пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201120
29.07.2011

УГСПЛ стурбована зухвалим втручанням Генеральної прокуратури України у діяльність суду. ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

   

З документів, що потрапили до УГСПЛ, стало відомо, що 7 червня 2011 року заступник Генерального прокурора України Михайло Іванович Гаврилюк, що є одночасно членом Вищої ради юстиції, звернувся до Вищої ради юстиції з пропозицією про звільнення з посади трьох суддів апеляційного суду міста Києва Мороза Ігоря Миколайовича, Лашевича Валерія Миколайовича та Бартащук Людмили Вікторівни.

Підставою для звернення стало рішення колегії з цих суддів від 24 травня 2011 року звільнити з-під варти одного з обвинувачених.

Ми вважаємо взагалі неприпустимим, коли одній із сторін процесу, невдоволеній результатами судового розгляду, надається право впливати на суд за допомогою адміністративного тиску. І цей випадок лише зайвий раз доводить небезпідставність побоювань, які висловлювалися багатьма експертами, що Вища рада юстиції після судової реформи 2010 року перетвориться на щось на кшталт суддівського «гестапо», а судді будуть примушуватись діяти так, щоб сподобатися владі. У цьому випадку Вищій раді юстиції пропонується звільнити суддів за те, що їх рішення не сподобалось прокуратурі.

Заступник Генерального прокурора звинувачує суддів не більше і не менше як у грубому порушенні норм кримінально-процесуального права, необ’єктивності, упередженості, несправедливості, заангажованості та порушенні присяги. Такі звинувачення з боку представника органу, що виступав стороною у процесі, змушують звернутися до рішення суду.

Можна сказати, що рішення колегії суддів, хоча і не згадує Конституцію та Європейську Конвенцію про захист прав людини, але винесено у повній відповідності із духом і буквою цих документів. Фактично, суддів пропонується звільнити за те, що вони намагалися не зганьбити черговий раз державу і вирішити справу, виходячи із принципу верховенства права, з розуміння обов’язковості виконання міжнародних зобов’язань та невід’ємності прав людини.

П. Гаврилюк звинувачує суддів у тому, що вони звільнили обвинуваченого «за відсутності підстав для зміни обраного запобіжного заходу». Але, як видно з ухвали суду, судді вважали, що відсутність підстав для продовження тримання під вартою є достатньою підставою для звільнення. Таке рішення повністю узгоджується зі статтею 29 Конституції України та статтею 5 Європейської Конвенції, які передбачають право на свободу як невід’ємне людське право, з чого випливає, що ніхто не повинен доводити, що в нього є підстави перебувати на свободі. Це підтверджує і практика Європейського суду, який багато разів повторював, що «існує презумпція на користь звільнення», що «до вироку особа має вважатися невинуватою», і що «вона має бути звільнена до вироку, як тільки її тримання під вартою стає необґрунтованим». Також Європейський суд вважає, що «саме національні органи мають встановити наявність конкретних фактів, що стосуються підстав для продовження затримання», що «переміщення тягаря доведення на особу, що тримається під вартою, дорівнює перевертанню правила статті 5 Конвенції, положення, яке вважає тримання під вартою виключним відступом від права на свободу і таким, яке припустиме лише у виключним чином перелічених і суворо визначених випадках» (рішення Європейського суду з прав людини у справі Khayredinov v.  Ukraine, заява № 38717/04, § 39-40, 14 жовтня 2010 р.).

Тобто заступник Генерального прокурора звинувачує судову колегію у тому, що вона звільнила обвинуваченого, оскільки обвинувач не впорався із тягарем доведення. Здається, що обвинувачення дійсно не надало суду конкретних фактів, що обґрунтовували б підстави подальшого тримання під вартою, оскільки заступник Генерального прокурора у своєму посланні жодного разу так і не послався на такі «конкретні факти». У його тексті згадується, що обвинувачений може впливати на свідків, але не наводиться жодного конкретного факту, на підставі якого неупереджена людина може дійти висновку, що він впливатиме чи навіть має намір впливати на свідків, а також чому до цього часу слідчими не було виключено можливість впливу, наприклад, через допит цих свідків. Згадується, що обвинувачений перебував у розшуку. Але зовсім не наводяться «конкретні факти», які свідчили би про намір у майбутньому ухилятися від слідства.

Нарешті, п. Гаврилюк наводить зовсім неправдиве твердження, що якщо обвинувачений може бути покараний позбавленням волі на строк понад 10 років, то стаття 155 КПК передбачає тримання під вартою. Стаття 155 передбачає лише можливість застосування тримання під вартою у певних випадках, а не зобов’язує суд це робити. Якщо тлумачити зміст статті 155 КПК так, як це робить заступник Генерального прокурора, це суперечитиме статті 5 Конвенції у тлумаченні Європейського суду, який багато разів повторив, що «будь-яка система обов’язкового тримання під вартою несумісна зі статтею 5 § 3 Конвенції за визначенням» (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі Ilijkov v. Bulgaria, заява № 33977/96, § 84, 26 липня 2001 р.).

Таким чином, судді звинувачуються у тому, що вони витлумачили кримінально-процесуальний закон у світлі Конституції України та Конвенції і запобігли новому порушенню державою своїх міжнародних зобов’язань,  – порушенню настільки системному, що вже викликало відповідну реакцію з боку Європейського суду у справі Харченко проти України (див. Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, 10 лютого 2011 р.). Більше того, судді мали обов’язок так вчинити з огляду на положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Заступник Генерального прокурора звинуватив суддів у тому, що вони втрутилися у перебіг досудового слідства, оскільки порахували кількість дій у той час, поки обвинувачений тримався під вартою. Але згідно зі статтею 29 Конституції та статтею 5 Конвенції обов’язком суду є встановити, чи діяли органи влади з належною старанністю. Щоб з’ясувати це, судді зобов’язані щонайменше порахувати ті дії, що були вчинені. Яким чином це впливає на слідство, п. Гаврилюк не пояснює. Але він зауважує, що «черговість проведення слідчих дій обирає орган досудового розслідування». Це правда, і ніхто не може втручатися у тактику розслідування. Але сама тактика розслідування має будуватися із урахуванням невід’ємних прав обвинуваченого і запобігати порушенню таких прав. Обов’язок суду – усунути таке порушення, обов’язок слідчого – передбачити, що суд може усунути таке порушення, та діяти відповідно. У цьому випадку можна сказати, що тактика розслідування – якщо така існувала – не врахувала можливість того, що суд не задовольнить клопотання слідчого і звільнить обвинуваченого. Це прорахунок слідства, а не вина суду, який став на сторону закону та верховенства права.

УГСПЛ вважає неприйнятним намагання прокуратури здійснювати тиск на суддів лише через те, що ті не дослухаються до позиції прокуратури. Ми вважаємо за необхідне нагадати, що прийняття рішення на користь тієї сторони, на боці якої стоїть закон, навіть якщо ця сторона протистоїть прокуратурі, не є свідченням залежності.

Відповідно до європейських стандартів незалежності суддів «Судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів» (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи N (94) 12).

УГСПЛ вважає, що прокуратура, якій виділені шалені кошти на «захист прав людини», має спрямувати свою енергію на те, щоб викорінити ті порушення, у тому числі і у діяльності судів, які вже встановлені Європейським судом з прав людини, а не намагатися карати суддів за намагання зламати порочну практику потурання прокуратурі та за вимогливість до органів державної влади, що представляють обвинувачення.

Ми вимагаємо:

1. від Вищої ради юстиції – відхилити пропозицію прокуратури від 7 липня 2011 року про прийняття подання щодо звільнення з посад суддів апеляційного суду міста Києва Мороза І. М., Лашевича В. М. та Бартащук Л. В.;

2. від Парламенту та суб’єктів законодавчої ініціативи – внести зміни до законодавства з метою заборонити представникам прокуратури використовувати своє членство у Вищій раді юстиції для внесення пропозицій щодо звільнення суддів і приведення складу Вищої ради юстиції у відповідність до європейських стандартів забезпечення незалежності суддів.

Додатки:

1. Копія Рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2011 року щодо розгляду питання про запобіжний захід;

2. Копія пропозицію прокуратури від 7 липня 2011 року про прийняття подання щодо звільнення з посад суддів апеляційного суду міста Києва Мороза І. М., Лашевича В. М. та Бартащук Л. В.

Аркадій Бущенко,
Голова Правління

Володимир Яворський,
Виконавчий директор

Ухвала суддів, що викликала обурення Генпрокуратури:

Подання представника Генпрокуратури:

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори