пошук  
версія для друку
03.10.2010

Закон про розкриття інформації державними установами Південної Кореї

   

Закон № 5242, 31 грудня 1996 р.

 

ЧАСТИНА I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1 (Мета)

Метою цього Закону є реалізація права громадян на знання, забезпечення участі громадян у державних справах й прозорості діяльності державних установ шляхом регулювання питань, яка стосуються обов’язку розкрити інформацію, що знаходиться у володінні та розпорядженні державних установ, та подачі громадянами запитів про розкриття такої інформації.

 

Стаття 2 (Визначення)

Для цілей цього Закону, терміни мають бути визначені наступним чином:

1. Термін «інформація» означає матеріали, що складені або отримані й  знаходяться у розпорядженні державних установ в межах виконання ними своїх обов’язків, які зберігаються у вигляді документів, креслень, фотографій, аудіо- та відеозаписів, слайдів, на комп’ютерних носіях тощо.

2. Термін «розкриття» означає надання доступу до інформації, поширення її копій або репродукцій державними установами, відповідно до положень цього Закону.

3.               Термін «державні установи» означає установи,   підпорядковані державним органам, органам місцевого самоврядування або уряду, відповідно до положень статті 2 Рамкового Закону про Управління урядовими установами, а також інші установи, визначені Указом Президента.

 

Стаття 3 (Принципи розкриття інформації )

Державні установи мають надавати громадськості інформацію, якою вони володіють та розпоряджаються, відповідно до положень цього Закону.

 

Стаття 4 (Сфера застосування)

(1)      Цей Закон стосується розкриття інформації, за виключенням випадків, передбачених іншими законами.

(2)      У межах своїх службових обов’язків органи місцевого самоврядування можуть видавати муніципальні постанови про розкриття інформації відповідно до законів та підзаконних актів. 

(3)      Цей Закон не може  застосовуватись  до інформації, що пов’язана  з національною безпекою, яка створена чи зібрана установою, що займається такою інформацією.

 

Стаття 5 (Обов’язки державних органів)

(1)Державні установи повинні застосовувати цей Закон, а також інші відповідні закони та підзаконні акти таким чином, аби відстоювати права осіб, які надають запит щодо розкриття інформації.

(2) Державні органи мусять управляти інформацією таким чином, аби забезпечити відповідне збереження та швидкий пошук такої інформації.

 

ГЛАВА II. ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО НА ПОДАННЯ ЗАПИТУ ЩОДО РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ, ТА ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА НЕ ПІДЛЯГАЄ РОЗГОЛОСУ

Стаття 6 (Особи, які мають право на подання запиту щодо розкриття інформації)

(1) Громадяни мають право на подання запиту про розкриття інформації.

(2) Питання, пов’язані з поданням запиту про розкриття інформації іноземцями, регулюється указом Президента.

 

Стаття 7 (Інформація, яка не підлягає розголосу)

(1)      Державні установи можуть прийняти рішення про неможливість розголосу інформації, яка підпадає під дію будь-якого з наступних підпунктів:

1. Інформація є секретною або такою, що не підлягає розголосу відповідно до інших законів або указів, або постанов, що видані згідно з цими законами.

2. Інформація, що може у разі її розкриття, завдати  шкоди основним національним інтересам у таких областях, як національна безпека, національна оборона, цілісність країни або дипломатичні відносини.

3. Інформація, що може у разі її розкриття, завдати суттєвої шкоди життю, здоров’ю та майну людей, громадській безпеці або інтересам.

4. Інформація, пов’язана із запобіганням та розслідуванням злочинів, порушенням  та здійсненням кримінального переслідування, виконанням покарання, застосуванням виправних заходів, застосуванням заходів безпеки та судочинства, яка може, у разі її розкриття, суттєво ускладнити виконання обов’язків або порушити право відповідача у кримінальному процесі на справедливий судовий розгляд.

 5. Інформація, пов’язана з аудитом, наглядом, контролем, регулюванням, контрактами, розвитком технологій, управлінням персоналом, процесами прийняття рішень або внутрішніми процесами контролю, яка, у разі її розкриття, може суттєво перешкоджати сумлінному виконанню обов’язків, дослідженням та розвитку.

 

 6. Особиста інформація, яка дозволяє ідентифікувати конкретну особу за її ім’ям, місцем проживання, реєстраційним номером тощо, що міститься у цій інформації.

Зауваження. Виключення поширюються на наступну інформацію:

(a)  інформація, що є доступною для публічного ознайомлення відповідно до законів, підзаконних актів тощо;

(b) інформація, складена або отримана державними установами, яка підлягає опублікуванню;  й

(c)  інформація, складена або отримана державними установами, розкриття якої необхідно для забезпечення суспільних інтересів або прав приватних осіб.

7. Інформація, пов’язана з комерційною тайною корпорацій, асоціацій або приватних осіб, яка може, у разі її розкриття, завдати суттєвої шкоди їх інтересам.

 Зауваження. Виключення поширюються на наступну інформацію:

(a)  інформація, розкриття якої є необхідним для захисту життя та здоров’я людей від небезпеки, що виникає у зв’язку з підприємницькою діяльністю, й

(b) інформація, розкриття якої є необхідним для захисту власності або повсякденного життя осіб від незаконної або неналежної підприємницької діяльності.

8. Інформація, яка може, у разі її розкриття, принести прибуток або завдати шкоди окремим особам у зв’язку зі спекуляцією нерухомістю, маніпулюванням товарообігом тощо.

(2) Якщо інформація, що підпадає під будь-який з підпунктів пункту (1), підлягає розкриттю у зв’язку зі строком давності тощо, державні установи роблять таку інформацію доступною.

 

 

ГЛАВА III. ПОРЯДОК РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ

 

Стаття 8 (Спосіб подання запиту щодо розкриття інформації)

(1) Особа, яка подає запит щодо розкриття інформації (в подальшому «запит»), має надати до державної установи, яка володіє чи розпоряджається цією інформацією, письмовий запит про розкриття інформації, який містить наступні відомості:

1. Ім’я, реєстраційний номер та адресу особи, яка надає запит, та

2. Зміст та мету використання запитуваної інформації.

(2) Надання копій чи репродукцій запитуваної інформації може бути обмежено, якщо запитувана інформація є відомою або її обсяг настільки великий, що це може суттєво ускладнити нормальне виконання своїх обов’язків державною установою.

(3) Усі відповідні питання, що стосуються запитів про розкриття інформації, окрім питань, передбачених підпунктами (1) та (2), регулюються постановами Національної Асамблеї, постановами Верховного суду, постановами Конституційного суду, постановами Центральної виборчої комісії та Указами Президента..

 

Стаття 9 (Рішення про розкриття інформації)

(1) У разі подання запиту щодо розкриття інформації відповідно до положень статті 8, державна установа має дійти рішення, чи варто розкривати інформацію, протягом 15 днів з дня отримання такого запиту.

(2) Якщо рішення не може бути прийнято протягом терміну, який передбачений пунктом (1) з поважних причин. Державна установа може подовжити термін не більше, ніж на 15 днів після закінчення цього терміну. У такому разі державна установа має негайно письмово повідомити особу, яка надала запит, про причину такого подовження.

(3) Якщо вся інформація, що підлягає розкриттю, або яка-небудь її частина пов’язана з третьою особою, державна установа повинна негайно повідомити третю особу щодо подання запиту про розкриття інформації, й може, у разі необхідності, заслухати думку, пов’язану з цим питанням..

(4) Якщо державна установа не дійшла рішення щодо розкриття інформації протягом 30 днів з дня подання запиту щодо розкриття, то вважається, що прийнято рішення про нерозголошення.

 

Стаття 10 (Нарадчий комітет з питань розкриття інформації)

(1) Державна установа створює Нарадчий комітет з питань розкриття інформації, який обговорює, чи варто дозволити розкриття інформації відповідно до положень статті 9.

(2) Питання створення, діяльності, функцій тощо Нарадчого комітету з питань розкриття інформації регулюються постановами Національної Асамблеї, постановами Верховного суду, постановами Конституційного суду, постановами Центральної виборчої комісії та Указами Президента.

 

Стаття 11 (Повідомлення про рішення щодо розкриття інформації)

(1) Якщо було ухвалене рішення про розкриття інформації відповідно до положень статті 9, державна установа повинна повідомити особу, що запитала інформацію, про дату, місце розкриття інформації тощо.

 (2) При розкритті інформації відповідно до пункту (1) державна установа може надати копії й т.п. інформації, якщо оригінали інформації можуть бути забруднені або пошкоджені, або існують інші розумні підстави.

(3) Якщо було ухвалене рішення про нерозголошення відповідно до положень статті 9, державна установа має негайно письмово повідомити особу, яка запитує інформацію, про зміст цього рішення. У таких випадках в повідомленні мають бути зазначені причини нерозголошення, а також зазначені засоби та процедура оскарження.

 

Стаття 12 (Часткове розкриття)

Якщо запитана інформація містить частини, що підпадають під будь-який з підпунктів статті 7 (1), та частини, що можуть бути розкриті, й така інформація може бути відокремлена без зміни характеру запиту про розкриття, інформація, за виключенням частин, які підпадають під будь-який з підпунктів 7 (1), має бути розкрита.

 

Стаття 13 (Процедура розкриття інформації, доступ до якої може бути наданий негайно)

Процедура розкриття інформації, доступ до якої може бути наданий негайно або усно, визначається указом Президента.

 

Стаття 14 (Обов’язки особи, яка надає запит)

Особа, яка надає запит, повинна, відповідно до мети запиту, адекватно використати інформацію, отриману відповідно до положень цього Закону.

 

Стаття 15 (Витрати)

(1) Особа, яка надає запит, несе фактичні витрати, пов’язані з розкриттям інформації, її пересиланням тощо.

(2) Витрати, зазначені у пункті (1), мають бути зменшені або скасовані, якщо використання запитуваної інформації є необхідним для підтримання та зміцнення суспільного добробуту.

(3) Питання, пов’язані з витратами, їх відшкодуванням тощо відповідно до пункту (1) регулюються постановами Національної Асамблеї, постановами Верховного суду, постановами Конституційного суду, постановами Центральної виборчої комісії та Указами Президента.

 

ГЛАВА IV. ПРОЦЕДУРА ОСКАРЖЕННЯ

 

Стаття 16 (Подача протесту)

(1) Особа, яка надала запит, може подати письмовий протест до відповідної державної установи протягом 30 днів із дня отримання рішення про розкриття інформації або рішення про нерозголошення, відповідно до положень статті 9 (4), якщо законні інтереси цієї особи були порушені рішенням державної установи щодо розкриття або нерозголошення інформації.

(2) Державна установа ухвалює рішення щодо протесту протягом 7 днів з дня отримання такого протесту, й негайно письмово інформує особу, яка здійснила запит щодо рішення за протестом.

(3) Державна установа інформує особу, яка надала запит, щодо цього рішення відповідно до положень пункту (2), а також інформує, що у разі відхилення протесту, може бути порушений адміністративний розгляд проти дій чи бездіяльності державної установи.

 

Стаття 17 (Адміністративне судове рішення)

(1) Якщо законні інтереси особи, яка надала запит, були порушені у зв’язку з діями чи бездіяльністю державних установ, що займаються питаннями розкриття інформації, ця особа може вимагати прийняття адміністративного судового рішення згідно з положеннями Закону про адміністративне оскарження. В такому разі, рішення щодо дій чи бездіяльності державних установ, окрім органів державного чи місцевого самоврядування, ухвалюється керівниками відповідних центральних адміністративних органів.

(2) Особа, яка надала запит, може вимагати прийняття адміністративного рішення, оминаючи процедуру подання протесту відповідно до положень статті 16.

(3) Члени адміністративної апеляційної комісії, які беруть участь у прийнятті адміністративного рішення щодо розкриття інформації, не можуть розголошувати секретну інформацію, що отримана в межах виконання ними службових повноважень під час та після завершення терміну своїх повноважень.

(4) З точки зору положень кримінального законодавства та інших законів, члени комісії, згадані у пункті (3), вважаються державними службовцями.

 

Стаття 18 (Адміністративне судочинство)

(1) Особа, яка надала запит, може подати адміністративний позов відповідно до положень Закону про адміністративне судочинство, якщо його законні інтереси були порушені рішенням державного органу щодо розкриття інформації.

(2) Головуючий суддя може, у разі необхідності, вивчити та перевірити запитану інформацію у закритому засіданні, за відсутності зацікавлених осіб.

 (3) Якщо позов пов’язаний з ухвалою рішення про нерозголошення інформації, що стосується національної безпеки, оборони та дипломатичних відносин відповідно до положень статті 7 (1) 2, та якщо державна установа може надати роз’яснення щодо класу, природи та характеру секретної інформації, а також фактичних причин її засекречування та причин нерозголошення, головуючий суддя може схвалити нерозголошення інформації.

 

Стаття 19 (Оскарження третіми особами)

(1) Третя особа, яку було поінформовано щодо запиту про розкриття інформації відповідно до положень статті 9 (3), може звернутися до відповідної державної установи з проханням про нерозголошення упродовж 3-х днів з дня отримання повідомлення.

(2) Якщо державна установа, до якої було скероване прохання про нерозголошення відповідно до положень пункту (1), має намір розкрити інформацію всупереч волі третьої особи, то вона повинна письмово поінформувати третю особу про причини розкриття, а третя особа, яка отримала повідомлення, може надати письмовий протест або порушити адміністративний судовий розгляд проти державної установи. В такому разі протест має бути поданий протягом 7-ми днів з дня отримання повідомлення.

 (3) Положення статей 16 (2) та (3). 17 (1) (остання частина), (2)-(4), 18 (2) та (3) можуть бути застосовані mutatis mutandis до протестів, адміністративному судочинству й адміністративним судовим рішенням згідно з положеннями пункту (2). В такому разі, натомість «особа, яка подає запит» слід читати  «третя особа».

 

 

ГЛАВА V. ДОДАТКОВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 20 (Інституціональне управління)

Міністр державного управління здійснює контроль над плануванням та загальною діяльністю, що стосується політики та інституціональних реформ системи розкриття інформації відповідно до чинного Закону.

 

Стаття 21 (Надання інформації)

Державні установи повинні здійснювати активні дії з надання громадськості інформації, розкриття якої не було запитано, але яка має бути відома громадськості.

 

Стаття 22 (Підготовка й надання переліку основних документів)

(1) Державні установи повинні підготувати й надати перелік основних документів, аби забезпечити легкий доступ до інформації, що підлягає розкриттю, широкому загалу.

(2) Державні установи мають забезпечити можливості для розкриття інформації та необхідні умови, аби заходи щодо розкриття інформації, здійснювались оперативно  й ефективно.

 

Стаття 23 (Надання документів щодо розкриття інформації)

(1) Генеральний секретар Секретаріату Національної Асамблеї, голова Судової адміністрації, генеральний секретар Конституційного Суду, генеральний секретар Центральної виборчої комісії та Міністр державного управління можуть, у разі необхідності, вимагати у державної установи надання документів, що стосуються розкриття інформації.

(2) Міністр державного управління може, якщо це є необхідним для ефективної роботи, здійснювати перевірку робочого стану системи розкриття інформації у державних  установах (за виключенням Секретаріату Національної Асамблеї, Судової адміністрації, Конституційного Суду та Центральної виборчої комісії).

 

Стаття 24 (Положення щодо набуття чинності)

Умови набуття чинності цього Закону визначаються постановами Національної Асамблеї, постановами Верховного суду, постановами Конституційного суду, постановами Центральної виборчої комісії та Указами Президента..

 

 

ДОПОВНЕННЯ

Цей Закон набуває чинності через рік після його опублікування.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори