MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2009–2010. XXIV. Проблемні питання дотримання прав дитини в Україні

22.02.2011   

[1]

Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, таким чином взявши на себе зобов’язання впроваджувати на національному рівнізабезпечення та захист прав дитини.

Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини

В якості позитивної події, що сталася 5 березня 2009 року, необхідно відзначити прийняття Верховною Радою України Закону України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо виконання Конвенції ООН про права дитини», який знаходився на розгляді в Верховній Раді України ще з 2006 року. Національний план має на меті об’єднати в єдину систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. Метою є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей”.

Основними завданням в цій сфері мають бути підвищення ефективності профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження; забезпечення функціонування системи захисту дітей від жорстокого поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.

Національний план був прийнятий без заходів, їх потрібно розробляти щорічно, в 2009 році – згідно з Постановою Верховної Ради до 5 червня 2009 року. Така ситуація робить його уразливим до виконання, оскільки щорічне планування не дає можливості впровадження довгострокових заходів.

Моніторинг стану виконання Конвенції ООН про права дитини

Згідно зі ст.  44 Конвенції з метою розгляду прогресу, досягнутого державами-сторонами щодо виконання зобов’язань, взятих згідно з цією Конвенцією, кожні 5 років держави-сторони мають звітуватися перед Комітетом ООН з прав дитини щодо вжитих заходів стосовно забезпечення та захисту прав дитини на своїй території.

Україна підготувала третю та четверту об’єднану періодичну доповідь, яка буде заслуховуватись Комітетом ООН з прав дитини під час 56 сесії, що відбудеться у Женеві з 17 січня по 4 лютого 2011 р. За результатами розгляду Доповіді Комітет з прав дитини винесе відносно України свої Заключні Зауваження. Експерти, які займаються питаннями прав дитини, передбачають, що зауважень буде багато, зважаючи на реальний стан речей в Україні щодо забезпечення прав дитини та лише часткове виконання попередніх Заключних Зауважень.

Громадські організації України оприлюднили в 2009 році Альтернативний звіт про виконання Конвенції ООН про права дитини[2]. В ньому міститься огляд стану дотримання всього комплексу прав, які закріплені в Конвенції. Його висновки та рекомендації є актуальними і наприкінці 2010 року. За даними Альтернативного звіту, попередні рекомендаціїКомітету ООН з прав дитини враховані лише частково. В першу чергу це стосується загальних підходів у державній політиціщодо гарантування прав дитини. Ця політика розглядає дитину не як суб’єкта власних прав, а лише як об’єкт захисту.

Відповідно, українське законодавство щодо прав дитини залишається декларативним, більш того, не всі права дитини, визначені Конвенцією, забезпечені відповідними законами.

В державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини навсіх рівнях суспільного життя. Принцип якнайкращих інтересівдитини покладено в основу державної політики лише у сферіохорони дитинства та регулювання сімейних відносин. Політика держави не спрямована на активну протидію дискримінаціїуразливих та маргінальних груп, передусім у доступі до освітита медичних послуг.

Фінансування державних програм і планівщодо прав дітей здійснюється за «залишковим принципом», ане через визначення фіксованої частки від загального бюджетуна їх реалізацію.

В Україні так і не створено інституту омбудсмена з прав дитини, жодна з державних інституцій не здійснюєкомплексного системного моніторингу дотримання прав дитини, не публікує інформації про його результати.

Суттєво збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до прийомних сімей або в інші сімейні форми виховання. Розвитку сімейних форм виховання дітей сприяли запровадження фінансування прийомних сімей із Державного бюджету України та Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» від 2005 року. Однак потреба у розширенні юридичногодоступу до альтернативних сімейних форм влаштування дітейзалишається актуальною.

Більшість статей Конвенції про права дитини мають відповідневідображення у національному законодавстві, однак практикаїх застосування залишається формальною або не відповідає зобов’язанням держави за Конвенцією.

Наприклад, визначення дитини у національному законодавствізагалом відповідає стандартам Конвенції, однак рекомендації Комітету стосовно усунення розбіжності у шлюбному віціюнаків і дівчат, зниження мінімального віку для звернення подопомогу та консультації лікаря без згоди батьків, встановлення мінімального віку для початку статевих стосунків досі невраховані. Суттєвою проблемою в Україні є забезпечення права дитини на захист індивідуальності у випадках усиновлення.

У альтернативному звіті наводиться й інший приклад. Заходи та дії держави, спрямовані на подолання дитячої та малюкової смертності, не є ефективними.На поверхні лежать такі проблеми, як недостатня професійнапідготовка медичних кадрів з питань охорони здоров’я матеріта дитини, неукомплектованість штатів, особливо в сільськіймісцевості, відсутність системного підходу до розв’язання проблем матеріально-технічного забезпечення галузі, впровадження нових технологій. Замість реальних планів та конкретногоаналізу недоліків заради негайного їх виправлення державоюнадалі розробляються декларативні програми, заходи в якихсформульовані не конкретно.

Тотально ігнорується право дитини на приватне життя: національне законодавство не містить тлумачення і, відповідно, гарантій захисту особистого життя дитини. Можна говоритипро загальне нерозуміння концепції особистого життя дитинияк такого та ставлення до дитини як до об’єкта зовнішньоговиховного або освітнього впливу.

Існує практика тотальногопорушення права дітей на приватне життя в загальноосвітніхшколах та навчальних закладах закритого типу (кабінкив туалетах, що не зачиняються, перегляд особистих листів тазаписок, публічне розголошення особистої інформації, майже вільний доступ до журналів та медичних карток), що пояснюється повним нерозумінням наявності цього права у дітей тайого важливості, а також часто намаганням на власнийрозсудвизначити і захистити інтереси дитини.

Діти в Україні продовжують зазнавати насильства – в загальноосвітніх школах, у сімейних відносинах, при контакті з представниками правоохоронних органів, у закладах опіки та в дитячих будинках сімейного типу нерідко трапляються випадкиприниження гідності дітей. При цьому не існує дієвих механізмівефективного виявлення та реагування на випадки насильства, атакож механізмів забезпечення існуючих законодавчих норм, що забороняють фізичні покарання. Недосконалою й травматичною для дитини залишається процедура допиту дітей(свідків, потерпілих і обвинувачених у злочині).

Не розроблений механізм раннього виявлення сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та оцінювання потребдитини. Висновок про ситуацію в сім’ї робиться органами опікита піклування практично на основі єдиного документа – акту обстеження житлово-побутових умов. Україна також не виконала рекомендації Комітету щодо фінансової допомоги уразливим сім’ям з дітьми. Принцип «Гроші ходять за дитиною» хочаі є прогресивним, однак не підтримує різні сім’ї з дітьми, охоплюючи лише незначну частину дітей, які потребують допомоги.Рекомендація Комітету щодо розміщення дітей у дитячих установах лише тимчасово і тільки у разі крайньої і необхідності також не виконується.

Чинне законодавство не забезпечує реалізації норм Конституції України в частині належного фінансування та створенняумов для безоплатного і належного медичного обслуговування. Наслідки очевидні: стан здоров’я дітей 0–14 років включнопродовжує залишатися незадовільним; зростає рівень розповсюдження венеричних захворювань та шкідливих для здоров’язвичок серед молоді; поверховими залишаються знання молоді щодо проблем ВІЛ.

В Україні ВІЛ-статус матері є протипоказанням для грудноговигодовування, водночас існують проблеми із забезпеченням дітей зазначеної категорії замінниками грудного молока.Громадські організації відзначають, що в медичних закладахпостійно порушуються права ВІЛ-позитивних дітей.

Можна констатувати, що державою не здійснюються заходищодо забезпечення доступу до освіти безпритульних дітей, дітей-мігрантів та біженців, усуненнядискримінації в реалізаціїправа на освіту дітей із ВІЛ/СНІД, не забезпечується у повномуобсязі доступ до дошкільної освіти в сільській місцевості, неорганізовано інтеграцію всіх дітей рома у державну системуосвіти. Понад 20 тис. дітей шкільного віку не відвідують школу.

Серйозною проблемою є повна реалізація права на навчаннядітей, які мають психічні розлади, дітей з фізичними вадами(дітей-інвалідів). Не існує механізму залучення таких дітей до загальної освітньої системи. Майже не працює система індивідуального навчання. Недостатньо підручників та спеціальної літератури для дітей із вадами зору і слуху.

Не мають доступу до освіти діти, що перебувають на державному утриманні в дитячих будинках, інтернатах системи соціального захисту, які не здійснюють освітньої діяльності й не мають у штатних розкладах відповідних фахівців та педагогів. Зафіксовано багато випадків, коли діти біженці не відвідують школу.

Дуже незначна увага приділяється навчанню педагогічних працівників щодо прав дитини, підготовці спеціалістів, здатних працювати з дітьми, які мають вади розвитку.

Таким чином, дії держави щодо забезпечення належного рівня дотримання прав дитини в Україні відповідно до стандартів Конвенції ООН про права дитини не є достатніми, ступінь урахування рекомендацій Комітету ООН про права дитини залишається незадовільним.

Проблеми захисту прав уразливих категорій дітей[3]

Аналіз інформації, зібраної Правозахисним центром «Поступ» та громадськими організаціями «Правозахисної дитячої мережі Донбасу», свідчить про те, що в Україні відсутні механізми правового захисту дітей вразливих груп. У законодавстві відсутні положення, які дозволяють розглядати таких дітей як представників уразливої групи, які потребують особливого захисту. Заяви про порушення від дітей груп ризику не розглядаються з належною увагою і ретельністю. Відмова враховувати особливі потреби дітей даної групи, відсутність закріплених законодавчо позитивних дій, спрямованих на забезпечення особливого захисту, дозволяє говорити про те, що дана група дітей піддається дискримінації.

Експерти вказують на те, що якщо на користь дитини діють законні представники, які не мотивовані домагатися відновлення прав дитини (адміністратори спеціальних установ, далекі родичі, деморалізовані родичі та ін.), факти порушень розслідуються формально й у переважній більшості випадків права дітей не можуть бути відновлені. Відсутні механізми відомчого контролю за якістю розслідування співробітниками міліції і прокуратури фактів порушень прав дітей груп ризику. Особливо яскраво проблема проявляється у випадках, коли права дитини порушуються представниками правоохоронних органів. Залежне становище дітей, тиск на дитину з боку представників правоохоронних органів істотно ускладнюють спроби дітей відновити свої права. Під впливом погроз і тиску співробітників міліції діти не наважуються заявляти про порушення з боку співробітників правоохоронних органів. Часті випадки відмови дітей від свідчень проти співробітників правоохоронних органів.  

Такожнеобхідне законодавчо закріпити особливу процедуру розгляду у випадках скарг про порушення прав дитини з боку співробітників правоохоронних органів. При цьому важливо передбачити додаткові можливості відомчого та міжвідомчого контролю, а також контролю з боку недержавних організацій. Необхідно виключити можливість припинення розслідування за фактами, викладеними в подібній скарзі, у разі, якщо заявник відмовляється від претензій і просить припинити розгляд. Ці та інші рекомендації, підготовлені групою українських, німецьких і польських експертів в рамках проекту «Дії в інтересах дітей груп ризику».

Ситуація з дитячою безпритульністю та бездоглядністю[4]

В Україні мінімізоване явище дитячої безпритульності та бездоглядності. В останні роки кількість безпритульних і бездоглядних дітей зменшується, щорічно на 15-20%. Сьогодні наповнюваність притулків для дітей становить 60%. Створено умови для скорочення мережі притулків для дітей, та повернення приміщень, в яких вони розташовані, до мережі дошкільних закладів.

Протягом останніх років відзначається стала позитивна тенденція зменшення кількості відмов матерів від новонароджених дітей.За період 2004–2008 років кількість залишених новонароджених зменшилась на  41, 3 % (2004 р. – 1549 новонароджених, 2005 р. – 1246, 2007 р. – 1027, 2009 р. – 909).

Як результат, у 2009 році вперше за всі роки незалежності України, відбулося зменшення загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ризики :

1. Соціальний захист дітей втрачає ознаки приоритетної теми в Україні. Мінсім’ямолодьспорт заявляє про зміну акцентів в роботі, не зважаючи на те, що захист прав дитини, що втратила сім’ю, є базовою функцією цього Міністерства.

2. Тривожною є інформація про скорочення на 20% кількості працюючих в обласних та районних державних адміністраціях. Як правило, скорочення «на розсуд» керівника району призводять до першочергового скорочення структур, що працюють  в сфері соціального захисту дітей. Таким чином, є великий ризик втратити здобутки у кадровому забезпеченні галузі, коли вперше в історії  у 2007 році були виділені 23 млн. грн. із Державного бюджету для кадрового забезпечення районних (і тільки, а не обласних) служб у справах дітей.  Власне, і весь позитив, що відбувся протягом останніх років, обумовлений саме кадровим забезпеченням завдань Держави.

3. Пріоритет 2010 року – якість створення та функціонування сімей з усиновленою дитиною, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Це спільне завдання  місцевих структур Служб у справах дітей та Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Кількісні показники зростали  протягом 2006-2009 років. За умови кадрових втрат – завдання непосильне, це конкретна робота з дітьми та сім’ями.

4. Гальмування реформи системи інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що відбувається протягом останніх дев’яти місяців, шляхом рекрутування до інтернатних закладів дітей з малозабезпечених сімей, призведе до зростання соціального сирітства.     

5. Надалі залишається поза увагою  здійснення соціального супроводу  осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

Проблеми координації дій щодо дотримання прав дитини. Дитячий Омбудсмен

 Проблеми щодо забезпечення прав дитини існують як на рівні самої системи, так і на рівні законодавства.  Особливо гостро постає питання щодо координації діяльності у сфері захисту прав дитини в контексті адміністративної реформи, що відбувається зараз. Хто буде тим органом виконавчої влади, який ефективно скоординує та організує діяльність навколо забезпечення прав дитини в Україні?

Діти ніколи не зможуть отримати визнання та увагу, на яку заслуговують, якщо до них не ставитимуться, як до пріоритету. Структура, методи діяльності, інформаційні матеріали та стиль, необхідні для створення ефективного діалогу з дітьми, значною мірою відрізняються від тих, які використовують для захисту прав дорослих.

Сьогодні в Україні відповідальність за дітей розділяється між різними міністерствами та департаментами, співпраця між ними є малоефективною, подекуди відсутня взагалі.

Проте однозначно відоме те, що поряд з виконавчим органом має існувати орган, який може ефективно здійснювати моніторинг дотримання прав дитини, і в разі необхідності – ефективно реагувати. В цьому контексті набуває нової актуальності питання запровадження інституту Дитячого Омбудсмана, що неодноразово рекомендували зробити Україні як на рівні ООН, так і на рівні Ради Європи. В країні має існувати дієвий механізм моніторингу забезпечення та дотримання прав дитини в Україні, який на сьогодні фактично відсутній. Є очевидним, що права дитини не є пріоритетом діяльності Уповноваженого Верховної Ради України.

З метою проведення ефективного моніторингу та реалізації прав дітей Уповноважений з прав дитини повинен мати вплив на розвиток законодавства, політики та практики, щоб забезпечити їх відповідність правам дітей; розглядати індивідуальні скарги стосовно порушення прав дитини; стимулювати проведення розслідувань та досліджень справ, що розглядаються; а також усіма можливими методами сприяти підвищенню поінформованості дорослих та дітей про права дитини. Але як чинний Уповноважений з прав людини, так і коаліційна більшість  у Верховній Раді, виступають проти запровадження інституту дитячого Омбудсмена.

Є питання і в забезпеченні прав дітей та захисту їх від злочинів з боку правоохоронних органів. За останні декілька років вже неодноразово ставилось питання про виведення кримінальної міліції з прав дітей з підпорядкування кримінального блоку до блоку громадської безпеки та припинення ведення ними оперативно-розшукової діяльності, що значно підвищило б рівень заходів із захисту дітей, дозволило б завчасно виявляти та ставити на профілактичний облік сім’ї, у яких вчиняється насильство над дітьми, вивчати причини сімейного неблагополуччя і в необхідних випадках вилучати дітей з небезпечного оточення. Однак замість виведення з кримінального блоку та підпорядкування блоку міліції громадської безпеки рішенням керівництва МВС України цей департамент взагалі ліквідовується, частина його функцій, які пов’язані із кримінальним блоком, буде розкинута по різних відділах, а в якості управління залишається діяльність, пов’язана із профілактичною роботою. Спільно з радикальним заявленим скороченням особового складу ОВС подібні кроки виглядають як тотальне руйнування цього напрямку діяльності, що суперечить як логіці, так і міжнародним зобов’язанням України.

 

Проблеми із запровадженням ювенальної юстиції

Ще у 1991 р., ратифікуючи Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання щодо запровадження ювенальної юстиції на національному рівні. Проте і до сьогодні це питання не вирішилося, більш того, воно набуло суспільного загострення. Оскільки, готуючи проекти реформування системи, на жаль, ніхто не замислився над проведенням роз’яснювальної роботи з населенням, що і призвело до суспільного спротиву. Навіть той проект Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, який підготовлено Міністерством юстиції України, не є оптимальним, оскільки враховує забезпечення прав тільки тих дітей, які знаходяться у конфлікті із законом, не приділяючи жодної уваги інтересам дітей, які перебувають у контакті із законом, тобто тих дітей, які потерпіли від правопорушень.

І Комітет ООН з прав дитини, і Комітет Міністрів Ради Європи неодноразово вказували Україні на відсутність існування на національному рівні процедур, дружніх до дітей. Необхідно констатувати, що чинне кримінально-процесуальне законодавство не враховує інтереси дітей, які постраждали або стали свідками злочинів. Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України вказує на те, що нерідко законодавець, орієнтуючись на міжнародно-правові норми, забезпечує безпрецедентний захист та розширення прав осіб, що вчинили злочин, у той час, коли потерпілі від злочинів, зокрема діти-жертви, залишаються без належної державної допомоги та уваги. У чинному українському законодавстві не враховується уразливість дітей-жертв, не адаптовано процедури для визнання їхніх особливих потреб.Навіть найбільш розповсюджена слідча дія на досудовому слідстві – допит неповнолітнього потерпілого, виходячи з аналізу ст. 171 КПК України, може проводитися за аналогією з допитом дорослої особи.

В жовтні та листопаді у Верховній Раді України зареєстровано 2 законопроекти, що мають за мету вдосконалити чинне кримінально-процесуальне законодавство в аспекті дотримання прав дітей, які потерпіли або стали свідками злочинів, під час досудового та судового слідства. Це, зокрема, законопроекти №7340 «Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо допиту неповнолітніх потерпілих і свідків)»  та №7391 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації)». Дуже важливо, щоб Верховна Рада України прискорила розгляд даних законопроектів.

Водночас певними політичними структурами та при підтримці російської православної церкви розгорнутий рух проти впровадження ювенальної юстиції. Ними створені спеціальні сайти, проводяться вуличні акції та протести, вони активно прцюють в різноманітних інтернет-форумах та соціальних мережах.

 

Державна політика у сфері  усиновлення та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування[5]

Право дитини на сім’ю закріплено на законодавчому рівні і перш за все в Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, Сімейному кодексі України тощо. Тільки виховання в сім’ї відповідає найкращим інтересам дитини. Незважаючи на те, що протягом останніх п’яти років кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залишається значною, суттєво збільшилася кількість дітей, усиновлених українськими громадянами, влаштованих у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

Зрушення стали можливими завдяки змінам, що відбулися у державній  політиці щодо виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У 2005 році Президент України ініціював ряд заходів, що стосувалися реформування системи опіки та піклування над дітьми та були спрямовані на забезпечення захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Створено вертикаль виконавчої влади – служби у справах дітей на районному, міському та обласному рівнях. Кадрове забезпечення цих структур зросло втричі. Досягнуто значних зрушень в усиновленні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За останні чотири роки щорічна кількість усиновлених дітей зросла майже на  70 %.

Із 1-го січня 2009 року запроваджено одноразову допомогу при усиновленні у розмірі допомоги при народженні першої дитини. Також одному з батьків надається оплачувана двомісячна відпустка. Дедалі більшого поширення набувають сімейні форми виховання дітей. За п’ять років по суті створено в Україні новий соціальний інститут – прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. У порівнянні із 2005 роком загальна кількість дітей, охоплених таким піклуванням, зросла в 8 разів. Кількість дітей, які протягом року влаштовуються в сімейні форми виховання,   порівняно з 2005 роком зросла в 15 разів. Станом на 1.01.2010 року в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу виховується 8119 дітей, 86% з них віком старше 10 років.

 

Необхідність ратифікації Гаазької Конвенції з питань захисту прав дитини та міждержавного усиновлення[6]

У зв’язку з активізацією усиновлення дітей громадянами України, міждержавне усиновлення дітей щороку зменшується, оскільки найбільш запитуваних маленьких (віком до 7 років) і здорових дітей для усиновлення іноземцями фактично не залишається. Щодо наявності в Україні міждержавного усиновлення, суспільство поляризоване від категоричного «за», до категоричного «проти». Політики так само. Міжнародна громада критикує організацію цього процесу в Україні через відсутність ратифікації Україною Гаазької конвенції з цих питань. Україна, котра щорік віддає на усиновлення за кордон майже 2 тисячі дітей, не приєдналася до цієї конвенції. Нині в Україні фактично діють іноземні недержавні неприбуткові організації, які здійснюють усиновлення дітей.

Разом з тим, українське законодавство не передбачає діяльності іноземних організацій з усиновлення на території країни та забороняє посередницьку діяльність при усиновленні (Сімейний кодекс України – ст. 216 , , Заборона посередницької, комерційної діяльності при усиновлені дітей”, Кримінальний кодекс України – ст. 169 „Незаконні дії стосовно усиновлення (удочеріння)”. А ст. 32 Гаазької конвенції  передбачає, що посередники у справі усиновлення – юристи, перекладачі, інші консультаційні служби – не можуть отримувати немотивовану нагороду. Отже, питання посередницьких послуг при усиновленні, врегульоване в Україні особливим чином – заборонене. У той же час ст. 244 Цивільного кодексу України „Представництво за довіреністю” дає право одній стороні  представляти інтереси другої перед третіми особами, не обмежуючи сферу діяльності. Відсутність в законодавстві визначення поняття „посередницька діяльність” унеможливлює кваліфікувати дії тих чи інших осіб як посередницькі.

Посередництво при усиновленні в Україні існує, хоча і не  врегульоване державою. Де-факто такі послуги надаються, і зрештою не можуть не надаватися, оскільки усі іноземці, які усиновляють дітей з України, є громадянами країн-сторін Гаазької конвенції (за винятком Греції та США, які Конвенцію підписали, однак ще не ратифікували) і це зобов’язує їх дотримуватись норм цієї конвенції. Україна ж, дозволяючи усиновлення дітей в країни-сторони Гаазької конвенції, з одного боку визнає, що усиновлення за „гаазьким” принципом відповідає  інтересам дитини  і гарантує дотримання її прав і інтересів, з іншого – відмовляється від уніфікації  процедури усиновлення в Україні з процедурою держав, в які усиновлюються діти з України.

Для того, щоб міждержавне усиновлення вивести зі сфери діяльності тіньових структур, необхідно, з урахуванням світового досвіду, запровадити  і систему реєстрації та надання дозволу на діяльність організацій, які належним чином акредитовані в країнах-реципієнтах та державних органах України, і зробити їх діяльність на території України повністю підконтрольною державі.

Одним з основоположних принципів Гаазької конвенції є те, що усиновлення не є особистою справою, яка може бути залишена у компетенції рідних дитини, її законних представників або майбутніх усиновлювачів. Це соціальний та законний спосіб захисту дитини. Отже, процедура міждержавного усиновлення повинна знаходиться у відповідальності держав, які залучені і які повинні гарантувати, що усиновлення відповідає найкращим інтересам дитини, а також її основним правам. Парадокс України складається в тому, що  у 1996 році законодавча гілка влади доручила виконавчій здійснювати в Україні міждержавне усиновлення. Протягом  14 років Кабінет Міністрів України пропонує удосконалити цю практику, запровадити нові процедури, що мають відповідати найкращим інтересам дитини та міжнародним стандартам. Але чотири рази Верховна Рада України голосує проти ратифікаціїГаазькоїконвенціїпро захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення.

Для того, щоб міждержавне усиновлення вивести зі сфери діяльності тіньових структур, необхідно, з урахуванням світового досвіду, запровадити  і систему реєстрації та надання дозволу на діяльність організацій, які належним чином акредитовані в країнах-реципієнтах та державних органах України, і зробити їх діяльність на території України повністю підконтрольною державі.

На сучасному етапі Україна може відмовитися від міждержавного усиновлення (і від безпідставних звинувачень у торгівлі дітьми) шляхом: постійної діяльністі щодо розвитку національного усиновлення; зростання кількості дітей у прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, під опікою; запровадиження нового механізму фінансування потреб дитини-сироти за принципом «гроші ходять за дитиною» (законопроект розроблено), що дозволить зняти «закріпачення» дітей інтернатними закладами.             Чим менше дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (конкретно тих, хто може бути усиновленим), перебуває у інтернатних закладах, тим  більш переконливою буде позиція України щодо закриття міждержавного усиновлення  для  міжнародної спільноти.

 

Діти-сироти в Україні[7]

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Забезпечити гідні умови їхньої життєдіяльності – це завдання, які повинна ставити перед собою держава. Але не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто. 

Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Дуже гостро постає питання отримання житла – на чергу дітей ставлять, а коли буде видане соціальне житло, ніхто відповісти не може. Проблема частково вирішена на період продовження навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах– це означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Складніше тим дітям, які мають розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення їх житлом та робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються. До речі, у разі відмови в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти державна служба зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", може застосовувати штрафні санкції за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. 

Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів вони можуть отримати грошову компенсацію в розмірі, необхідному для придбання одягу та взуття. Грошовий еквівалент цієї виплати визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Він є недостатнім.

 

Порушення прав дітей, що виховуються в багатодітних сім’ях[8]

Так, на початку цієї осені сім’ям, які утворені шляхом повторного шлюбу одного з батьків та спільного виховання трьох і більше дітей від попередніх шлюбів без їх усиновлення, почали відмовляти у внесенні до реєстру багатодітних сімей. А також у видачі відповідного посвідчення, на підставі якого надаються пільги для таких родин. А ті сім’ї, які вже отримали це посвідчення, були зобов’язані повернути ці документи. Підстави для цих дій органи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту знайшли у листі Міністерства юстиції України №4254-0-26-10-21 від 25.05.2010 року.Відповідно до вищезазначеного листа багатодітною є сім’я, в якій виховується троє і більше дітей (рідних, усиновлених та дітей, над якими встановлено опіку чи піклування). А отже, із цього роз’яснення  випливає те, що більше не вважаються багатодітними сім’ї, утворені шляхом повторного шлюбу одного з батьків та спільного виховання трьох і більше дітей від попередніх шлюбів без їх усиновлення. Водночас, зазначені у листі посилання на положення законодавства не дозволяють зробити такого висновку. В статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що багатодітна сім’я – сім’я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, не має підстав щоб сім’ї, які утворені шляхом повторного шлюбу одного з батьків та спільного виховання трьох і більше дітей від попередніх шлюбів без їх усиновлення, виключати із  категорії багатодітних сімей.

 У зв’язку із цим Українською Гельсінською спілкою з прав людини було направлено звернення до Міністерства юстиції України з метою отримання роз’яснення правової позиції цього державного органу. І було отримано відповідь, що Міністерство юстиції не робило висновку стосовно категорій сімей, які не відносяться до багатодітних сімей. А відповідальність за все це несе Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. Крім того, було зазначено, що листи міністерства не є нормативно-правовими актами, і що вони мають лише роз’яснювальний характер.  А отже, фактично Міністерство юстиції перекинуло всю відповідальність на інше міністерство, яке використало його документ, як пряму вказівку до дій і протиправно позбавляло багатодітних родин пільг.  Важливо відмітити, що деякі із багатодітних сімей, яких було позбавлено пільг звернулися до суду за захистом своїх прав.

 

Заяви щодо порушень прав дитини

11 березня 2009 р. на знак протесту проти порушення прав дитини в шоу-програмі співачки Аліни Гросу були надіслані листи Міністру України у справах сім’ї, молоді та спорту Ю.О. Павленку, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Н.І.Карпачовій та голові представництва ЮНІСЕФ в Україні Джеремі Хартлі. Тексти листів і відповіді Уповноваженого розміщено на сайті Центру «Ла Страда – Україна»: www.lastrada.org.ua/content/doc/lettertoKarpachova.docта www.lastrada.org.ua/content/doc/VR.doc.

6 квітня 2009 р. на знак протесту протипорушення прав дитини в рекламі продукції фірмиВІАНОР надісланілисти до Мінсім’їмолодіспорту, Держкомтелерадіомовлення України (www.lastrada.org.ua/read.cgi?lng=ua&Id=223). Приводом для таких звернень стала реклама шин фірми ВІАНОР, яка демонструвалась на телеканалах України. Протягом більшоїполовини рекламного сюжету вербальний текст тавізуальний ряд зв’язує дитячі образи та «антидитячу» лексику, експлуатує дитячі образи, представляєдітей в якості штучних об’єктів, якими можна розпоряджатися. В листі пропонувалось зняти рекламнийсюжет з показу та провести роботу з керівникамиінформаційних і рекламних агенцій, засобів масовоїінформації щодо недопущення створення подібнихінформаційних та рекламних продуктів.

15 травня 2009 р. опублікованийвідкритийлист на підтримку закриття установ грального бізнесув Україні та ініціатив щодо винесення таких установ замежі міст. Уданому листі висловлюється рекомендація ВРУщодо підтримання таприйняття закону, який би обмежував діяльність ігорних закладів в Україні(www.lastrada.org.ua/readnews.cgi?lng=ua&Id=1649).

10 жовтня 2009 р. будучи занепокоєним ситуацією, що склалася навколо скандалу зі зґвалтуванням дітей в Міжнародному дитячому центрі «Артек», Центр «Ла Страда – Україна» зробив заяву проти розголошення конфіденційної інформації про дітей, які постраждали від сексуального насильства (www.lastrada.org.ua/readnews.cgi?lng=ua&Id=1743).

18 травня 2009 р. громадські організації України приєдналися до щорічної всесвітньої кампанії, присвяченої Дню проти насильства над дитиною, проведення якої було ініційовано міжнародною коаліцією Women’s WorldSummit Foundation (WWSF) (www.lastrada.org.ua/readnews.cgi?lng=ua&Id=1654).

 

Законодавчі ініціативи у сфері захисту прав дитини

В 2009 році продовжувалася робота, розпочата в попередні роки, з вдосконалення законодавства у сфері протидії торгівлі людьми, особливо дітьми, а також поширення дитячої порнографії мережею Інтернет. Верховною Радою України опрацьовані 2 законопроекти щодо протидії дитячій порнографії.11 червня 2009 р. було прийнято Закон України № 1520-17 «Про внесення змін до статті 301 Кримінального Кодексу України» (законопроект № 3221), завданням якого є внесення змін до Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за зберігання творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою їх збуту чи розповсюдження, що є одним із міжнародно-правових зобов’язань, взятих Україною при ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Його плюси та мінуси ретельно проаналізовані експертами.

Законопроект № 3271 було прийнято вже в 2010 році. Серед основних змін, запропонованих законопроектом – введення поняття «дитяча порнографія» до Закону України «Про захист суспільної моралі»; внесення змін до статті 301 Кримінального кодексу України щодо закріплення відповідальності за розповсюдження продукції порнографічного характеру, створеної за участю дитини або з використанням її образу, надання доступу до такої продукції за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, а також купівля, обмін та зберігання такої продукції у будь-який формі та у будь-спосіб тощо; встановлення обов’язку операторів та провайдерів телекомунікацій на підставі рішення суду обмежувати доступ своїх абонентів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження дитячої порнографії.

В 2010 році експертними та робочими групами були підготовлені та передані депутатам Верховної Ради України низка законопроектів, які безпосередньо або опосередковано стосуються захисту дітей від торгівлі дітьми, а також протидії торгівлі людьми в цілому.      

Законопроект 7132[9] «Про внесення змін до Закону України "Про захист суспільної моралі". Мета та цілі проекту Закону – визначення правових засад захисту суспільної моралі, створення належних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, моральному та психологічному стану населення, створення прозорих умов ведення суб’єктами господарювання діяльності з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, проведення видовищних заходів еротичного характеру, розмежування відповідальності у сфері захисту суспільної моралі та удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду та контролю у сфері захисту суспільної моралі. Проектом Закону запропоновано викласти у новій редакції Закон України „Про захист суспільної моралі”, у якій зокрема передбачити: уточнення понятійного апарату та доповнення його новими дефініціями; визначення принципів захисту суспільної моралі та засад державної політики у сфері захисту суспільної моралі; приведення норм Закону у відповідність до норм міжнародного права, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права кожного на свободу вираження поглядів, Конвенції про кіберзлочинність; гарантування права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, моральному та психологічному стану людини; заборону розміщення та поширення в  телекомунікаційних мережах продукції, що завдає шкоди суспільній моралі; удосконалення механізмів захисту дітей від негативного впливу продукції, забороненої чи обмеженої до обігу на території України; заходи профілактичного і просвітницького характеру та пропагандистської діяльності у сфері захисту суспільної моралі; запровадження моніторингу у сфері захисту суспільної моралі; залучення громадськості до здійснення заходів щодо захисту суспільної моралі.

Законопроект 7340[10] «Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо допиту неповнолітніх потерпілих і свідків)». Законопроект розроблено з метою удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України щодо врегулювання процесуальних особливостей розслідування справ за участю дітей, які стали жертвами чи свідками злочинів. Основним завданням є покращення законодавства, що має стати сприятливим до дитини та забезпечить найменше психологічне травмування дитини при проведенні досудового слідства та дізнання, а також при розгляді справи у суді. Законопроектом також впроваджуються у національне законодавство загальновизнані стандарти, встановлені міжнародними документами у сфері захисту дитини від будь-яких проявів насильства.   

Проектом запропоновані зміни до статті 49 Кримінального кодексу України, статей 85-1, 85-2, 167 171, 172, 206, 308, нові редакції статей 168 та 307 Кримінально-процесуального кодексу України, а також пропонується доповнити цей кодекс новою статтею 167-1 щодо пом‘якшення процедури допитів та опитувань неповнолітніх жертв та свідків злочинів у досудовому слідстві та при розгляді справи у суді з метою  наближення її до європейських стандартів у сфері захисту прав дітей.  Зазначені зміни передбачають: застосування особливого порядку провадження у кримінальних справах щодо неповнолітніх свідків і потерпілих до досягнення ними 18-річного віку; встановлення норми щодо використання відеозапису первинного допиту неповнолітнього потерпілого, а також свідка замість подальших його допитів та можливість долучати до судової справи матеріали кримінальної справи без безпосередньої участі неповнолітніх у суді; проведення опитувань дитини, якщо такі дії викликані необхідністю, особливо за сексуальними злочинами проти дітей, у спеціально обладнаному або прилаштованому для цих цілей приміщенні; можливості супроводження дитини її законним представником або, де це доцільно, дорослим, якого вона сама вибирає, якщо стосовно цієї особи не буде винесено мотивованого рішення; забезпечення обов‘язкової участі під час допиту неповнолітніх психолога, а не педагога, проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими особами; проведення опитувань дитини особою, спеціально підготовленою для цих цілей; визначення кількості і тривалості допитів неповнолітніх потерпілих і свідків; встановлення норм відповідно до яких у випадку, якщо через тяжкий психологічний стан чи недостатній розумовий розвиток обумовлений малолітством, потерпілий неповнолітній від злочину не може дати показання у  справі, зупиняються досудове слідство у кримінальній справі та строків давності за вчиненими злочинами тощо.

Законопроект 7390[11] «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо охорони дитини)», зареєстрований 19 листопада 2010 року. Законопроект підготовлений робочою групою, створеною при центрі «Ла Страда – Україна». Метою прийняття Закону є вдосконалення адміністративного законодавства України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів у сфері протидії торгівлі дітьми, дитячій проституції та дитячій порнографії та забезпечення найкращих інтересів дітей-жертв і свідків цих злочинів. Проектом пропонуються наступні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення:скасувати адміністративну відповідальність осіб, яким не виповнилось 18 років, за заняття проституцією через внесення відповідних змін до ст. 13 КУпАП.

Встановити відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють за ухилення від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення безпеки дитини з метою недопущення її залучення до проституції, створення та розповсюдження порнографічної продукції, втягнення у торгівлю людьми через внесення відповідних доповнень до ст. 184 КУпАП. Пропонується встановити громадські роботи в якості значимого покарання. Встановити відповідальність за розповсюдження відомостей про осіб, які постраждали від торгівлі людьми, дитячої порнографії, втягнення в проституцію та інших злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи через запровадження нової ст. 183-15 у КУпАП».

Законопроект 7391«Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації)»[12]., зареєстрований 19 листопада 2010 року. Законопроект підготовлений робочою групою, створеною при центрі «Ла Страда – Україна». Метою прийняття Закону є вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів у сфері протидії торгівлі дітьми, їх сексуальній чи трудовій експлуатації, забезпечення найкращих інтересів дітей-жертв цих злочинів. Проектом пропонуються наступні зміни до Кримінального Кодексу України щодо захисту дитини від торгівлі людьми та експлуатації. Кримінально-правову заборону трудової експлуатації дитини перенесено до  статті 172-1, яку у відповідності до її змісту названо „Трудова експлуатація дитини”. При цьому статтю 150 КК України „Експлуатація дітей” виключено. Окрім дій, що були криміналізованими у статті 150 КК України, новою кримінально-правовою нормою передбачено відповідальність завикористання праці дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, вчинене  з метою отримання прибутку, або використання примусової праці дитини будь-якого віку. До кваліфікуючих ознак злочину віднесено використання дитячої праці на важких роботах та на роботах із небезпечними умовами праці.Вдосконалено статтю 156 КК України, яка надасть змогу застосовувати кримінальну відповідальність не лише за безпосереднє вчинення розпусних   дій  щодо  особи,   яка  не  досягла шістнадцятирічного віку, а й за вчинення таких дій за допомогою телекомунікаційних чи інших мереж та засобів передачі інформації. Вдосконалення цієї норми особливо важливо в аспекті покарання дорослих осіб, які розбещують дітей та готують їх до статевого акту через використання мережі Інтернет.

Статтю 301 приведено у відповідність з Законом України «Про захист суспільної моралі» в частині узгодження термінології, зокрема введено до ст. 301 поняття «продукція порнографічного характеру», визначення якого міститься в Законі України «Про захист суспільної моралі» на заміну  поняттю «порнографічні предмети», визначення якого у законодавстві України відсутнє. Окрім цього в якості обтяжуючих обставин вводиться відповідальність не тільки за примушування неповнолітніх до участі у створенні продукції порнографічного  характеру, але і за втягнення без використання сили чи примусу; втягнення чи примушування малолітніх до створення порнографічної продукції. В окремій статті КК України передбачається відповідальність за користування дитячою проституцією.Статті 168 та 304 Кримінально-процесуального кодексу України удосконалюються у відповідності із принципом створення процедур, дружніх до дитини. Зокрема, пропонується у ст. 168 врегулювати процедуру допитаяк дитини-свідка злочину, так і дитини-потерпілої від злочину. До цієї статті вводиться положення про обов’язкову участь спеціаліста – фахівця в галузі загальної та дитячої психології чи педагогічного працівника, батьків чи інших законних представників неповнолітнього, а при необхідності – лікаря. Таке положення має діяти для всіх осіб, які не досягли 18-ти річного віку. Вводиться обмеження на час проведення допиту. Так, загальна тривалість допиту неповнолітнього свідка або потерпілого протягом доби не повинна перевищувати шести годин. Пропонується передбачити повторний допит дитини у виключних випадках.

 

Хід підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення

В 2009 році створена робоча група по підготовці до ратифікації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. До складу робочої групи увійшли представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я та Генеральної прокуратури (наказ Міністерства юстиції України від 8 вересня 2009 року №764/7). Водночас представники громадських організацій та незалежні експерти до цієї групи не були включені, не дивлячись на прохання, які лунали під час різноманітних зустрічей, в тому числі й тих, які проводилися проектом ТРЕС «Захист прав жінок та дітей в Україні», який реалізовувався Радою Європи при підтримці Європейської комісії протягом 2008 – 2010 років, і одним із завдань якого було саме підготовка ратифікаційних документів та здійснення правової експертизи для ратифікації Конвенції №201 Ради Європи.

Міністерством юстиції України підготовлено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення». Оскільки ратифікація цієї Конвенції є надзвичайно актуальною в аспекті створення дієвої системи захисту дітей від сексуальної експлуатації та зловживань сексуального характеру, необхідно рекомендувати Кабінету Міністрів прискорити винесення цього законопроекту на розгляд Верховної Ради України разом із правильним перекладом вказаної Конвенції, оскільки на сьогодні переклад назви Конвенції не відповідає оригіналові.

З урахуванням пропозицій робочої групи Міністерством юстиції розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення». Цілями проекту є імплементація в законодавство України положень цієї Конвенції. Завданням проекту є створення законодавчих умов для реалізації Конвенції в Україні, у тому числі, шляхом встановлення відповідальності за злочини, пов’язані з сексуальною експлуатацією дітей, врегулювання процесуальних особливостей розслідування справ за участю дітей – свідків і потерпілих від цього небезпечного явища та запобігання вчиненню відповідних протиправних дій щодо дітей з боку осіб, які працюють у постійному контакті з дітьми.

Оскільки ратифікація Конвенції №201 тягне за собою необхідність внесення змін до чинного законодавства України, ратифікаційним законопроектом передбачено внести зміни щодо встановлення відповідальності за злочини, пов’язані з сексуальною експлуатацією дітей, врегулювання процесуальних особливостей розслідування справ за участю дітей – свідків і потерпілих від цього небезпечного явища та запобігання вчиненню відповідних протиправних дій щодо дітей з боку осіб, які працюють у постійному контакті з дітьми, до: Кримінально-процесуального кодексу України; Кримінального кодексу України; Закону України «Про охорону дитинства»; Закону України «Про захист суспільної моралі». По традиції в ратифікаційному законопроекті зазначається, що реалізація положень проекту акта не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України, оскільки забезпечуватиметься у межах коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання державних органів, до компетенції яких належить виконання запропонованих заходів. Насправді кошти необхідні для створення системи надання допомоги дітям – жертвам сексуальної експлуатації, їх реабілітації та реінтеграції в суспільство, на створення та підтримку діяльності відповідних центрів соціальної допомоги та соціальної реабілітації таких дітей.

Окрім того, неодноразово висловлювалася необхідність щодо зміни назви Конвенції, український переклад якої не відповідає оригіналу. Так, лист відповідного змісту було спрямовано до Договірно-правового департаменту МЗС України. В ньому зазначалося: «Члени експертної групи вважають офіційний переклад  Міністерства закордонних справ України Конвенції Ради Європи (СЕД № 201), який  має назву «Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення» не точним, оскільки назва цієї Конвенції англійською мовою містить термін «sexualabuse», що означає сексуальну наругу, жорстоке поводження, збезчещення ((рос. – совращение.). Водночас у офіційному перекладі українською мовою застосовано термін, який за етимологією та суто правовим змістом суттєво відрізняється від вищенаведеного, а саме –  «розбещення».  Для позначення поняття «розбещення» в англійській мові вживаються такі терміни, як «debauchedactions», «corruption». Звертаємо увагу, що Конвенція містить окрему статтю 22 «Розбещення дітей» (Corruptionofchildren[13]). Зміст даної статті відображає склад злочину, який в українському кримінальному законодавстві повністю співвідноситься із розбещенням. Тому експертна група наполегливо пропонує іншу версію перекладу назви Конвенції українською мовою, що відповідає її духу та сутності, зокрема – Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та знущань сексуального характеру.  Безумовно, вчасне коригування перекладу назви Конвенції убезпечить від подальших можливих помилок та викривлень у процесі вдосконалення та застосування відповідного законодавства України щодо захисту дітей, які є найвразлівішою верствою населення нашої держави».

 

Проблемні питання попередження торгівлі дітьми та надання допомоги потерпілим дітям

Для України також актуальними є питання захисту дітей від торгівлі людьми, дитячої проституції, дитячої порнографії та сексуального насильства. За даними Міністерства внутрішніх справ України тільки за 9 місяців 2010 року відкрито 250 кримінальних справ за фактами торгівлі людьми. 268 жертв торгівлілюдьми повернутов Украину. Серед них 31 неповнолітня дитина, 5 малолітніх дітей.  Розкрито 356 злочинів, скоєних проти статевої недоторканності та свободи дітей. Проте, зрозуміло, що дані цифри не відображають реальної картини, оскільки сексуальна експлуатація та сексуальне насильство над дітьми є достатньо латентними явищами. На підтвердження цього також необхідно вказати на інформацію, яка з’являється в ЗМІ.

Україна сьогодні не здатна ефективно реагувати на це грубе порушення прав дитини, як на законодавчому, так і на практичному рівні. Дослідження нормативно-правової бази для визначення відповідності українського законодавства вимогам Факультативного протоколу щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, що нещодавно було проведено Центром «Ла Страда-Україна» за підтримки ЮНІСЕФ в Україні, показало численні недоліки та прогалини чинного кримінального законодавства  у цій сфері. Проте проблеми існують і на практичному рівні. В Україні відсутня система попередження сексуального насильства та сексуальної експлуатації дітей та система надання допомоги постраждалим дітям. На жаль, шкільні програми не містять окремих курсів щодо вироблення у дітей навичок протистояння ризикам сексуальних зловживань відносно них. Сьогодні в Одесі існує один єдиний на всю Україну центр соціально-психологічної реабілітації дівчат, постраждалих від сексуального насильства та експлуатації. Проте він утримується не за рахунок держави, а за рахунок громадської організації та донорських коштів. І як стало відомо у листопаді, на наступний рік у центра відсутнє фінансування, тому в 2011 р. може статися так що і цей центр перестане функціонувати. Проблема не тільки у відсутності центрів, але і кадровому забезпеченні спеціалістами, які здатні надавати фахову допомогу постраждалим дітям.

Вдосконалюючи закони, змінюючи на краще захист прав дитини на практиці, також необхідно не забувати про роботу з населенням. Сьогодні, українське суспільство демонструє занадто толерантне ставлення до порушення прав дитини. Необхідно навчити людей проявляти нульову толерантність до мінімальних порушень прав дитини. І тоді ми зможемо досягти дотримання прав дитини в Україні та запобігти порушенням цих прав.

 

Обладнання «зелених кімнат»

У 2010 р. Центр «Ла Страда-Україна» разом з ГУМВС в м. Києві та кримінальною міліцією у справах дітей м. Києва, а також Солом’янським відділом кримінальної міліції у справах дітей м. Києва обладнали кімнату соціально-психологічної роботи з дітьми, які постраждали від сексуальної експлуатації чи сексуального насильства. До обладнання підготовлені ще дві кімнати, в тому числі в Одесі. Для більш ефективного використання кімнати ведеться робота з розробки методичних рекомендацій для фахівців кримінальної міліції у справах дітей з організації опитування дітей, які постраждали від сексуальної експлуатації чи сексуального насильства. Рекомендації будуть готові до друку у лютому 2011 року. Розпочалося проведення тренінгів.

 

Електронна гаряча лінія по протидії розповсюдженню дитячої порнографії в Інтернеті

Електронна гаряча лінія з протидії дитячій порнографії в Інтернеті розпочала роботу в центрі «Ла Страда – Україна» 19 листопада 2009 року.Її мета – створення  моніторингового інструменту для збирання (шляхом отримання повідомлень від громадян) інформації про факти розповсюдження дитячої порнографії  в Інтернеті, особливо на серверах українських Інтернет- провайдерів з метою подальшого реагування у відповідності із законодавством України  для покращення системи захисту прав дитини та протидії злочинам, скоєним проти дітей, та, по можливості, блокування такого контенту. Повідомлення надходять на електронну скриньку:  [email protected], яка знаходиться під паролем.

Інформація про результати роботи електронної «гарячої лінії» (станом на 30.11.2010).

Отримано повідомлень про дитячу порнографію (всього)

Інформація  за 2010 рік

Отримано повідомлень про дорослу порнографію

Отримано повідомлень іншого змісту

Всього отримано повідомлень

Отримано повідомлень про дитячу порнографію (Інтернет ресурси України)

Отримано повідомлень про дитячу порнографію (Закордонні Інтернет ресурси)

147

8

115

75

146

368

За місцем розміщення дитячої порнографії в Інтернеті (звичайні сайти, порнографічні сайти, дошки оголошень тощо) отримані повідомлення можна класифікувати наступним чином:

За рік роботи сайт гарячої лінії відвідали 3877 користувачів.

 

Активізація бізнес-структур

Можна відзначити активізацію бізнес-структур та приватного сектору, які почали спрямовувати свою діяльність на захист прав дітей, зокрема, від сексуальної експлуатації в Інтернеті. Так, створена в 2008 р. за ініціативою корпорації Майкрософт Коаліція «За безпеку дітей в Інтернеті» збільшила кількість своїх членів до 26.

 

Етичний Кодекс

Кодекс – це соціальна ініціатива бізнесу та правозахисної спільноти, спрямована на своєчасне виявлення та протидію дитячому сексуальному туризму. З 1998 року більше 900 туроператорів, перевізників, готелів та інших компаній підписали Кодекс та прийняли на себе зобов’язання впроваджувати наступні 6 критеріїв: встановити етичну політику відносно комерційної сексуальної експлуатації дітей; проводити навчання штату в країнах походження та країнах туристичного призначення; ввести положення в контракти з постачальниками, яке б підтверджувало спільне рішення щодо відмови від комерційної сексуальної експлуатації дітей; надавати інформацію подорожуючим в каталогах, брошурах, кінофільмах, що демонструються під час польоту, квитках, інтернет-сторінках та ін.; забезпечити інформацією місцевих «ключових осіб» в місцях призначення; готувати щорічний звіт про свою діяльність в напрямку захисту дітей від сексуальної експлуатації в туризмі.

Будь-яка туристична компанія – туроператори, готелі, агентства подорожей, авіалінії, екскурсійні бюро, авіаперевізники, морські перевізники та ін. – можуть прийняти Кодекс. На сьогоднішній день Кодекс підписали 949 компаній світу. Серед них: готелі мережі Accor, Regent, ParkInn, Британські авіалінії, AirFrance, туристичні компанії Лоту-тревел, Фрівей-Бразилія, Аполло-Швеція та ін. Такі компанії заносяться до міжнародного списку соціально-відповідальних компаній. Інформація про них розміщується на сайті Кодексу www.theCode.org. У 2009 році Центр «Ла Страда-Україна» приєднався до міжнародної кампанії з впровадження Етичного Кодексу для туристичного та готельного бізнесу з метою протидії дитячому секс-туризму та став національним партнером міжнародної організації TheCodeв Україні. На сьогоднішній день в Україні ще немає підписантів Кодексу.

 

Проблемні питання організації допомоги дітям, потерпілим від торгівлі людьми

За даними Міжнародної організації з міграції, за період з квітня 2009 року по вересень 2010 року було ідентифіковано та зареєстровано 117 дітей – жертв торгівлі людьми в межах програми реінтеграції для отримання допомоги. Основною країною призначення у виявлених випадках є Російська Федерація (55), в той час, коли друге місце посідає Україна за кількістю випадків торгівлі людьми в межах країни та випадків ввезення на її територію (53). П’ятеро дітей-жертв оргівлі людьми повернулось з Польщі і одна дитина – з Ізраїлю. Троє дітей були жителями Молдови та безпечно й добровільно повернулись на батьківщину. Із 117 ідентифікованих жертв  68% становлять дівчатка, і 32% – хлопчики. У 28 випадках було попереджено спроби торгівлі людьми (26 дівчат та 2 хлопців було ідентифіковано); у 32 випадках вона відбувалась з метою сексуальної експлуатації та експлуатації в порнографії; у 18 випадках – для примусової праці; у 33 випадках – для жебрацтва; у 5 випадках – для різних форм експлуатації – примусової праці та жебрацтва і в одному випадку дитину змушували до кримінальної діяльності. Джерела перенаправлення жертв торгівлі людьми в рамках даного проекту подані нижче:

Подана нижче таблиця ілюструє які види допомоги надаються дітям-жертвам торгівлі людьми до певного періоду[14]:

Вид допомоги

Кількість випадків

Допомога для повторного працевлаштування

22

Сімейна підтримка

79

Психолог

35

Надання житла

18

Допомога в працевлаштуванні

23

Медична допомога

49

Перевезення

67

Юридична допомога

36

На даному етапі надто рано робити якісь висновки щодо успішності реінтеграції жертв, оскільки всі вони і досі продовжують отримувати допомогу. За період з квітня 2009 по червень 2010 року було проведено моніторинг в приймальниках-розподільниках в чотирьох пілотних областях (Закарпатській, Луганській, Харківській та Миколаївській), а також в шелтерах для дітей в 5 областях (Чернівецька, Закарпатська, Луганська, Харківська та Миколаївська). Фахівцями НУО були опитані 262 дитини, серед яких 22 (8%) були ідентифіковані як жертви торгівлі людми. Ця інформація була передана в Міністерство внутрішніх справ в кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, а діти були перенаправлені для отримання допомоги в реінтеграції. З 22 ідентифікованих дітей-жертв десятеро залучені в кримінальній діяльності, пов’язаній з торгівлею людьми і виступають у ролі свідків або жертв.

З вересня 2010 року, завдяки значним змінам в законодавстві, що регулює роботу кримінальної міліції у справах неповнолітніх, діти 11-и років і старші можуть бути переведені в приймальники-розподільники лише на підставі рішення суду. В результаті чого кількість дітей, що наразі перебувають у приймальниках-розподільниках, значно менша, порівняно з тою, що була на за рік, тому зменшується можливість ідентифікації дітей-жертв торгівлі людьми в приймальниках-розподільниках. З іншого боку, місцеві шелтери для дітей повідомляють, що в них збільшується кількість дітей; таким чином, в наступному кварталі об’єктом для моніторингу будуть не приймальники-розподільники, а транзитні шелтери. У серпні 2010 року були підписані угоди про впровадження регіональних пілотних проектів щодо механізму розгляду судових справ для реінтеграції дітей-жертв ТЛ.

 

Рекомендації

1.Опрацювати питання запровадження інституту Дитячого Омбусмена та розробити відповідний законопроект.

2. Рекомендувати прийняти проекти Законів України  реєстр. №7390 та 7391, 7340.

3.Ввести до законодавства про освіту, зокрема Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», положення про обов’язкове інформування про права дитини, навчання щодо попередження правопорушень проти дитини, їх шкідливих наслідків, про ризики сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, так само як способів самозахисту у формі, яка відповідає їх віковим можливостям.

4. Закріпити визначення поняття «торгівля дітьми» в Законі України «Про протидію торгівлі людьми».

5. Закріпити визначення поняття «дитяча проституція» в Законі України «Про охорону дитинства».

6. Розробити зміни та доповнення до Кримінально-процесуального кодексу України щодо: закріплення обов’язкової участі психолога на всіх етапах судочинства за участі дитини; забезпечення безоплатної юридичної допомоги дітям, які визнані постраждалими та свідками, необхідної для захисту їх прав; зобов’язання органу досудового розслідування виявляти інформацію про загрозу безпеці дитини, щодо якої є відомості, що вона стала жертвою злочину, і забезпечувати її захист, до визнання цієї дитини потерпілою, незалежно від того, надійшла заява чи повідомлення про загрозу її безпеці від неї самої або від іншої особи; негайної передачі матеріалів, які містять інформацію про вчинення злочину щодо дитини, до слідчого підрозділу для вирішення питання про порушення кримінальної справи, а на період перевірки матеріалів забезпечити застосування заходів безпеки дитини у разі необхідності до порушення кримінальної справи; окремого розділу у Кримінально-процесуальному кодексі України, у якому будуть урегульовані процедурні питання з метою забезпечення найкращого інтересу потерпілої дитини.

7. Підготувати нову постанову Пленуму Верховного суду щодо застосування судами законодавства про відповідальність за сексуальні злочини відносно дітей.

8. Ратифікувати Гаазьку Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення.

9. Затвердити концепцію впровадження ювенальної юстиції в України, приділяючи значну увагу захисту прав дітей, які стали жертвами та свідками правопорушень.

10. Ратифікувати конвенціюРади Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації й сексуального розбещення.

11.Провести загальнонаціональну роз’яснювальну кампанію для населення України щодо ювенальної юстиції

  • Розробити систему забезпечення та захисту прав дитини, розробити механізм взаємодії різних органів та установ щодо захисту дитини.
  • Створити спеціалізовані центри соціально-психологічної реабілітації дітей, постраждалих від сексуального насильства та сексуальної експлуатації.
  • Доручити Міністерству юстиції України та Міністерству закордонних справ України зробити правильний переклад назви Конвенції Ради Європи №201 на українську мову.
  • Врахувати всі рекомендації, які містяться в Альтернативному звіті про виконання Україною Конвенції ООН про права дитини (с. 69-78).

==========

[1] Підготовлено фахівцями Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна»: Бочкор Н., Євсюкова М., Левченко К. При підготовці розділу використано матеріали Альтернативного звіту про реалізацію Україноюположень Конвенції ООНпро права дитини(2002-2008), підготовленогогромадськимиорганізаціями України; матеріали доповіді  «Права людини в діяльності української міліції – 2010», підготовленого Асоціацією Українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів; матерали ВГО «Служба захисту дітей» та інші.

[2] Альтернативний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини (2002-2008). – с. 6-11

[3] http://postup.lg.ua/news/za-zhorstoke-povodzhennya-z-ditmi-ukrayini-nalezhit-vidpovisti-pered-oon

[4] Підготовлено за матеріалами ВГО «Служба захисту дітей»

[5] Розділ підготовлений І.Савчук, ВГО «Служба захисту дітей»

[6] Підготовлено спільно із Савчук І.В. – ВГО «Служба захисту дітей»

[7] http://postup.lg.ua/news/problemi-prav-ditey-v-ukrayini

[8] Максим Щербатюк, www.helsinki.org.ua

[9] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38551

[10] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38959

[11] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39070

[12] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=39071

[13] З цим перекладом автори згодні.

[14] Жертви ТЛ, що були ідентифіковані в червні тут не враховуються, оскільки вони ще не отримували необхідну допомогу.

 

 

 Поділитися