пошук  
версія для друку
17.08.2011 | Інна Сухорукова

Пейзаж

   

Моя подруга, яка час  від часу буває у знайомих у Польщі, приїхала  вкрай розгубленою. Відношення  польських прикордонників до нас змінилося до краю. Вони стали поводити себе різко, навіть грубо, з якимось презирством. Це було, до речі, на зворотному шляху. Один з митників нарешті озвучив підґрунтя своєї поведінки : «…Ви і Росія – фашисти», - сказав він.

А що йому можна відповісти, коли за ґратами – найсильніші лідери опозиції: Луценко, Тимошенко, інші екс-посадовці, коли суди відверто забороняють людям те, що дозволяє Конституція: мирні збори, а міліція, всупереч Конституції, забороняє і мирні зібрання, і вільне пересування. Тимошенко вже висловлювала свою думку, що з нею може щось трапитись, що потім об’являть  нібито самогубством.  І чітко сказала: якщо з нею щось трапиться – в цьому буде винувата влада.

Луценко нібито такого не говорив, принаймні, я не чула. Тому скажу я. Якщо з цією людиною щось трапиться – то в цьому винна буде тільки влада. Луценко, як і Тимошенко, не з тих, хто відступає: ховається, впадає у відчай і кінчає з собою. А от його обізнаність щодо сьогоднішніх можновладців, їх дій і статків, а, головне те, що він цього не приховує, – може бути небезпечним для нього. І хай влада знає, що весь світ розуміє це і не пробачить їм, якщо з ним щось трапиться.

І соромно, і боляче, що на 20-ому році незалежності іноземці вбачають в нас фашистів. Але вони трошки помиляються. Чомусь для людства сакральним є фашизм, а комунізм, через те, що офіційно його не засуджували, не було аналогу Нюрнбергського процесу – сакральним терміном не став. Компартії в багатьох західних країнах не заборонені. Але ми не фашисти, як сказав роздратований поляк, – ми комуністи. Точніше, те, що від комунізму залишилося. Таке природне поєднання  партії великого капіталу – Партії регіонів і компартії України! Навіть в Росії комуністи, наскільки я знаю – в опозиції. В Білорусі – там ніхто і не приховує, що вони будують щось інше, ніж совецький концтабір. От і ми дійшли до цього рівня. Пострадянські країни не живуть за правовими нормами. У них генетична хвороба – зневажати право як таке. Хай в законі буде записано будь-що. А я при владі буду робити, що хочу я. Сьогодні ми маємо саме такий підхід влади до законів.

Радянські суди засуджували дисидентів тільки за те, що вони розповсюджували літературу про злочини часів Сталіна, і висловлювали свої думки. Наша сьогоднішня влада намагається знайти у діях Луценка і Тимошенко корупцію. Не вдається. Тоді влада через підконтрольних суддів, як це було за радянських часів, порушуючи стандарти справедливого судочинства, насамперед, право на захист, не викликає свідків, яких просять допитати адвокати, відхиляють 99% клопотань захисту і самих підсудних. Як не погодитись з Юлією Тимошенко, що це не суд, а судилище? І не просто судилище, а нахабна злісна наруга і над правом, і над здоровим глуздом. На 20–ту річницю незалежності ми майже дійшли до єжовських трійок. Процеси над Луценком і Тимошенко йдуть не так, як потрібно владі? Під надуманими приводами забороняється трансляція процесів над ними. І країна, яка бажала знати правду, жахнулася. Бо заборона трансляції процесу тільки дурним не показала, що пред’явити ані Луценку, ані Тимошенко абсолютно нічого.

Для посткомуністичного суспільства дії влади ніяк не окреслюються законами і відповідними процедурами, які непорушні в демократичних країнах. Вони залежать тільки від головних осіб держави. Бажав Ющенко свободи, мирних зібрань, вільної преси, свободи пересування – попри всі негаразди усе це в країні було. Теперішній Президент цього не хоче – все стає проблемою.

Подолати комуністичне минуле дуже важко. Насправді, ті, хто нехтує правом, повинен подолати комунізм в собі. Потрібно негайно ввести суд присяжних і, взагалі, провести справжню судову реформу і унезалежнити суди. Провести в МВС такі реформи, як в Грузії, щоб люди не ховались від міліціянтів, а звертались до них за допомогою.

Але при сучасній владі навряд чи можна на це розраховувати. Я так і бачу їх на трибунах мавзолею замість Брежнєва.

Це викличе ізоляцію України в світі. При цьому влада помиляється, що Європа і США обмежаться тільки гучними заявами: нас вже не сприймають народи цих країн. Бо поводити себе так несучасно – це опинитись на узбіччі цивілізації, псувати собі шлях до будь-якого розвитку. Додам, що вся Європейська цивілізація зараз зазнає кризи у співвідношеннях влада – суспільство. Європа цього ще не зрозуміла. Але це потребує окремої розмови. Звичайно, ця криза торкнулася і України, але тут вона, як чума, вразила всіх, чи майже всіх. Усі соціальні верстви відчувають себе залежними від неї. Вона торкнулась абсолютної більшості населення.

І от напередодні свята – 20-річчя Незалежності – я вимушена згадати строчки прекрасної української російськомовної поетеси Марлени Рахліної, які вона писала 35 років тому:

«В который раз уверенно и четко

В пейзаж наш бедный впишется решетка».

Чому ми на кожному повороті історії починаємо з ґрат?

Мабуть, тому, що аналогу Нюрнбергського процесу в пострадянських країнах не було.

Але я вірю, що він невідворотній…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори