пошук  
версія для друку
08.09.2011 | Інна Сухорукова

Глухий кут

   

Днями випадково включила 5 канал якраз о 21 годині, коли обговорюються основні питання поточного дня. Йшлося про візит Президента Януковича до Польщі. Спочатку це коментував Микола Томенко. Ведуча запитала його про недотримання Україною міжнародних угод, що захищають права  людини, та реакцію на це країн Євросоюзу. Томенко висловив, на мій погляд, дуже істотну річ: населення незалежної України весь час страждало від безправ’я, а зараз ця тенденція  посилилася в неміряному обсязі. Чиновник будь-якого рангу був завжди паном. А тепер він рабовласник, а усі пересічні громадяни для нього ніхто і ніщо. Це повністю співпадає з досвідом нашої правозахисної організації (та і не тільки нашої, а усіх, хто по-справжньому працює). Політичні репресії й грубе порушення засадничих прав і свобод наявно не сподобається Європі, в цьому я згодна з паном Томенко, але і в суспільстві повітря накаляється. У людей уривається терпець. І це дуже небезпечно для країни.

Після Томенка виступав інтелігентний на вигляд член Партії регіонів, який, однак, посмішив мене від всього серця. Він відповів на запитання ведучої про реакцію міжнародної спільноти, що остання введена в оману опозицією, яка залишилася в Україні в серпні і надавала світові неправдиву інформацію, а вони, правляча партія, перебували у відпустці, а ось зараз почнуть розповідати, як насправді виглядає ситуація з правами людини і політичними репресіями. Начебто не можна було заради такої важливої справи, як обличчя України у світовому дзеркалі, перервати відпустку. Ні, це такі дрібнички, через які немає сенсу переривати відпуску, або, не перериваючи її, звернутись до європейських лідерів та Держдепартаменту США.

Дитячий садок відпочиває. Втім, такий інфантилізм влади мене ані скільки не тішить. Бо і безправ’я громадян, і політичні репресії є реальністю, а не дитячими забавками.

І як не згадати листа одного з наших знайомих, який пішов у миротворчий легіон до Африки, щоб хоч якось заробити гроші. Він написав, що тільки тут, в Африці (!?) він зрозумів, як Україна далека від цивілізованого світу. Поліцейський у Гвінеї отримує 500 доларів на місяць, а в Уганді – 800. Найбідніша жінка в Африці живе на 2 долари на день. Скільки залишається грошей у наших пенсіонерів після комунальних виплат? Я думаю, не всім залишається 2 долари на добу.

Останнім часом, відвідуючи хворих в лікарнях, я була вражена, по-перше, – зубожінням, наявним зубожінням цих лікарень, по-друге – кількістю грошей, які витрачають хворі на ліки, операції та обстеження. Не кажу вже про те, наскільки подорожчали ліки, про сучасність обстежень тощо. Права пацієнтів, права лікарів, вчителів та інших пересічних громадян в нашій країні – ніщо.

Найголовніше, що мене здивувало, це те, що посадивши у в’язницю двох лідерів опозиції – і Луценка, і Тимошенко – наша влада гадає, що Захід слухатиме байки про їхні кримінальні злочини, тоді як кримінальні справи розвалюються на очах. Захід, на їхню думку, говорить, як вони самі, потрібні слова, а насправді робитиме те, що вигідно: асоціацію з Євросоюзом, вільну зону торгівлі тощо. Зрозуміти, що в якихось країнах слова і справи одне і теж – це не для наших політиків. Тому, як на мене, вони загнали себе в глухий кут, з якого дуже важко вибратись. Можна, зрозуміло, плюнути на нахабний і принциповий Захід і вступити у ЄЕП. Але тоді наша економіка вже точно ляже, а Янукович перестане бути Президентом незалежної держави і буде повинен виконувати усі примхи Москви. Такий собі васальний статус. Але навіть виконувати примхи Москви – це не означає бути позбавленими від її зазіхань і геополітичного, і економічного характеру. Я вважаю, що приклад Білорусі, яка остаточно обрала євразійство і залежність від Росії, є яскравим прикладом для будь-якої української влади не йти білоруським шляхом. Втім, надія на розумні рішення наших можновладців після арешту Тимошенко і Луценка і абсолютно висмоктаних з пальця кримінальних справ у мене слабка, і я боюсь за свою країну, за її буття і територіальну цілісність.

Надія, як кажуть, вмирає останньою. Вибір, що стоїть перед теперішньою владою, загнав би у глухий кут кого завгодно. Але вибір вони поставили  перед собою самі і самі ж своїми малозрозумілими діями загнали державу в цю ситуацію. Важливо, щоб вони на всіх рівнях зрозуміли, що ЄЕП не вихід, а новий глухий кут, в сотні разів безвихідніший ніж сьогоднішня ситуація між Україною і Західним світом. Бо Захід не претендує на владу, мову, землю України. Виконати умови Заходу, навіть за сьогоднішніх обставин, можливо. І це надасть не тільки народу України, а й її владі надію на розвиток і розбудову європейської держави. А головне – на незалежність і можливість подальшого вибору свого шляху з Європою і з Росією, з іншими країнами колишнього СРСР.

Смикатись так, як смикається наша влада через власні помилки, довго просто неможливо.

Сьогодні навіть в Азії авторитарні режими повалилися. Глобалізація розгортається з великою швидкістю. І влада повинна приймати рішення швидко і розумно. Інакше ми втратимо все, навіть країну.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори