MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Права людини: новітні тенденціїПрава человека: новые тенденцииООН: за три місяці росіяни стратили 32 українських військовополонених‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’ Жодної толерантності до путінського режиму! Звернення вчених світу‘Один брат погиб, второго едва спасли’, — история жительницы Загальцев Омбудсмани Турецької Республіки зустрілися з рідними бранців РФНацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Похований курган: росіяни знищують унікальну пам’ятку в Маріуполі‘Один брат загинув, другого ледве врятували’, — історія мешканки Загальців‘Россияне убивали со звериной жестокостью’Війна з темрявою. Підсумки тижняРосія створила ‘всепроникну атмосферу страху’ на ТОТ‘Росіяни вбивали зі звірячою жорстокістю’ ‘Росія воює проти звичайного життя людей’, — Президент України‘Суди’ над полоненими: у ‘ДНР’ до тривалого ув’язнення засудили десятьох ‘азовців’Права осіб, що повернулися з російського полонуНавіщо?Зруйновані села Дібрівне та Курулька з повітряВже отримали дані щодо 170 постраждалих від воєнних злочинів

Права людини в Україні: підсумки першого року нової влади

02.03.2011   
Євген Захаров
Майже ніякої реакції органів влади та місцевого самоврядування на звернення громадськості, на протести проти незаконних дій, заяви про порушення прав людини немає, вони просто їх ігнорують. Навпаки, влада, у другій половині 2010 року вдалася до відвертих політичних переслідувань. Водночас протестна активність наростає. За перші 6 місяців 2010 року кількість мирних публічних зібрань значно перевищує їхню кількість за весь 2009 рік. У другій половині 2010 року їх вочевидь було значно більше, ніж в першій. Тому нова адміністрація мусить усвідомити, що силовий тиск на суспільство тільки призведе до більш гострих конфліктів.

У 2005-2009 рр. в країні за певними винятками була відсутня цілісна системна політика щодо покращення становища із правами людини і основоположними свободами. Дії майже всіх органів влади були неефективними та хаотичними. Намагання правозахисних організацій, окремих підрозділів і окремих державних службовців з МВС і Міністерства юстиції, Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права покращити ситуацію мали наслідком певний прогрес, але політична криза, загальне ставлення політичних сил до прав людини як до чогось другорядного і незначущого порівняльно з політичною доцільністю не дали домогтися системних змін на краще.

Після виборів нові Президент та уряд успадкували системні проблеми в царині прав людини: масові та брутальні порушення права на справедливий суд, на захист від катувань та інших видів незаконного насильства, незаконні затримання, бідність значної частини населення країни, дискримінацію вразливих груп та інші. Дії органів влади протягом 2010 року свідчать не про наміри змінити ситуацію на краще, а про згортання навіть тих позитивних процесів, що були, і появу нових тенденцій щодо порушень прав людини і проявів неповаги до них. Спостерігався різкий наступ на громадянські права та політичні свободи.

Порушення свободи мирних зібрань у 2010 році були значно більшими, ніж за 2005–2009 роки разом. 25 березня Кабмін звернувся з дорученням до КМДА «вжити вичерпних заходів щодо... випередження та недопущення у подальшому проведення акцій протесту біля приміщень Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України». Таке «доручення» є брутальним порушенням свободи мирних зібрань і низки статей Конституції.

Міністр внутрішніх справ заявив, що для мирних зібрань треба виділити «яке-небудь велике поле на околиці Києва, де ніхто нікому не заважає». Працівники ДАЇ перешкоджали мешканцям багатьох областей доїхати до Києва на мітинг опозиції 11 травня. Автоперевізників пообіцяли залишити без ліцензії, якщо вони привезуть людей на мітинг. Жоден з національних телеканалів, окрім СТБ, про ці події не повідомляв. Взагалі, використання міліції як інструмента в боротьбі проти політичних опонентів та громадськості стало постійним явищем. Так, у Харкові 15 травня правоохоронці не дали місцевим жителям провести мирну акцію протесту у зв’язку з залишенням сміття на міських вулицях. Двох учасників акції було затримано. Під час святкування 100 днів президентства Віктора Януковича 3 червня міліція перешкоджала опозиціонерам провести акцію протесту біля палацу «Україна», де виступав президент. У той же час активісти Партії регіонів змогли спокійно провести мітинг на підтримку Януковича навпроти палацу. 8 липня ДАЇ не пропустило автобуси із членами «Фронту змін» (лідер – Арсеній Яценюк) із Запоріжжя, Миколаєва, Тернополя і Чернігова на мітинг до Києва проти проекту Податкового кодекса.27 липня міліція перешкоджала паломникам Української православної церкви Київського патріархату потрапити в Київ на святкування Хрещення Київської Руси-України. Перелік фактів втручання міліції у політичні і громадські акції можна подовжувати і подовжувати. Більш детальний огляд порушень прав людини з боку міліції надається нижче в окремому підрозділі.

Як відзначають українські та міжнародні експерти, з кінця лютого 2010 року в країні помітно погіршилася ситуація зі свободою вираження поглядів. В Інтернеті та друкованих виданнях можна побачити чимало критичних матеріалів щодо дій нової адміністрації. А ось на телебаченні цензура знову з’явилася у різних формах, включаючи заборону сюжетів, у яких присутня критика чинної влади, обмеження редакційних повноважень, та видання інструкцій щодо включення або ігнорування певних політичних тем і фактів. Взагалі сірі та прісні новинні програми ТРК розповідають більше про події за кордоном, ніж в Україні. Про згортання свободи вираження поглядів свідчать також зникнення кількох гострих ток-шоу, анулювання ліцензій на мовлення двох незалежних телекомпаній TVІ та 5 канал.

Кількість фізичних нападів на журналістів збільшилася протягом останніх шести місяців; у той же час реакція влади на такий розвиток подій була неадекватною: винних у скоєнні правопорушень не було притягнуто до відповідальності. 11 серпня в Харкові пропав без вісті головний редактор «Нового стилю» Василь Климентьєв. Міліція відкрила справу за фактом «навмисне вбивство», хоча тіло не було знайдено. Розслідування, на нашу думку, є млявим і неефективним.

Значно звужена політична свобода в цілому. Ректор Українського католицького університету о. Борис Гудзяк повідомив, що працівник СБУ намагався взяти в нього підпис під листом, не залишаючи копії, в якому ректор погодився би застерегти студентів від участі в будь-яких протестах, «несанкціонованих владою». Ректор УКУ навіть читати цей лист не став і оприлюднив цей факт. Проте достеменно відомо, що багато ректорів вишів подібний лист підписали. Відомо також, що окремим наказом 22 квітня цього року в районних відділах освіти в Києві і в кожній середній школі були призначені відповідальні «за надання інформації, яка стосується міської влади, а також інформаційно-аналітичних матеріалів про суспільно-політичні та резонансні події у місті та районах, зокрема надання щоденної оперативної інформації про їх перебіг у районі». Мотив видання цього наказу простий: «посилення уваги до означеної інформації з боку Адміністрації Президента України», і ця інформація буде спрямовуватися до відділу внутрішньої політики міської державної адміністрації.

Наявність таких листів СБУ для ректорів вишів і таких наказів свідчить про бажання встановити контроль за громадським життям в цих освітніх установах. Про те ж саме свідчать скарги студентів з багатьох регіонів країни, які брали участь в протестах проти нового міністра освіти, що на них здійснюють тиск. Наразі проводилися тільки «профілактичні бесіди» у деканатах, але з погрозамивідрахувань, якщо студенти не відмовляться від акцій протесту. Таку ж «профілактику» щодо протестних дій СБУ застосовує до активістів громадських організацій.

Ясно, що маємо справу з тою ж самою «профілактикою», коли СБУ взяла з блогера Олега Шинкаренка письмову обіцянку, що той більше не критикуватиме владу «в різкій формі» у своєму блозі. Всі тепер знають, що СБУ не тільки читає особисті блоги, а може до автора завітати. Очевидно, що в усіх демократичних країнах застосовується негласне стеження, аби вчасно запобігти терактам чи справжнім загрозам життю публічної особи чи державній безпеці. Ані блогер, який написав слова «забити гада», ані представники Харківської крайової організації «Спілка української молоді», що написали листа до Президента США, ані керівник представництва у Києві німецького Фонду Конрада Аденауера, Ніко Ланґе, який написав критичну статтю про перші 100 днів президентства В. Януковича, такої небезпеки не становили. Адже ні блогера, ні представників СУМу не арештували, аби потім в суді довести злочинність їхніх дій, та й Ланґе після виснажливого 10-годинного тримання в аеропорту таки впустили в країну (хоча все ж таки Генеральна прокуратура України разом з СБУ офіційно визнали його дії «втручанням у внутрішні справи України»).

У демократичній країні подібне залякування та тиск на громадян і гостей не тільки заборонено, але й немислимо, і немає жодного місця для так званої «профілактики».

Різко змінилася політика пам’яті. Матеріали з історії політичних репресій прибрали з сайтів Президента та облдержадміністрацій. Викликає обурення нове нав’язування радянського бачення історії, реабілітація сталінізму і Сталіна, якому 5 травня в Запоріжжі поставили бюст. І лише 141 депутат Верховної Ради підтримали проект постанови, яка засуджує його встановлення. Заявляючи про бажання з’єднати країну, Партія регіонів та її партнери по коаліції Блок Литвина та КПУ її фактично роз’єднують: ніщо інше не буде так розколювати країну, як подібні кроки.

Те ж саме можна сказати про «доопрацювання» підручників з історії. Вже в цьому році Міністерство освіти оновило підручники для п’ятикласників. У наступному навчальному році має з’явитися перероблений посібник з новітньої історії для 11-го класу.

Міносвіти відкоригувало програму з історії для 5-го класу і запропонувало відповідні зміни у підручнику «Вступ до історії України»: прибрали згадку про штучний характер голоду 1932-1933 рр., про репресії в Західній Україні в 1939 р. після захоплення її СРСР, фрагменти тексту про героїв Крут,  дії УПА в роки Другої світової війни, Помаранчеву революцію. Загалом було близько 20 пропозицій щодо коригування підручника, значна частина яких стосувалася політики Російської імперії та СРСР в Україні і мала на меті сформувати їхній мирний образ.

Спостерігалися брутальні порушення права на приватність. Такі порушення з боку МВС розглядаються нижче в окремому підрозділі. Адміністрація Президента запровадила незаконний збір інформації про особу, грубо порушуючи Конституцію та щойно прийнятий закон про захист персональних даних (до речі, вкрай невдалий). Заступником Глави Адміністрації Президента, керівником Головного управління регіональної та кадрової політики С.Скубашевським був надісланий циркуляр голові Ради міністрів АРК та головам обласних державних адміністрацій, в якому пропонувалося «з метою отримання інформації щодо суспільно-політичної, соціально-економічної ситуації в регіонах України» до 9 липня 2010 р. «підготувати паспорти районів станом на 1 липня 2010 року (згідно встановленого формату)» та надіслати їх електронною поштою. Ці паспорти повинні оновлюватися та надсилатися щоквартально. Рубрикатор паспорту району містить 11 рубрик, серед яких окрім рубрик, що стосуються структури населення, соціально-економічних показників, соціальної сфери та інших, є рубрики 6. «Політичні парті, громадські організації, конфесійні громади», 9. «Результати минулих виборів», 10. «Керівники району, підприємств, установ, організацій, відомі та впливові люди (ті, хто впливають на політичну ситуацію» та 11. «Засоби комунікації». У рубриці 6 треба надати окрім переліків конфесійних громад, районних та міських осередків партій, громадських організацій ще й їхню чисельність, адреси, а також прізвища, ім’я та по-батькові, телефони, посаду та домашню адресу керівників. Рубрика 9 містить результати всіх виборів, починаючи з 2004 року, а також дані про фракції та групи у складі рад, включаючи персональні дані керівників, дані про вплив на раду та взаємодію з головою ради. У рубриці 10 необхідно вказати персональні дані керівників підприємств, установ, організацій та освітніх закладів району, керівників сільськогосподарських та фермерських господарств, депутатів рад, голів, їхніх заступників та секретарів сільських рад, а також так званих «впливових осіб». Серед даних, що збираються, є відомості про партійність (політичну орієнтацію) та особисту підтримку на виборах Президента України 2010 року. У рубриці 11 вказуються детальні дані про телерадіокомпанії та друковані ЗМІ, засновані в районі, зокрема, джерела фінансування.

Збирання персональної інформації провадиться, вочевидь, з метою забезпечити контроль над політичною діяльністю в країні і перевагу правлячій партії. Ту ж саму мету переслідує і «Типова угода між співзасновниками засобу масової інформації та редакцією щодо гарантій незалежності редакційної політики», яка містить вимогу до співзасновників ЗМІ «публічно оголосити про підтримку тієї чи іншої політичної сили на виборах, при цьому вказавши, яку саме політичну силу він підтримує, а також засоби такої підтримки», а до редакторів – вимогу письмово повідомляти співзасновників про членство в партії чи громадськійорганізації. Поява однакового тексту угоди в двох обласних центрах, Сумах і Тернополі, дозволяє зробити обґрунтоване припущення, що ця угода запроваджена в усій країні.

Українські та міжнародні громадські спостерігачі та експерти, які вели моніторинг виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування, дали вкрай негативну загальну оцінку виборам. Організація та перебіг місцевих виборів засвідчили чіткий поворот політичної влади країни назад – до нехтування демократичними стандартами і свободами. Ця кампанія є найгіршою за п’ять останніх років. Загальна оцінка виборів (від прийняття Закону, який значно звузив права, встановив окремі преференції та обмежив суспільний контроль, до процесу встановлення результатів виборів) дає підстави стверджувати про невідповідність місцевих виборів стандартам вільних, чесних, справедливих та прозорих виборів. Громадськість мала можливість спостерігати за виборами, але було зроблено все, щоб не допустити повноцінного громадського контролю.

Плани радикального перегляду напряму і змісту освітньої реформи, озвучені міністром освіти та науки Дмитром Табачником, відкриття підготовчих курсів і можливість вступних іспитів до ВНЗ на старих засадах означають фактичне скасування зовнішнього незалежного оцінювання, втрату рівного доступу до вищої освіти і повернення минулих масштабів корупції у вищих навчальних закладах. Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт вважає[1], що політика України Дмитра Табачника спрямована на авторитарну централізацію управління та деградацію науки і освіти в Україні. Міністерство освіти і науки України розробило проект Закону України «Про вищу освіту», який фактично має на меті загальмувати розвиток вітчизняних вишів, позбавити їх будь-яких ознак автономії, не дати можливості виходу на міжнародний конкурентоздатний рівень. Необхідно повністювідмовитися від запропонованого законопроекту і розробити новий законопроект на зовсім інших засадах.

Верховна Рада ухвалила низку законопроектів, які серйозно порушують права людини, (наприклад, Закон про місцеві вибори, багато статей якого не відповідає загальноприйнятим демократичним нормам і стандартам), і відкидає концепції та законопроекти, спрямовані на їхній захист, зокрема, концепції реформування судочинства, кримінальної юстиції, прогресивний проект Кримінально-процесуального кодексу.

Запропонована Президентом судова реформа, незважаючи на значну кількість позитивних новел, порушує Конституцію та міжнародні стандарти права на справедливий суд і суперечить інтересам громадян. Зокрема, не відповідають Конституції розширення всупереч ст. 131 Конституції функцій Вищої ради юстиції повноваженнями призначати і звільняти керівників судів, а також розглядати скарги суддів, яким відмовлено у рекомендації на безстрокове обрання. Також не відповідає Конституції позбавлення Верховного Суду, який відповідно до ст. 125 Конституції має статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції, ефективних можливостей щодо уніфікації практики цих судів – позбавлення права на ухвалення остаточного рішення у справі; збереження можливості перегляду судових рішень у разі різного застосування лише норм матеріального, а не процесуального права, і тільки тоді, коли такий перегляд допустить відповідний вищий спеціалізований суд, рішення якого оскаржується. Не узгоджуються з міжнародними стандартами невстановлення об’єктивних критеріїв та конкурсу при переведенні суддів, у тому числі при обранні на посаду в судах вищого рівня, та збереження інквізиційної (не змагальної) процедури притягнення суддів до відповідальності, за якої член Вищої кваліфікаційної комісії суддів або Вищої ради юстиції є одночасно і слідчим, і обвинувачем, і суддею відносно судді. Не відповідають інтересам громадян запровадження можливості судового розгляду справи без участі особи, яка не була повідомлена про судовий розгляд, наприклад, з вини пошти; суттєве скорочення строків на подання апеляційної та касаційної скарг на рішення суду; значне скорочення строків розгляду справ у кожній інстанції до місяця-двох, а в деяких категоріях справ – 20, 15 чи навіть 5 днів; позбавлення права заявити судді відвід, якщо про обставини, які є підставою для цього, стали відомі після початку розгляду справи.

Після ухвалення Закону «Про судоустрій і статус суддів» громадяни отримали швидке, але несправедливе правосуддя від залежних суддів. Для забезпечення справедливого судочинства та справжньої незалежності суддів необхідно повернути Закон до Верховної Ради для нового розгляду.

Слід зауважити, що запобіжник у вигляді узгодження законопроектів з Міністерством юстиції на предмет відповідності законопроектів рішенням Європейського суду з прав людини фактично не діє.

Спостерігалися репресії та насильство проти профспілкових активістів, громадянських активістів та правозахисників. На початку 2010 року адміністрація ВАТ «Краснодонвугілля» нищила Незалежну профспілку гірників за те, що вона не надала згоди на погіршення умов оплати праці шахтарів всупереч чинному законодавству. 14 вересня в Херсоні охоронці мера міста Володимира Сальдо побили журналіста і голову обласної громадської організації Комітету виборців України, члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини Дементія Бєлого під час звітування мера[2]. Перелік переслідувань громадських активістів та правозахисників можна подовжувати і подовжувати. Такі події були у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, Вінниці, Херсоні, Запоріжжі, Криму та інших містах[3]. Кількість таких випадків за останні шість місяців 2010 року значно перевищила їхню кількість за попередні п’ять років разом. 27 жовтня УГСПЛ оприлюднила відкрите звернення з вимогою до органів влади припинити переслідування. У цьому зверненні УГСПЛ звернулася до міжнародного співтовариства, міжнародних організацій та іноземних посольств з проханням вплинути на політику України з метою припинення переслідування правозахисників за їхню діяльність, а також до Європейського союзу та країн-членів ЄС з проханням більш активно використовувати Керівні принципи ЄС щодо захисту правозахисників[4]та розробити план щодо їх впровадження в Україні.

Посилився адміністративний тиск органів влади на громадян, про це свідчить, зокрема, значне збільшення скарг на сваволю податкових та інших перевіряючих органів. У другій половині 2010 року відносини між підприємцями та владою перейшли у відкрите протистояння у зв’язку з підготовкою і ухваленням проекту Податкового кодексу. Детальніше ці події розглядаються нижче.

Зауважимо, що Президент В. Янукович неодноразово реагував в своїх виступах на факти порушення прав людини, стверджуючи, що «критика з боку опонентів є невід’ємною складовою демократичного суспільства», що «не можна економити на правах людини» і так далі. Але складається враження, що його заяви носять ритуальний характер, а слідувати цим рекомендаціям ніхто не збирається.

Мусимо констатувати, що майже ніякої реакції органів влади та місцевого самоврядування на звернення громадськості, на протести проти незаконних дій, заяви про порушення прав людини немає, вони просто їх ігнорують. Навпаки, влада, у другій половині 2010 року вдалася до відвертих політичних переслідувань.

Водночас протестна активність наростає. За перші 6 місяців 2010 року кількість мирних публічних зібрань приблизно на 30% перевищує їхню кількість за весь 2009 рік. У другій половині 2010 року їх вочевидь було значно більше, ніж в першій. Тому нова адміністрація мусить усвідомити, що силовий тиск на суспільство тільки призведе до більш гострих конфліктів. За даними соціологічного дослідження Центру імені Разумкова 60% опитуваних готові сьогодніна протести, а 32 із цих 60 готові до незаконних протестних дій. Це вкрай непокоїть і це дуже серйозний сигнал владі, що її політика неприйнятна, і вона має її змінити.

Від редакції «ПЛ»:Повністю доповідь правозахисних організацій «Права людини в Україні 2009 – 2010 можна завантажити  тут

 

[1] http://ukma.kiev.ua/news/news_detailed.php?id=1762.%D0%A3

[2] Див. детальніше про цей інцидент: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1284633113 

[3] Детальніше див. на сайтах УГСПЛ та ХПГ. Інформація про використання психіатрії проти Андрія Бондаренка наведена в розділі «Право на свободу та особисту недотоканність», про переслідування Вінницької правозахисної групи та її координатора Дмитра Гройсмана – в розділі «Свобода об’єднань».

[4] http://olddoc.ishr.ch/hrdo/documents

 

 

 Поділитися