пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201132
06.12.2011 | Тетяна Печончик

Томас Хаммарберг: Європейський вимір для України – це не лише Брюссель

   

Минулого тижня в Україні був комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг. Він готує звіт про ситуацію із правами людини. Яким буде цей звіт і де найболючіші точки України, про це Томас Хаммарберг розповів в інтерв’ю.

Т.М.: Протягом останніх п’яти років ви неодноразово відвідували Україну. Які зміни сталися за цей час?

Т.Х.: Я б сказав, що найбільші зміни сталися на політичній арені. У політичній ситуації стало менше хаосу, ніж це було раніше. Але, з іншого боку, я чув чимало нарікань, як влада використовує свої повноваження.

Т.М.: А щодо ситуації з правами людини?

Т.Х.: Я не роблю такого порівняння, бо це не зовсім правильно. Якщо я скажу, що зараз із правами людини в Україні набагато гірше, ніж було раніше, усі з цього зроблять висновок, що Тимошенко краща за Януковича. А я б не хотів усе так спрощувати. Мій підхід – що і тоді, і зараз є певні проблеми, і їх треба вирішувати.

Т.М.: Перед своїм візитом до України ви вже висловлювали певну критику стосовно справ Тимошенко, Луценка та інших екс-посадовців... До яких висновків ви прийшли, ознайомившись із цими справами ближче?

Т.Х.: Дійсно, я висловлював своє занепокоєння ще до того, як приїхав в Україну, і під час візиту не почув нічого, що б змусило мене змінити цю точку зору.

У цих справах є проблема із попереднім ув’язненням. Міжнародні стандарти з цього питання  є дуже конкретними. Вони ґрунтуються на одному із фундаментальних принципів правосуддя – презумпції невинуватості.

Утримання під вартою є винятковим заходом, і він повинен застосовуватися тільки в окремих випадках. Наприклад, коли є обґрунтовані побоювання, що підозрюваний може втекти. Або коли є велика вірогідність того, що підозрюваний може знищувати докази чи чинити тиск на свідків.

Я думаю, в жодному із цих випадків не присутні обґрунтовані обставини для утримання їх  під вартою до винесення судового рішення.

Т.М.: Коли йдеться про переслідування в Україні, згадують переважно про справи політиків та колишніх посадовців. У той же час правозахисні організації заявляють про систематичні переслідування пересічних громадян, громадських активістів. Наприклад, у проміжному звіті «Центру громадянських свобод» за 2011 рік згадуються справи щодо 50 осіб та 11 організацій. По відношенню до 30 людей були порушені кримінальні справи. Чи ви звернете ви на це увагу у своєму звіті?

Т.Х.: Не дивлячись на те, що ми критикуємо ув’язнення цих трьох відомих осіб (екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього т.в.о. міністра оборони Валерія Іващенка – Авт.), нас цікавить доля всіх ув’язнених. Тут є системна проблема, і дуже важливо не забувати про інших постраждалих, які не такі відомі.

Т.М.: Які назагал проблеми ви виділили у здійсненні українського правосуддя?

Т.Х.: По-перше, у вас є проблема із роллю, яку відіграє прокуратура, що, як я розумію, було запозичено з радянської системи. В Україні Генеральна прокуратура ще й досі має функцію загального нагляду. Цей механізм є застарілим і неприйнятним у демократичному суспільстві.

Ми виявили, що виправдувальних вироків в українському кримінальному судочинстві – менше одного відсотка.

В переважній більшості інших випадків вирок співпадає з тим, що просить прокуратура. Це, безумовно, є тривожним сигналом.

По-друге, дуже важливим принципом при здійсненні правосуддя є незалежність суддів. Повинна бути потужна стіна, яка розділяє політиків та суддів. У вас усе по-іншому. Я чув від багатьох людей, що судді сьогодні відчувають дуже великий тиск з боку політиків.

Перша ланка у системі правосуддя належить правоохоронним органам, поліції. Я був немало звинувачень щодо жорстокого поводження із затриманими і корупції серед поліції, і ці питання також мають бути вирішені.

Т.М.: За останній рік Україна прийняла два важливі закони, які стосуються прав людини. Це закони про доступ до публічної інформації і про безоплатну правову допомогу. Які ще закони треба прийняти в першу чергу, щоб на законодавчому рівні закріпити гарантії прав людини?

Т.Х.: Один із ключових таких законів – це Кримінально-процесуальний кодекс, який регулює способи здійснення правосуддя. Потребує врегулювання роль прокуратури, діяльність адвокатури та забезпечення незалежності судів.

Той законопроект, що ми бачили, виглядає як крок вперед. Там, можливо, є незначні проблеми, але загалом рух іде у правильному напрямку.

Т.М.: Що ви думаєте про новий виборчий закон, який був недавно ухвалений Верховною Радою?

Т.Х.: Всім, хто стежить за виборами, хочеться, щоб закон про вибори був виписаний чітко і всі його дотримувалися. І тут є певні питання: наприклад, яким чином політичні партії мають домінувати у виборах, щоб дати можливість кожній людині бути почутою.

Напевно, міжнародні експерти з цих питань зійдуться на думці, що є певні проблеми, пов’язані з системою, за якою відбуватимуться вибори. Але їхня оцінка може ускладнюватися тим, що під час ухвалення цього закону в парламенті була одностайність.

Т.М.: Під час свого візиту ви відвідали Крим. Якою є ваша думка щодо дотримання прав національних меншин, особливо кримських татар?

Т.Х.: У Криму досі є проблеми із виділенням землі для кримських татар, які раніше були примусово виселені, а потім повернулися сюди. Ми відвідали одне із таких місць у Сімферополі.

Я позитивно оцінюю те, що місцева влада і представники кримських татар там досягли порозуміння. Ті, хто раніше жив там нелегально, отримали право побудувати будинки.

Також можна вітати і рішення Сімферопольської міської ради виділити землю під спорудження Соборної мечеті в Сімферополі.

Але є й інші частини Криму з подібними проблемами. Сподіваюся, що Сімферополь стане прикладом для них.

Т.М.: Наскільки ефективно, на вашу думку, працює інститут Омбудсмана в Україні?

Т.Х.: Це складне питання. Я зустрічався із Уповноваженим з прав людини Ніною Карпачовою. Вона сказала, що для більш ефективної роботи потребує більше ресурсів. Наприклад, щоб виконувати усі вимоги щодо моніторингу місць позбавлення волі.

До речі, я вважаю, що в Криму повинен бути свій Омбудсман, адже це автономна одиниця в складі України.

Т.М.: Що ви збираєтеся робити далі зі своїм звітом?

Т.Х.: Ми спочатку готуємо проект звіту і надсилаємо його органам державної влади. Вони повинні якось на нього відреагувати, дати коментарі, які пізніше будуть опубліковані разом із звітом.

Т.М.: А якщо українська влада ігноруватиме ваші рекомендації?

Т.Х.: Знаєте, я є комісаром з прав людини вже більше 5 років і скажу, що державні органи різних країн насправді дослухаються до наших рекомендацій. Ці рекомендації – в інтересах громадян кожної країни.

Вам, напевно, відомо, що у Ради Європи є Парламентська Асамблея, яка проводить процес моніторингу, представники моніторингового комітету приїздять до України. Мене вже поінформували про те, що планується обговорити ситуацію з правами людини під час наступної парламентської асамблеї в кінці січня.

Т.М.: Чи дослухається до вашого звіту Євросоюз?

Т.Х.: Так, ЄС доволі уважно читає наші рекомендації й аналіз ситуації. Я кажу це, виходячи із досвіду роботи в інших країнах.

Цінність такої організації, як Рада Європи в тому, що наша робота побудована ґрунтовному аналізі, не входячи в політичну складову. Ми спираємося на реальні факти. Саме тому до наших рекомендацій є довіра.

Треба завжди пам’ятати, що європейський вимір для України – це не лише ЄС і Брюссель. Є й інша організація, більша за своїми розмірами, яка в основному концентрується на дотриманні базових європейських цінностей, таких як права людини. Дух, в якому працює Рада Європи, не є антагоністичним, політизованим, конфронтаційним, бо ми переслідуємо одну мету – дотримання прав людини у всіх країнах.

Довідка. Томас Хаммарберг – шведський дипломат і активіст руху за права людини. В 2006 року був обраний Комісаром Ради Європи з прав людини. До свого призначення працював генеральним секретарем Amnesty International, генеральним секретарем організації «Врятуйте дітей Швеції», послом шведського уряду з гуманітарних питань, генеральним секретарем Стокгольмського Міжнародного центру Улофа Пальме. Отримав Нобелівську премію миру 1977 році від імені Amnesty International.

29.11.2011

Центр інформації про права людини

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори