пошук  
версія для друку
23.06.2011

26 червня – Міжнародний день захисту жертв катувань

   

26 червня – Міжнародний день захисту жертв катувань

Саме в цей день 1987 року набула чинності Конвенція ООН проти катувань.

23 червня 2011 року в прес-центрі УНІАН Харківська правозахисна група (ХПГ) провела прес-конференцію, присвячену Міжнародному дню захисту жертв катувань.

У прес-конференції взяли участь:

Аркадій Бущенко, адвокат, керівник програм ХПГ, голова правління УГСПЛ,
Євген Захаров, співголова ХПГ, член правління УГСПЛ.

За останні півтора роки ситуація із катуваннями та поганим поводженням в Україні загострилася. За даними соціологічних досліджень на національному рівні, які були проведені за нашим проектом за підтримки Європейської Комісії в 2009 та 2010 рр. оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 р. склала 780–790 тисяч (в 2009 р.– 604 тис.). Це означає, що кожні 40 секунд в міліції відбувається акт незаконного насильства. Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина (в 2009 р.– 23 загиблих), а на 20 червня 2011 року вже маємо 26 загиблих.

В деяких слідчих ізоляторах (насамперед в Києві, Харкові, Донецьку, Сімферополі, Дніпропетровську та інш.) спостерігаються катування умовами тримання. Зокрема, внаслідок значної переповненості в окремих камерах підслідні сплять в ліжку по черзі один раз на дві доби, а іноді навіть один раз на три доби. Так, в Лукьянівському СІЗО знаходиться близько 4000 обвинувачених у скоєнні злочину за наявності 2900 місць (насправді місць значно менше). Уряд пояснює погані умови утримання під вартою «обмеженими фінансово-економічними можливостями держави». Однак проблема переповненості слідчих ізоляторів лише частково пов’язана з фінансуванням системи установ утримання під вартою. У набагато більшій мірі вона залежить від ідеології і системи кримінального правосуддя щодо утримання під вартою обвинувачуваних. На практиці в багатьох випадках зберігається презумпція на користь утримання під вартою, не розвивається система застосування застави, затримані мають дуже обмежені процесуальні права під час слухань про затримання, законом не визначений граничний термін утримання під вартою.

Нашу стурбованість, як і раніше, викликають такі проблеми, як безкарність у випадках застосування катувань, конфлікт функцій прокуратури, що утруднює ефективне розслідування випадків катувань, рутинна практика порушення права на свободу і прав затриманих, практика масового застосування насильства в установах виконання покарань. Відсутність цілісної системи попередження катувань і поганого поводження підриває значення конституційних гарантій.

Хоча стаття 29 Конституції передбачає обов’язковість рішення суду для будь-якого випадку позбавлення волі, можна вказати, що законодавство і практика ставляться до цієї конституційної норми вкрай нешанобливо. Збільшує ризик затриманих піддатися катуванням і поганому поводженню можливість продовження затримання під контролем міліції до 10 днів.

Засудження агентів держави, які застосували катування, залишається рідким явищем. Покарання, що призначаються судами, часто не відповідають тяжкості злочину.

Підписання Україною Факультативного протоколу до Конвенції, крім усього іншого, передбачає створення національних превентивних механізмів, спрямованих на попередження катувань і поганого поводження. Проте за 5 років жодного практичного кроку для втілення протоколу зроблено не було.

Закони України передбачають обов’язок органів прокуратури проводити розслідування скарг та іншої інформації про факти катувань і поганого поводження. Однак системною проблемою для правової системи України є відсутність ефективного розслідування заяв про такі факти. Така ситуація створює у співробітників правоохоронних органів, що використовують катування, відчуття безкарності, і сприяє тому, що катування і погане поводження сприймаються більшістю з них не як злочин, а як рутинний елемент практики боротьби зі злочинністю.

Відсутність незалежного, об’єктивного та ефективного розслідування і судового переслідування працівників правоохоронних органів у зв’язку з заявами про катування і погане поводження почасти корениться в двоїстій ролі прокуратури в Україні. Прокуратура відповідальна і за розслідування і підтримку обвинувачення в суді за кримінальними справами, і за ухвалення рішення, чи відкривати справи проти працівників міліції, що беруть участь у такому розслідуванні. Відсутність незалежного органа розслідування означає, що справи проти працівників правоохоронних органів розслідуються неадекватно, затягуються, припиняються чи не відкриваються зовсім.

У правовій системі України можливість для жертви одержати незалежну експертну думку вкрай обмежена. Також дуже часто неможливо одержати документи медичних установ, у яких потерпілий обстежувався чи лікувався. Також є складності з доступом до матеріалів справи.

Предмет особливої стурбованості - особи, що позбавлені волі. Прокуратура, як правило, не діє і не піклується про безпеку ув’язнених, які заявили скарги на катування.

Цивільний кодекс України передбачає можливість одержання відшкодування у випадку застосування катувань. Однак для того, щоб задіяти це положення, необхідно остаточне рішення суду, яким дії даної посадової особи визнаються незаконними.

Конституція і Кримінально-процесуальний кодекс України забороняють використання визнань, що отримані «з порушенням кримінально-процесуального закону». Однак у практиці кримінального судочинства досить поширене використання визнань, добровільність яких викликає серйозні сумніви. Законом не передбачені процедури оцінки і виключення визнань, отриманих, можливо, під катуваннями.

Досить слабким виглядає захист з боку кримінального закону від застосування сили агентами держави «з метою виконання законного наказу чи розпорядження» при затриманні підозрюваних.

На наш погляд, рекомендації Комітету ООН проти катувань широко поширити в Україні висновки Комітету усіма відповідними мовами, ознайомити населення через пресу й інші ЗМІ з основними положеннями Конвенції проти катувань і увести вивчення правил і норм Конвенції співробітниками органів дізнання й слідства та персоналом кримінально-виконавчої системи не виконані державою. Частково цей пробіл заповнюють неурядові правозахисні організації, що видають і поширюють численну літературу щодо попередження катувань і проводять спеціалізовані семінари і тренінги для суддів, адвокатів і співробітників органів внутрішніх справ. Вони також здійснюють безпосередній захист жертв катувань. За допомогою Центру професійного захисту жертв катувань, заснованого ХПГ в 2003 р., більш ніж 200 осіб отримали кваліфіковану правову допомогу. За фінансової підтримки Фонду було підготовлено близько 150 заяв до Європейського суду з прав людини, більше 40 справ виграні, більше 30 справ знаходяться на стадії комунікації із урядом України, решта справ чекає на розгляд.

Учасники прес-конференції зазначили, що їхня подальша робота буде спрямована на те, щоб рішення Європейського суду виконувались національними судами та правоохоронними органами. Так, нещодавно, Верховний Суд скасував вироки про довічне ув’язнення Леоніда Лазаренка і спрямував справу на нове слідство – внаслідок визнання Європейським судом незаконності доказів вини, отриманих під катуваннями. Це має бути сигналом для правоохоронних органів: незаконне насильство для отримання доказів скоєння злочину, має бути припинене.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори