пошук  
версія для друку
03.03.2011 | Каталіна Ботеро Марино, Френк Ля Ру

Спільна заява щодо Wikileaks

   

21 грудня 2010. У світлі поточних подій, пов'язаних з дипломатичними заявами організації Wikileaks і публікацією інформації, що міститься в цих заявах провідними агентствами новин, Спеціальний доповідач ООН з права на свободу думок та їх вираження й Спеціальний доповідач зі свободи слова Міжамериканської комісії з  прав людини вважають за необхідне нагадати про низку міжнародних правових принципів. Доповідачі закликають держави й інших зацікавлених осіб ураховувати ці принципи при реакції на вищезгадані події.

1. Право на доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні органів державної влади – одне з основних прав людини. Право на доступ до інформації передбачає право всіх людей на доступ до суспільної інформації й на одержання інформації про те, що уряди роблять від їхнього імені. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу цьому праву, враховуючи його значення для консолідації, функціонування й збереження демократичних режимів. Без цього права громадяни не зможуть одержувати правдиву інформацію, вимагати підзвітності й повною мірою реалізовувати своє право на участь у політичному житті. Національна влада повинна вживати активних заходів для забезпечення принципу максимальної прозорості, ліквідації надмірної таємності, яка усе ще панує в багатьох країнах, і збільшення обсягу інформації, що підлягає розкриттю.

2. У той же час право на доступ до інформації повинне суворо регулюватися системою виключень, яка призначена для захисту важливих суспільних і приватних інтересів, таких як національна безпека, а також права й безпеки інших осіб. Закони про секретність повинні точно регулювати питання національної безпеки й чітко визначати критерії засекречування інформації. Виключення із права на доступ до інформації, з міркувань національної безпеки або з інших міркувань, повинні застосовуватися тільки тоді, коли є ризик заподіяння істотної шкоди охоронюваним інтересам, і якщо можлива шкода переважує суспільний інтерес в одержанні доступу до інформації. Відповідно до міжнародних норм інформація про порушення прав людини не повинна утаємничуватись.

3. Державні органи та їх посадові особи несуть повну відповідальність за захист конфіденційності законно засекреченої інформації, що перебуває в їхньому розпорядженні. Інші особи, у тому числі журналісти, працівники ЗМІ й представники громадянського суспільства, які одержують і поширюють секретну інформацію, як вони вважають, у суспільних інтересах, не можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо вони не вчинили шахрайства або іншого злочину, аби одержати інформацію. Крім того, урядові «інформатори», що поширюють інформацію про порушення закону, неправомочні дії з боку державних органів, серйозні загрози здоров'ю, безпеці або навколишньому середовищу, або про порушення прав людини й гуманітарних законів, повинні бути захищені від правових, адміністративних або службових санкцій, якщо вони діють у дусі доброї волі. Будь-яка спроба покласти відповідальність на осіб, що поширюють секретну інформацію, повинна ґрунтуватися на існуючих законах у межах неупередженої й незалежної правової системи при повному дотриманні процесуальних гарантій, у тому числі права на оскарження.

4. Пряме або непряме втручання уряду або тиск, пов'язаний з будь-яким висловленням думок або поширенням інформації будь-якою формою – усною, письмовою, художньою, візуальною або електронною, повинне бути заборонене законом, якщо воно має на меті вплинути на зміст цієї інформації. Таке незаконне втручання містить у собі політично мотивоване переслідування журналістів і незалежних ЗМІ, блокування веб-сайтів і веб-доменів за політичними мотивами. Заклики державних посадових осіб до незаконних каральних дій також є неприйнятними.

5. Фільтраційні системи, не контрольовані кінцевими користувачами, введені урядом або провайдером, є однією з форм попередньої цензури й не можуть бути виправдані. Компанії, що надають Інтернет-послуги, повинні докласти зусиль для забезпечення дотримання права своїх клієнтів на користування Інтернетом за відсутності довільного втручання.

6. Механізми саморегулювання для журналістів зіграли важливу роль у розумінні того, яким чином слід інформувати про важкі й суперечливі питання. Журналіст мусить бути особливо відповідальним при поширенні інформації з конфіденційних джерел, яка може вплинути на такі важливі інтереси, як основні права або безпека інших осіб. Етичний кодекс журналістів у таких випадках вимагає оцінки суспільного інтересу в одержанні таких відомостей. Цей кодекс може також бути корисним для нових форм комунікації й нових медіа-організацій, які також повинні добровільно дотримуватися передових етичних принципів для того, щоб інформація була точною, неупередженою, і не завдавала істотної шкоди  інтересам, які охороняються законом, таким, як права людини.

 

Каталіна Ботеро Марино
Спеціальний доповідач ООН зі свободи слова Міжамериканської комісії з прав людини

Френк Ля Ру
Спеціальний доповідач ООН з права на свободу думок та їх вираження

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори