пошук  
версія для друку
04.08.2011

Громадський комітет захисту від політичних переслідувань в Україні. Документ № 2

   

Визначення категорій, що стосуються політичних переслідувань

Після президентських виборів 2010 року нова адміністрація поступово перейшла до політичних переслідувань своїх опонентів та критиків. Про це багато повідомляють засоби масової інформації, зарубіжні та вітчизняні експерти. Тому правничому та правозахисному співтовариствам необхідно виробити визначення категорій «в’язень сумління», «політичний в’язень», «переслідування за політичними мотивами» в сучасній Україні. При цьому будемо спиратися на досвід «Міжнародної Амністії» та радянського правозахисного руху 60-х – 80-х років, що визначили вказані поняття, які отримали подальший розвиток в численних документах Ради Європи, ОБСЄ та інших міжнародних організацій.

 Узагальнюючи міжнародно-правову практику, що склалася, враховуючи українські соціально-політичні реалії та досвід радянського і, зокрема, українського правозахисного руху, української історії, виходячи з категоричного неприйняття насильства як засобу відстоювання своїх прав та інтересів, здійснення політичного або соціального протесту, пропонуємо такі визначення.

Переслідування можуть спиратися на закон, коли проти особи порушують кримінальну справу (або її права обмежують у зв’язку з порушенням кримінальної справи за фактом вчинення злочину), або проти особи безпідставно застосовують примусові заходи медичного характеру, зокрема, психіатричні, чи обвинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, або особа стає об’єктом позовів у порядку цивільного чи господарчого судочинства. Переслідування може бути цілком незаконним. Йдеться, наприклад, про залякування в ході профілактичних розмов; погрози звільнення з роботи або навчального закладу; позбавлення роботи і легальних доходів; незаконні дії правоохоронних органів (побиття; незаконний збір інформації про особу; незаконні стеження, затримання та обшуки тощо); перешкоджання поширенню інформації; примушення до вступу до певної політичної партії; примушення до участі в заходах певної політичної сили і т. ін. Ці дії можуть здійснюватися як державними посадовцями, так і недержавними групами чи приватними особами за толерування таких дій державою.

Переслідування особи має політичні мотиви, якщо дії державних органів та їх посадових і службових осіб викликані: а) нелегітимними міркуваннями суспільно-політичного характеру; або б) діями переслідуваної особи із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Політичним в’язнем ми пропонуємо вважати будь-якого ув’язненого, у кримінальному чи адміністративному переслідуванні якого істотно значущу і достовірно визначену роль відіграють політичні мотиви влади, – і тільки такого ув’язненого1. При цьому не має значення, чи саме політичні причини спонукали до діяння, що інкримінується як злочин чи правопорушення; важить лише наявність політичного інтересу влади в результаті справи. Оскільки в сфері правозастосування принципово недопустимі позаправові оцінки і судження, політична мотивація у судочинстві може тягнути за собою процесуальні і матеріальні порушення, такі як:

– Елементи фальсифікації в обвинуваченні;

– Необґрунтовано жорстокі запобіжні заходи або покарання;

– Неправосудні вироки або рішення про адміністративні правопорушення;

– Тенденційність суду в оцінці доказової сили доводів захисту й обвинувачення;

– Різноманітні обмеження у можливості захищати себе, у тому числі за допомогою захисника;

– Свавілля у виборі доказів, ігнорування очевидних фактів;

– Застосування нерелевантних до вчиненого норм права;

– Вибірковий (дискримінаційний) характер судового переслідування в порівнянні з аналогічними випадками інших осіб.

Вважаємо безсумнівним, що належить вимагати повного усунення політичної мотивації зі сфери правосуддя, незалежно від тяжкості та наслідків злочинів.

Слід зауважити, що окрім дискримінації за політичними мотивами тих, кого влада вважає своїми опонентами, вона іноді вдається до переслідування своїх прихильників або виконавців своїх репресивних рішень – внаслідок внутрішніх суперечок або щоб замаскувати вибіркові репресії. Такі переслідування також мають політичні мотиви і так само неприпустимі.

В’язнем сумління пропонується вважати особу, позбавлену волі за свідомо неправовими, з точки зору міжнародних стандартів, підставами або за безпідставним обвинуваченням у зв’язку з:

– переконаннями або їх публічним вираженням, громадської або політичної діяльності ненасильницького характеру, що не містить вимог дискримінувати кого-небудь;

  • пошуком, зберіганням і розповсюдженням відкритої або суспільно важливої інформації;

  • відмовою за переконаннями або з релігійних міркувань від несення військової служби чи від участі в насильницьких діях.

