Міжнародний меморіальний центр «Козельщанський концтабір»
Відбулася перша експедиція журналу «Музеї України» на Полтавщину, де діяв гігантський концтабір НКВС для військовополонених. Вже зараз можна впевнено стверджувати, що в Козельщині утримувалися і зустріли насильницьку смерть тисячі поляків, румин, молдаван, євреїв, прибалтів. Керівництво Радянського Союзу старанно приховувало жахливу правду про підлі позасудові розстріли полонених і депортованих періоду 1939-41 років.
І нині, після семидесяти років замовчування, є потужні сили, які не зацікавлені у оприлюденні трагічних сторінок європейської історії. Тут багато геополітичних складових.
Реальним першовідкривачем Козельщанського та Путивльського таборів став колишній співробітник Генпрокуратури України Володимир Петрович Бровко. Досліджуючи історію монастирів, він вийшов на концтабори, які сталінські орли розмістили у святих місцях.
Вже разом ми розпочали масштабне міжнародне розслідування, здійснивши серію вражаючих відкриттів.
Головне – позасудові розстріли польських військовополонених відбувалися у всіх восьми таборах НКВС, три з яких діяли в УРСР. У Козельщині, Путивлі, Старобільську відшукалися сліди депортованих у червні 1941 року, «ворогів народу» з Молдови, Бессарабії, Буковини, Західної України, країн Балтії. Про це свідчать чисельні документи, офіційно опубліковані в рамках Катинської справи.
Ми зрозуміли, що КДБ СРСР у 1988-89 роках, провів масштабну операцію прикриття, сконцентрувавши увагу громадськості лише на розстрілах поляків у Катині. Чому чисельні офіційні історики «пропустили» цей факт і не акцентували на нього увагу, можна лише здогадуватися...
Провівши масштабну інформаційну кампанію, наша команда вивела дослідження на міжнародний рівень, долучивши до нього уряди постраждалих країн, залучивши представників державної влади України. Сподіваємося, замовчувати трагедію Путивля і Козельщини вже не вдасться.
Ми вважаємо, що на базі колишніх концтаборів слід створити Міжнародні меморіальні центри, які б увічнили полеглих, розповідали юним поколінням про «принади» тоталітаризму.
Слід сказати, що ця ідея знайшла дієву підтримку на рівні Голови Козельщинської РДА Полтавської області Сергія Федоровича Сушка. В районі утворено оргкомітет. Голова селищної Ради Дмитро Іванович Піщаний розпочав опитування старожилів.
Саме до цих процесів ми і вирішили долучитися з досвідченим пошуковцем, директором НВФ «Танаїс» Василем Панасенком.
Озброївшись потужними металодетекторами, разом з селищним Головою, ми проїхалися довкола колишньої території концтабору, дослідивши кілька балок поблизу. На жаль, крім побутового сміття нічого не знайшли.
Вирішили змінити тактику, спільно з заступником селищного Голови Олександром Минько, рушили домівками людей, які жили тут у 1939-41 роках.
Те покоління фактично відійшло. Ми говорили з бабусями і дідусями, яким тоді було 8-15 років. Всі підтвердили існування табору, згадали колючий дріт, сторожові вежі, злих солдат-охоронників, гарно вдягнених польських офіцерів з небаченими тут дорогими шкіряними валізами. В таборі працювали місцеві жінки на кухні. Годували бранців непогано. Частину поляків кудись вивезли, частина, за спогадами кудись зникла.
Ходили глухі чутки, що ночами їх розстрілювали у глибоченному глинищі поблизу цегляного заводу пана Ситника. Потім те урвище обвалили, підірвавши схили, зрівнявши з землею.
Ще треба вирахувати те місце, провівши розкопки екскаватором.
Дуже може бути, що розстріли відбувалися у чисельних підземних ходах монастиря, де і поховали частину останків...
Існує версія, що певну клькість бранців загнали у підземний хід, отруїли якимось експериментальним газом, замурувавши хід... Легенд є багато...
Представники місцевої влади візьмуть офіційні свідчення, завіривши їх як треба.
Дуже допоміг колега-журналіст Олександр Васильович Синягівський. Взагалі, мешканці Козельщини щиро намагалися допомогти, розповідаючи унікальні факти. Ми побували у багатьох в гостях. Дізналися про розстріли німцями радянських солдат з концтабору, який розмістили поруч з монастирем, нищення єврейських родин, жорстокі бої. Побачили ми і закинуті могили німецьких солдат...
Зрозуміло одне – Козельщина повинна стати великим міжнародним меморіальним центром. Занадто багато тут відбулося драматичних подій. Добре, що цю ідею гаряче підтримують і в районі і на рівні керівництва Полтавської ОДА.
Для регіону це стане потужним стимулом економічного відродження, розвитком міжнародного туризму, який підтягне інфраструктуру.
На мою думку, слід створити благодійний Фонд «Міжнародний меморіальний центр «Козельщанський концтабір». Залучити до його роботи зацікавлені структури Польщі, Молдови, Румунії, Ізраїлю, Прибалтики, чиї народи понесли тут втрати. Розробити концепцію увічнення, створити меморіал...
В принципі, я не бачу перепон для створення музею концтабору. Поблизу монастиря є чимало порожніх будівель того часу. Ми знаємо межі табору. Можна скористатися інтерактивною формою. Обнести будинок колючим дротом, поставити макети веж охорони, сформувати експозицію, відновити нари арештованих, вивісити накази, плакати того часу...
Великих витрат це не потребує. Та і постраждалі країни допоможуть... Туристичний потік буде гарантовано – адже до монастиря постійно їдуть люди.
Реалізувати подібний проект допоможе і область, і Київ... Головне дуже захотіти.
Ми передбачаємо візити до Козельщини Президентів, урядових, парламентських делегацій постраждалих країн. Просто ознайомтеся з досвідом Освєнціма, Катині... За значенням, Козельщина їм не поступається.
Ми всі розуміємо грандіозність задуму. Бачимо проблеми, труднощі. Поки що це мрія. Але, щодня у неї починають вірити все більше людей. Мрія повинна стати реальністю!
Тепер – до Путивля!
Редакція журналу «Музеї України» запрошує небайдужих людей, здатних фінансово підтримати процес дослідження діяльності концтаборів НКВС. Картка Приватбанку – 4405885014582693
10.12.2011