MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Стародавній Китай

26.07.2011   
Інна Сухорукова
Влада України опирається всьому, що має хоч якийсь сенс і хоч якусь логіку. Бо саме це порушить їхнє повновладдя. Феодальне повновладдя – бо коли владній еліті можна усе, а пересічному громадянинові нічого,– це навіть не спаплюжена напівдемократія.

Сьогодні стало відомо, що Янукович звільнив Василя Волгу з посади. Держфінуслуг. Слідство ще тільки почалося, суду ще не було. А Рінат Кузьмін, заступник Генерального прокурора вже відверто каже про хабарництво Волги. Презумпція невинуватості немовби не існує. Чи пан Кузьмін про неї чув? А те, що до обвинуваченого не допускають захисників? Чого хочу, те й ворочу.

За радянських часів теж нехтували правом. Я вважаю, що наша країна йде хибним шляхом саме через те, що в ній не було проведено люстрації і не була заборонена компартія. Не буду зараз аргументувати це, бо пишу я про інше. Україна втратила сьогодні не тільки незалежний суд, а, навіть, сподівання на нього. П. Волга, як позбавлений волі, має право на адвоката. До вироку суду його ніхто не має права називати хабарником або казати, що він отримав хабара. Це порушення його прав, це повний безлад і невігластво.

Годі дивуватися, що суд, на вимогу прокуратури, долучив до справи Тимошенко її листування в блогах, де вона пише, що не поважає судову систему і владу.

Я теж не поважаю нашу судову систему. І моє конституційне право про це писати. Я навіть думаю, що в нас судової системи як такої – немає! Бо зараз вона втратила рештки незалежності. Але і взагалі – усі 20 років незалежності – суди були від когось залежні. Зараз у нас немає і незалежної законодавчої гілки влади. І невідомо, взагалі, що в нас ще є? Які гілки влади ще ростуть на державному дереві?

А от що у нас є до не схочу – це фарс у вигляді політичних процесів над представниками опозиції, в яких не формулюють обвинувачення, але тримають за ґратами.

Зрозуміло одне: нині можновладці зацікавлені в тому, щоб наша правоохоронна система була інструментом в їхніх руках, щоб вона не була самостійною. А якщо ніякі вищі сили не зацікавлені – тоді порушуйте будь-які права і, взагалі, робіть, що хочете. Отак і відбувається наше судочинство. Громадяни України, за рідким виключенням, не мають ніякого судового захисту. Таке ж виключення – реальна допомога правоохоронних органів. Так можновладцям вигідно. Бо реформа судочинства (справжня реформа, а не ті зміни законодавства, що її імітували) – це введення суду присяжних, це гарантії незалежності судової влади.

Але наші законодавці, здається, лякаються самого слова «присяжні». Я не кажу, що суд присяжних є абсолютним захистом. Наявність суду присяжних в Росії ніяк не захистила Ходорковського від засудження. Але те, що я знаю про суди присяжних стосовно не замовлених на самому високому рівні процесах – ці суди надзвичайно позитивно впливають на судочинство в пересічних справах.

Саме із запровадження суду присяжних треба якнайшвидше починати реформування судової системи в Україні. У Російській імперії, де у кримінальних справах був суд присяжних, виправдали, як відомо, Віру Засулич. Виправдали, незважаючи на наявний злочин: вона застрілила голову начальника поліцейського управління Трепова, але її мотиви були визнані присяжними справедливими, а сама Засулич – невинуватою.

Влада України опирається всьому, що має хоч якийсь сенс і хоч якусь логіку. Бо саме це порушить їхнє повновладдя. Феодальне повновладдя – бо коли владній еліті можна усе, а пересічному громадянинові нічого, – це навіть не спаплюжена напівдемократія. Це поділ суспільства на можновладців і рабів. Ми не доросли навіть до феодалізму! За кількістю чиновників, нехтуванням фундаментальними правами людини ми знаходимось десь у стародавньому Китаї з його шаленою жорстокістю. Чи стародавнього Уру, де чиновник міг усе, а простий громадянин не мав жодних прав і був безсилим проти будь-якого чиновного свавілля.

Але зараз 21 сторіччя. Країна, що не може розвиватись через чиновників, які множаться і нахабніють, як холерні вібріони, приречена. Але саме про це наші можновладці не подумали. А зараз вони взагалі перебувають в якійсь ейфорії від себе.

Жахливо жити в такій країні, жахливо за майбутнє дітей.

Що стосується наших політичних процесів, – то це один із шляхів знищення держави. Бо таку державу, після процесів над Луценком і Тимошенко, ніхто і державою вважати не буде.

 Поділитися