожнечею, сама ж її розпалює».[21]

Викликає занепокоєння продовження тривалого протистояння окремих верств населення України на ґрунті віросповідання, яке вже набуло форм не тільки традиційних для всього світу загострень взаємовідносин між християнами та мусульманами, греко-католіками і православними, а і чисельних випадків нетолерантного ставлення між прихильниками різних гілок православ’я. Певним чином до цього призвели непродумані дії влади, у тому числі – публічні вирази своїх релігійних уподобань перших осіб держави, що призвело до випадків відвертої дискримінації окремої категорії віруючих.

Так, прес-служба Української православної церкви Київського патріархату заявила про факти перешкоджання намірам її мирян прибути до міста Києва на святкування річниці хрещення Київської Русі 28.07.2010 року. У заяві вказується, що з цією метою владою та правоохоронними органами чинився значний тиск на автоперевізників, яким погрожували позбавленням ліцензій на право перевезення пасажирів за спробу виїхати з прочанами до столиці. Найбільшого поширення такі факти набули у Південних та Західних областях України. За даними УПЦ-КП, мали місце і випадки, коли працівники ДАІ під надуманими приводами перешкоджали проїзду автобусів з віруючими безпосередньо на автомагістралях.        

Наприклад, 28 липня приблизно о 5 годині ранку на в’їзді до Києва співробітники міліції зупинили 5 автобусів з прихильниками УПЦ-КП і зробили спробу не пустити їх у місто під приводом того, що «у Києві немає місця для паркування». Лише після годинних переговорів та погроз пасажирів розпочати акцію протесту, автобусам надали можливість слідувати далі.

Того ж 28 липня у м. Одесі співробітники ДАІ та люди у цивільному на трьох міліцейських автомобілях заблокували виїзд автобусу з прочанами Київського патріархату до міста Києва, застосували до пасажирів фізичну силу з метою перешкоджання посадці у автобус, а у водія відібрали ключі від транспортного засобу та документи на право керування.

Разом з тим прес-служба зазначає, що стосовно віруючих Московського патріархату влада подібних дій не чинила, а навпаки всіляко сприяла їх прибуттю до місць богослужіння у місті Києві.[22]

Останніми роками в українському суспільстві продовжує спостерігатись насторожене ставлення до мігрантів, біженців та шукачів притулку, яке, у відношенні до іноземних громадян окремих країн, переросло у ставлення неприховано вороже. Висловлені європейською спільнотою до України побажання щодо посилення рівня протидії незаконній міграції з метою забезпечення належного контролю за міграційними процесами, були сприйняти урядом, як заклик до боротьби з мігрантами у цілому. Індикатором такої деформованої політики стала робота засобів масової інформації, якими українцям нав’язуються відверто ксенофобні штампи стосовно мігрантів – «злочинець», «носій інфекційних хвороб», «претендент на твоє робоче місце». До вказаної кампанії «чорного піару» активно залучилось Міністерство внутрішніх справ, постійно публікуючи на відомчих сайтах повідомлення про затримання в Україні незаконних мігрантів та інформуючи про скоєння іноземцями злочинів з акцентуванням уваги на національному походженні правопорушників. Таким чином, у суспільстві силами правоохоронного відомства протягом 2010 року штучно формувалася думка про «вторгнення» у державу значної кількості іноземців з чужим, а отже, ворожим світосприйняттям, та їх значний вплив на економічну і криміногенну ситуацію в державі.

Як приклад, можливо навести випуск програми «Шок-інфо», якийвийшов у ефір наприкінці червня 2010 року на популярному серед населення каналі телебачення «Новий канал» і був присвячений проблеміперебування іноземців в Україні. У програмі за допомогоювідеоряду та коментарів глядачам фактично нав’язувались суперечливіі не підтверджені офіційними статистичними відомостями тези проте, що «нелегали» (без роз’яснення цього поняття) прибувають в Україну з наміром торгівлі наркотиками, є носіями невідомих і небезпечних хвороб,   а українці вимушені виїжджати за кордон у пошуках праці тому, що їх витісняють іноземні трудові мігранти. При цьому у коментарях стосовно нелегальних мігрантів допускались презирливі вислови на кшталт  «люди-непотріб», «напівлюди».[23]

Сентенції щодо наявності загроз для існування України, як держави, з боку мігрантів, неодноразово публічно висловлювались політичними діячами.

Ветеран українського дисидентського руху Левко Лук’яненко в інтерв’ю журналу «Експерт» заявив, що міграційні процеси у Європі призвели до того, що Європейсько-християнська цивілізація перебуває на межі гибелі, мусульмани мають всі шанси перемогти християн, а чорні подолають білих. На думку Лук’яненка, Україна перебуває у більш вигідному становищі: «Ми не зобов’язані пускати до себе негрів і індійців, а тому можемо уникнути біди».[24]

 Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок характеризує загрозу від міграції іноземців в Україну наступним чином: «Ми можемо тільки уявити, що вони принесуть. Вони принесуть етнічну злочинність, бо їм на щось треба жити; принесуть екзотичні хвороби, це я вам як колишній доктор можу сказати…. Вони принесуть сюди і новий виток наркоманії, і сексуальних збочень, і проституції, тим більше, що ці люди будуть шукати собі життєвий простір… Європа вже цього наїлася досхочу, і через це вона їх із задоволенням відкидає в Україну, бо будьте певні, що кращі з них в Європі залишаться – ті, які можуть робити науку, хто є багатшими, які мають якісь таланти, авторитет і таке інше. А нам пришлють таких, які вчинять не тільки те, про що я зараз говорив, а й будуть витісняти українців з робочих місць, бо нелегальні мігранти погодяться працювати і за тарілку супу і, відповідно, українці будуть втрачати свою роботу».[25]

Тому не дивно, що значна частина українського суспільства штучно заражена ксенофобією, сповідує принципи недовіри та агресії стосовно мігрантів і, керуючись нав’язаним стереотипом «мігрант-ворог», схвалює послідовно-жорсткі дії силових структур стосовно іноземців.

Показовим є те, що «мігрантофобія» в українському суспільстві і, в першу чергу, в органах внутрішніх справ взагалі є вибірковою: нейтральне ставлення до іноземців європеоїдного типу поєднується з настороженим ставленням до представників інших етнічних груп. Відмінність кольору шкіри, розрізу очей, мовний акцент або інші ознаки неєвропейського типу обов’язково привертають увагу правоохоронців і становляться підставою для необґрунтованих актів примусу – затримання і доставляння у міліцію та примусового проведення дактилоскопії. В окремих випадках такі затримання поєднується з відверто образливими і неприкрито расистськими висловами на їх адресу, жорстоким ставленням і побиттям.

18 липня 2010 року у супермаркеті «Таргет» міста Харкова працівники державної служби охорони МВС побили громадянина Уганди О. Потерпілий повідомив, що коли він зайшов у супермаркет, до нього підійшли працівники міліції і запропонували пред’явити документи, а після цього відвели в одну з підсобних кімнат на другому поверсі будівлі супермаркету, де роздягли та почали обшукувати, пояснивши, що шукають наркотики. При цьому міліціонери ображали людську гідність темношкірого угандійця, а після його обурення такими діями побили ногами та резиновою палкою. При цьому жоден документ про затримання та проведений обшук не складався, поняті для присутності при цих процедурах не запрошувались.[26]

Найбільш уразливими етнічними групами в Україні продовжують залишатись роми та вихідці з країн кавказького регіону, які у 2010 році найбільше потерпали від дискримінації, ксенофобних упереджень населення та утисків з боку правоохоронців.Порушення прав представників цих етнічних категорій вже стало ганебною міліцейською «традицією», яка публічно засуджується керівниками правоохоронних органів, а неофіційно – всіляко підтримується і заохочується.  Безпідставне затримання і проведення особистого огляду, доставляння до райвідділів міліції і утримування у них необґрунтовано тривалий час, проведення обшуку домоволодінь і автотранспорту, зняття інформації з мобільних телефонів і відбитків пальців – саме такі заходи «профілактики» широко застосовує міліція щодо ромів і кавказців без огляду на закон, який забороняє проведення таких процедур примусу без відповідних підстав.

У червні-липні 2010 року у м. Чернігові міліцією впроваджено практику затримання та доставляння всіх ромів до райвідділів міліції для проведення дактилоскопії та фотографування – з метою поновлення діючих картотек обліку. Проведення вказаних дій відбувалось абсолютно безпідставно, на основі тільки зовнішніх даних.[27]  

 У червні 2010 року у м. Чигирин Черкаської області між місцевим жителем та чоловіком ромської національності на ім’я Л. виник конфлікт, підставою для якого була сварка між їхніми дітьми. У подальшому Л., а також його дружина та неповнолітній син, були побиті, але коли Л. звернувся за допомогою у місцевий райвідділ міліції, правоохоронці затримали саме його та, за твердженням Л., приниженнями та незаконним застосуванням фізичної сили примусили себе оговорити. Родина ромів звернулась за захистом до громадсько-політичного видання «Прес Центр», кореспондент якого приїхав до Чигиринського райвідділу з метою з’ясування ситуації, проте представнику преси було запропоновано покинути приміщення міліції, при цьому працівник райвідділу заявив журналістці і потерпілому: «Цигани – не люди!».[28]

З інтерв’ю з громадянином України М, азербайджанцем, приватним підприємцем (газета «Рівне Вечірнє» № 55 від 05.08.2010): «Зі своїх 52 років 30 я проживаю в Рівному і маю громадянство України. Тут навчався, працюю, тут одружився і виховую разом з дружиною дітей-підлітків. Ці постійні перевірки, які чи не щомісяця трапляються, набридли і дуже принизливі для мене і моєї сім’ї. Адже я ніколи не мав проблем із законом, завжди веду себе як добропорядний громадянин…Минулої п’ятниці правоохоронці заїхали до мене на роботу в кафе і у черговий раз запитали про документи. Коли я сказав, що при собі маю тільки посвідчення водія, а паспорт десь у машині, то мене примусили їхати з ними у міськвідділ міліції. Там передусім переписали всі номери телефонів з мого мобільного, сказали для того, щоб побачити, з ким я спілкуюся і чи не числиться хтось з цих людей у їхній базі з розшуку. Потім довго перевіряли по комп’ютеру те, що я про себе розповів».[29]

З інтерв’ю з громадянином України Р., азербайджанцем, приватним підприємцем (газета «Рівне Вечірнє» № 55 від 05.08.2010): «Я проживаю в Рівному вже 20 років, маю українське громадянство, тут працюю, одружився. Але і зі своєю колишньою сім’єю зберіг нормальні стосунки. До мене на два тижні приїхали з Азербайджану в гості мої сини, і коли вони приїхали повечеряти у кафе, їх на вулиці окликнули троє чоловіків у цивільному та сказали, щоб пред’явили документи. Хлопці відповіли, що документи в машині, яка стоїть за кілька метрів і що в кафе їх чекає батько. На це їм грубо, з використанням нецензурних висловів, зауважили, що паспорти повинні бути у кишені і силоміць посадили до машину і відвезли до міськвідділу міліції.  Я поїхав за ними, але у черговій частині мені  сказали, що моїх синів у них немає, проте наказали зачекати, а ще через годину зізналися, що хлопці таки у них і наказали привезти їхні паспорти. Після того, як я привіз паспорти, синів ще три години тримали в міліції.

Зі слів синів, у міськвідділі їх обзивали «чорномазими» та казали, що начебто їм, ісламістам, не місце у Рівному. Погрожували підкинути наркотики та періодично били по голові та спині. Зрештою переписали з їхнього телефону всі номери, сімейні фото та відео».[30]

Особливу загрозу для суспільства становить той факт, що у 2010 році новий уряд країни, заявляючи про себе як про «уряд професіоналів», фактично не приділяв уваги провадженню державної політики припинення та профілактики випадків расизму та етнічної дискримінації та відмовився від цілеспрямованої і послідовної роботи щодо зменшення рівня ксенофобії в українському суспільстві. Внаслідок цього у 2010 році було фактично припинено роботу Міжвідомчої групи з питань протидії ксенофобії, міжетнічної та расової нетерпимості, яка тільки у 2009 році провела 7 засідань, результатом яких став комплекс заходів у всіх сферах суспільного життя країни.

Нагадаємо, що протягом 2009 року рішеннями Кабінету Міністрів було затверджено «План заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2008-2009 роки», призначено Національного координатора по взаємодії правоохоронних органів України з Бюро демократичних інститутів з прав людини ОБСЄ, на розгляд комітетів Верховної Ради подано 4 законопроекти з питань підвищення ефективності протидії проявам расизму та ксенофобії, внесено зміни до ряду статей КК України. Неурядові організації були запрошені до широкого кола таких спільних заходів, як надання правової допомоги жертвам проявів ксенофобії та дискримінації; здійснення експертизи національного законодавства щодо боротьби з проявами дискримінації та ксенофобії; розробка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази з метою протидії правопорушенням, які мають  расове  підґрунтя; вдосконалення механізмів реагування на використання засобами масової інформації ксенофобських штампів та висловів; розробка відповідних навчальних програм. Наразі усього цього розмаїття заходів в Україні немає.

Замість цього українцям активно нав’язуються дві по своїй суті протилежні тези: з одного боку – владою категорично заперечується проблема поширення ксенофобії у суспільстві, водночас з іншого боку – активно впроваджується ідея щодо існування значних загроз безпеці і стабільності України від так званих «етнічних чужих». Вказане призводить до того, що завуальовані форми ксенофобії і дискримінації, які і раніше мали місце у соціальних звичаях та побутовому житті жителів України, у теперішній час стають більш поширеними та небезпечними і, за бездіяльності влади, поступово укорінюються у людських стереотипах та забобонах. Саме такий, латентний та зовні непримітний вид ксенофобії, стає найбільш серйозним і загрозливим, оскільки навіть прийняття державою самого досконалого і суворого антидискримінаційного закону автоматично не призведе до змін у свідомості її громадян. Нажаль, сучасний уряд не розуміє, що саме від його позиції та виваженості дій, його сконцентрованості на вирішенні цієї проблеми суттєво залежить той рівень толерантності, який і робить країну цивілізованою.

У свою чергу Міністерство внутрішніх справ України, повністю приймаючи встановлені владою правила гри щодо ігнорування розвитку міжетнічної напруженості у суспільстві, у 2010 році згорнуло роботу по профілактиці ксенофобії та дискримінації та почало керуватись не реальним станом справ у державі, а заспокійливою для себе відомчою статистикою, помилково розцінюючи зменшення кількості злочинів на ґрунті расизму як індикатор благополуччя у міжнаціональних відносинах.

Можна стверджувати, що 2010 рік став роком нелогічних та незрозумілих громадськості управлінських рішень керівництва МВС. Під лозунгом так званої «оптимізації кадрів», у березні місяці було ліквідоване Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ – підрозділ, одним з пріоритетних завдань якого була саме протидія расизму, дискримінації та ксенофобії, робота якого була ефективною і підтримувалась правозахисними організаціями України. Наступним помилковим кроком очільників міліцейського відомства стало розформування підрозділів у складі Департаменту кримінального розшуку, які безпосередньо займались розкриттям злочинів на ґрунті національної, расової чи релігійної ворожнечі або ненависті. Скорочення співробітників, які вже набули необхідні знання та певний практичний досвід, призвело до некомпетентності у діях правоохоронців, а іноді і до відверто-незаконних спроб з їх боку перекваліфікувати расистські злочини на менш резонансні та більш зручні у розслідуванні побутові злочини.

Так, за наявною інформацією протягом 9 місяців 2010 року не було порушено жодної кримінальної справи з розслідування злочинів, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (відповідні частини ст. ст. 115, 121, 122, 126, 127, 129, 300 КК України), а за статтею 161 КК України порушено лише одну кримінальну справу.

Міністерством внутрішніх справ практично провалено виконання власного «Плану заходів щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року», більшість пунктів якого, запланованих до виконання у 2010 році, залишилось не реалізованими. З боку уряду цей факт залишився без належного реагування. Одним з результатів такого стану речей стало помітне поширення ксенофобії серед самих працівників міліції.

Так, у січні 2010 року наказом начальника ГУМВС України в Одеській області був звільнений за пропаганду фашизму і нацизму оперуповноважений карного розшуку Одеського міського управління міліції. Вказаний «правоохоронець» був активним прихильником нацистського руху, мав татуювання у вигляді фашистського орла зі свастикою та носив есесівську атрибутику. Ми можемо лише припускати, яким саме чином на виконанні службових обов’язків цим колишнім міліціонером відбивалася його ідеологія.

Цей факт є досить красномовним сигналом-застереженням не лише для МВС України, але й для всього українського суспільства. Саме загроза перетворення міліції з органу захисту всіх без виключення громадян України на орган переслідування окремих меншин та груп населення вимагає окремої уваги з боку уряду та громадянського суспільства.

Наразі перед такими правоохоронними відомствами, як МВС та СБУ стоїть багато важливих і невідкладних завдань: від ініціювання внесення доповнень і змін у відповідні законодавчі акти до дієвого контролю за діяльністю радикальних ультраправих та ультралівих рухів, від проведення роз’яснювальної роботи серед всіх верств населення до активізації здійснення оперативно-розшукових заходів по розкриттю та недопущенню вчинення злочинів на ґрунті ненависті, від дій по унеможливленню поширення расистської ідеології через мережу Інтернет до відкритого та відвертого діалогу з національними меншинами. Але у теперішній час робити оптимістичні прогнози щодо зміни ситуацій на краще підстав не має. В МВС, наприклад, прояви ксенофобії і випадки дискримінації, невпинно поширюючись, стають невід’ємним атрибутом стосунків правоохоронців з окремими групами населення.В уявлені багатьох співробітників міліції відновилась точка зору про існування так званої «етнічної злочинності», притаманної представникам певних національностей, що мешкають в Україні. Мало того, що цей хибний стереотип є типовим для багатьох працівників органів внутрішніх справ, він ще й тиражується у масову свідомість через повідомлення  Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України. Як не парадоксально, але подекуди саме цей орган міліції, замість виховання толерантного ставлення у співробітників міліції, стає джерелом ксенофобії і незбалансованої інформації стосовно етнічних меншин.

23 квітня 2010 року на офіційному сайті МВС була розміщена відверто ворожа по відношенню до ромського народу стаття «Шість способів позбутися своїх грошей або як вберегтися від шахраїв» під заголовком «Спосіб третій: добрі та нещасні роми в хаті», у якій всі роми відкрито звинувачувались у схильності до скоєння злочинів, а громадянам пропонувалось відмовитись від будь-якого спілкування з ними. Так, у статті зазначається: «Охоронці порядку постійно закликають громадян не вступати у будь-які контакти з циганами, адже майже кожна така розмова закінчується шахрайством. Будьте пильними, коли до вашої оселі просяться зайти цигани під різними приводами: напитися води, перепеленати дитя, попросити харчів або одягу. Поки чуйні та добрі люди йдуть шукати щось для ні бито знедолених, шахраї вже починають господарювати у помешканні, беручи все, що має хоч якусь цінність… Здебільшого цигани обирають собі за жертв довірливих і простодушних громадян, яким легко навіяти власну думку… Тому не варто впускати до своїх помешкань осіб циганської національності. Нізащо не встановлюйте з ними контакт. Не реагуйте на будь-які їхні прохання…».

Загалом у 2010 році на сайті МВС України було розміщено десятки негативних матеріалів із зазначенням етнічного походження людини, у тому числі 16 стосовно ромів, 8 – відносно громадян Грузії та 17 – з формулюванням «особи кавказької національності» або «кавказці». На прес-конференціях із ЗМІ та зустрічах з представниками міжнародної спільноти очільники МВС постійно заперечують існування ксенофобії у міліції та декларують свою готовність до змін на краще. Проте такі декларації і реалії повсякденної діяльності, як правило, залишаються далекими одні від одних – керівниками МВС України не підготовлено жодної вказівки, у якій до відома рядових співробітників доводилась би принципова позиція Міністра щодо неприпустимості порушень його підлеглими прав людини через її етнічну приналежність.

 Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що під впливом ряду економічних, соціальних та політичних чинників рівень етнічної упередженості в Україні має стабільну тенденцію до зростання. Психологія неприйняття та відкидання «чужого», нетерпимість до представників іншої національності, віросповідання, носіїв мови набуває ознак небезпечної соціальної хвороби, що вимагає невідкладного державного, у тому числі і кримінально-правового, реагування. Проте влада, загалом погоджуючись з вимогами міжнародного суспільства щодо заборони всіх форм дискримінації, залишається осторонь від розроблення та впровадження ефективних механізмів по реальній протидії цьому ганебному явищу.

 

Рекомендації

1. Підготувати та ухвалити базовий антидискримінаційний закон, який містив би усі необхідні визначення, перелік ознак, за якими забороняється дискримінація, і механізми захисту від неї, підвищив відповідальність держави за протидію дискримінації, запроваджував спеціальний антидискримінаційний орган.

2. Підготувати законопроект про зміни до Закону «Про національні меншини в Україні», провести експертизу законопроекту на відповідність стандартам ОБСЄ, Ради Європи і Європейського Союзу.

3. Розробити законопроект про зміни до Закону про мови, переглянути Закон про ратифікацію Європейської хартії про регіональні мови та мовні меншини.

4. Підготувати законопроекти «Про національно-культурну автономію», про зміни в Цивільному кодексі та інших законах та спеціальні програми з метою розвинути принцип недискримінації та передбачити спеціальні квоти для дискримінованих етнічних груп  (рома, кримські татари, караїми, кримчаки, тощо).

5. Підготувати спеціальний виборчий закон для Автономної республіки Крим.

6. Провести інвентаризацію землі в АРК з метою вирішення проблеми надання земельних ділянок представникам депортованих народів.

7. Ввести норми, які передбачають цивільно-правову та адміністративну відповідальність за дії, спрямовані на дискримінацію окремих осіб і верств населення.

8. Поширити дію антидискримінаційних норм на іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні.

9. Розробити і ухвалити зміни до законодавства з метою врегулювати одностатеве співжиття.

10. Створювати атмосферу нетерпимості до проявів расизму та ксенофобії, зокрема, розробити і проводити освітні і культурні кампанії, спрямовані на виховання толерантності до іноземців.

==========

[1] Розділ підготовлено Володимиром Батчаєвим, Олегом Мартиненком, Асоціація українських моніторів  з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, та Євгеном Захаровим, Харківська правозахисна група.

[2] Права людини в Україні – 2006. Доповідь правозахисних організацій. – Харків, Права людини, 2007. – с.260-263.

[3] Див. детальніше: http://khpg.org/1245855623

[4] http://kianews.com.ua/node/24241

[5] http://sna.in.ua/?p=4482, http://sna.in.ua/?p=4602

[6] http://xenodocuments.org.ua/factitem/1919

[7] http://procherk.info/all-news/444-uman-bez-hasidiv-natsionalistiprotestujut-proti-svavillja-palomnikiv

[8] http://marochkina.wordpress.com

[9] http://helsinki.org.ua/index.php?id=1292242448

[10] http://radiosvoboda.org/content/article/2253286.html

[11] http://jewish.kiev.ua/news/3444/

[12] http://tsn.ua/ukrayina/u-simferopoli-na-memoriali-zhertvam-deportaciyinapisali-krim-ukrayinskiy-a-ne-tatarskiy.html

[13] http://tsn.ua/ukrayina/u-poltavi-na-monumenti-skorbotnoyi-materi-napisali-smert-zhidam.html

[14] http://tsn.ua/ukrayina/u-kirovogradi-pam-yatnik-zhertvam-nacizmu-obmalyuvali-svastikami.html

[15] http://vgolos.com.ua/politic/interview/147.html?page=1

[16] http://russians.kz/society/995060-vseukrainskijj-pravoslavnyjjvybor-podtverdim.html

[17] http://novorossia.org/kr_hod/888-krestnyj-xod-v-kieve-protivyekspansii-zapadnoj.html

[18] http://novynar.com.ua/politics/129823

[19] #more-5064

[20] http://human-rights.unian.net/ukr/detail/194254, http://human-rights.unian.net/ukr/detail/194268,   http://kianews.com.ua/node/27828

[21] http://news.bigmir.net/world_about_us/256740/

[22] http://cerkva.info/uk/publications/articles/692-press-conf-unian.html, http://censor.net.ua/go/offer--ResourceID--166491, http://pravda.com.ua/news/2010/07/28/5256887/

[23] http://noborders.org.ua/sfery-dijalnosti/mova-vorozhnechi/shok-idezynformatsiya-v-efiri-zvernennya-proektu-bez-kordoniv-do-kerivnytstvanovoho-kanalu/

[24] http://expert.ua/articles/8/0/8001/

[25] http://radioera.com.ua/eranews/?idArticle=19690

[26] http://umdpl.info./index.php?id=1279845258

[27] http://romaniyag.org/?what=paper&number=108&article=6

[28] http://pres-centr.ck.ua/security/14976/

[29] http://rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=024929

[30] http://rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=024929

 

 Поділитися