пошук  
версія для друку
10.08.2011 | Олександр Степаненко, громадська приймальня УГСПЛ у Тернополі

Владо, нарешті дай відповідь людям: гримітимуть вибухи у їхньому селі, чи ні?...

   

До громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) у Тернополі нещодавно звернулася з листом група мешканців села Пилипче Борщівського району. Люди занепокоєні планами приватного підприємства «Скала-Інтер» розпочати розробку родовища гіпсів на території їхнього села. Вони вважають, що розробка кар’єру становить загрозу їхнім конституційним правам на безпечне довкілля – адже вона вочевидь відбуватиметься із застосуванням вибухових речовин, встановленням подрібнювальної техніки, рухом важкого транспорту. Вочевидь можна вести мову і про порушення права людей на екологічну інформацію – досі їм не вдалося отримати матеріали проекту, зокрема його розділ ОВНС[1]... 

Для візиту у Пилипче та зустрічі з громадою ми запросили в якості експерта науковця Інституту екології Карпат Національної академії наук Олександра Олександровича Кагала. Інтерес пана Олександра до нашого краю не новий – колектив тернопільських та львівських вчених під його керівництвом одним з перших в Україні розробляв Схему екологічної мережі Тернопільської області.

Своє перше враження від проекту пан Кагало сформулював відразу: «На перший погляд проект розробки гіпсів у Пилипчому справді виглядає досить ризиковано, а ознайомлення з деякими документами проекту лише підсилюють занепокоєність. Віддаль від меж гірничого відводу до житлових та громадських будівель критична. Роза вітрів, котрі розноситимуть пилюку у процесі розробки кар’єру та роботи подрібнювальної установки, спрямована на село. Дуже складно розмістити вектор розробки кар’єру, так аби завдати мінімального негативного пливу природному довкіллю та населеному пункту. Звісно, оптимальним рішенням було б обійтися без вибухівки, використовуючи для розробки родовища комбайновий метод – як то, зрештою, й робиться у європейських країнах. Але наразі прецедентів застосування такої технології в Україні нема.

Разом з тим, саме питання використання вибухових робіт в ході розробки родовища, лишається «найтаємничішим» питанням у тій проектній документації, з якою вдалося ознайомитися на сьогодні. Особливо насторожують певні розбіжності в документах, які не дозволяють однозначно зробити висновок: будуть проводитися вибухові роботи чи ні? Адже, навіть просте візуальне ознайомлення з особливостями геоморфології масиву, який призначений до розробки, зумовлює цілу низку питань щодо можливої активізації карстових та зсувних процесів у масиві гірських порід, після того, як його впродовж кількох років «протрясуть» вибухівкою: наскільки це відіб’ється на стані ґрунтових і підземних вод, стабільності земної поверхні, де підсилиться ерозія, де почастішають зсуви та провали, наскільки сильно руйнуватимуться будівлі?..

Врешті-решт, вивозити великотоннажним транспортом видобуту сировину єдиною наразі дорогою, що пролягає через самісінький центр села, просто немислимо – і дорогу буде остаточно знищено за короткий час, і складний рельєф села неминуче сформує нові ризики...

Звичайно, розробка надр є одним з традиційних і важливих напрямів економічного розвитку регіону. Але сучасний стан довкілля Подністров’я змушує звернути увагу на необхідність якнайприскіпливішої оцінки ступеня відповідності подібних проектів вимогам чинного природоохоронного законодавства. У разі нехтування науково обґрунтованими обмеженнями, можна наразити на небезпеку не лише сучасних мешканців, але й прийдешні покоління.

Сьогодні – без ґрунтовного ознайомлення з матеріалами попередніх досліджень, які покладені в основу розробки проекту – важко робити будь-які однозначні висновки. Але такі документи необхідно отримати – насамперед матеріали та висновки екологічної експертизи проекту, зокрема розділ ОВНС»...

 

Справді, дивує та втаємниченість, що супроводжує історію проштовхування цього проекту впродовж шести років. З одного боку ніхто начебто не заперечує, що розробка кар’єрів на території визнається українським законодавством екологічно небезпечною діяльністю, стосовно якої обов’язковим є проведення екологічної експертизи. З іншої – виникає багато питань стосовно проведення експертиз, їхньої якості та можливості ознайомитися з їхніми матеріалами.

Тут варто нагадати усім державним службовцям, хто проводив експертизи та підписував лукаві висновки – відповідно до українських законів та Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція) кар'єри та райони відкритого видобутку корисних копалин відносяться до тих видів діяльності, при проектуванні яких повинна враховуватися громадська думка. Ясна річ, для того, аби позиція громадян була обґрунтованою, їх необхідно адекватно, своєчасно та ефективно поінформувати. Та у тім-то й біда, що досі ніхто не поспішає належним чином повідомити про експертизи проекту та створити умови для участі громадян у прийнятті владних рішень – «Оргус далеко, а нам тут треба бюджет наповнювати!» «Відповідь» чиновників селянам переважно зводиться до такого: «для чого вам документи, ви не юристи – що ви у тому розумієте?!» Або: «підприємство має усі необхідні «папери», тож годі вам протестувати!»...

 

Ніхто не сумнівається у наявності у «Скали-Інтера» багатьох і вагомих «паперів», але важливі питання по суті справи, котрі стосуються безпеки села, бентежать людей досі.

 Відсутність ясності у офіційних документах, приховування інформації, відсторонення сільської громади від процедур прийняття рішень і є, на нашу думку, головною причиною недовіри до планів розробки родовища та ескалації протистояння. А конфлікт сільської громади з потенційним розробником родовища не новий. Його передісторія приблизно така... Ще 2005 року до сільської ради звернулися із заявами на геологічне вивчення та розробку родовища гіпсів чотири претенденти. Одним з них було ПП «Скала-Інтер». Як показав час, саме це підприємство виявилося найспритнішим. Саме воно вже у 2006 році купило в держави спеціальний дозвіл на користування надрами, не маючи на той час рішення про відведення землі під розробку надр та обійшовши процедуру аукціону, яка визначена Кодексом про надра. Мінприроди «у порядку виключення» продало спецдозвіл на родовище з проектною потужністю 200 тисяч тон гіпсу на рік за стартовою ціною мільйон гривень – начебто тому, що інших претендентів на родовище не було. Але, як ми нині знаємо, інші претенденти були. Подейкують, що за «Скалою-Інтером» стоять інтереси Кам’янець-Подільського цементного заводу – найпотужнішого в Україні підприємства галузі, яким нині править іноземний капітал.Вже 2007 року «Скала-Інтер» скупило у мешканців села 48 приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею більше 15 га та отримало державні акти на право власності. Нині частина людей, котрі тоді продали споконвічні поля, стверджує, що не знали про наміри підприємців розробляти кар’єр, до того ж – із застосуванням вибухівки... Ще від 2005 року триває метушня довкола питання про цільове призначення цих ділянок. Та незалежно від того, що запишуть у паперах чиновники – це сільськогосподарські угіддя, прадавні орні землі – мабуть, від часів трипільців, чиїх поселень на землях нинішнього села було аж декілька. Історичний мікротопонім цієї місцини сам по собі красномовний – Царина...

Впродовж кількох років Пилипченська сільрада принципово не давала згоди на зміну цільового призначення скуплених земель. Не дала вона згоди на це й досі. Позиція депутатів у правовому сенсі цілком обґрунтована. Перш за все, вона базується на результатах офіційного соціологічного опитування у 2008 році мешканців села, більшість яких висловилася проти відкриття кар’єру. Якщо депутати й не знайомі з тонкощами земельного законодавства, вони мабуть таки керуються хліборобським здоровим глуздом – орні землі є неоціненним багатством, яким не можна легковажити! Та й норма закону в цьому випадку зводиться до того, що приватні несільськогосподарські підприємства (яким і є ПП «Скала-Інтер») можуть набувати у власність сільськогосподарські землі лише для ведення підсобного господарства. Інших видів їхнього використання Земельний кодекс не визначає. Тобто – купили собі орні землі, то ж оріть та сійте!

Натомість українське правосуддя в особі Господарського суду Тернопільської області не стадо на бік сільської громади. Судді тричі – у 2008 та 2009 році – у примусовому порядку змушували сільраду змінити цільове призначення земель, придбаних «Скалою– Інтером»: перевести їх з категорії сільськогосподарських у землі гірничої промисловості. Тут «відпочиває» і Земельний кодекс і Конституція, згідно з якою земля, інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Адже жодного рішення про переводі орних у землі гірничої промисловості не приймали ані рада, ані адміністрація, ані громада. Чи формують такі рішення в людей повагу до суду, до влади загалом? – питання, звісно ж, риторичне... Але владі, котра щоразу клянеться у відданості європейським демократичним принципам, тут є над чим замислитися...

Далі розпочинається епопея отримання підприємством висновків державних експертиз проекту розробки родовища. Знову таки, народ – власник природних ресурсів – «відпочиває»...

2009 року у районній газеті було опубліковано «Заяву про екологічні наслідки проекту розробки Пилипченського родовища гіпсів». Люди відразу помітили, що у цьому документі є завідомо неправдиві відомості – стверджується, що найближча житлова забудова знаходиться в селі на відстані 600 м від проектованого кар’єру. Насправді ж до ближчої хати – десь близько 300 метрів! А ще ближче – городи, на яких працюють селяни!

Відразу у селян виникла маса запитань: щонайперше – буде використовуватися вибухівка, чи кар’єр розроблятиметься комбайновим методом? Якщо з вибухівкою, то яка її сила? Який розмір безпечної зони вибуху, санітарної захисної зони? Хто і як має облаштовувати ту санітарну зону, аби зменшити шкідливих вплив на довкілля і здоров’я? Адже вся територія СЗЗ – це сільські городи та пасовища... Де стоятиме дробарка, котра перемелюватиме гіпс, і з якої також чимало пилу здійматиметься у повітря? Наскільки відіб’ється вибухова технологія на стані будівель, ґрунтових вод, активності карсту?

Справа у тім, що Пилипче й навколишні села розташовані на суцільно закарстованій території. Поруч, на правому березі річки Нічлави, знаходяться дві найбільші у світі гіпсові карстові печери: Оптимістична та Озерна, довжиною лабіринтів 230 та 120 кілометрів! На лівому березі Нічлави, у тому числі у межах родовища, також є активним внутрішній та поверхневий карст. У багатьох місцях, де на поверхню виходить гіпс, тупни ногою – гуде порожнина... Часом трапляються раптові провали ґрунту... Якщо кілька років тут гримітимуть вибухи, чи не активізується карст і не почне провалюватися земля під городами та будівлями? Хто може зробити скільки-небудь достовірні прогнози ?....

На жаль, у тій заяві про екологічні наслідки не було зазначено, до кого, власне, люди можуть спрямувати свої запитання та пропозиції – жодної адреси або телефону. Представники влади, котрі з’являлися у селі, не могли прояснити ситуацію. Нещодавно людям вдалося отримати деякі дозвільні документи, але ясності від того не додалося. Скоріше – навпаки....

Наприклад, у висновку державної екологічної експертизи стверджується, що кар’єр розроблятиметься ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН і розмір санітарної захисної зони – 500 метрів. Натомість обласна СЕС стверджує, що «техпроцесом НЕ передбачено роботи видобування гіпсу з використанням вибухових засобів», тож прийнято нормативну санітарно-захисну зону – 300 метрів». То що там є насправді – у проектних рішеннях? І як буде насправді – на місцевості та у грішному житті?!

 

Тут варто зауважити, що загроза екологічній безпеці власного села загострила в людей інтерес до створення Національного природного парку «Дністровський каньйон» – як альтернативи розробці надр, як шляху розвитку зеленого туризму, рекреації, традиційного сільського господарства. А у Пилипчому та навколишніх селах є добрі природні умови для такої діяльності... На жаль, тут сільська рада також демонструє непоступливість – жодна з пропозицій екологів про відведення цінних природних ділянок до національного парку не була нею підтримана. На щастя, у цьому випадку суди не «ламали через коліно» волю народних обранців – не підтримали, то й не треба.

Але гадаю, що люди та депутати побоюються не заповідання, як такого. Вони просто не вірять владі. Не вірять, що та спроможеться захистити їх від вседозволеності капіталу, націленого лише на власне примноження ціною експлуатації природних багатств краю – а потім і «трава не рости!» Люди добре обізнані про тіньові сторони приватизації земель та розробки кар’єрів у краї... Якщо вже йдеться про практику «Подільського цементу» у сенсі безпеки та «екологічності» розробки родовищ, то людям відомо й про неї. Зокрема, про те, як на сусідній Хмельниччині назавжди зникла з лиця землі з вини цементного заводу стогектарна «Гуменецька Товтра», котра також була захищена заповідним статусом національного природного парку. Але у потворстві і руйнуванні унікального витвору природи винен не тільки завод. Він врешті-решт ціною великих жертв виконував «виробничі завдання». Найбільшими винуватцями в цьому були ті державні чиновники, хто давав добро на реалізацію цього безумства.

То чи не час державним мужам й на Тернопіллі відповідальніше поставитися до своїх обов’язків? Владо державна, чи не час врешті-решт розкрити карти і докладно пояснити усе людям?! Насамперед, чи плануються вибухи у Пилипчому, яких наслідків можна очікувати селянам, хто і як відшкодовуватиме збитки?

 

Адже днями з Пилипчого прийшло нове тривожне повідомлення: при спробі інвестора розпочати перші роботи на місцевості мешканці села вдалися до протестних акцій і намагалися перешкодити цим роботам. Люди пропонують провести місцевий референдум, звертатися до Президента, котрий врешті-решт колись обіцяв «почути кожного».....

Отже, конфлікт надалі загострюється. Конфлікт, який багато у чому створений саме владою, для якої стандарти відкритості та поваги до людських прав все ще не стали нормою життя...

 

 

[1] Оцінка впливу на навколишнє природне середовище

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори