Расизм у Київському зоопарку

Багато з нас звикли дивитися американські фільми про чорношкірих вуличних наркоторговців та бандитів. В багатьох з нас вселилася думка, що майже всі чорношкірі начебто бандити та наркоторговці.

Цей стереотип є зовсім неправильним, а наша безглузда ненависть – усього-навсього наслідок нашого страху, і саме вона рушить нами коли ми, наче для виплеску буденної злості і образ від побутових проблем, намагаємося звинуватити в негараздах когось, не схожого на нас. Та ненависть буде рушити нами доти, доки ми не спробуємо зрозуміти, чому саме так, поки ми не почнемо дивитися саме в соціальний, а не расовий корінь будь-якої проблеми…

Чорношкірий чоловік Фред Окоро приїхав до України з невеличкого нігерійського містечка та вже через рік отримав українське громадянство. Фред за своє життя побував і в Італії, і в Німеччині, проте своїм домом вважає Україну, бо тут його сім’я… Дружина Фреда вийшла за нього не тому що Фред міліонер чи африканський принц, ні,  – він простий працьовитий нігерієць з бідної родини, який ніколи не працював на високооплачуваних «престижних» роботах… Різноробочий, сміттяр, прибиральник, будівельник…

Фред завжди працював чесно і старанно, але всюди натикався на непорозуміння з начальством, адже він мігрант, а значить – слабший, тому всім кортіло нажитися на його праці, вони намагалися експлуатувати Фреда. Проте Фред ніколи не був рабом – він завжди, при будь-яких обставинах і в будь-якій ситуації намагався стояти за себе та захищати свою людську гідність. Коли Фред повернувся з Нігерії в Україну, втративши попередню роботу за час поїздки на батьківщину, він одразу пішов до центру зайнятості.

Спочатку Фред мав йти на вакансію різноробочого до бригади озеленення в аеропорту «Бориспіль», проте щось там не склалося і йому через три місяці біржі запропонували працювати в зоопарку. Фред дуже зрадів, адже в нього є сім’я, яку йому треба годувати.

Все йшло непогано: чорношкірий громадянин України Фред Окоро працював робочим з озеленення й отримував свою низьку, але стабільну заробітну плату. Через пару місяців Фреду запропонували піти на інший зоопарківський об’єкт прибиральником. Фред погодився, адже його попросили, а він щиро бажав бути вправним працівником.

Офіційно посада називалася щось на кшталт «прибиральник приміщення», але фактично в обов’язки входила і важка робота двірника. Нам вдалося дізнатися, що на тому об’єкті завжди працювало по дві людини. Проте Фред старанно працював і справлявся сам, старанно прибираючи і дев’ятиповерхове приміщення, і всю прилеглу територію. Фред дізнався що він один виконує роботу двох аж на шостий місяць роботи – йому розповіла одна колишня працівниця… І якось Фред підійшов з цією проблемою до свого керівництва, на що йому було сказано, що він буде працювати там сам і отримувати ту ж саму заробітну плату.

За словами Фреда Окоро, заступник директора зоопарку з госпчастини – Євген Долженко завжди казав, що в зоопарку головний саме він, що він і директор, і заступник директора, і все буде так, як захоче він. Фред вирішив приходити на роботу о п’ятій ранку та уходити, відповідно (після

8 годин роботи), після другої години дня. Слід зазначити, що Фред цілком справлявся з поставленою задачею і відпрацьовував визначений восьмигодинний робочий день.

Майже одразу Фред став помічати, що в табелі «приходу-уходу» на роботу, який знаходиться у охоронця, викреслено час його приходу і написано іншу цифру. Таким чином за табелем виходило, що Фред працював не з 5-ї до 14-ї, а з 9-ї до 14-ї. Фред спитав охоронця, навіщо той робить це та фальсифікує офіційний документ, але охоронець сказав що це робить сам… заступник директора зоопарку з госпчастини Долженко.

За кілька днів Фреда повідомив один з його начальників, що Долженко дуже прагне його звільнення. Тоді Фред почав питати мешканців того будинку, де він прибирав (будинок стоїть на балансі зоопарку) чи задоволені вони його роботою. В результаті жодна людина не сказала нічого поганого про професійні якості та працьовитість Фреда як прибиральника двору, і Фред назбирав близька 60-ти підписів на свою підтримку – мешканці підтвердили, що задоволені якістю прибирання. Пізніше Фред додавав ці підписи до своїх звернень до досі байдужої влади…

З тих пір почалася хвиля морального тиску на Фреда Окоро. Начальство приставило до нього охоронця, котрий спостерігав за ним, роблячи по декілька разів на день обхід. Фред почав також помічати, що в підвальному підсобному приміщенні, де він тримав прибиральний інвентар та робочий одяг, хтось буває в час його відсутності та навіть щось шукає в тому одязі. Ключі від приміщення були лише в нього та… охоронця. Також у розмовах з мешканцями Фреду неодноразово про це розповідали.

Ситуація загострилася, коли на нього стали давити іншими методами – казати, ніби бачили його в метро в робочий час, хоча він був в той час на роботі, і були свідки (при тому, що і начальник, котрий казав це, також був на роботі в той час). В результаті з Фреда цілком безпідставно вирахували гроші за чотири робочі дні.

Коли Фред Окоро отримав свою законну річну відпустку, йому у вигляді відпускних дали якусь смішну мізерну суму – менше 200 гривень. Коли Фред спробував розібратись в цій ситуації, його лише посилали від одного начальника до іншого, перекладаючи відповідальність за брутальні та антизаконні дії один на одного. Кожен день Фреду натякали на те, що йому треба звільнитись… Проте вони не могли звільнити Фреда просто так, адже в нього на руках були підписи мешканців та свою роботу він виконував вправно.

Якось охоронець підійшов до Фреда і сказав: «Долженко хоче тебе бачити». Фред зайшов до кабінету та заступник директора Київського зоопарку з госпчастини одразу почав випитувати різні подробиці Фредового життя, а потім дав йому анкету, питання якої були наступного характеру: про кредити в банках, про дітей, про те, чи не був Фред судимий в Нігерії, інформацію про родину та зв’язки за кордоном тощо. Фред відмовився заповнювати незрозумілу анкету.

Тиск на чорношкірого громадянина України Фреда Окоро відчувався в усьому. Заступник з госпчастини Долженко прикладав всіх зусиль, щоби ізолювати Фреда від колективу зоопарку, щоби принизити його… Проявлявся тиск навіть в дрібницях: всі співробітники зоопарку отримували заробітну плату на банківську картку, яку робили кожному співробітнику в перший місяць роботи – Фред її не мав і після півроку роботи, а коли пішов до бухгалтерії поцікавитись, чому йому не роблять картку – йому сказали, що це наказ заступника директора зоопарку з госпчастини пана Долженка. Крім того, за Фредом постійно слідкували. Співробітники боялися спілкуватися з ним, інакше вони автоматично потрапляли до «чорного списку». Вже після того, як Фред звільнився з зоопарку, його побачили розмовляючого з однією з робітниць зоопарку – її після того звільнили.

Кінець кінцем Фреду було заявлено вже максимально відверто, що начальство не хоче бачити «чорножопих» серед працівників зоопарку, і що йому ліпше піти самому. Тоді Фред Окоро звернувся до офіційної зоопарківської профспілки, де йому навіть пообіцяла допомогти одна жінка. Проте з часом заступник директора Долженко жорстко надавив на неї і діло було «зам’яте». Після цього Фред дізнався про заснування незалежної профспілки «Захист Праці» в Київському зоопарку і одразу вступив в її лави. Дізнавшись про це, начальство жорстко «пресануло» Фреда, використовуючи відверті погрози та залякування. В цих умовах, пам’ятаючи про всю небезпеку для своєї сім’ї, Фред був вимушений написати заяву про звільнення «за власним бажанням».

Проте мужній чорношкірий хлопець Фред Окоро не здався… Він почав писати листи в органи влади. Нажаль, єдина реакція – лише обіцянки розібратися. Хоча було і дві комісії по трудових спорах… Вперше до нього прийшов додому листоноша і вручив листа від зоопарку, за який Фред розписався. Відкривши конверт він побачив лише білий чистий лист паперу… Фреду пощастило, що йому випадково подзвонили в день засідання комісії за участю представників КМДА та охорони праці в час, коли воно вже починалося, інакше б він туди не потрапив. Фред каже, що під час роботи комісії йому сказали чекати, а члени комісії закрилися в кабінеті з директором та заступником хвилин на 10 та про щось розмовляли. Вдруге Фреда повідомили пересічні співробітники зоопарку. Якби не вони, то він не був би там присутній.

Фред Окоро також зазначає, що заступник директора з господарської частини Київського зоопарку Долженко Є. В., який і стоїть в авангарді расистської атаки в Київському зоопарку, мешкає безкоштовно, тобто за рахунок зоопарку, прямо в адмінкорпусі в готельному номері, навіть не сплачуючи за комунальні послуги. Так зазначає Фред Окоро і свої небезпідставні припущення, не боячись, висловлює у своїх листах до влади.

Фред уже нічого не хоче від адміністрації зоопарку, лише хоче, щоби люди знали про ті несправедливості, лише хоче доказати, що право людини на працю не має попиратися і всі громадяни України мають право на роботу та достойне до себе ставлення. Навіть коли людина народилася в іншій країні, і навіть коли вона має інший колір шкіри.

Невже ж положення Конвенції Міжнародної Організації Праці № 111 про заборону дискримінації у праві на працю через расову та національну приналежність не діють у провідному зоопарку України? Чи довго ми й далі будемо миритися з відвертими та брутальними проявами расизму в самому серці нашої країни?

© Захист Праці
Клуб Журналістських Розслідувань