пошук  
версія для друку
01.08.2011 | Костянтин Рєуцький
джерело: postup.lg.ua

НЕК, як зовнішній замінник моралі

   

Не так давно, повертаючись зі столиці, я випадково зустрів у потязі свого давнього шкільного приятеля, з яким ми не бачилися більше п’ятнадцяти років. Колись ми міцно дружили, але потім принципово розійшлись у поглядах і обрали різні життєві шляхи. Він здобув непогану освіту – юридичну та економічну – і зробив успішну кар’єру, допомагаючи людям, яким ми довірили долю цієї країни, банкрутити та розпродавати державні підприємства.

Він не називає цифру, але дає зрозуміти, що за п’ятнадцять років реалізував багато подібних проектів. «Дерибанити?» – запитую я. «Що ти! – підморгує він, – Дію виключно для захисту національних інтересів!» Він забезпечений – переїхавши до Києва п’ять років тому за запрошенням свого приятеля, який працює тепер в адміністрації президента, він збудував собі ще один будинок, трудиться в Міністерстві фінансів, очоливши один з його департаментів. Займається улюбленою справою – банкрутить і продає. Робота творча і вдячна.

Дізнавшись, що я повертаюся з акції проти Закону «Про захист суспільної моралі», він щиро дивується, що в країні існує такий закон. Потім ще більш щиро дивується, що проти нього можна протестувати. «Ти що ж, закликаєш дозволити порнографію та проституцію?!» – вигукує людина, для якої обидва ці явища є чимось настільки ж буденним, як для його менш удачливих однолітків пиво та футбол. І я, який закликає всього лише дотримувати гарантовану нам свободу висловлювати свої думки, з усією ясністю розумію, наскільки Нацкомісія із захисту суспільної моралі необхідна правлячим елітам незалежно від забарвлення їх прапорів. У секулярній державі вона виконує ту ж функцію, що і церква там, де вона не відокремлена від держави. НЕК – це зовнішній замінник моралі. Дерев’яний ідол, тотем. Його достатньо, щоб красти і при цьому не мучитися докорами совісті.

Бути, чи хоча б здаватися хорошою, моральною людиною – природне прагнення більшості з нас. Для «середньостатистичного українця» маркер моральності, перефразовуючи Еріха Фромма,  – це своєрідна перепустка, яка дозволяє приєднатися до великої групи людей, яка звільняє людину від необхідності самостійно мислити і приймати рішення. Владні в усі часи адекватно оцінювали потенціал цього явища і прагнули, «ліцензуючи» мораль, використовувати його у своїх цілях. Українські законодавці не винайшли нічого кардинально нового. Люди, на яких працює мій шкільний приятель, забравши у нас все – підприємства, землю і надра,  – урочисто дарують нам мораль. І четвертий рік показують нам, зняту за наші ж гроші, пафосну мильну оперу про непримиренну боротьбу за чистоту моралі. Твердо переконані, що більше нічого нам не винні. Але нам під силу переконати їх у протилежному.

Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль