пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201105
26.02.2011 | Володимир Павленко
джерело: umpdl.info

МВС України продовжує ігнорувати права громадян

   

Схоже, для діючого Міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова не існує ані Конституції, ані інших Законів держави, які, зі слів Президента України Віктора Януковича, є обов’язковими для виконання усіма громадянами, незалежно від політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, тощо. Факт очевидний, а інакше чим можна пояснити те, що його підлеглі тільки за останній місяць постійно виявляють юридичну безграмотність та неспроможність неухильно дотримуватись передбачених та гарантованих Основним Законом прав і свобод громадян?
І як по-іншому можна розцінити заяву самого Міністра, зроблену ним 16 лютого на прес-конференції для засобів масової інформації, про проведене міліцією дактилоскопування трьох тисяч громадян під час проведення заходів по розкриттю вибуху в місті Макіївка, який мав місце 20 січня 2011 року?
(http://mvs.gov.ua/mvs/control/m@ain/uk/control/m@ain/uk/publish/article/494793?search_param=%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D1%83%D1%85&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing)? Напевно, читацької аудиторії пану Могильову виявилось не достатньо, у зв’язку з чим про зазначене «досягнення» він ще з гордістю повідомив мільйонам телеглядачів 18 лютого на телеканалі «Інтер» у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим».(http://mvs.gov.ua/mvs/control/cskm/uk/control/cskm/uk/publish/article/496640;jsessionid=22832D498F44D218E3BDABE2B29FF419) .
Ці заяви шокували правозахисну спільноту – Міністр публічно, на всю країну не соромлячись повідомляє про масові порушення прав громадян своїми підлеглими, яким вже, мабуть, не писані вимоги пункту11 статті 11 Закону України «Про міліцію», що дозволяють проводити дактилоскопію виключно осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину, взятих під варту, звинувачених у вчиненні злочину, а також тих, які піддані судом адміністративному арешту. Тільки у цих громадян і у ніякому разі у інших міліція має право отримати відбитки їх пальців.
Більш того, на цьому ж ток-шоу телеканалу «Інтер» Анатолій Могильов дав зрозуміти всім громадянам, що міліція може не зважати і на вимоги статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України, яка зазначає, що одним з приводів до порушення кримінальної справи можуть бути повідомлення, опубліковані в пресі.
Міністр, на запитання ведучого щодо спроби захоплення офісу БЮТ, був відвертим «… Понимаете ли, появление в прессе или в Интернете каких-либо сообщений я не считаю нужным как-то проверять. Я предполагаю, что любой человек, на которого напали, должен обратиться в милицию, и это общеизвестная практика. Повторюсь, к нам никто не обращался».
І згадуються нещодавні запевнення пана Могильова про те, що саме реєстрація всіх без виключення повідомлень про вчинені правопорушення, незважаючи на шляхи їх отримання, є чи не головним завданням його підлеглих, а випадки порушення порядку реєстрації таких повідомлень будуть розцінюватись керівництвом МВС, як грубе ігнорування службової дисципліни і суворо каратимуться, аж до звільнення винних із займаних посад.
Фактично заява Міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, яка пролунала в ефірі рейтингової програми телеканалу «Інтер», була вказівкою підлеглим щодо ігнорування реєстрації кримінальної інформації, яка публікується в пресі. І після цього замислишся – чи є компетентним Міністр і чи має він моральне право після таких заяв залишатись на своїй посаді?
25 лютого на адресу ВГО «Українські монітори дотримання прав людини правоохоронними органами» (УМДПЛ) надішли заяви від мешканців міста Шостка Сумської області, на думку яких працівниками міліції грубо порушуються права наркозалежних громадян.
Громадяни Д., С., Т. та К. в кінці січня поточного року звернулись до прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи відносно працівників місцевого підрозділу боротьби з незаконним обігом наркотиків, які, на їх думку, перевищили свої службові повноваження та повідомили конфіденційну інформацію про них стороннім особам. Більш того, працівники міліції вимагали заповнити анкети, де опитуваним пропонувалось зазначити інформацію про ВІЧ-статус. Зрозуміло, що громадяни від такої пропозиції з обуренням відмовились і, як наслідок, зазнали від правоохоронців погроз та принижень своєї людської гідності.
Заявники, як учасники програми замісної підтримуючої терапії (ЗПТ), вважають що працівники міліції своїми діями перешкоджали своєчасно приймати препарати, які вважаються ліками, чим завдали значної шкоди їх здоров’ю та охоронюваним Конституцією правам. При цьому міліціонери ігнорували той очевидний факт, що саме завдяки програмі ЗПТ окремі наркозалежні покінчили зі своїм злочинним минулим та стали законослухняними громадянами.
Незважаючи на вимоги статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України щодо необхідності прийняття по таких заявах рішення про порушення кримінальної справи або відмову у її порушенні працівниками прокуратури у передбачений законодавством 10-денний термін, оцінка протиправним діям правоохоронців так і не надана і відповідне рішення не прийняте.
Як не дивно, але ініціатором зазначених порушень прав наркозалежних став Апарат Президента України, який поставив перед МВС завдання отримати інформацію, яка надалі буде використовуватись при підготовці аналітичних матеріалів щодо проведення в Україні заходів, спрямованих на попередження та поширення епідемії ВІЛ/СНІДу серед наркозалежних осіб.
Ігноруючи гарантії, які надаються державою громадянам про визнання їх здоров’я, честі й гідності найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції), а також положення про заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди (стаття 32 Конституції), Анатолій Могильов безапеляційно заявив: «Нас очень волнует проблема, что лица, которые есть в списках... которым выдали эти наркотики на метадоновой программе... их статус не соответствует тому, что им эта помощь нужна. Поэтому все данные об этих лицах мы и затребовали. То, что вы говорите о ВИЧ-инфицированных... и это личная информация о человеке... даже если такую информацию и запросили, то мы нигде не будем ее опубликовывать, потому что это данные о человеке, но для работы в отношении этих людей нам эта информация тоже нужна. Мы ее затребуем не для разглашения полностью, она нам нужна, потому что это группы риска людей, о которых мы должны знать». Таким чином, якщо міліції потрібна інформація – вона має намір отримати її за будь-яку ціну, незважаючи на закон.
Як наслідок, департаментом боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України 18 січня 2011 року на місця була спрямована вказівка за № 40/2/1-106 «Про відпрацювання осіб, які приймають участь у програмі замісної підтримувальної терапії», у якій начальник департаменту вимагає від своїх підлеглих в областях :
1. Встановити повну юридичну та фактичну адресу медичних закладів, де впроваджена замісна підтримувальна терапія (ЗПТ), кількість осіб у ній задіяних, окремо зазначивши тих, які вживають метадон та бупреморфін;
2. Опитати кожну особу, яка проходить курс реабілітації в замісній підтримувальній терапії, її родичів за формою розробленого пояснення, яка включає:
– персональні дані особи;
– обставини лікування, психологічний та фізичний стан;
– інформацію про те, чи є особа ВІЛ- інфікованою.
Зазначена вказівка є вочевидь незаконною, оскільки стаття 19 Конституції України зобов’язує посадових осіб, у тому числі і міліцейського відомства, діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством, але в областях її почали завзято виконувати – місцеві медичні заклади отримали від правоохоронців письмові запити про надання необхідної інформації стосовно зазначеної категорії осіб.
Напевно, керівники міліції обласного рівня перейняли досвід свого Міністра щодо системних та масових порушень прав громадян, а інакше чим іншим можна пояснити направлення письмових запитів про отримання інформації відносно осіб, які знаходяться поза межами кримінальних проваджень? Адже, відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України «Про міліцію» такі відомості міліціянти можуть отримувати виключно у випадках, коли інформація необхідна у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції
Крім того, відповідно до частини 3 статті 13 ЗУ « Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» – відомості про наявність або відсутність в особи ВІЛ- інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю.
Для підняття так званого валу, необхідного для підвищення відсотку розкриття злочинів, МВС і не думає замислитись про те, що розголошення службовою особою лікувального закладу відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ або захворювання на СНІД та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків є кримінально караними діяннями, відповідальність за які передбачена ст.132 Кримінального кодексу України. За наявності підстав вважати, що відомості про особу, яка хворіє на ВІЛ/СНІД стали відомі третім особам, зацікавлені громадяни цілком обґрунтовано можуть вимагати порушення кримінальних справ відносно винних посадових осіб, завдяки яких конфіденційна інформація була розголошена.
Далі. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» особі, яка звернулась до наркологічного закладу для проходження лікування, забезпечується, на її прохання, анонімність лікування. Відомості відносно них правоохоронним органам можуть надаватись лише за умов притягнення цієї особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
І, підводячи підсумки, слід зауважити, що запити працівників міліції також не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, зокрема статті 286 (гарантує право на таємницю про стан здоров я), статті 301 ( право на особисте життя та його таємницю), статті 302 (право на інформацію), статті 37 Закону України «Про інформацію» (інформація, що не підлягає наданню для ознайомлення за запитами), статті 40 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» (лікарська таємниця).
Чи не занадто багато порушень прав людини допущено з ініціативи та згоди Міністра внутрішніх справ України?
Якщо теза «закон один для всіх» все ще діє в України, то нам залишається сподіватись – працівники Генеральної прокуратури України не залишать поза увагою вищевказані масові порушення прав громадян та приймуть по усім переліченим фактам рішення, передбачене статтею 97 КПК України.
У той же час не приходиться сумніватись, що бездіяльність органів прокуратури щодо припинення вищезгаданих порушень, дозволить МВС і у подальшому реалізовувати непрофесійну, антигромадську політику ігнорування прав та свобод людини.

Володимир Павленко,
Асоціація українських моніторів дотримання
прав людини в діяльності правоохоронних органів

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори