MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

REPRESSIO

28.02.2011   
Інна Сухорукова, Харківська правозахисна група
От і виникає у мене питання: як держава без судової гілки влади, без нормальних правоохоронних органів може бути дієздатною?

Певно, я ніколи не могла би бути адвокатом в нашій країні. Хоча не можна навіть передати, як я поважаю деяких з них, особливо тих, хто працює у правозахисному русі.

Те, що я бачу час від часу як журналіст, вони бачать кожного дня. Вони нормальні, порядні, добрі люди. Вони бачать оту маячню, яку в нашій країні видають за правоохоронну систему, за судову гілку влади. Якщо це і гілка, то з дерева – до держави вона не прищепилась. І нашим можновладцям, як попереднім, так і сучасним це вигідно. Наші політики завзято сперечаються, чи є в країні політичні репресії. Звернемось до походження цього слова. Стародавні римляни дуже точно описували суспільну значущість юридичних термінів. REPRESSIO – тобто пригнічення або придушення когось. Політичні REPRESSIO – це мета придушити або пригнітити політичних супротивників. Але не тільки них.

Почну не з політики. Коли я заходжу в звичайний райсуд – у мене враження, відчуття таке саме, як коли я по роботі потрапляю до лікарні невідкладної допомоги. Дихати стає нічим, як зашморг на шиї. Розумію, що все навколо мене пригнічує – тобто репресує. І чим саме? Невідповідністю лікарень установам, які повинні надавати допомогу не тільки фізичну, а й моральну. А суди… Повною невідповідністю тій ролі в суспільстві, яку вони мають відігравати. Тобто – захищати права громадян, захищати суспільство.

Судової гілки влади у нас просто немає, як такої. Яскравий приклад, про який я вже писала – справа Якова Строгана. Його після скарги до ХПГ та ЗМІ на тортури в міліції піддали новим тортурам, і через 3 місяці після бійки з сусідом без будь-яких нових доказів перекваліфікували йому статтю на особливу тяжку (ст.115 через 15) нібито за спробу навмисного вбивства, хоча жодних нових доказів по справі немає. Та й слідчі, за словами Строгана, не приховували, що помстилися йому за скарги на тортури. В суд, який мав обрати запобіжний захід, його привезли вкрай побитого знову. Він і досі кульгає. Запобіжний захід – тримання у СІЗО – мотивують тим, що він раніше судимий і може скоїти ще злочин, а на стан його здоров’я і на те, що в справі фактично немає доказів, ніхто з трьох суддів (а справа розглядалася тричі) не звернув уваги, не кажучи вже про те, що і суд, і прокуратура не порушили кримінальну справу за фактом катувань.

Ми вже писали, навіть у відкритому листі Президенту, про ці і інші факти – наприклад про те, що в Лозовій із вікна міського відділку міліції за 10 днів вистрибнув спочатку чоловік – ром – і помер в лікарні, а потім – жінка. Вона теж померла в лікарні через декілька днів. І якщо за першим фактом порушили кримінальну справу, то за другим – в порушенні справи відмовлено. Міліціянти перевіряють дії лікарів. Президент нам поки що не відповів. Хоча, це, на перший погляд, аж ніяк не політика.

Але, якщо пов’язати все це з тим, що робиться в МВС і судах останніми місяцями, інакше, як REPRESSIO – не назвеш. Політичні плавно переходять в звичайні, а мета проглядається єдина: придушення і пригнічення суспільства. В ситуації Якова Строгана – хай не скаржаться громадяни на міліцію – бо буде гірше.

В ситуації з польотами в Лозівському МВС – хай знають громадяни, що міліції дозволено усе.

А тепер плавно перейдемо до політики. Зізнаюсь, що політиків, чиновників за рідким виключенням, я не розумію і тому не люблю. До того ж не розуміюсь в урядовій кухні, грошових схемах тощо. Один з тих, кого я бачу серед усіх політиків зовсім не чиновником, а навпаки, античиновником – живою, щирою, відвертою людиною – це Юрій Луценко. Я ніколи і нікому не повірю, що він міг скоїти злочин, реалізувати корупційну схему тощо. Тим більше, що звинувачення проти нього просто смішні: підвищив пенсію своєму шоферові, витратив гроші на святкування Дня міліції, підписав невчасно наказ? І нікого не турбує, що саме ці звинувачення наочно показують всім, хто має в голові хоча б єдину (закрутку), що арешт Луценка – це помста і бажання вкоротити йому його гострого язика, а може ще і бажання позбутися досить серйозного неформального лідера, якщо згадати УБК, 2000-2001 р.р. Але як слухняно, як запопадливо поводять себе суди! Юрію Луценку продовжують тримання під вартою то без нього і адвоката, то (в апеляційному суді) без нього самого, порушуючи і закони України, і статті 5, 6 Європейської Конвенції з прав людини. Тримають за абсолютно ідіотськими підставами: довго знайомився із справою, давав інтерв’ю ЗМІ, не визнає себе винним, відмовляється свідчити проти себе. Але це його права, гарантовані Конституцією. Тобто – все це абсолютні і неприховані репресії – пригнічення і придушення людини, яка має гідність і сміливість бути собою. І все це робиться брутально і наочно, щоб усіх залякати.

Не буду сама коментувати справу Тимошенко, бо як раз вона – типовий політик. Процитую свою знайому бабусю – раніше стійку прихильницю Партії регіонів. «Они говорили – Юля воровка, а она нам пенсии из заграничных денег давала, и цены не такие были, и машины для врачей покупала. И все! А я еще за них голосовала…».

А дивна ситуація із членами «Тризубу», яким «шиють» в Запоріжжі «хуліганку» – за пошкодження погруддя Сталіну, і, одночасно, мер Запоріжжя стверджує, що це погруддя встановили незаконно, і воно буде знесене, якщо його спробують відновити. То де та «хуліганка»? І що, і для чого цей цирк з «Тризубом»? Бо на цьому цирковому дроті арештовані страждають, хворіють, перебувають в нелюдських умовах – реально. А ми усі гадаємо – навіщо владі ця вистава – вистава з реальними стражданнями.

Ну, навіщо владі репресії проти деяких членів податкового Майдану – зрозуміло. Попереду Трудовий, Житловий кодекси, пенсійна реформа. Перші два – відверто репресивні. Щодо Трудового кодексу, то 150-річчя відміни кріпацтва – ми його повернемо, бо за цим кодексом робітник буде у повній залежності від працедавця. Хіба що особисто його продати він не зможе, хоча хто його знає. А за Житловим – квартировласник будь-якого моменту може позбавитись свого житла, чи то через борги, чи то через державну потребу, чи то через державну необхідність. Тобто треба залякати усіх заздалегідь - що потім не висовувались. І ось що цікаво. Україна за рік опустилася за більшістю позицій порівняно з попередніми роками в усіх рейтингах. Хоча, зазначимо, що судочинства у нас в нормальному вигляді і за попередньої влади не існувало.

Щодо міліції – то саме Луценко, якого кинули зараз за грати, зробив багато, щоб попри бездарне законодавство, бездіяльність прокуратури і судів, запобігти тортурам у міліції. Його позицію підтримав і Цушко, який змінив його на цій посаді у 2006-2007 роках. Тобто – можна було щось зробити, аби була воля?

Але тепер і Європейські інституції, і Сполучені Штати визнають, що ситуація з правами людини в Україні вкрай погіршилась. Freedom House – авторитетна світова правозахисна організація – визнала Україну вже не вільною країною, якою вона була ще у 2009 році, а частково вільною.

От і виникає у мене питання: як держава без судової гілки влади, без нормальних правоохоронних органів може бути дієздатною? Була б це не держава, а людина, її б, вільна вона чи, особливо, якщо напіввільна, оглянула б судово-психіатрична експертиза і визнала, чи є вона дієздатною.

Як на мене, Європейські міждержавні інституції та ООН мають негайно створити таку Раду, яка визнає дієздатність держав. І, якщо її визнають недієздатною, – то їй або пропонують опікунів, або, якщо вона зовсім навіжена, вводять санкції, хоча б тимчасові. Іншого виходу немає.

 

 

 Поділитися