При цьому в’язнями сумління не вважаються люди, які вдаються до насильства або пропагують насильство і ворожнечу.

Для порівняння наведемо визначення «Міжнародної Амністії»: в’язень сумління – це людина, позбавлена волі виключно за те, що мирно висловлювала свої політичні, релігійні або наукові погляди. Так визначив це поняття на початку 1960-х років засновник «Міжнародної Амністії» британський юрист і правозахисник Пітер Бененсон.

Приведемо також визначення поняття «політичний в’язень», надане експертами Ради Європи2:

Особа, позбавлена волі, підпадає під поняття «політичний в’язень», якщо:

а) позбавлення волі було застосоване з порушенням одного з основних прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ) та протоколах до неї, зокрема, свободи слова, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та інформації, а також свободи зібрань і асоціацій:

б) позбавлення волі було застосоване з явно політичних причин без зв’язку з будь-яким правопорушенням;

в) з політичних мотивів тривалість ув’язнення і його умови є явно невідповідними щодо правопорушення, в якому особа була визнана винною або підозрюється;

г) особа позбавлена волі за політичними мотивами на дискримінаційній основі в порівнянні з іншими особами;

д) позбавлення волі є результатом розгляду з явними порушеннями процесуальних гарантій, що пов’язане з політичними мотивами влади.

Тягар доведення

Припущення, що особа є «політичним в’язнем», має бути підтверджено prіma facie («первинними») доказами; вслід за цим, державі, яка застосовує позбавлення волі, слід доводити, що ув’язнення повністю відповідає вимогам ЄКПЛ, як вони інтерпретуються Європейським судом з прав людини по суті справи, що вимоги пропорційності і недискримінації були дотримані і що позбавлення волі було результатом справедливого процесуального розгляду.

Виходячи з наведених визначень, можна зробити такі висновки.

Осіб, які піддаються незаконним переслідуванням із політичних мотивів, доволі багато: це учасники протестних заходів, яких залякують у різний спосіб, іноді в поєднанні з насильством – підприємці, студенти, члени громадських організацій, політичних партій, профспілок тощо; журналісти та громадські активісти, з якими працівники МВС та СБУ проводили профілактичні бесіди, або відносно яких проводили демонстративне стеження; працівники бюджетних установ, яких під загрозою звільнення з роботи примушують до членства в партіях, участі в мітингах тощо.

На нашу думку, до політичних переслідувань відносяться кримінальні справи проти учасників підприємницького Майдану, членів «Тризубу» та ВО «Свобода», колишніх високопосадовців – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та Євгена Корнійчука. Усі обвинувачені в цих кримінальних справах, які були позбавлені волі чи залишаються під вартою, є політичними в’язнями. Цей висновок випливає з аналізу рішень про обрання запобіжного заходу та обставин цих арештів, який надається нижче. Політичним в’язнем був колишній міністр економіки Богдан Данилишин, який отримав політичний притулок у Чехії. З високою долею впевненості до політичних переслідувань можна віднести також справи Валерія Іващенка, Ігоря Діденка, Анатолія Макаренка та інших колишніх урядовців, позбавлених волі під час слідства.

Також політично вмотивованими є кримінальні справи проти координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана та вінницького активіста профспілкового руху Андрія Бондаренка. Безсумнівне політичне підґрунтя мало поновлення старих кримінальних справ проти членів УНА-УНСО щодо подій 9 березня 2001 року (усі обвинувачені вже відбули покарання, окрім нардепа Андрія Шкіля) та керівника секретаріату Меджлісу кримськотатарського народу Заіра Смедляєва (його обвинуватили в участі у масових заворушеннях та спротиві працівникам правоохоронних органів під час мітингу кримських татар 22 червня 2006 року).

Практично всіх громадських активістів, хто отримав адміністративні покарання за статтями 185 та/або 185-1 КУпАП (порушення порядку організації мирного зібрання) після проведення мирного зібрання, можна апріорі вважати жертвами політичних переслідувань. Для певності кожен такий випадок слід розглянути окремо.

Наведений перелік політичних переслідувань жодним чином не претендує на повноту.

 

1 Це визначення належить відомому російському правозахиснику, першому омбудсману РФ Сергію Ковальову.

2 Стефан Тречел, колишній президент Європейської комісії з прав людини; Еверт Алкема, член Державної ради Нідерландів, колишній член Європейської комісії з прав людини; Олександр Арабаджи, колишній суддя Конституційного Суду Болгарії і колишній член Європейської комісії з прав людини. З документу Ради Європи SG/Inf(2001)34 / 24 Оctober 2001. Переклад ХПГ.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори