пошук  
версія для друку
25.06.2011
джерело: portal.lviv.ua

В Україні ніхто не застрахований від катувань

   

Більшість українців вважає, що у нашій державі від катувань з боку правоохоронних органів не застрахований ніхто. Про це сьогодні на прес-конференції присвяченій Міжнародному дню захисту жертв катувань заявив співголова Харківської правозахисної групи, член правління УГСПЛ, Євген Захаров. Він навів дані соціологічних досліджень на національному рівні, які були проведені Харківською правозахисною групою за підтримки Європейської Комісії в 2009 та 2010 рр.

«Від катувань не застрахований ніхто – таку відповідь надала більшість громадян, яких було опитано під час загальнонаціонального соціологічного дослідження. Хоча варіанти відповідей на запитання «хто потерпає від катувань?» були різні: злочинці, підозрювані, бомжі і останній – «від катувань не застрахований ніхто». Ось на цей варіант схвально відповіло 66% опитаних. У 2009 році ця цифра була менша – 61%. Також зросла кількість людей, котрі вважають, що насильство в міліції поширене явище, за рік ця цифра збільшилася на 10% і складає 58, 8%», – розповів Є.Захаров.

За його словами, за останні півтора роки ситуація із катуваннями та поганим чи жорстоким поводженням в Україні загострилася. За даними досліджень, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 р. склала 780-790 тисяч (в 2009 р. – 604 тис.). Це означає, що кожні 40 секунд в міліції відбувається акт незаконного насильства. Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина ( в 2009 р. – 23 загиблих), а на 20 червня 2011 року вже налічується 26 загиблих.

На думку правозахисника, однією з головних причин, чому в Україні настільки поширене катування, є ментальне сприйняття – затримана людина є винною і з неї будь-що треба «вибити» зізнання у злочині.

«Причина того, що це ганебне явище, відоме як катування, існує досі через те, що свого часу воно було узаконене. Катування легальні ще з 1937 року. З тих пір, з часів Лаврентія Берії відомі 24 засоби катування й вони переходять з покоління в покоління. Також вкорінилося поняття «зізнання цариця доказів», тому будь-яким способом правоохоронці намагаються отримати визнання скоєння злочину. На вибиванні зізнання у скоєнні злочину побудована уся система дізнання і слідства в Україні. І це на ментальному рівні. Працівники, які це роблять, впевнені, що це звичайна рутинна робота. Адже побутує уявлення, якщо це злочинець, то з ним можна чинити будь-що», – зазначив Є.Захаров.

Водночас він наголосив, що через таке сприйняття чимало людських життів було скалічено. Далеко не завжди правоохоронці, «вибиваючи» зізнання із людини, яку вони вже записали у «злочинці», припускають, що вони допустили помилку. 

«Те, що правоохоронці можуть помилятися чомусь в голову не приходить. Хоча було дуже багато помилок, через які закатовували невинних людей. Один з останніх випадків – про маніяка Ткачука. Він працював патологоанатом і з 1980 року вбивав жінок. Коли цього Ткачука затримали, він зізнався у всіх вбивствах й показав місця, де були трупи. Тоді ж підняли історію справ й підрахували, що 25 людей були засуджені за ці вбивства. Люди були ув’язнені на великі терміни за вбивства, яких вони не скоювали. Лише зараз побачили скількох людей засудили безпідставно і до яких трагедій це привело. Один засуджений помер від туберкульозу, другий закінчив життя самогубством, ще в іншого батько покінчив життя самогубством, не витримавши тієї ганьби, що зазнала родина. І цей приклад яскраво демонструє, до чого призводить така практика «вибивання» свідчень»», – резюмував Є.Захаров.

Разом з тим він зазначив, що перші кроки, аби зламати існуючу систему, все ж вдається робити. Зокрема, уже є прецедентні випадки, коли Європейський суд з прав людини скасовував вироки про довічне ув’язнення.

За допомогою Центру професійного захисту жертв катувань, заснованого ХПГ у 2003 р., більш ніж 200 осіб отримали кваліфіковану правову допомогу. Правозахисниками було підготовлено близько 150 заяв до Європейського суду з прав людини, більше 40 справ виграні, більше 30 справ знаходяться на стадії комунікації із урядом України, решта справ чекає на розгляд.

Є.Захаров запевнив, що подальша робота неурядових правозахисних організацій буде спрямована на те, щоб рішення Європейського суду виконувались національними судами та правоохоронними органами.

Так, нещодавно, Верховний Суд скасував вироки про довічне ув’язнення Леоніда Лазаренка і спрямував справу на нове слідство – внаслідок визнання Європейським судом незаконності доказів вини, отриманих під катуваннями. Це має бути сигналом для правоохоронних органів: незаконне насильство для отримання доказів скоєння злочину, має бути припинене.

«Дуже багато зараз справ у Європейському суді і, сподіваюся, цей тиск ззовні і зсередини на українську судову систему мусить привести до розуміння того, що здобувати докази незаконним шляхом немає сенсу, бо все рівно це буде спростовано і більше того буде поставлено питання про покарання винних у катуванні і «вибиванні» зізнання. Хоча розумію, що це станеться ще не так швидко», - додав Є.Захаров.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори