пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201108
22.03.2011 | Андрій Черноусов
джерело: www.khisr.kharkov.ua

Смерті в міліції: що робити?

   

За минулий рік МВС України стало своєрідним рекордсменом: під його юрисдикцією померло більше 50 українців. Звичайно, не до всіх смертей доклали руки працівники міліції, але у значній кількості без їх втручання не обійшлося. Ігор Індило, Михайло Стадник, Дмитро Ящук, Олександр Разуменко – цей перелік можна продовжувати, але всі ці прізвища об’єднує одна біда – вони померли в міліції…

Смерть під вартою або в міліції є надзвичайно серйозною і не відновлювальною подією за яку несе відповідальність держава і має відповідний обов’язок ретельно, ефективно і невідкладно розслідувати усі випадки смертей. Таке зобов’язання передбачене ст. 2 Європейської конвенції захисту прав і основоположних свобод. Але виявляється, що українська держава не в змозі ефективно розслідувати такі випадки у зв’язку із тим, що просто не має ефективного механізму розслідування.

Якщо уважно передивитися механізм реагування на випадки смертей в установах та органах міліції, то можна побачити, що ключову роль відіграє у цьому прокуратура разом із вищим керівництвом МВС України. Так, прокурор або вищестоящий орган, посадова особа у керівництві міліції при отриманні інформації про факт смерті людини в міліції доручають Інспекції з особового складу Департаменту кадрового забезпечення МВС України та/або Службі внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України провести перевірку даного факту. Інспектори ІОС таабо оперативні працівники СВБ, здійснюють перевірку шляхом використання оперативно – розшукових методів, а саме опитування, витребування документів, спостереження та інш. За результатами таких перевірок або розслідувань складається висновок із детальним викладенням фактів, доказів, пояснень, які підтверджують або не підтверджують причетність/непричетність до такого факту працівників міліції відповідного органу/установи міліції. У більшості випадків у прокуратуру надходять висновки із «виправдуванням» дій працівників міліції, на підставі яких прокуратура відмовляє у порушенні кримінальної справи. У той самий час керівництво міліції, використовуючи засоби дисциплінарного впливу (навіть до звільнення з органів внутрішніх справ !), виносить свої «вироки» тим працівникам міліції, які хоч якесь відношення мали до даного факту. Дістається черговому по органу, відповідальному від керівництва, безпосередньо працівникам, які доставляли та/або затримували. Цей перелік може бути довшим або коротшим в залежності від кожного конкретного випадку. Таке реагування керівництва міліції є непрямим підтвердженням тих порушень, які припустили працівники міліції у випадку смерті людини.

У підсумку ми отримуємо технологію, коли розслідування фактів смертей в міліції розглядає сама міліція, що йде у супереч вимогам міжнародних документів, які були ратифіковані Україною, де чітко прописано, що злочини, які скоїли посадові особи поліції повинні розслідуватися незалежним органом. Просто логічно неможливо ефективно розслідувати факти, до яких причетні працівники міліції руками інших працівників міліції.

Що ж робити? Пропонуємо звернутися до досвіду розвинених демократій таких як, наприклад, Об’єднане Королівство. Звичайно, система побудови поліцейської служби відрізняється від України тим, що вона децентралізована та багаторівнева. Так, ось згідно із статистичними даними Незалежної Ради з Питань Смертей під Вартою (Independent Advisory Panel on Deaths in Custody) (створена у взаємодії Міністерства Юстиції, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я) у 2010 році в поліцейських відділках померло 3 (!) людини, у 2009 - 16, у 2008 – 18. Можна брати до уваги аргументи, що у британських відділках поліції можуть утримувати максимум 36 годин, а в наших ІТТ - 10 діб, і що фінансова забезпеченість в Британії краща тощо. Але, для того, аби людина померла вистачить і кількох хвилин, якщо їй не надавати допомогу та/або застосовувати незаконне насильство. Необхідно також зауважити, що відповідно до Акту про Поліцію та Докази у Кримінальних Справах 1984 року (Police and Criminal Evidence Act) (аналог нашого кримінально – процесуального кодексу) поліція несе повну відповідальність за життя та здоров’я громадянина, якого вона звільнила з під-варти ще протягом 24 (!) годин. Тобто, якщо людина вийшла з поліцейської дільниці і протягом доби померла, такий факт буде зафіксований як смерть в поліцейській дільниці із відповідними наслідками.

А тепер до розслідування таких фактів. Вже згадувана нами Незалежна Ради з Питань Смертей під Вартою є великою мірою аналітичним центром який працює над загальною превенцію таких випадків. Для розслідування фактів смертей у поліцейських відділках існує Незалежна Комісія з Поліцейських Скарг (Independent Police Complaints Commission). Комісію було створено після прийняття Акту про Реформування Поліції (Police Reform Act) у квітні 2004 року. ЇЇ головним завданням є підняття рівня довіри населення до системи оскарження дій поліцейських. Комісія також розслідує найбільш серйозні скарги та звинувачення у неналежному поводженні поліцейських, а також розглядає апеляції у випадках, коли скаржники не задоволені розглядом їх скарги поліцією. Крім того у компетенцію розгляду Комісії обов’язково потрапляють усі випадки смертей у поліції, спричинення поліцейськими тілесних ушкоджень, випадки расової дискримінації з боку поліцейських та корупція. Комісія є цілком незалежною та приймає свої рішення цілком незалежно від поліції, уряду та скаржників. Голова Комісії підзвітний Міністру внутрішніх справ, але операційно незалежний від нього. До складу Комісії входять фахівці різних кваліфікацій: юристи, колишні поліцейські офіцери, лікарі, фахівці по роботі з персоналом тощо. Для виконання своїх завдань Комісія має наступні повноваження, які передбачені Актом про Реформування Поліції:

• Запитувати будь-яку інформацію, яка стосується скарги;

• Відвідувати будь-яку установу поліції;

• Вносити пропозиції щодо змін у функціональних обов’язків поліцейських;

• Надавати рекомендації та поради стосовно розслідування скарг на дії поліції, а також щодо покращення поліцейської практики, які випливають з процесу розслідування;

• Надавати звіти, включаючи щорічні, а також у будь-який час на вимогу МВС;

• Надавати інші звіти, які на думку Комісії, звернуть увагу на окремі питання;

• Здійснювати моніторинг системи шляхом запитування інформації від поліцейських рад та підрозділів;

• Інспектувати будь-які поліцейські приміщення.

Все наведе вище лише маленький огляд того, що можна зробити для того, аби скарги на поліцію/міліцію розслідували більш незалежно. Звичайно, в такий системі також є безліч недоліків, але вона містить головне – намагання підвищити рівень довіри до себе з боку населення і запевнення громадянина в тому, що його скарга буде розглянута належним чином і результатам розгляду він зможе довіряти.

Україна – не Об’єднане Королівство, але вона також потребує реформування системи розслідування скарг на дії міліції, серед яких найтяжчою є факт смерті людини у відділку міліції і розпочате реформування органів внутрішніх справ має торкнутися і цієї сфери. Нам залишається тільки пильнувати цей процес і сподіватися на краще.

22.03.11

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори