пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201107
16.03.2011 | Борис Захаров, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група

Помер Іван Андрійович Гель

   

Публіцист, правозахисник, активний учасник національно-визвольного і греко-католицького руху з 60-х років донині, організатор самвидаву, видатний громадський і політичний діяч.

Народився 17 липня 1937 року в селі Кліцко Городоцького р-ну Львівської обл. Помер 16 березня 2011 року у Львові після другого інсульту. Тривалий час хворів на цукровий діабет.

Батько – колишній вояк УНР, потім голова «Просвіти» в селі, був головою колгоспу, одночасно співпрацюючи з підпіллям ОУН, за що в 1950 році був засуджений на 20 років. Мать Феврония Тершаковец – из старинного украинского интеллигентского рода з глибокими традиціями національно-визвольної боротьби. Першу сутичку з совєцькою владою Іван мав у 13 років, коли під час арешту батька енкаведисти побили матір і самого Йвана, який намагався захистити батьків.

Першим свідомим актом громадянської непокори була публічна відмова вступити в комсомол, за що в 1952-му, після закінчення першої чверті 10-го класу, Івана вигнали з Комарнівської школи. Закінчив вечірню школу в Самборі. Спробував було вступити у Львівський університет, але його документів не прийняли, мотивуючи тим, що він син бандерівця. Працював слюсарем на Львівському заводі автонавантажувачів.

1956-1959 Гель служив у війську. Після демобілізації намагався вступити на юридичний факультет, але туди йому дорога була закрита. Вступив на заочне відділення історичного факультету Львівського держуніверситету. На другому курсі перевівся на вечірній відділ, працював слюсарем на Львівському електровакуумному заводі.

Тоді ж Іван Гель розпочав громадську діяльність. 1961, на сторіччя з дня смерті Т.Шевченка, разом зі своїм другом поклав терновий вінок до його пам’ятника в Києві.

У цей час познайомився з Михайлом Горинем, який уже був знайомий із київськими шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Симоненком та ін. Почав виготовляти і розповсюджувати самвидав: «Стан і завдання українського визвольного руху» Євгена Пронюка, «Що таке поступ» Івана Франка (з критикою Леніна), «Вивід прав України», «Україна і українська політика Москви» та ін. Тоді ж Горинь і Гель формулюють свою програму як «боротьбу за державність України».

24 серпня 1965 року, будучи студентом шостого курсу, Гель заарештований. У березні 1966 засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда», «організаційна діяльність») до 3 р. таборів суворого режиму.

1966-1968 карався в таборах Мордовії, де познайомився з багатьма учасниками демократичного руху в СРСР. 1967 двічі звертався до Президії Верховної Ради з листами на захист Української Греко-Католицької Церкви та з вимогою скасувати ст. 62 КК УРСР.

Після звільнення Гелеві не дали можливості прописатися у Львові та відновитися в університеті (диплом одержав аж у 1991 р.). Жив у м. Самбір. Там видрукував у самвидаві і розповсюдив 11 книжок, у тому числі «Серед снігів» Валентина Мороза, яка включала всю його публіцистику й поезію (передмовою до книжки була стаття самого Геля «Тоталітаризм, український рух і Валентин Мороз»), працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», збірку віршів Миколи Холодного «Крик з могили», книжку листів Михайла Гориня з неволі, багато статей.

7 грудня 1970 р. Іван Гель виступив на похороні Алли Горської в Києві. У зв’язку з цим мав на роботі сувору догану за «прогул». У листопаді 1970 послав до Верховного суду УРСР заяву протесту проти вироку в справі В. Мороза.

12 січня 1972 року Іван Гель заарештований вдруге. У серпні засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливого (камерного) режиму, 5 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у Мордовії (Сосновка) та в Пермській обл. (Кучино), заслання – в Комі АРСР, Троїцько-Печерський район, селище Милва.

У таборах Гель брав участь у багатьох правозахисних акціях і голодівках, зокрема, в голодівці з вимогою статусу політв’язня. Одна з його голодівок тривала 100 діб: домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р.н.). 1975 шлюб був зареєстрований. Усього Гель голодував понад 300 діб.

Іван Гель – автор книжки «Грані культури». Написана в ув’язненні в 70-х, вона розповсюджувалася в самвидаві, нелеґально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана у Лондоні 1984 тамтешньою Українською Видавничою Спілкою. В Україні книжка «Грані культури» під справжнім іменем автора видана у Львові 1993. Автор дає глибокий аналіз становища української культури і нації в умовах російської окупації.

Уже в період «перебудови», 17 січня 1987 року, Гель повернувся в Україну. Рік жив у рідному селі, працював пастухом. Весною 1987 разом з В.Чорноволом, М.Горинем, П.Скочком відновлює журнал «Український вісник», стає його відповідальним секретарем. Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. У 1987 р. створює і очолює «Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви», редагує журнал «Християнський голос», організовує перші масові релігійні та політичні акції в Галичині, зокрема, збори 250 тисяч вірних УГКЦ 19 вересня 1989 року біля собору Святого Юра у Львові – тоді катакомбна Церква легалізувалася і дістала офіційне визнання. Брав активну участь у створенні «Меморіалу» і Народного Руху України, добився перед обласною владою офіційного визнання УПА воюючою стороною в ІІ Світовій війні.

1990-94 Іван Гель був першим заступником голови Львівської обласної Ради народних депутатів. До 2002 року очолював обласну комісію відновлення прав реабілітованих.

2002 року нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня, до Дня Незалежності 2006 р. – орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня. Указом Президента України № 759/2009 від 18 вересня 2009 року за вагомий особистий вклад у відродження Української Греко-Католицької Церкви з нагоди 20-ї річниці виходу її з підпілля нагороджений орденом Свободи.

І.Гель – автор сотень публікацій у пресі з найважливіших суспільних питань, у яких завжди займав принципову високоморальну національну позицію.

Вічна пам’ять і слава великому подвижникові українського духа.

16.03.2011.

http://maidan.org.ua/static/news/2011/1300285839.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори