пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201111
30.04.2011 | Андрій Діденко

Справа С. Вознюка: адвоката не пустили до клієнта!

   

11 квітня 2011 року в приміщенні Ордженікідзевського суду міста Харкова відбулося слухання кримінальної справа по обвинуваченню Сергія Вознюка – ми про це писали в публікації від 15 квітня цього року.

Нагадаємо: слухання по цій справі, а йдеться про обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 391 КК України «Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань», відбувалося в закритому режимі на території колонії без участі захисника. Підсудний відмовився від захисту своїх інтересів за допомогою адвоката на стадії досудового слідства. (Про це суддя Ярмоленко радісно повідомила під час судового засідання11 квітня й при цьому не згадала, що після того, як справа потрапила з «темряви на світло» – з закритого судового розгляду на відкрите засідання, – що підсудний, може, все таки має право на захисника?).

Адже досудове слідство по цій справі проводилося на території Харківської виправної колонії № 43, де начальником – Едуард Петрович Роженко. І судовий розгляд справи по суті також фактично відбувався на території колонії. Що це означає? Це означає, що засудженого – обвинуваченого за ст. 391 КК весь час досудового слідства і судового розгляду тримають в так званій дільниці СІЗО на території виправної колонії.

Відповідно до Положення Держаного департаменту з питань виконання покарань № 280 від 30.12.2003 року, п. 1.3 –

«Дільниця є структурним підрозділом виправної колонії, створюється на базі капітально побудованих приміщень для тримання осіб, взятих під варту, та засуджених і розташовується в окремому ізольованому локальному секторі установи.

Дільниця на території спеціалізованої туберкульозної лікарні створюється на базі капітально побудованих приміщень. Камери для тримання таких осіб створюються у вигляді полубоксів. (Пункт 1.3 доповнено абзацом згідно з Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 275 (z0011-10) від 25.11.2009)».

На справді ж особи, які перебувають в зазначених дільницях СІЗО виправної колонії, перебувають в звичайних камерах ДІЗО (ПКТ) в яких утримуються засудженні, що скоїли дисциплінарні проступки і до них фактично застосовуються всі обмеження, які передбачені в разі дисциплінарного стягнення.

До слова, щодо порушень прав людини. Як відомо, в ПКТ (ДІЗО) установи виконання покарань утримуються засудженні, до яких застосоване дисциплінарне стягнення – це тримання в камері, певні режимні обмеження, передбачені умовами утримання дисциплінарно покараних, такі як відсутність розеток в камері, заборона на побачення з близькими й родичами, і навіть з адвокатом, заборона на отримання посилок і передач, посилений контроль, неможливість брати участь в суспільному й громадському житті, а найголовніше – повна ізольованість від зовнішніх контактів. Також відповідно до зазначеного Положення № 280 від 30.12.2003 п. 2.6 –

«У разі направлення особи, взятої під варту, та засудженого до дільниці, про це негайно, в установленому порядку, інформується особа чи орган, у провадженні яких перебуває справа, а також родичі особи, взятої під варту, та засудженого».

Звичайно, ці формальності, на жаль, не виконуються, я маю на увазі повідомлення родичів особи, взятої під варту.

Наслідками ми маємо: повне визнання своєї вини обвинуваченим, підписання пакету різних паперів, в тому числі і відмова від адвоката, і клопотання про слухання справи в прискореному режимі без судового слідства (мовляв, що там досліджувати, і так все ясно – підсудний винним себе визнав, склад злочину наявний). Зазвичай подібного ґатунку кримінальні справи мають єдиний сценарій: після проголошення вироку суду в закритому судовому засіданні (судовий процес нібито рахується відкритим, але фактично все відбувається в закритому режимі виправної колонії) засудженого тримають в умовах суворої ізоляції 15 діб після ухвалення судового рішення, тобто саме термін апеляційного оскарження в суді вищої ланки і вже потім переводять до СІЗО для етапування в іншу колонію для відбування нового покарання. По справі Сергія Возняка суддя Ярмоленко, на диво, призначила заключну частину судового процесу в будинку правосуддя, а не в кабінеті начальника установи виконання покарань і підсудний одразу кардинально змінив свою позицію відносно захисту – він, дочекавшись, доки суддя оголосить про початок слухання по справі (суддя не оголосила присутніх; крім того, прокурор в залі суду був відсутній і неможливо було почути юридичну оцінку щодо дотримання прав підсудного з боку нагляду за дотриманням законності під час судового слухання) заявив, що наполягає на реалізації свого права на захист за допомогою адвоката Харківської правозахисної групи Геннадія Токарєва. Спостерігачі Харківської правозахисної групи були свідками публічної заяви підсудного про те, що він наполягає на своєму праві на підставі пункту 2 статті 263 КПК України мати захисника, який відповідно до частини 4 статті 44 КПК має бути допущений до участі у справі на будь-якій стадії процесу, бо судовий процес триває, поки не закінчиться вироком. Тому цілком логічно стверджувати, що суддя Ярмоленко фактично позбавила підсудного можливості реалізувати своє право на захист за допомогою адвоката. Був оголошений вирок у вигляді 1 року і 6 місяців позбавлення волі. На останньому слові підсудний наголошував, що вимагає допустити до участі у справі адвоката. Суддя наполягала на тому, що вже відбулись судові дебати і час на подачу клопотань вичерпаний.

Добре, шановна суддя, але ж права на захист підсудного – на жаль чи на щастя – ніхто не касував. Що ж відбувається далі після в ім’я України проголошеного судового рішення, яке, на нашу, спостерігачів від ХПГ, думку, було ухвалене з очевидними грубими порушення права на захист підсудного? Вже засудженого Сергія Вознюка знову повністю ізолюють на території, як зазначено в вироку «дільниці СІЗО в колонії» і триматимуть аж доки не сплине термін подання апеляції, а потім вже як «відпрацьований матеріал» його переведуть до СІЗО – і писати, домагатись перегляду цієї справи буде дуже важко, якщо не сказати – неможливо.

І це не марні слова, бо коли ми кажемо про ізольованість, тобто повне блокування будь-яких контактів засудженого з зовнішнім світом адміністрацією виправного закладу (яка, до речі, і є дізнавачем, тобто, ініціатором подібних справ), якою робиться неможливим оскарження засудженим вироку суду першої інстанції. Яскравим прикладом такого очевидного зловживання владою є той факт, що після направлення засудженим Сергієм Вознюком вже із дільниці СІЗО колонії повторної заяви про залучення захисника з 19 і 26 квітня адвокат засудженого Геннадій Токарєв не зміг потрапити на зустріч зі своїм клієнтом.

Керівництво установи, в якій перебуває Вознюк, обґрунтовує свою відмову в наданні допуску адвокату до клієнта так: «Заступник начальника колонії пан Фендриков заявляє, що Сергій Вознюк „за нами не числится“», – тобто з його слів зрозуміло, що Сергій Вознюк не зможе зустрітися зі своїм адвокатом.

Вийшов цікавий діалог між начальником колонії та адвокатом Токарєвим:

Токарев: Я хочу встретиться со своим клиентом Сергеем Вознюком.

Начальник колонії: У нас его нет.

Токарев: То есть как это – нет? А где же он?

Начальник: Он числится за СИЗО.

Токарев: Да, но находится тут в колонии?

Юристи добре знають, що в цій площині законодавство має дуже багато прогалин і фактично не забезпечує права обвинуваченого, підсудного, засудженого на ефективний захист за участі адвоката через те, що адвокат не має можливості отримати побачення зі своїм клієнтом без дозволу слідчого або суду (якщо справа знаходиться в суді). Але це тема для обговорення парламентаріїв – щодо покращення національного законодавства в плані забезпечення безперешкодного допущення адвоката до свого клієнта на будь-якій стадії процесу без отримання спеціального допуску (пропуску) кожного разу, коли адвокат або клієнт захочуть мати побачення.

На останок хочу додати, що адвокат Геннадій Токарєв, отримавши дозвіл на побачення зі своїм клієнтом 26 квітня, прибув до колонії й повідомив представника адміністрації про необхідність участі в судовому засіданні і попросив надати можливість побачення із Вознюком без зайвої затримки. Після цього оформлення перепустки на вхід на територію колонії (маленького клаптика паперу) здійснювалось протягом 1 години 15 хвилин, в результаті чого адвокат, щоб не зірвати судове засідання, був змушений піти, так і не зустрівшись із Сергієм.

Все-таки адвокату вдалося дізнатись, що засуджений Вознюк подав на вирок суду першої інстанції апеляцію, яка зареєстрована належним чином. Ми й надалі слідкуватимемо за ходом цієї справи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори