пошук  
версія для друку
11.06.2011

Закону про доступ до публічної інформації точно місяць. Перші підсумки

Схожі повідомлення

Прокуратура Житомира требует устранить нарушения Закона Украины «О доступе к публичной информации»

Чернігівська міська влада знову засекретила проекти рішень

Депутатам Котовского городского совета (Одесская обл.) не нужны свидетели при решении вопросов (ВИДЕО)

Через прокуратуру вимагаємо від чернігівської влади виконання Закону «Про доступ до публічної інформації»

Методичні рекомендації щодо впровадження Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Закон «Про доступ до публічної інформації»: 10 речей, корисних для кожного

Практичний посібник «Право на доступ до інформації з питань містобудування»

Чи мають право проектні інститути забороняти міським радам робити генплани доступними для громадськості?

Чи маємо право знати, на яких умовах і кому передається земля територіальної громади?

   

10 червня в ІА «МОСТ–Харьков» відбулася прес-конференція «Закону про доступ до публічної інформації точно місяць. Перші підсумки», в якій взяли участь координатор проєктів ГІМЦ «Всесвіт» Віктор Гарбар та експерт з доступу до інформації Харківської правозахисної групи Оксана Нестеренко.

Віктор Гарбар. На сайті «Право знати» ми зробили розділ «Хроніки» – ми просто слідкували, як воно було. Почалося це 10 травня, рівно місяць тому. В принципі, сайт Президента дає зразкову, на мій погляд, картину, як мають бути оформлені відповідні розділи веб-сайту органів влади. Тут є зразки для фізичної особи, юридичної, для об’єднання громадян, який факс, яка електронна пошта, контактна інформація і можна навіть зробити інформаційний запит прямо не сходячи з цього сайту. Я хотів би, щоб Оксана розказала, що таке суспільний інтерес і, в принципі, навіщо цей закон потрібний людям, журналістам, громадським організаціям, ну, і взагалі всім зацікавленим.

Віктор Гарбар

Оксана Нестеренко. Этот месяц мы имели возможность наблюдать, как этот закон поняла наша власть, как его восприняло гражданское общество, как его восприняли обычные наши сограждане. На что я обратила внимание? К сожалению, почему-то власть сейчас пытается акцентировать внимание только на том моменте, что этот закон предоставляет возможность получить информацию, которая находится у них и которую, по их мнению, они считают публичной. И тут, собственно говоря, есть главная ошибка понимания, что подразумевается под публичной информацией. Дело в том, что в законе заложена концепция, что публичной информацией является вся информация о деятельности власти, всё, что находится у тех или иных органов власти – это первый важный момент. И, фактически, за небольшим исключением, любая информация, которая у них есть, может быть получена по запросу. Второй момент. «Закон о публичной информации» провозгласил, что акты исполнительной власти не могут быть с ограниченным доступом, то есть нельзя отнести к служебной информации, например, постановления Кабинета министров, указы, если эта информация не касается оперативно-розыскной деятельности, контрразведывательной деятельности. Если это касается информации исполнительной власти – это всё открыто, то есть не может быть закрытого решения. Но, к сожалению, мы на сайте «Право знати» наблюдаем, что всё равно продолжают появляться так называемые постановления, распоряжения, которые с ограниченным доступом, для служебного пользования.

Оксана Нестеренко

В. Гарбар. Принаймні, ми їх вже нарахували штук шість, за цей місяць – три.

О. Нестеренко. Закон действует, он запрещает издавать такие постановления, но они продолжают появляться. И третий момент: что такое «общественно-значимая информация» или «общественно-необходимая информация». В законе «О доступе к публичной информации» этот термин не расшифровывается. Когда вообще возникает необходимость понимать, что такое общественно-необходимая информация? Первый момент. Это когда вы обращаетесь с запросом, просите информацию, вам говорят: эта информация отнесена к государственной тайне или эта информация является служебной информацией. И тогда вам уже необходимо будет доказывать в суде, что, на самом деле, эту информацию незаконно отнесли к информации с ограниченным доступом, поскольку она является общественно-необходимой. Второй момент. Речь идёт о журналистах, когда они, например, распространили информацию о личной жизни того или иного политика. Или, например, опубликовали статью о состоянии здоровья тех или иных народных депутатов, и народный депутат посчитал, что это вмешательство в его личную жизнь, а за это, как известно, вообще установлена уголовная ответственность. Соответственно, журналист в суде будет апеллировать к тому, что эта информация общественно-необходима и это основание для непривлечения к ответственности. И третий момент. По «Закону о доступе к публичной информации» когда вам отказали в предоставлении информации по запросу сколько денег из государственного бюджета было потрачено на лечение народного депутата, на том основании, что это уже вмешательство в его личную жизнь. Тут опять-таки можно обращаться к категории общественно-необходимой информации, поскольку это наши представители, их лечение финансируется из государственного бюджета и т. д. Эта категория для этого нужна. Где искать эту категорию? Её вы сможете найти в «Законе об информации». Изначально предусматривали (О. Нестеренко разом із Т. Шевченком, Р. Головенком, М. Димковою та іншими брала участь у розробці цього закону – В. Б.), что категория общественно-необходимой информации должна быть в «Законе о доступе к публичной информации». Но уже на последнем пересмотре этого законопроекта на группе депутаты из Партии Регионов сказали, что этот закон регулирует вопросы предоставления информации о деятельности власти и что нет такой потребности, чтобы мы в этом законе толковали, что такое «общественно-необходимая информация». Тогда мы сказали, что половина этого закона нивелируется, они: нет, это наша окончательная позиция, всё! Мы предлагали разные варианты (я предлагали три варианта на выбор), если им не нравится редакция, которую мы заложили, но они не согласились, сказали: вот у нас новая редакция «Закона об информации», там эту категорию заложим. Действительно, в ст. 29 это есть.

В. Гарбар. Але відсилки в «Законі про доступ» немає на той закон, і це дуже важливо.

О. Нестеренко. Это очень важный момент. Хорошо прописанный закон – это грамотно прописанный закон с точки зрения юридической техники. В чём может возникнуть проблема? Скажем, журналисты хотят знать свои права, но они не являются профессиональными юристами. И, соответственно, если журналист или обычный гражданин знает, что есть закон, который регулирует вопросы доступа к информации, и это «Закон о доступе к публичной информации», а там нет ссылок на другие законы, то вряд ли у кого-то из не профессиональных юристов возникнет мысль листать ещё один закон, где, возможно, эта категория будет размещена. Безусловно, это существенный недостаток.

В. Гарбар. У мене така думка, що мати два закони про інформацію, це – маразм.

О. Нестеренко. Я согласна. Относительно удвоения, которое произошло. Я согласна также с тезисом, что такое удвоение может приводить к нивелированию в принципе права на доступ к информации. Это не только моё мнение. Если вы посмотрите, например, статьи, размещённые на «Телекритике» и почитаете комментарии журналистов, вы обнаружите, что многие сейчас не видят смысла в новой редакции «Закона об информации». Почему? Потому что половина норм – это просто декларации, определения, какие есть виды информации, и пара очень важных норм для журналистов, что касается аккредитации – нормы аккредитации улучшились. Но это нормы, которые можно определить в отраслевой закон. Дополнит нормы «Закона о телевидении и радиовещании», изменить «Закон о прессе». Инерция всегда очень сильна в государстве, государству очень тяжело отказаться от закона, который существовал, практически, с начала 1992 года, то есть с начала существования государства. И изначально предполагалось либо изложить новый «Закон об информации» в новой редакции так, чтобы превратить его в «Закон о доступе к информации» либо же принять «Закон о доступе к публичной информации», но отменить «Закон об информации». Но позиция власти была иная. Поэтому и решили действовать другим способом, и тут нас власть перехитрила.

В. Гарбар. Цей закон завдав чиновникам багато клопоту, вони не всі були готові до цього. Я підібрав, так би мовити, різні варіанти того, як на сайтах урядових структур відображається доступ до публічної інформації. От приклад того, як воно на Урядовому порталі. Фактично, дуже і дуже мало. Зате публікують звіти і найбільш запитувані документи. На президентському сайті, я вже казав, значно більше і цей сайт можна признати якщо не зразковим, то, принаймні, разом з Міністерством юстиції це найбільш оснащені стосовно цього закону сайти. Тут також є звіти по днях, і це також дуже добре, тому що якщо ви щось шукаєте, непогано знати, що може воно вже є. Хоча по закону, якщо ви в активний спосіб питаєте про те, що є в «пасивному» доступі, вам мають дати відповідь.

О. Нестеренко. Более того – обязаны. Запрос считается неудовлетворённым, если вам говорят: ищите на сайте. Вам могут сказать так: эта информация есть на сайте и дальше указать информацию, но не могут просто сказать: ищите на сайте – это может быть как дополнительное информирование.

В. Гарбар. Якщо брати обласні державні адміністрації. У нас у Харкові це сайт зразковий для обласних державних адміністрацій. Тут є все аж до інструкції щодо процедури подання повністю.

О. Нестеренко. На что я хочу обратить внимание. Нужно, чтобы эти инструкции и эти формы не превратились в ограничение права на доступ к информации, когда у человека не будут принимать запрос, если не по форме составлен: по закону запрос составляется в свободной форме. Главное, чтобы были реквизиты: кто вы, какая вам информация нужна, каким способом хотите получить, какой адрес. Безусловно, распорядитель информации может сделать форму для облегчения, но это не значит, что если форма не будет соблюдена, то запрос не будет приниматься. Я почему обращаю на это внимание? Бывают ситуации, когда на местах органы власти принципиально отказываются принимать обращение или запрос, если он не соответствует форме. Доходит до смешного: вы, например, пишете не «прошу», а «требую».

В. Гарбар. Якщо подивитися інші облдержадміністрації. От, наприклад, Миколаїв (Напис на сторінці: «Шановні користувачі! Розділ перебуває в стадії розробки» – В. Б.). От Хмельницький. Більш менш, але… Зразок форми запиту на інформацію у форматі pdf. От скажіть мені, як людина може за допомогою файлу в форматі pdf на своєму комп’ютері зробити інформаційний запит? Приблизно третина обласних адміністрацій такі зразки форми запиту дають в форматі pdf. От Волинь. Тепер про міністерства, тому що в рамках іншого проекту ми опробовували, так би мовити, громадським способом порядок моніторинґу веб-сайтів органів влади, тому міністерства – це наше. Зразок – Міністерство юстиції. Ну, приблизно так, як і на сайті Президента. Тільки тут ви можете зробити запит прямо з сайту, тут зразки, причому розписані по юрособі, по фізособі, об’єднання громадян і нормативна база. От Міністерство культури і туризму. От ще один варіант, коли прямо на сайті в форматі html вам показують зразок запиту на інформацію. Що з цим робити, теж неясно. Міністерство фінансів. Тут навть немає отієї стандартної їхньої форми. Між іншим, у нас є пара міністерств, зокрема, Міністерство аграрної політики та продовольства, так там взагалі немає розділу про доступ до інформації. У них є два сайти: нова структура і стара структура – і там нема, і там нема. Все красиво – ви заходите на сайт, вам одразу дають прес-конференцію якусь. Хочете слухати, не хочете – будете. Доступу до публічної інформації тут немає. МЗС. Тут розказано, як, є зразки, є контактна інформація, але знов-таки, електронної форми для запиту немає, і це погано, як на мій погляд. Ми на сайті «Право знати» в «Посібнику» збираємо в розділі «Генератор запитів і звернень» все, за допомогою чого можна достукатись прямо з вебу в органи влади, місцевого самоврядування. До речі, якщо сайт обласної адміністрації Харківської має таку електронну форму, то сайт міської ради – там багато можна почитати, але електронної форми немає. Закон не передбачає якихось інструкцій для громадянина стосовно доступу до інформації. Тим не менше, як ви побачили, практично всі сайти містять такі інструкції. Це самодіяльність. Всі органи влади, всі органи місцевого самоврядування потрактували «Закон про доступ до публічної інформації» тільки в одному аспекті – вони всі підготувалися до так званого активного доступу. Про пасивний доступ – ні за холодну воду, ні пари з вуст.

О. Нестеренко. Кстати, в законе прописано, какая информация должна быть обязательно на сайте.

Оксана Нестеренко готує рекомендації «Як себе захищати в суді» стосовно суспільно-важливої інформації, який буде розміщено в розділі «Посібник» сайту «Право знати».

Підготував В. Бацунов

Схожі повідомлення

Прокуратура Житомира требует устранить нарушения Закона Украины «О доступе к публичной информации»

Чернігівська міська влада знову засекретила проекти рішень

Депутатам Котовского городского совета (Одесская обл.) не нужны свидетели при решении вопросов (ВИДЕО)

Через прокуратуру вимагаємо від чернігівської влади виконання Закону «Про доступ до публічної інформації»

Методичні рекомендації щодо впровадження Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Закон «Про доступ до публічної інформації»: 10 речей, корисних для кожного

Практичний посібник «Право на доступ до інформації з питань містобудування»

Чи мають право проектні інститути забороняти міським радам робити генплани доступними для громадськості?

Чи маємо право знати, на яких умовах і кому передається земля територіальної громади?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори