Зрадницька тиша, або чому мовчить Захід?

50 років тому в лісабонському ресторані двоє португальських студентів підняли тост «за свободу». Банальний жест? Вони поплатились за нього свободою через те, що пили за свободу в країні, де була диктатура.

Обох було засуджено до семи років ув'язнення. Таких кричущих випадків безліч, а про двох цих студентів ми знаємо завдяки реакції одної людини. Та справа спонукала його обдумати спосіб надати гніву голос та прорвати стіну мовчання. 50-річчя того способу, тобто, Міжнародної амністії, ми саме в цьому місяці відзначаємо.

Історія не знає хеппі-ендів, і влада, особливо в пострадянському просторі, виявляє нескінченну винахідливість, аби зберігати контроль над суспільством. Ще за радянських часів зрозуміли, як запобігти прикрому розголосу з приводу політично мотивованих справ. Навіщо привертати небажану увагу міжнародної спільноти арештами за мирні протести, коли так легко влаштувати якесь звинувачення в зґвалтуванні, зберіганні наркотиків чи крадіжці?

Таке мислення можна засуджувати, проте важко не визнавати його хитру слушність: навіть, якщо справа видається сумнівною, людина з правової держави завагається прийняти роль судді без знання всіх подробиць.

Тим часом, ті, хто знає про верховенство права тільки з книжок, швидко збагнуть, що краще не вихиляти голову. Адже відомо, що за необхідності прокуратура, міліція, податківці чи будь-який регулюючий орган продемонструють бездоганну гнучкість,   а Феміда – необхідну сліпоту та глухоту.

Найтривожніше є те, що демократичні держави реагують зазвичай мляво, якщо взагалі реагують, допоки не стане пізно. Допоки, як у Білорусі, диктаторський режим не почне неприховано саджати, й на довго, за мирний протест.

Вважається, що останнім диктатором Європи є Лукашенко.

Але навіть, якщо забути про відверте знущанням над правосуддям в сусідній Росії, низка кримінальних справ протягом останніх місяців в Україні не схиляють до оптимістичних висновків щодо експюзивності білоруського диктатора.

Та й самі звинувачення проти Луценка вражають своєю тривіальністю. Йому інкримінують розтрату державних коштів на святкування Дня міліції в 2009 р.

Щоправда на резонансну справу колишнього міністра внутрішніх справ та лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка за всім бажанням не могли не звернути уваги. Дехто навіть висловив стурбованість. Як на мене, занадто тиху, зважаючи на разючу невідповідність звинувачень превентивному позбавленню волі. Та й самі звинувачення вражають своєю тривіальністю. Йому інкримінують розтрату державних коштів на святкування Дня міліції в 2009 р. 

Але незважаючи на набуття сили 9 травня цього року Закону про доступ до публічної інформації, ніхто ще не поцікавився, звідки взяли кошти на грандіозне святкування 60-річчя Президента Януковича в минулому році. Та й чому власне розкішна резиденція президента доступна тільки обраній публіці? Чи мав Луценко витратити гроші на більш нагальні потреби, це інше питання, але у справі не йдеться про привласнення тих грошей. Його ж звинувачують у тому, що через певні його дії його водієві було нараховані зайвих 40 тисяч гривень пенсії. Знову можна погодитися, що він мав діяти інакше, але на тлі того, що його можуть посадити на 12 років, щось тут вочевидь не так.

А може за третім звинуваченням ховається жахливий злочин? Звучить серйозно, адже йому інкримінують «зловживання владою або службовим становищем з тяжкими наслідками, вчинене правоохоронцем». Тільки йдеться про підписання Луценком як міністром документу про поновлення оперативно-розшукової діяльності щодо одного з фігурантів справи про отруєння Ющенка.

Останню дію можна, звісно, засуджувати, але якось важко відчувати з цього приводу шок. Можливо десь, але не в сьогоднішній Україні, де кримінальні справи десятилітньої давності витягують з шухляди та провітрюють, а інші порушують чи закривають з приголомшливою оперативністю. Іншого важно очікувати при Генпрокурорі, який хвалиться своєю необмеженою лояльністю Президентові, та за судової реформи, яка за висновком Венеціанської комісії ставить під загрозу незалежність суддів.

Та й суспільство вже давно очікує чого завгодно, тільки не незалежності, й не тільки щодо колишнього міністра.

Україна – це не Білорусь, і ще не було кримінальних справ, порушених за участь у мирних протестах підприємців проти нового Податкового кодексу. Втім навіщо владі так забруднювати руки, коли міліція, прокуратура та суд легко знайдуть інші «гріхи»? .

Сергія Костакова утримують в СІЗО № 13 з 1 грудня 2010 року. Йому інкримінують пошкодження машини, що проїжджала по вулиці, яку перекрили протестувальники 22 листопада під час акцій протесту проти Податкового кодексу. За повідомленням ЗМІ, немає ніяких інших доказів, окрім свідчення водія машини. Варто нагадати, що вже 26 листопада водії повідомили, що співробітники ДАІ зупиняли автомобілі на розі вулиць Хрещатик і Інститутська та пропонували підписати заяви про те, що вони є свідками перекриття вулиці підприємцями. Видно один такий «свідок» знайшовся.

Кримінальні справи порушено й проти семи осіб за «пошкодження гранітного покриття на Майдані Незалежності під час Податкового Майдану. Той факт, що легко довести непричетність до «злочину» чотирьох з фігурантів, не стурбував слідчого. Та й деякі судді теж вочевидь вважали це дрібницею, адже більшість була звільнена з-під варти тільки в квітні.

Що мають зрозуміти ті, хто збирається здійснювати своє конституційне право на мирні збирання, гранично ясно.

Щодо інших прав… точніше, що може статися, якщо заявляєш про їх порушення, видно з одної справи, яка зараз розглядається судом. В серпні 2010 року в Якова Строгана сталася бійка з сусідом. Згодом до його квартири завітали міліціонери, які фактично його викрали. Протягом 4 днів його катували, намагаючись здерти з його дружини 10 тисяч доларів.

Подібні кримінальні дії деяких міліціонерів набули вже системний характер, втім далеко не всі жертви наважуються про це заявити

Подібні кримінальні дії деяких міліціонерів набули вже системний характер, втім далеко не всі жертви наважуються про це заявити. Строган натомість гучно заявив про пережиті ним тортури, навіть під час парламентських слухань 2 грудня. Через тиждень після слухань його заарештували. Мова йшла про ту саму бійку, але тепер, після майже 4 місяців публічних скарг про катування з боку міліціонерів, вона «переросла» в замах на життя сусіда. З’явилися «свідок», нова експертиза, й, на жаль, суддя, яка воліла нічого не помічати, зокрема й ознак повторних катувань.

Й цей месидж не треба розтлумачувати.

Про все це звісно не дізнаєшся з теленовин, де головні канали дбають передусім про добрий настрій влади, замовчуючи те, що може їй не сподобатися.

Фраза зі сталінських часів: «була би людина, а стаття знайдеться» - трохи видозмінилася, але не більше.

Оглушливу тишу серед більшості громадян не можна приписати байдужості щодо ерозії фундаментальних прав і свобод. Фраза зі сталінських часів: «була би людина, а стаття знайдеться» - трохи видозмінилася, але не більше. Сьогодні податківці або ДАІ обов’язково нададуть свою допомогу. Або до тебе завітає інший регулюючий орган. Якщо не до тебе, то до твого працедавця, викладача, чи ще до когось. Були б страх і беззаконня, то важіль знайдеться.

Тиша з боку міжнародної спільноти може стати оглушливою. Й зрадити тих молодих студентів, які підняли свої келихи за свободу, і людину, що розумів силу голосів на захист переслідуваних.

23 мая 2011