пошук  
версія для друку
29.09.2011 | Світлана Щербань
джерело: www.khisr.kharkov.ua

Місця несвободи Міністерства охорони здоров’я України

   

Серед значної кількості закладів Міністерства охорони здоров’я України з точки зору необхідності моніторингу, перш за все, слід звернути увагу на ті, де перебувають найменш захищені категорії населення. Це передусім діти та психічно хворі, оскільки ані ті, ані ті в більшості випадків не вирішують самостійно де і як їм перебувати. Отже, до уваги моніторів таким чином потрапляють всі будинки дитини та центри медико-соціальної реабілітації дітей, а також психіатричні та психоневрологічні лікарні. Станом на 11.05.2011 р. за даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України» в системі Міністерства охорони здоров’я України функціонує 47 будинків дитини та 87 психіатричних та психоневрологічних лікарень.

Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Основними типами будинків дитини є:

а) будинок дитини загального типу - для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (I - II груп здоров’я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім’ю, проте утримання та виховання їх у сім’ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини - для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (III - V груп здоров’я) віком від народження до чотирьох років, а також:

- з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки;

- з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки;

- з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення психіки;

- з порушенням слуху та мови;

- з порушенням мови;

- з порушенням зору (сліпі, слабозорі);

- тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.

У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1 – 2 групи для здорових дітей.

До основних завдань будинку дитини можна віднести:

- медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово знаходяться у будинку дитини за заявою батьків;

- щоденне медичне спостереження педіатра (і в разі потреби інших спеціалістів) за вихованцями;

- проведення двічі на рік (весною і восени) поглиблених медичних оглядів вихованців;

- проведення планових профілактичних та оздоровчих заходів;

- надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів; спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стану здоров’я дитини;

- умови для розвитку, виховання та навчання дітей відповідно до їх віку;

- впровадження нових програм медико-соціальної допомоги, педагогічно-виховних заходів;

- своєчасне інформування про дітей-сиріт та дітей, які мають правові підстави для усиновлення, органів опіки і піклування за місцем перебування дітей;

- надання житла у межах встановленої санітарної норми, твердого інвентарю, столового посуду;

- надання одягу, взуття і м’якого інвентарю;

- раціональне харчування.

Цільовою групою дітей, які приймаються у будинок дитини є:

- діти-сироти;

- діти, покинуті в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я;

- діти, яких відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу;

- охорони здоров’я батьки чи інші родичі;

- діти підкинуті;

- діти знайдені;

- діти батьків, позбавлених батьківських прав;

- діти одиноких батьків;

- діти з вадами фізичного та психічного розвитку;

- діти, які за рішенням суду відібрані у батьків без позбавлення їх батьківських прав;

- діти батьків, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, недієздатними;

- діти, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за станом здоров’я; у зв’язку з тривалим від’їздом, відбуванням покарання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв’язку з тяжкими матеріально-побутовими умовами та інше).

У будинок дитини приймаються діти від народження до трирічного віку; діти з вадами фізичного та психічного розвитку можуть знаходитись у реабілітаційних групах до чотирирічного віку.

Прийняття дітей до будинку дитини здійснюється у разі відсутності в них станів та захворювань, які потребують стаціонарного обстеження та лікування (в цьому випадку діти спочатку потрапляють в лікарню).

Документи для влаштування дітей до будинку дитини оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами чи закладами, де діти знаходяться на утриманні та лікуванні, і подаються відповідно до Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних, Севастопольської, Головного управління Київської міських державних адміністрацій.

Адміністрація будинку дитини виконує обов’язки опікуна по відношенню до дітей, яким органами опіки опікуни (усиновителі) не призначені.

Виписування дітей із будинку дитини проводиться:

1. при поверненні їх у сім’ю за заявою батьків або осіб, що їх замінюють. Подовження терміну перебування дитини у будинку дитини здійснюється за наказом органу охорони здоров’я, якому підпорядкований будинок дитини.

2. при переведенні у дитячий будинок системи Міністерства освіти і науки України на підставі висновку психолого-медико-педагогічної консультації та направлення (путівок) Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Головного управління освіти та науки Київської та управління освіти і науки Севастопольської міських держадміністрацій;

3. при переведенні у спеціалізований дитячий будинок чи інші заклади системи Міністерства праці та соціальної політики України на підставі висновку психолого-медико-педагогічної консультації та направлення (путівок) Міністерство праці і соціальної політики Автономної Республіки Крим, Головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації та управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації;

4. при переданні на усиновлення на підставі рішення суду;

5. при переданні під опіку на підставі рішення відділу опіки та піклування.

 

Умови перебування

Будинок дитини повинен мати необхідну кількість приміщень, будівель та обладнання для організації медико-соціальної допомоги дітям.

В закладі повинна бути карантинна група для дітей, які щойно поступили, та ізолятор для дітей, які за станом здоров’я не потребують стаціонарного лікування. Кількість ліжок в ізоляторі повинна бути не менше 10 відсотків від загальної кількості місць у будинку дитини і тимчасово збільшуватись з огляду на епідситуацію.

Приміщення будинку дитини, інвентар, медичне та господарське обладнання повинні відповідати санітарно-технічним, санітарно-гігієнічним, медичним, педагогічним вимогам та нормам, вимогам з техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежної безпеки.

Територія будинку дитини обов’язково повинна бути огороджена та озеленена, мати приміщення для сну дітей на свіжому повітрі, обладнана майданчиками для організації їх прогулянок та ігор.

Будинок дитини забезпечується необхідними методичними посібниками, іграшками відповідно до віку, психомоторного та фізичного розвитку дітей.

Контроль за якістю медико-соціальної допомоги вихованцям будинків дитини, додержанням санітарно-протиепідемічного режиму здійснюється: Міністерством охорони здоров’я (МОЗ Автономної Республіки Крим, Управліннями охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської державної адміністрації та Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації) (витяги із Наказу МОЗ України № 123 від 18.05.98 «Про затвердження Типового положення про будинок дитини»).

При здійсненні моніторингу дотримання прав дітей слід звернути увагу також на наступні нормативно-правові документи:

1. Наказ МОЗ України № 123 від 18.05.98 «Про затвердження Типового положення про будинок дитини»

2. Наказ МОЗ України № 256 від 03.07.2001 «Про затвердження Табеля оснащення будинків дитини»

3. Наказ МОЗ України № 33 від 23.02.2000 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я»

4. ДБН України В.2.2-18:2007. Будівлі і споруди. Установи охорони здоров’я.

 

Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх – це лікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.

Основними завданнями центру є:

- створення умов і забезпечення лікування неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини,

- проведення психологічної корекції та заходів соціальної реабілітації,

- проведення реабілітації неповнолітніх з девіантними формами поведінки, що призводить до їх соціальної дезадаптації,

- надання психологічної допомоги їх сім’ям, робота з батьками.

Умови приймання дітей та вибуття

До центру направляються неповнолітні віком від 11 років. Питання прийняття неповнолітніх до центру розглядається його керівництвом на підставі заяв, поданих їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), а у разі відсутності останніх - на основі рішення служби у справах неповнолітніх. Направлення неповнолітніх до центру здійснюється службою у справах неповнолітніх на підставі висновку медико-експертної комісії місцевих закладів охорони здоров’я за місцем проживання про можливість їх утримання у центрі.

До центру не приймаються неповнолітні з гострою соматичною патологією, хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання (у цьому випадку вони спочатку направляються у лікарню)

Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років.

За невиконання правил внутрішнього розпорядку неповнолітні виключаються з центру за рішенням медико-експертної комісії.

Умови перебування

Центр забезпечує своєчасність, доступність і ефективність надання неповнолітнім висококваліфікованої лікувальної, психологічної, соціальної допомоги та реабілітації, організацію їх навчання та виховання.

Прийняті до центру неповнолітні залежно від характеру захворювання проходять необхідне медичне обстеження та оглядаються фахівцями відповідного профілю. За їх результатами встановлюється діагноз, призначається лікування, про що робиться відповідний запис в історії хвороби.

Неповнолітні, які проходять курс лікування, не рідше одного разу на місяць оглядаються лікарями медико-експертної комісії центру для вирішення питання щодо їх подальшого перебування чи виписки з центру.

Організація лікувально-реабілітаційного, корекційно-профілактичного та навчально-виховного процесів здійснюється на основі диференційованого підходу до неповнолітніх з урахуванням їх віку, ступеня педагогічної занедбаності, а також інших обставин, від яких залежить ефективність заходів профілактичного впливу, передавання неповнолітніх батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам) чи влаштування до навчально-виховних, інших дитячих закладів.

Працівниками центру розробляються нові форми і методи лікування, психологічної корекції, соціальної адаптації та навчання.

З метою забезпечення соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх, виявлення та усунення конкретних причин і умов їх дискомфорту працівники центру:

1. проводять психолого-педагогічні обстеження неповнолітніх, вивчають нервово-психологічний стан здоров’я, умови їх життя і виховання у сім’ї, індивідуальні особливості розвитку, особисті якості, інтереси;

2. проводять індивідуальні та групові виховні заходи, психотерапевтичні заняття з неповнолітніми, звертаючи особливу увагу на розвиток позитивних нахилів та інтересів, усунення недоліків у поведінці, залучення до навчання та праці, життєве та професійне самовизначення, удосконалення взаємовідносин з дорослими, однолітками;

3. надають неповнолітнім різнобічні кваліфіковані (психологічні, педагогічні, медичні, юридичні) консультації;

4. сприяють у прийнятті рішення про зміну або створення нових сприятливих умов життєдіяльності неповнолітніх у сім’ї, навчально-виховних закладах, за місцем роботи та в інших сферах;

5. надають батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам), педагогічним колективам закладів освіти, колективам підприємств, установ та організацій рекомендації щодо наступної адаптації у них неповнолітніх, профілактики і корекції відхилень в інтелектуальному та психічному їх розвитку, відновлення соціального статусу в колективі однолітків за місцем навчання, роботи, усунення ситуацій, які призводять до травмування психіки, створення сприятливого мікроклімату в сім’ї.

Неповнолітні, які перебувають на лікуванні, навчаються за загальноосвітньою або індивідуальною навчальною програмою на базі центру.

Навчально-виховний процес організовується відповідно до нормативних документів МОН.

Неповнолітні, які перебувають у центрі, не повинні вживати алкоголь, тютюн, наркотичні засоби чи психотропні речовини.

За невиконання правил внутрішнього розпорядку неповнолітні виключаються з центру за рішенням медико-експертної комісії.

Організаційно-методичне та кадрове забезпечення, організація підвищення кваліфікації лікарів, психологів, соціальних працівників можуть здійснюватися центром самостійно або за його замовленням структурним підрозділом управління охорони здоров’я чи освіти обласної (міської) державної адміністрації.

Контроль за діяльністю центру

Створення, реорганізація та ліквідація центру здійснюється управліннями охорони здоров’я обласних (міських) державних адміністрацій відповідно до законодавства України.

Центри створюються у державній системі охорони здоров’я при обласних (міських) наркологічних диспансерах з урахуванням потреб кожного регіону.

Контроль за дотриманням центром існуючих стандартів утримання, виховання, лікування та реабілітації неповнолітніх здійснюється відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Зміст, форми і періодичність контролю за діяльністю центру, не пов’язаного з профілактичним, корекційно-виховним та лікувально-реабілітаційним процесом, встановлюється засновником або уповноваженим ним органом (Витяги з Постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.1996 № 1072 «Про затвердження Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх»).

При здійсненні моніторингу дотримання прав дітей в центрах медико-соціальної реабілітації неповнолітніх слід звернути увагу на наступні нормативно-правові документи:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 06.09.1996 № 1072 «Про затвердження Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх».

2. Наказ МОЗ України від 07.08.1997 № 250 «Про затвердження тичмасових нормативів (норм) забезпечення неповнолітніх у центрах медико-соціальної реабілітації харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і дозвілля, комунально-побутовими послугами»;

3. ДБН України В.2.2-18:2007. Будівлі і споруди. Установи охорони здоров’я.

 

Психіатричні та психоневрологічні лікарні є закладами охорони здоров’я, куди людина може потрапити як добровільно, так і в примусовому порядку.

Окреслимо загальні умови прийняття та вибуття із психіатричних закладів, зазначених в Законі України «Про психіатричну допомогу».

Госпіталізація особи до психіатричного закладу добровільно відбувається на її прохання або за її усвідомленою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків або відсутності батьків чи законного представника госпіталізація неповнолітнього до психіатричного закладу проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра. Госпіталізація особи у перелічених випадках здійснюється за рішенням лікаря-психіатра. Госпіталізовані підлягають обов’язковому протягом 48 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про необхідність подальшого перебування цих осіб у психіатричному закладі та надання їм стаціонарної психіатричної допомоги.

При подальшому перебуванні в психіатричному закладі особи підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про необхідність продовження чи припинення надання їм стаціонарної психіатричної допомоги.

Виписка з психіатричного закладу здійснюється у разі завершення обстеження чи експертизи психічного стану особи або видужання особи чи такої зміни стану її психічного здоров’я, що не потребує подальшого лікування в стаціонарних умовах. Виписка особи, добровільно госпіталізованої до психіатричного закладу, здійснюється за письмовою заявою цієї особи або її законного представника чи за рішенням лікаря-психіатра.

Особі, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу добровільно, або її законному представнику може бути відмовлено у виписці цієї особи з психіатричного закладу, якщо комісією лікарів-психіатрів будуть встановлені підстави госпіталізації в примусовому порядку, окреслені вище.

Особа, яка страждає на психічний розлад, також може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

• вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих;

• неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, підлягає обов’язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.

Перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження такої госпіталізації. В подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Клопотання про припинення госпіталізації в примусовому порядку можуть направлятися до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через кожні 3 місяці з часу ухвалення судом рішення про продовження такої госпіталізації.

Виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії лікарів-психіатрів або за рішенням суду про відмову в продовженні такої госпіталізації.

Виписка особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння та щодо якої судом було застосовано примусові заходи медичного характеру, здійснюється за рішенням суду.

До осіб, що перебувають у психіатричних закладах в примусовому порядку, за рішенням суду застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:

1. госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

2. госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

3. госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом (витяги з Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Вид примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості психічного захворювання в особи, тяжкості вчинення нею діяння з урахуванням її ступеня суспільної небезпечності.

Госпіталізація до психіатричних закладів:

із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічного хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку на загальних засадах або який перебував у минулому в психіатричному закладі (із суворим або посиленим наглядом), і при зміні його психічного стану, який привів до зниження суспільної небезпечності, унеможливив подальше лікування в раніше зазначених судом умовах стаціонару. До таких хворих відносяться особи з пасивним типом суспільної небезпечності;

із посиленим наглядом може бути застосовано судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду або який перебував у минулому в психіатричному закладі із суворим наглядом і при зміні його психічного стану, який привів до зниження його суспільної небезпечності, унеможливив подальше лікування в раніше зазначених судом умовах стаціонару. До таких хворих відносяться особи з пасивним або активним типами суспільної небезпечності;

із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також які за своїм психічним станом і характером учиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. До таких хворих відносяться особи з активним типом суспільної небезпечності (витяги із Наказу МОЗ України № 397 від 08.10.2001 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб, які хворі на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння»).

Контроль за діяльністю з надання психіатричної допомоги

Державний контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють у межах своїх повноважень Міністерство охорони здоров’я України, інші відповідні центральні органи виконавчої влади.

Громадський контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності незалежно від їх підпорядкування та за фахівцями, іншими працівниками, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюється об’єднаннями громадян у межах їх компетенції відповідно до законодавства України про об’єднання громадян. Представники об’єднань громадян можуть відвідувати психіатричний заклад відповідно до вимог, встановлених правилами внутрішнього розпорядку цього закладу.

Нагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні психіатричної допомоги здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами відповідно до закону (витяги з Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Нижче розглянемо більш детально функціонування деяких психіатричних закладів, куди люди потрапляють у примусовому порядку.

Психіатрична лікарня із суворим наглядом є закладом охорони здоров’я, призначеним для застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Умови зарахування та вибуття

Підставою для госпіталізації хворого є рішення суду про застосування до нього примусового заходу медичного характеру з суворим наглядом.

Приймання хворих до психіатричної лікарні із суворим наглядом проводиться черговим помічником головного лікаря і черговим помічником начальника відділу охорони лікарні:

а) черговий лікар перевіряє медичну документацію (копію акта судово-психіатричної експертизи);

б) черговий помічник начальника відділу охорони лікарні перевіряє наявність рішення суду та документів, які засвідчують особу (паспорт, довідка, що засвідчує особу, довідка про звільнення з місць позбавлення волі та слідчих ізоляторів);

в) паспорт та інші документи долучаються до особової справи хворого і здаються у спеціальну частину відділу охорони психіатричної лікарні із суворим наглядом.

Огляд хворих, їх санітарна обробка, прийняття речей, документів, а також оформлення медичної документації проводяться в установленому порядку.

Під час огляду хворого черговий лікар досліджує психічний, неврологічний і соматичний стани, збирає необхідні анамнестичні відомості і заносить відповідні дані до журналу обліку приймання хворих та відмовлень у госпіталізації і в картку стаціонарного хворого. При виявленні ознак отруєння або тілесних ушкоджень черговий лікар негайно повідомляє про це в місцевий орган внутрішніх справ.

Хворий не пізніше першої доби з часу перебування у відділенні підлягає огляду лікуючим лікарем і завідувачем відділення (за винятком вихідних та святкових днів).

Умови вибуття

Після отримання адміністрацією психіатричної лікарні із суворим наглядом рішення суду про зміну чи припинення примусових заходів медичного характеру хворі переводяться в інші лікарні або виписуються в порядку, установленому МОЗ України.

У разі втечі особи під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, законних представників (родичів, опікунів). Відділом охорони вживаються заходи щодо його повернення.

Хворі, які скоїли суспільно небезпечні діяння у стані осудності, але захворіли на тимчасовий розлад психічної діяльності до винесення вироку і до яких застосовані примусові заходи медичного характеру в лікарні із суворим наглядом, після скасування примусових заходів медичного характеру направляються у розпорядження особи чи органу, у провадженні яких перебуває справа, силами і на кошти органів внутрішніх справ.

Хворі, виписані під опіку і нагляд законних представників, передаються їм безпосередньо у психіатричній лікарні, у разі відсутності чи неможливості законного представника приїхати за особою остання направляється за її місцем проживання у супроводі медичного працівника або самостійно, у залежності від її стану.

Хворим, виписаним з лікарні із суворим наглядом, вартість проїзду до місця проживання оплачується за рахунок лікарні або за рахунок законного представника за наявності його письмової згоди.

Умови перебування

Територію лікарні, її приміщення, технічне обладнання планують та організовують у встановленому порядку і забезпечують засобами охоронної та протипожежної сигналізації з урахуванням умов, які необхідні для забезпечення суворого нагляду за хворими, і утримують відповідно до вимог санітарного законодавства.

Охорона лікарні здійснюється згідно з чинним законодавством.

Хворих, яких госпіталізовано до лікарні, розміщують у відділеннях і палатах згідно з їх психічним станом та статтю. Залежно від їх стану за ними встановлюють відповідний медичний нагляд і призначають відповідне лікування.

Хворі, які перебувають у лікарні із суворим наглядом, мають право на побачення за своїм бажанням або бажанням законного представника в присутності медичного персоналу і контролера відділу охорони лікарні в спеціально обладнаному для цього приміщенні.

Доступ на територію і в лікувальні відділення лікарні, за винятком приміщень для побачень, дозволяється тільки персоналу лікарні і прокурору. Інші посадові особи допускаються з дозволу головного лікаря лікарні чи його заступника з медичних питань.

Тимчасова заборона побачень (крім установлених карантином) накладається лише комісією у складі заступника головного лікаря з медичних питань, лікуючого лікаря та завідувача відділення, якщо вона продиктована станом хворого та інтересами його лікування. Години на відвідування хворих родичами, їх законними представниками і на приймання передач регламентуються правилами внутрішнього розпорядку, затвердженими головним лікарем.

Хворі можуть користуватись особистими речами та предметами особистої гігієни, окрім тих, що можуть бути застосовані для заподіяння фізичної шкоди собі або оточенню.

Усні, письмові заяви та скарги хворих, їх родичів або законних представників на неправильне ставлення до них персоналу психіатричної лікарні негайно перевіряються завідувачем відділення і надалі головним лікарем або його заступником, реєструються і розглядаються у встановленому порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян".

Вихід хворих за межі лікарні із суворим наглядом не дозволяється. Для запобігання втечі, а також проникненню на територію сторонніх осіб запроваджується контрольно-пропускна система та охорона силами відділу охорони лікарні. Відпустка хворим не надається.

Хворі, до яких застосовані судом примусові заходи медичного характеру в лікарні із суворим наглядом, користуються правом на пенсійне забезпечення в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Контроль за наданням психіатричної допомоги в лікарні здійснюють адміністрація психіатричної лікарні та Міністерство охорони здоров’я, якому вона безпосередньо підпорядкована. (Витяги з Наказу МОЗ України № 397 від 08.10.2011 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у психіатричній лікарні із суворим наглядом»).

Відділення (палата) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом, які є структурними підрозділами психіатричних лікарень, призначені для застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять небезпеку для суспільства та потребують госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.

Умови зарахування

Підставою для госпіталізації хворого є рішення суду про застосування до нього примусового заходу медичного характеру з посиленим наглядом.

Приймання хворих до відділення здійснюється черговим лікарем психіатричної лікарні за наявності рішення суду, копії акта судово-психіатричної експертизи, паспорта або документа, який засвідчує особу хворого. На хворих, які до винесення рішення суду утримувались під вартою, додається довідка про термін перебування під вартою.

Під час огляду хворого черговий лікар досліджує психічний, неврологічний і соматичний стани, збирає необхідні анамнестичні відомості і заносить відповідні дані до журналу обліку приймання хворих та відмовлень у госпіталізації і в картку стаціонарного хворого.

Хворий не пізніше першої доби з часу перебування у відділенні підлягає огляду лікуючим лікарем і завідувачем відділення (за винятком вихідних та святкових днів).

Умови вибуття

Особи, які скоїли суспільно небезпечні дії в стані осудності, але захворіли до постановлення вироку на тимчасовий психічний розлад і до яких було застосовано примусові заходи медичного характеру з посиленим наглядом, після скасування примусових заходів медичного характеру направляються у розпорядження судово-слідчих органів, у провадженні яких перебуває кримінальна справа, силами і за рахунок органів внутрішніх справ.

У разі припинення за рішенням суду застосованих примусових заходів медичного характеру у відділенні залежно від стану здоров’я особу виписують самостійно, у супроводі законних представників (родичів або опікунів) або медичних працівників з обов’язковим лікарським наглядом за місцем проживання. До психоневрологічного диспансеру (кабінету) направляються витяг з картки стаціонарного хворого і копія рішення суду.

Особа виписується з відділення за місцем проживання або переводиться до психіатричного закладу з умовами нагляду, призначеними судом, після того, як рішення суду набирає законної сили.

У разі втечі особи під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, законних представників (родичів, опікунів) та спільно з підрозділом охорони вживає заходів до розшуку особи та її повернення до лікарні.

Умови перебування

Територію відділення, його приміщення, технічне обладнання планують та організовують у встановленому порядку і забезпечують засобами охоронної та протипожежної сигналізації з урахуванням умов, які необхідні для забезпечення посиленого нагляду за хворими, і утримують відповідно до вимог санітарного законодавства.

Охорона відділення здійснюється згідно з чинним законодавством.

Хворих, яких госпіталізовано до відділення, розміщують у палатах згідно з їх психічним станом та статтю. Залежно від їх стану за ними встановлюють відповідний медичний нагляд і призначають відповідне лікування.

При застосуванні примусових заходів медичного характеру у відділенні:

- лікувальні відпустки хворим не надаються;

- для хворих обов’язковими є щоденні прогулянки, за винятком тих, яким призначено постільний режим;

- місця для прогулянок хворих повинні бути ізольовані від інших відділень, технічно зміцнені та обладнані засобами охоронної сигналізації;

- вихід хворих за межі відділення з майданчика для прогулянок дозволяється тільки для проведення лікувально-реабілітаційних та діагностичних заходів і в супроводі медичного персоналу;

- побачення проводяться у спеціально обладнаному приміщенні, яке повинно унеможливлювати втечу хворого, і в присутності медичного персоналу;

- час побачення хворих та приймання передач регламентується правилами внутрішнього розпорядку, який затверджує керівник психіатричної лікарні;

- хворі можуть користуватись особистими речами та предметами особистої гігієни, окрім тих, що можуть бути застосовані для заподіяння фізичної шкоди собі або оточенню;

- доступ у відділення, за винятком приміщення для побачень, дозволяється тільки обслуговуючому персоналу, адміністрації психіатричної лікарні та черговому лікарю;

- допуск інших осіб у відділення здійснюється тільки з дозволу адміністрації лікарні, а за їх відсутності з дозволу чергового лікаря.

Контроль за наданням психіатричної допомоги у відділенні здійснюють адміністрація психіатричної лікарні та управління охорони здоров’я, якому вона підпорядкована. (Витяги із Наказу МОЗ України від 08.10.2001 № 397 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом»).

При здійсненні моніторингу дотримання прав людини у психіатричній лікарні із суворим наглядом та відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом слід звернути увагу на наступні нормативно-правові документи:

1. Закон України «Про психіатричну допомогу»;

2. Наказ МОЗ України № 397 від 08.10.2011 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у психіатричній лікарні із суворим наглядом»;

3. Наказ МОЗ України від 08.10.2001 № 397 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворіють на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, у відділенні (палаті) для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом»;

4. Наказ МОЗ України від 08.10.2001 № 397 «Порядок переведення хворих на психічні розлади, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру»;

5. Наказ МОЗ України № 397 від 08.10.2001 «Порядок застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб, які хворі на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння»;

6. ДБН України В.2.2-18:2007. Будівлі і споруди. Установи охорони здоров’я.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори