пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201116
06.06.2011 | Інна Сухорукова

Ігри та ігрища

Схожі повідомлення

Рішення ЄСПЛ у справі "Волков проти України"

Наказ про відміну Наказу управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації «Про призначення відповідальних за надання інформації» і Коментар «ПЛ»

Гибель Василя Стуса

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини для активістів українських правозахисних організацій у Донецькій та Луганській областях

Коментар до закону «день в СІЗО за два» 838-VIII

Заключні зауваження щодо сьомого періодичного звіту по Україні, ухвалені Комітетом з Прав Людини ООН на 108-ій сесії (8-26 липня 2013)

Юридичний коментар до поточних конституційних трансформацій в Україні

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України про права і свободи людини і громадянина

Український конституційний проект: сподівання versus реальні можливості?

Коментар до Закону України „Про інформацію“

   

Жити в державі, яка нібито» помолоділа» на 30 років, дуже важко. Час і дії не співвідносяться. Влада  в нашій країні нагадує мені підлітків-бешкетників, за якими гірко плаче колонія для неповнолітніх. У жодному кроці влади окремо, і в усій політиці разом – не знайдеш ніякого сенсу, скільки не розгадуй надзвичайні таємні задуми.

Візьмемо перше, що спадає на думку – просування червоного прапору у Львів. Львів і так «обожнює» сучасну владу, але на відміну від Центральної та Східної України, місцева влада у Галичині і Волині своя – рідна. Отже, вони і до цього  червонопрапорного інциденту центральною владою не дуже переймалися. Навіщо київським можновладцям потрібно було їх роздратовувати? Схоже, налякати заздалегідь не вдається?. Для чого? Кому потрібні ці дитячі іграшки? Кому потрібно, щоб Галичину і Волинь затрусило від гніву й ненависті?

Я пам’ятаю, як у 1994 році, коли вибрали президентом Леоніда Кучму, я приїхала у Львів. Люди просто плакали на вулицях, що вибрали проросійського, як вони вважали, президента. І що зробив Кучма? Один з перших кроків - поїздка у Львів, там проукраїнська, дуже жорстка промова, і надалі вся його поведінка, яка цю його незалежну позицію від Москви доводила. Якби Кучма припхався у Львів з червоним прапором або направив би туди якихось ветеранів з цими прапорами, Україна б просто розвалилася.

Я не великий прихильник цього політика (як і більшості інших), але не можу не визнати, що тоді Леонід Кучма зробив єдиний можливий і вірний крок.

Візьмемо ще одну історію – вже з іншої опери. Дівчина підсмажила на Вічному вогні яєчню, щоб показати владі, що ветеранам потрібні не монументи, а, перш за все, їжа. Скоріш за все, ветеранам потрібно і перше, і друге. І дії цієї дівчини – це просто поганий смак. Але за дурний смак не кидають за грати! Якщо б її оштрафували за порушення громадського порядку, я б і слова не сказала на її захист.

Але її посадили до в’язниці, інкримінуючи їй наругу над могилою, якої біля цього пам’ятника взагалі немає. Як на це відгукнеться молодь? Мабуть, на думку тих, хто прийняв таке рішення – злякається. Як би не так – дурниць не лякаються. З них сміються. І добре сміється той, хто сміється останнім.

А молодь є молодь – наші нащадки – і саме їм робити висновки у часі.

Третя абсолютно ідіотська витівка цієї влади. Вони таки зуміли створити національного героя і дисидента з Юрія Луценка, закривши його в СІЗО абсолютно протизаконно і за абсолютно дурними звинуваченнями.

І зараз ми маємо визнаного світом політв’язня (а може, навіть, в’язня сумління), який голодує, на якому зосереджена увага всього суспільства, і якому співчуває більшість тих, хто з недовірою відноситься до будь-якого рішенні влади, бо звинувачення проти Юрія Луценка дійсно смішні. Вони тільки доводять, що Луценко – чесна і гідна людина.

Питання – для чого владі такий клопіт? Помститися забажалося? Так це на рівні: Андрійко мене за вухо смикнув, а я йому ногу підставлю. Виглядає це саме так.

Всі логічні ідеї на кшталт: вивести з гри популярного, красномовного і рішучого політика – не конають, бо навіщо тримати його в СІЗО і вирощувати з нього героя, як кактус у горщику, коли можна було відкрити справу і тягнути її потихеньку до самих виборів.

Але от злоязикий Луценко когось особисто своїм язиком зачепив – пацани терпіти не будуть, на те вони і пацани. От тобі і підніжка... А до Європи всім хочеться. А Європа пацанячих наших ігор і забобонів не розуміє – ну, неосвічені вони вкрай! От європейцям все це, прямо скажемо, і не сподобалося А пацани пацанами, але вони при цьому державою керують, а не в футбол бавляться (хоча що це я! І у футбол бавляться – ще й як!)А їм зону вільної торгівлі подавай!

А тут ще й історія з Юлією Тимошенко! Чи її хотіли посадити, чи не хотіли. Чи лякали (тобто знову бавилися!), чи за зону вільної торгівлі переживати стали. Але знов ігри та ігрища. А від цього всього рейтинг у Юлії Володимирівни зростає. А от би її ще й посадили, як Луценка – тут би ми взагалі мали вітчизняну Жанну Д’Арк по повній програмі.

От про Луценка вже й пісні співають і вірші пишуть. Творчі люди, на відміну від пацанів-бешкетників заздалегідь відчувають де історія починається, а побутові справи закінчуються. І от, що мене, та й усіх, хто має голову, дивує: невже жодна впливова людина з сучасної влади не відповідає критерію Уїнстона Черчилля. Критерій відомий, нещодавно текст його на П’ятому каналі пройшов: «Політик – це той, хто переймається сьогоденням. Державний діяч – той, хто переймається наступними поколіннями».

За цією схемою у нас і політиків в країні як таких немає, бо розібратися без заспокійливого препарату, що вони роблять і в чому сенс їхньої діяльності – неможливо. Щодо державних діячів... Здається ніхто з них не знає навіть слово «історія». Ніхто не хоче знати як він буде виглядати в історичному фільмі через 20, 30, 40 років.

Чи їм це байдуже? Вони вже зробили героя з Луценка, посадили дівчину, яка смажила яєчню, хоча її треба було не піарити, а штрафувати. У всіх ЗМІ розповідають про «тризубівців», які відпиляли голову погруддю Сталіна, хоча мер Запоріжжя в той же час сказав, що це погруддя було встановлене незаконно. Навіщо всі ці жорстокі, дурні інфантильні ігри? Відповіді немає. Бо боюсь, що відповідь заховалася в самому питанні.

Держава – у руках у неповнолітніх, інфантильних пацанів.

З чим і вітаю наших громадян.

Схожі повідомлення

Рішення ЄСПЛ у справі "Волков проти України"

Наказ про відміну Наказу управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації «Про призначення відповідальних за надання інформації» і Коментар «ПЛ»

Гибель Василя Стуса

Оголошується конкурс на участь у Школі з прав людини для активістів українських правозахисних організацій у Донецькій та Луганській областях

Коментар до закону «день в СІЗО за два» 838-VIII

Заключні зауваження щодо сьомого періодичного звіту по Україні, ухвалені Комітетом з Прав Людини ООН на 108-ій сесії (8-26 липня 2013)

Юридичний коментар до поточних конституційних трансформацій в Україні

Концепція оновлення розділу ІІ Конституції України про права і свободи людини і громадянина

Український конституційний проект: сподівання versus реальні можливості?

Коментар до Закону України „Про інформацію“

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори