пошук  
версія для друку
25.11.2011 | Роман Лебедь, BBC Україна
джерело: www.bbc.co.uk

Українці вшановують Голодомор, не чекаючи влади

   

«Клянуся Богом і собою, що кажу лише правду: багато людей мерли від голоду, пухлі. Це правда, хай хоч голову мені відітнуть»,  – Марія Заїка із села Колесниківка на Харківщині була справді схвильованою, закінчивши свою розповідь кореспондентові bbc.ua.

У 93 роки вона – один з нечисленних живих свідків того, що нині називають Голодомором 1932–33 років. Жінка переконана – голод організували за наказом.

Про чиновників і «простих людей»

Харківщина – одна з областей, які постраждали від Голодомору найбільше. За оцінками істориків, на територіях, які в ті роки входили до її складу, в 32–33 роках від голоду вмерло приблизно 2 мільйони людей.

Нинішній губернатор регіону Михайло Добкін – один з тих українських політиків, чию позицію в цьому питанні важко назвати однозначною. В 2010 році він відмовився утримувати із бюджету області меморіал жертвам Голодомору.

Раніше, коли Михайло Добкін був ще міським головою Харкова, його також критикували за те, що в день вшанування жертв на будівлях офіційних установ міста не приспустили національні прапори, хоча того вимагав указ президента.

«Представники харківської влади беруть участь у запаленні свічок та інших заходах з нагоди роковин. Але у цьому не відчувається щирості, взагалі…» – розповіла bbc.ua дослідниця, головний редактор сайту про Голодомор на Харківщині Ніна Лапчинська.

Громадськість і влада Харкова, за її словами, вшановують жертв нарізно. Різниться і оцінка подій.

У місті досі є проспекти, названі іменами Постишева і Косіора – в 2010 році Апеляційний суд Києва назвав їх в числі посадовців, винних у організації геноциду українців у 1932–33 роках після того, як СБУ провела розслідування відповідної кримінальної справи.

Ніна Лапчинська вбачає у різнобої між думкою влади та громадськості історичний контекст:

«Після того, як в області вимерло стільки людей, на цю територію направили багато переселенців із центральної чорноземної зони Росії. Таким чином відбулося зросійщення східної України. Через це зараз важко знайти свідків Голодомору. Хтось із тих, хто пережив, не хоче згадувати про ті події, бо досі боляче. А хтось приїхав сюди після Голодомору і не знає, що це таке. Тому маємо на Сході України поляризацію думок, » – пояснила дослідниця.

Позиція влади

Аби спонукати місцевих чиновників належно вшановувати жертв, Харківський регіональний Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні звернувся із офіційним листом до президента. У документі Віктора Януковича просять роз’яснити його принципову позицію щодо трактування подій Голодомору 1932–1933 років в Україні як акта геноциду Українського народу.

За словами оглядачів, саме після інавгурації нинішнього голови держави у питанні голоду змінилися акценти. 27 квітня 2010 року на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи в Страсбурзі Віктор Янукович виступив проти визначення Голодомору 1932–33 років геноцидом.

Ця заява, співзвучна із пропонованими російською дипломатією тезами, викликала багато обурення і навіть позов до суду з вимогою, аби президент попросив вибачення за свої слова.

Але згодом настрої президента перейняли і в парламенті. Депутат Василь Кисельов зареєстрував законопроект, яким запропонував внести зміни до Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», відмовившись від кваліфікації голоду як злочину геноциду.

Не робити цього радить керівник Центру досліджень геноциду українського народу Василь Марочко. Перегляд напрацьованого законодавства, за його словами, є поганим прецедентом:

«Такі дії можуть поглибити не просто негативне ставлення, а остаточну і незворотну зневіру у владі,  – пояснив дослідник bbc.ua. – Очевидно, політикам треба замислитися, що це не лише юридична чи політична проблема, а ще й християнська».

Тема для єдності

На думку Василя Марочка, на відміну від політиків, серед людей немає розбіжностей у ставленні до питання Голодомору:

«Ніякого протистояння немає. Не треба вигадувати оці ідеологічні кліше і поширювати їх на все суспільство. У суспільстві апріорі не може бути трагедії з приводу цього протистояння – я маю на увазі суспільство справжнє, а не політично структуроване за лінією передвиборчих блоків».

На підтвердження думки історика на сайті президента України ще з 2007-го року є сторінка із результатами дослідження Київського міжнародного інститут соціології, згідно з якими понад 60% опитаних підтримують визнання Голодомору геноцидом, а понад 70% відсотків вважають, що він головним чином був спричинений діями влади.

«Насправді саме тема Голодомору, як одна з найбільших трагедій українського народу, є тією темою, яка серед минулого чи не найбільше об’єднує український народ. Це підтверджують і соціологічні опитування, і те, що відзначення на громадському рівні відбувається по всій Україні, не залежно від того, підтримує влада такі заходи, чи ні»,  – прокоментував bbc.ua Володимир В’ятрович, який входить до громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років.

Такі анонси вже є у соцмережах та на вулицях

На час публікації статті на офіційній сторінці президента не було плану офіційних заходів до роковин Голодомору. Але, задовго до цього у мережі широко анонсували громадські заходи, заплановані у більшості великих міст усіх регіонів України.

24 листопада 2011 pоку

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори