пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201108
10.03.2011
джерело: postup.lg.ua

Олесь Бєляцький: Білоруська влада оголосила війну громадському суспільству

   

Про своє бачення причин та наслідків репресій, що послідували за президентськими виборами в республіці, розповідає номінант Нобелівської премії миру, керівник однієї з найбільших білоруських правозахисних організацій - Правозахисного центру «Вясна» - Олесь Беляцький. З ним розмовляв Костянтин Рєуцький.

 

Олесь, чим, на Ваш погляд, стало 19 грудня для білоруського громадянського суспільства?

Для більшої частини суспільства це був певний шок. Півтора року в нас зберігалося «холодне перемир'я» між владою і громадянським суспільством. Репресії були, але їхній масштаб був у десять разів менше в порівнянні, наприклад, з 2008 роком. Влада зробила півкроку убік послаблення контролю за громадянським суспільством, політичними партіями та ЗМІ й обіцяли продовжувати рухатися в цьому напрямку. Така політика заколисала громадянське суспільство, налаштувала на ймовірне подальше співробітництво між Європейським Союзом і білоруською владою, що давало б додаткові можливості для більш-менш спокійної роботи громадських організацій та політичних партій.

Однак, ситуація насторожувала, оскільки в передвиборний період політики ЄС вже не бачили в білоруських опозиційних політиках реального партнера. В якості суб'єкта переговорів з ЄС на перші позиції, відтіснивши опозиційних лідерів, вийшли представники влади. Це призвело до дроблення опозиційних сил - з десяти претендентів на пост президента вісім кандидатів представляли різні опозиційні угруповання.

Як правозахисники, ми бачили свою роль у організації спостереження за президентськими виборами. Ми підтвердили нашу коаліцію з Білоруським Гельсінським Комітетом, що сформувалася в 2008 році для спостереження за парламентськими виборами. Наше завдання буле простим: простежити за тим, наскільки виборчий процес відповідає білоруському законодавству та стандартам ОБСЄ. Своє завдання ми виконали.

А ось політики, які йшли на президентські вибори, на мою думку, не ставили перед собою серйозних завдань. Я є послідовним прихильником об'єднання демократичних сил і вважаю, що слабка, розрізнена політична опозиція не може досягти скільки-небудь значущих цілей.

Але, що цікаво, виборчий маховик мобілізував людей. Аналізуючи інформацію про людей, що вийшли на площу 19 грудня, можна зробити висновок, що вони зробили це не стільки на підтримку того чи іншого кандидата, скільки протестуючи проти Лукашенка та вимагаючи демократії й свободи. На протестну акцію такого масштабу мало хто очікував. Але, не дивлячись на передвиборчу плутанину та загрози жорсткого придушення протестів, які озвучувалися представниками влади напередодні виборів, люди вийшли на площу. Це в черговий раз показало, що демократично орієнтована частина суспільства в Білорусі досить велика, стабільна і представлена кращими людьми.

Такий жорстокий розгін мітингу став для нас ще однією несподіванкою. Я був на акції та можу свідчити: якби у влади було хоча б мінімальне бажання забезпечити її мирний результат - зробити це їй не склало б труднощів.

Невідомо, хто ініціював биття скла у вікнах та дверях Будинку уряду. Але навіть ці дії, на мою думку, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Акція, тим не менше, була жорстоко придушена, більше семисот осіб були засуджені в адміністративному порядку й оштрафовані або ж відбували добу. Але масштабна кампанія репресій тільки набрала обертів і продовжується і до цього дня. Тільки наша організація зафіксувала майже дві сотні обшуків (хоча ми маємо в своєму розпорядженні далеко не повною інформацією). Не менша кількість і допитаних людей. Кількість звинувачених і підозрюваних перевалила за 50 осіб. Це безпрецедентна ситуація. Такого масштабу репресій в країні не було ніколи. Сьогодні велика кількість людей звинувачується в організації масових заворушень, що вже саме собою загрожує їм тривалими термінами ув'язнення. Але висока ймовірність того, що багатьом з них будуть пред'явлені ще більш серйозні звинувачення - у спробі повалення державної влади.
 
Переслідування політичних і громадських активістів тривають. Ця хвиля тиску вже не пов'язана з тим, що відбувалося перед виборами та під час виборів - влада просто використовує кримінальну справу про організацію масових заворушень для того, щоб розправитися з політичними активістами, правозахисниками та журналістами, посіяти страх у суспільстві. Я переконаний, що цього не буде, оскільки значна частина білоруського суспільства орієнтована на демократичні цінності, протестний потенціал високий і загнати його в підпілля можна тільки на короткий час.

 

 
Непропорційно жорстка реакція білоруської влади на акції протесту виглядала дуже нелогічно на тлі досить успішного переговорного процесу з Європейським Союзом. Чому це сталося?

На тлі того, як Лукашенко поводив себе всі ці 16 років все дуже логічно. Якщо порівнювати реакцію на акції протесту, наприклад, у 1996 і 2006 роках, можна переконатися, що в грудні 2010 не сталося нічого незвичайного. За весь час президентства Лукашенка я не пам'ятаю періоду, коли в країні не було би політичних ув'язнених. Їх кількість в різні часи змінювалося, але завжди хтось піддавався переслідуванням. Ми можемо свідчити про це, як організація, яка з 1998 року веде хроніку порушень прав людини в республіці. Щорічно від 1000 до 3000 осіб в країні піддавалися різного роду репресіям - від переслідувань КДБ до звільнення з роботи за політичну або громадську активність. З 1996 року громадянське суспільство постійно знаходиться під пресингом влади. І як раз «перемир'я» останніх півтора років - це і є виключення з правил.

Але якщо уважно подивитися на «спокійний» 2010 рік, ми навіть там зможемо помітити міні-кризи. Ми пам'ятаємо про двох засуджених до смертної кари та двох розстріляних весною минулого року. Винесені та виконані вироки, на мою думку, мають політичне підґрунтя - президент таким чином відреагував на відмову Білорусі в статусі спостерігача при Раді Європи. Ми пам'ятаємо про прийняття закону про Інтернет у 2010 році, який ще не застосовується, але обов'язково «вистрілить», у майбутньому, щойно влада розбереться зі способами його застосування.

Правозахисники не живили особливих ілюзій щодо політики лібералізації, яку оголосила білоруська влада, і попереджали, що ніяких структурних змін не відбувається й ситуація в будь-який момент може повернутися у звичне русло. Ми відзначали це й у доповіді UPR, яку слухали навесні 2010 року. Влада абсолютно впевнена в правильності своїх кроків. Ми переконані в зворотному. Тому в нас така несумісність.

Найголовніше те, що ми витримали перший удар.

 

Чи візьметеся Ви зробити прогноз: як будуть розвиватися події?

Я вважаю, що Європейський Союз, який будує свою політику на принципах демократії і вимагає поваги цих принципів від країн, з якими він співпрацює, не повинен робити винятків для Білорусі. На мою думку, економічні відносини ЄС зі своїми сусідами, в тому числі і з Білоруссю, повинні відповідати політичним.

Зараз у державі душать громадянське суспільство. Звичайно, методи інші, ніж це було в тридцятих роках. Але атмосфера дуже нагадує ті часи - людей ламають за одну ніч, змушують робити публічні визнання й посипати голову попелом. Формується образ зовнішнього ворога. Таким ворогом ледве не стала Росія, але в останній момент влада передумала і звинуватила Польщу з Німеччиною, вирішивши, що це більш звичний і зрозумілий обивателю образ. Я думаю, що тиск на громадянське суспільство з боку білоруської влади буде посилюватися.
 
 

Що може вплинути на ситуацію?

Ми, представники громадянського суспільства, намагаємося діяти шляхом переконання, логікою, фактами - бути свого роду фасилітаторами між жертвами та владою. У демократичних країнах така діяльність приносить результати. У нашій «чорно-білій» ситуації треба грати за шаховим правилами. По-іншому не вийде. Зараз владою громадянському суспільству фактично оголошено війну. Сподіваюся, ми вистоїмо в цій війні. Якщо ні, то на країну чекає варіант Куби - у в'язницях будуть сидіти вже не 30 а 300 політичних та громадських активістів, а інші будуть змушені піти в глибоке підпілля.

Нам дуже пощастило, що ми є сусідами Європейського Союзу, а такий стан справ у країні становить небезпеку для ЄС. Те, що відбувається в Білорусі, суперечить європейській прикордонній політиці, метою якої є сприяння створенню стабільної й передбачуваної політичної та економічної ситуації в сусідніх державах. Тут цього немає й близько. У відповідь на фальсифікацію виборів і жорстокий розгін мирної демонстрації протесту ЄС ввів політичні санкції відносно білоруських чиновників. Європейські політики стверджують, що якщо будуть і далі грубо порушуватися права людини, якщо в країні будуть політичні в'язні, можливе введення й деяких економічних санкцій. Я думаю, що ЄС буде й надалі реагувати відповідним чином. Не думаю, що в західному напрямку в білоруської влади протягом найближчих п'ять років будуть якісь успіхи. Лукашенко сам визначив цей термін - до наступних виборів.

 
 

Яку допомогу своїм білоруським колегам могли б надати громадські активісти та організації з інших країн?

Дуже хороший приклад - робота Міжнародної наглядової місії. Добре, що виникла така ідея. Не дивлячись на те, що Місія не має ніякого мандата, легітимного в очах білоруської влади, і видворити з країни представників цієї ініціативи не склало б труднощів, владі доводиться миритися з присутністю міжнародних спостерігачів з країн, з якими Білорусь підтримує дипломатичні відносини. Якщо б це були шведи, норвежці, або тим паче поляки - їх видворили б у лічені години. А так до Мінська приїхали активісти з Росії, Грузії, Україні, Вірменії, і влада не знають, як реагувати на цю ситуацію - це не те, до чого вони звикли. Така допомога дуже потрібна в кризовий період. Але кризовий період затягується, і далі нам потрібно буде працювати самим. З'являються нові виклики й усі розуміють, що Місія не зможе бути присутньою в країні постійно. Хоча, якщо колеги з інших країн знайдуть можливість працювати тут і надалі, ми будемо тільки раді.

Робота, яку проводить Міжнародна спостережна місія, дуже важлива саме зараз, у ці важкі місяці, коли ми перевантажені роботою з надання правової допомоги жертвам репресій та підтримки сімей заарештованих. Аналітичні документи Місії дуже важливі, оскільки показують усю серйозність переслідування білоруських активістів. Але головне те, що ми відчуваємо моральну підтримку активістів громадянського суспільства з інших країн. Цю підтримку, цей посил відчуло все білоруське суспільство. І, не дивлячись на те, що ситуація в нас у державі не викликає великого вдоволення, ми із задоволенням приймаємо до себе правозахисників з інших країн.

Крім того, ми звернулися із закликом до провідних міжнародних правозахисних організацій приїхати і працювати із зібраною інформацією. Найближчим часом ми очікуємо на візити професіоналів з декількох таких організацій. Доповіді, зроблені за результатами цих візитів, розійдуться по всьому світу.

 

Яким чином 19 грудня позначилося на Вашій організації?

У нас вночі з 19 на 20 грудня 2010 року був проведений огляд. Міліція винесла з офісу 12 комп'ютерів та 5 ноутбуків, 10 співробітників «Весни» були затримані. Таким чином влада хотіла зірвати проведення підсумкової прес-конференції зі спостереження. Але конференцію ми провели. Далі, 17 січня 2011 року «в гості» заявилися вже співробітники КДБ. Був проведений обшук, потім обшуки були проведені в моїй квартирі і на дачі. Мене чомусь визначили як свідка в кримінальній справі про масові заворушення А 16 лютого мені було винесено офіційне попередження від генеральної прокуратури за діяльність від імені незареєстрованого громадського об'єднання Правозахисний центр «Вясна». Може Вам це здасться дивним, але в Білорусі існує кримінальна відповідальність за діяльність такого роду.

Тим не менш Рада «Весни» зробила заяву, що ми й надалі будемо продовжувати правозахисну роботу, незважаючи на явну загрозу з боку влади.

 

За минулі два місяці сталося багато подій - що найбільш врізалося в пам'ять? Що з подій найбільш Вас обурило, і який випадок ви можете відзначити як найбільш курйозний?

Дихнуло тридцятими. Перед виборами Романчук «нападав» на європейських депутатів, що  приїжджали до Мінська, звинувачуючи їх у тому, що своїм приїздом вони забезпечують легітимність Лукашенко, робив різкі заяви на адресу останнього. А потім було опубліковане інтерв'ю Романчука, записане після чотиригодинної розмови з охороною президента. Це навіть не інтерв'ю - він вийшов з пом'ятим папірцем, зміст якого, запинаючись, прочитав. Він обмовив іншого кандидата в президенти О. Саннікова та його дружину - журналістку І. Халіп і потім довго не міг зупинитися, намагаючись виправдатися. Так само було у тридцяті, коли вірні ленінці зізнавалися та просили справедливий суд покарати їх найсуворішою карою. Все це викликало не те щоб обурення, скоріше, здивування - де ми? Очевидно, що пальці у двері Романчуку ніхто не затискав, його не били, але психологічний тиск його зламав. А зараз вийшов на волю під підписку про невиїзд інший кандидат у президенти Олесь Михалевич і заявив, що до нього застосовувалися тортури та що його примусили підписати папір про співробітництво з КДБ за умови, що тільки тоді він побачить свободу.

Влада, не соромлячись, заявляє, що умовою виходу на свободу політичних ув'язнених є каяття. Так говорилося, наприклад, про Андрія Саннікова та Ірину Халіп. Складається враження, що подібне публічне приниження опонентів приносить Лукашенку особливу садистську насолоду.

А якщо говорити про курйозні ситуації, то можна згадати людину, яка 19 грудня була п'яна. Міліціонери, що проводили зачистку центральних районів після розгону мітингу, разом з іншими учасниками акції та випадковими перехожими затримала і цього п'яного громадянина. Вранці він прокинувся в ізоляторі на Окрестіна і, не зрозумівши за що його затримали, почав лаяти «озвірілих ментів» і нарікати на те, що його позбавляють права випити навіть у законний вихідний.

 

 


Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори