пошук  
версія для друку
15.12.2011 | Гілларі Клінтон
джерело: helsinki.org.ua

Промова з нагоди відзначення Міжнародного дня прав людини

   

Виступ держсекретаря США Гілларі Родем Клінтон
Палац Націй, Женева, Швейцарія
6 грудня 2011 року

 

Доброго вечора. Бути тут сьогодні – велика честь і приємність для мене. Я хочу подякувати генеральному директорові пану Токаєву і пані Вайден, а також усім іншим – міністрам, послам, високоповажним гостям і партнерам ООН. У кінці цього тижня ми відзначатимемо День прав людини, річницю одного з великих досягнень минулого століття.

З 1947 року делегати з сімох континентів присвятили себе створенню проекту декларації, у якій було б закладено фундаментальні права і свободи людей усього світу. У світлі наслідків Другої світової війни багато держав вимагали створення документа, який би допоміг зміцнити певність у тому, що ми не допустимо подібних злочинів і захищатимемо невід’ємне право всіх людей на гуманність і гідність. І отже, делегати почали працювати. Вони дискутували, вони писали, вони заново переглядали написане, переписували – і так тисячі годин. І вони включали в текст пропозиції і зміни, зроблені урядами, організаціями та окремими особами з усього світу.

О третій годині ранку 10 грудня 1948 року, після майже дворічної роботи над проектом і однієї довгої ночі дебатів, президент Генеральної Асамблеї ООН поставив остаточний текст на голосування. Сорок вісім держав проголосували «за»; вісім - утримались, і ніхто не проголосував «проти». Так було прийнято Універсальну Декларацію прав людини. Вона проголошує просту й потужну ідею: всі людські істоти народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах. Декларація стверджувала, що права не даруються урядом; вони дані кожній людині від народження. Не має значення, в якій країні ми живемо, хто наші лідери і навіть хто ми самі. Ми люди - а відтак ми маємо права. А оскільки ми маємо права, уряди зобов’язані захищати їх.

За 63 роки, звідколи Декларацію було прийнято, багато держав досягли великого прогресу у втіленні прав людини в повсякденну реальність. Поступово падали бар’єри, які свого часу перешкоджали людям повністю насолоджуватися свободою, повністю відчувати людську гідність і повністю користуватися перевагами гуманізму. У багатьох місцях було скасовано расистські закони, відмінено законодавчі та соціальні практики, які надавали жінці другорядного статусу, релігійні меншини здобули можливість вільно виявляти свою віру.
Здебільшого досягти цього прогресу було нелегко. Люди боролись, організовувались і проводили агітаційну роботу у громадських і приватних приміщеннях, маючи на меті змінити не тільки закони, але й серця та свідомість. І завдяки цій праці поколінь, мільйонів окремих осіб, чиї життя було вражено несправедливістю, вони зараз можуть жити вільніше і брати повноціннішу участь у політичному, економічному і соціальному житті своїх громад.

Нині, як усі ви знаєте, залишається ще багато такого, що треба здійснити, щоб гарантувати виконання цих зобов’язань, захистити їхню суть і прогрес для всіх людей. Зараз я хочу поговорити про роботу, яку ми мусимо виконати, щоб захистити одну групу людей, якій і досі відмовляють у людських правах у надто багатьох частинах світу. Багато в чому вони становлять невидиму меншину. Їх арештовують, б’ють, тероризують, навіть убивають. Вони стикаються з презирством і насильством з боку своїх співвітчизників, тоді як посадові особи, вповноважені захищати їх, заплющують на це очі або, що трапляється надто часто, навіть приєднуються до знущань. Їм відмовляють у можливостях працювати і вчитися, їх виганяють з їхніх домівок і країн і примушують приховувати свою суть або відмовлятися від неї, щоб убезпечити себе від неприємностей.

Я говорю про лесбійок, геїв, бісексуалів і транссексуалів (ЛГБТ), про людські істоти, народжені вільними, яким були даровані рівність і гідність, які мають право заявити про себе і чиї проблеми залишаються в наш час одним із найскладніших аспектів прав людини. Я говорю на цю тему, знаючи, що у моїй власній країні стан у сфері прав людини для геїв далекий від досконалості. До 2003 року у деяких частинах нашої країни це вважалося злочином. Багато американців-ЛГБТ зазнали насильства й утисків у своєму житті, і дехто з них, зокрема молодь, щодня стикається з агресією і витісненням. Отже, ми, як і всі нації, повинні більше працювати, щоб захистити права людини у себе вдома.

Зараз, коли я ставлю це питання, я знаю, що воно болісне для багатьох людей і що упередження, які стоять на заваді захисту прав ЛГБТ, спираються на глибоко вкорінені особисті, політичні, культурні й релігійні переконання. І я стою зараз перед вами з повагою, розумінням і смиренністю. Навіть якщо прогрес у цій царині дається нелегко, ми не можемо відкласти наші дії, спрямовані на його досягнення. І в цьому дусі я хочу поговорити про складні й важливі питання, на які ми мусимо разом пошукати відповіді, щоб досягти глобального консенсусу, який визнає людські права громадян-ЛГБТ усюди.

Перший аспект зачіпає серцевину проблеми. Дехто вважає, що права геїв особливі і відрізняються від прав людини; але насправді вони такі самі й нічим не відрізняються. Звичайно, 60 років тому уряди, які писали проект Універсальної декларації прав людини і приймали її, не думали про те, як пристосувати її до спільноти ЛГБТ. Вони не думали і про те, як пристосувати її до корінних народів, чи дітей, чи інвалідів, чи інших маргінальних груп. Іще в ці минулі 60 років ми прийшли до усвідомлення того, що члени цих груп мають право на повну міру гідності і прав, адже, як і всі інші, вони  належать до людського роду.

Це усвідомлення не прийшло раптово й одразу. Воно розвивалося з часом. І протягом цього часу ми зрозуміли, що поважали права, які люди мали завжди, а не створювали нові або особливі права для них. Якщо ви жінка, якщо ви належите до расової, релігійної чи племінної меншини, якщо ви належите до ЛГБТ, - то це не означає, що ви менше людина, ніж інші. Ось чому права геїв - це права людини, а права людини - це права геїв.

Це порушення прав людини, коли когось б’ють або вбивають за його сексуальну орієнтацію чи за те, що він не вписується у культурні норми щодо того, який вигляд повинні мати чоловік і жінка або як вони повинні себе поводити. Це порушення прав людини, коли уряди оголошують, що бути геєм - незаконно, або залишають непокараними тих, хто знущається з геїв. Це порушення прав людини, коли лесбійку чи жінку-транссексуалку наражають на так зване «корекційне зґвалтування», або насильно лікують гормонами, або коли людей убивають після публічних закликів до насильства проти геїв, або коли їх примушують тікати з дому і шукати прихистку в чужих країнах, щоб урятувати своє життя. І це порушення прав людини, коли людям відмовляють у життєво важливій допомозі, тому що вони - геї, або коли рівний доступ до справедливості стає неможливим для людей, тому що вони - геї, або коли публічні місця недоступні для людей, тому що вони - геї. Не має значення, які ми зовні, звідки ми родом чи хто ми, - всім нам однаково дано наші людські права і нашу гідність.

Другий аспект - це питання про те, чи походить гомосексуальність з якоїсь певної частини світу. Дехто вірить у те, що це суто західний феномен, а отже, люди, які живуть за межами Заходу, мають підстави відкидати його. Але насправді геї народжуються в будь-якому суспільстві світу і належать йому. Це люди всіх вікових категорій, усіх рас, усіх релігій; це лікарі і вчителі, фермери і банкіри, солдати і спортсмени; і, незалежно від того, чи ми їх знаємо, чи ми їх визнаємо, вони залишаються нашою сім’єю, нашими друзями і нашими сусідами.
Бути геєм - це не винахід Заходу, це людська реальність. І захист прав усіх людей, традиційної чи нетрадиційної орієнтації, не є чимось таким, чим займаються тільки західні уряди. Конституція Південної Африки, написана по слідах Апартеїду, захищає рівність усіх громадян, включно з геями. У Колумбії й Аргентині права геїв так само захищені законодавством. У Непалі Верховний Суд постановив, що громадяни-ЛГБТ мають рівні права з іншими. Уряд Монголії зобов’язався дотримуватись нового законодавства, яке боротиметься з будь-якими виявами дискримінації геїв.

Дехто висловлює осторогу, що захист людських прав спільноти ЛГБТ - це розкіш, яку можуть собі дозволити лише багаті держави. Але насправді у всіх країнах є кошти на те, щоб не захищати ці права: у життях і геїв, і традиційно орієнтованих людей, які гинуть через хвороби і насильство; у приглушуванні голосів і замовчуванні поглядів, які могли б зміцнити суспільство; в ідеях, що їх ніколи не розвиватимуть підприємці, яким випало бути геями. Кошти втрачаються щоразу, як з тією чи іншою групою людей поводяться гірше, ніж з іншими, незалежно від того, чи це жінки, чи представники расової або релігійної меншини, чи ЛГБТ. Колишній президент Ботсвани Могае нещодавно зазначив, що доки ЛГБТ залишатимуться в тіні, доти не може бути розроблено ефективної публічної програми охорони здоров’я, спрямованої на боротьбу з ВІЛ і СНІДом. Що ж, це правда, це ще одна проблема, на додаток до інших.

Третій і, можливо, найскладніший аспект виникає, коли люди звертаються до релігійних чи культурних цінностей як до причини виявляти насильство щодо громадян-ЛГБТ або не захищати їхніх людських прав. Така позиція недалеко відходить від обгрунтування насильницьких практик, спрямованих проти жінок, таких як «убивства честі», спалювання вдів або жіноче генітальне обрізування. Дехто досі захищає ці практики як частину культурної традиції. Але насильство проти жінок не можна назвати культурним, - воно злочинне. Так само як рабство, про яке свого часу казали, що воно санкціоновано Богом, а зараз правильно засуджується як абсолютне порушення прав людини.

У кожному з цих випадків ми переконуємось, що не існує таких звичаїв чи традицій, які б переважили права людини, що належать нам усім. І це стосується насильства проти ЛГБТ, криміналізації їхнього статусу чи поведінки, відчуження їх від їхніх родин і спільнот, мовчазної чи відкритої згоди на їх убивство.

Звичайно, слід зазначити, що подекуди існують культурні й релігійні традиції та вчення,   які суперечать концепції захисту прав людини. Насправді наша релігія і наша культура - це джерела співчуття й натхнення, спрямованих на інших людей. Були не тільки ті,   хто виправдовував рабство, спираючись на релігію, але й ті, хто намагався покласти йому край. І давайте пам’ятати, що наші зобов’язання захищати свободу віри і відстоювати гідність ЛГБТ походять з одного витоку. Для багатьох із нас релігійні вірування і здійснення релігійних обрядів - життєво важливі джерела сенсу й ідентичності, основоположні для усвідомлення того, ким ми є як люди. Водночас для більшості з нас любов і сім’я, яку ми створюємо, є так само життєво важливими джерелами сенсу й ідентичності. І турбота про інших - це вираз того, що означає бути повністю людиною. Людський досвід універсальний - і тому й права людини універсальні й охоплюють усі релігії та культури.

Четвертий аспект - це те, чого нас навчає історія з приводу того, як ми досягаємо успіху, відстоюючи права для всіх. Прогрес починається з чесної дискусії. Є люди, які кажуть і вірять, що всі геї - педофіли, що гомосексуальність - це хвороба, яку можна підхопити чи лікувати, що геї вербують інших, щоб ті також ставали геями. Всі ці твердження - неправда. Малоймовірно, що вони зникнуть, якщо просто відкинути тих, хто їх висловлює чи приймає, замість того щоб запросити цих людей поділитися своїми страхами і тривогами. Ніхто ніколи не відмовився від своїх переконань тільки тому, що його примушували це зробити.

Універсальні права людини включають право на висловлювання і право на віру, навіть якщо наші слова чи переконання принижують людську природу інших. Однак, хоча ми всі вільні вірити у будь-що за своїм вибором, ми не можемо робити будь-що за своїм вибором, принаймні у світі, де ми захищаємо людські права всіх.
Порозуміння у цих питаннях вимагає більше, ніж однієї промови. Воно вимагає розмов. Численних розмов у різних місцях - великих і малих. І воно вимагає готовності розцінювати категоричні розбіжності в переконаннях як причину почати розмову, а не уникати її.

Але прогрес приходить через зміни в законодавстві. У багатьох місцях, зокрема у моїй власній країні, правовий захист передує ширшому визнанню прав, а не логічно витікає з нього. Закони мають навчальний ефект. Закони, які дискримінують, тим самим узаконюють інші види дискримінації. Закони, які вимагають рівного захисту, зміцнюють моральний імператив рівності. І, кажучи практично, часто закони повинні мінятися ще до того, як розсіються страхи, пов’язані з цією зміною.

Багато людей у моїй країні вважали, що Президент Трумен зробив фатальну помилку, коли відмінив расову сегрегацію у нашому війську. Вони казали, що це зруйнує непорушну військову єдність. І так було, доки він не вийшов уперед і не зробив це, що, як ми побачили, зміцнило наш суспільний устрій настільки, як не могли передбачити навіть прихильники його політики. Так само дехто в моїй країні непокоївся, що анулювання правила «Не питай, не кажи» справить негативний ефект на нашу армію. Нині командир Корпусу морських піхотинців, який був серед найсерйозніших супротивників цього анулювання, визнає, що його побоювання були безпідставними і що піхотинці сприйняли цю зміну.

Нарешті, прогрес приходить через бажання пройти милю в чужих черевиках [поставити себе на місце іншого]. Ми повинні спитати самі себе: «Як би я почував себе, коли б любов до людини, яку я кохаю, була злочином? Як би я почував себе, якби мене дискримінували за щось таке в моїй особистості, чого я не можу змінити?» Цей виклик стосується всіх нас, коли ми замислюємося про наші глибокі переконня, коли ми працюємо, щоб поширити толерантність і повагу на всіх людей і коли ми скромно входимо в контакт із тими, з ким ми не згодні, сподіваючись досягти більшого порозуміння.

П’яте і останнє питання: як ми робимо наш внесок у те, щоб привести світ до охоплення людськими правами всіх людей, у тому числі ЛГБТ. Так, ЛГБТ повинні очолити ці зусилля, як і багато хто з вас. Їхня мужність надихає, а їхні знання і досвід важко переоцінити. Ми знаємо імена сміливих активістів ЛГБТ, які буквально віддали життя за свою ідею, і є ще набагато більше таких, чиїх імен ми не знатимемо ніколи. Але часто ті, кому відмовляли в правах, в останню чергу одержують змогу здійснити ті зміни, на які вони сподівались. Діючи тільки самі по собі, меншини ніколи не досягнуть більшості, необхідної для політичних змін.

Отже, коли будь-яку частину людства обмежують у її можливостях, решта з нас не може лишатись осторонь. Щоразу, як руйнується один із бар’єрів до прогресу, це вимагає спільних зусиль тих, хто перебуває з обох боків цього бар’єру. У боротьбі за права жінок підтримка чоловіків відіграє вирішальну роль. Боротьба за расову рівність спиралася на участь людей усіх рас. Боротьба з ісламофобією чи антисемітизмом - це завдання людей будь-якої віри. І це саме стосується цієї боротьби за рівність.

І навпаки, коли ми стикаємось із запереченням або порушенням прав людини і відмовляємось реагувати, це є своєрідним запевненням тих, хто чинить ці порушення і висловлює ці заперечення, у тому, що їх не буде покарано за наслідки їхніх дій і що вони можуть продовжувати в тому самому дусі. Але коли ми реагуємо, ми посилаємо потужне моральне повідомлення. Якраз тут, у Женеві, міжнародна громадськість цього року виступила за  зміцнення глобального консенсусу щодо людських прав ЛГБТ. На засіданні Ради з прав людини у березні 85 країн з усіх регіонів світу підтримали відповідну заяву і закликали припинити криміналізацію і насильство, спрямовані проти людей через їхню сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність.

На наступній сесії Ради у червні Південна Африка очолила процес розробки резолюції про насильство проти ЛГБТ. Делегати з Південної Африки красномовно розповідали про свій досвід і боротьбу за людську рівність та її неподільність. Коли документ було прийнято, він став першою в історії резолюцією ООН, яка визнала людські права геїв у всьому світі. В Організації американських штатів цього року Інтерамериканська комісія з прав людини створила підрозділ прав ЛГБТ як крок до ймовірного створення посади спеціального доповідача ООН з цих питань.

Зараз ми повинні рухатися далі і працювати тут і в кожному регіоні світу, щоб стимулювати більшу підтримку людських прав спільноти ЛГБТ. Лідерів тих країн, де людей ув’язнюють, б’ють або страчують за те, що вони геї, я прошу врахувати от що: лідер, за визначенням, повинен стати перед своїм народом, коли виникне така необхідність. Він повинен відстоювати гідність усіх своїх громадян і переконувати свій народ робити те саме. Він повинен бути впевненим у тому, що з усіма громадянами його країни поводяться як із рівними, відповідно до законодавства,   адже, дозвольте мені уточнити: я не кажу, що геї не можуть вчинити злочинів і не чинять їх. Вони можуть робити це, і вони роблять це, так само, як і інші люди. І коли вони порушують закон, вони мають бути відповідно покарані, але людина ніколи не може вважатися злочинцем тільки через те, що вона - гей.
І звертаючись до людей усіх націй, я скажу, що підтримка прав людини є так само і вашою відповідальністю. Життя геїв формується не лише законами, але і тим ставленням, яке вони бачать щодня з боку своїх родин і своїх сусідів. Елінор Рузвельт, котра так багато зробила для пропагування прав людини в усьому світі, казала, що ці права починаються у маленьких місцинах близько від дому - на вулицях, де люди живуть, у школах, куди вони ходять, на фабриках, фермах і в офісах, де вони працюють. Ці місця - ваша територія. Дії, до яких ви вдаєтесь, ідеали, які ви захищаєте, можуть визначити стан прав людини у місці вашого перебування.

І нарешті, звертаючись до жінок і чоловіків ЛГБТ усього світу, дозвольте мені сказати таке: де б ви не жили і якими б не були обставини вашого життя, незалежно від того, чи ви маєте зв’язок із мережею підтримки, чи відчуваєте себе ізольованими і вразливими, пам’ятайте, будь ласка, що ви не самі. Люди у всьому світі наполегливо працюють, щоб  допомогти вам і покласти край тим несправедливостям і небезпекам, з якими ви стикаєтесь. Це справді так у моїй країні. І ви маєте спільника в особі Сполучених Штатів Америки, і у вас є мільйони друзів серед американців.

Адміністрація Обами захищає людські права ЛГБТ як частину нашої загальної політики у сфері прав людини і як пріоритет нашої міжнародної політики. У наших посольствах наші дипломати ставлять питання щодо особливих прецедентів і законів і працюють із численними партнерами, маючи на меті зміцнення захисту прав людини для всіх. У Вашингтоні ми створили цільову групу в Державному департаменті, щоб підтримувати й координувати цю роботу. В найближчі місяці ми надамо кожному посольству пакет інструкцій, щоб сприяти їм у їхніх зусиллях. Ми створили ще й програму, яка пропонує способи негайної допомоги захисникам людських прав ЛГБТ.

Цього ранку, після повернення у Вашингтон, Президент Обама поставив на порядок денний першу стратегію уряду США, присвячену боротьбі з порушеннями прав людини проти ЛГБТ за кордоном. Базуючись на зусиллях, які зараз реалізовує Державний департамент і уряд, Президент дав вказівку всім урядовим агенціям США за кордоном боротися з криміналізацією статусу й поведінки ЛГБТ, поглиблювати зусилля, спрямовані на захист ЛГБТ - біженців і шукачів притулку, гарантувати, що наша міжнародна допомога пропагує захист прав ЛГБТ, залучати міжнародні організації до боротьби проти дискримінації й оперативно реагувати на знущання з ЛГБТ.

Я також із приємністю повідомляю, що ми заснували новий Фонд глобальної рівності, який підтримуватиме роботу організацій громадянського суспільства, що працюють над цими проблемами в усьому світі. Цей фонд допоможе їм фіксувати факти, а отже, вони зможуть визначати об’єкти для цільового захисту, вчитися використовувати закон як знаряддя, розпоряджатися своїми бюджетами, навчати своїх працівників і налагоджувати партнерство з жіночими організаціями й іншими правозахисними групами. Ми виділили понад три мільйони доларів на заснування цього фонду і сподіваємось, що до нас багато хто приєднається, аби так само його підтримати.

Жінки й чоловіки, які захищають людські права спільноти ЛГБТ у несприятливих умовах - деякі з них сьогодні серед нас, - сміливі й віддані і заслуговують на всю можливу допомогу, яку ми можемо їм надати. Ми знаємо, що мусимо пройти нелегкий шлях. Перед нами - велике поле роботи. Але чимало з нас переконалися на власному досвіді, як швидко може змінитися ситуація. Протягом нашого життя ставлення до геїв трансформувалось у багатьох місцях. Чимало людей, зокрема і я, пережили глибокі зміни наших переконань у цій сфері протягом років, у міру того, як ми розмірковували про це, втягувались у діалоги й дебати і входили в особисті й професійні стосунки з людьми, які виявлялися геями.

Ця еволюція очевидна в багатьох місцях. Ось лише один приклад: Верховний Суд Делі декриминалізував гомосексуальність в Індії два роки тому, я цитую: «Якщо і є принцип, який можна назвати основоположною темою індійської конституції, то це всеохопність». Я майже не маю сумніву в тому, що підтримка людських прав ЛГБТ набиратиме обертів. Адже для багатьох це так просто: всі люди заслуговують на те, щоб із їхньою гідністю рахувались і поважали їхні людські права, незалежно від того, хто вони і кого вони люблять.

Є одна фраза, яку народ Сполучених Штатів цитує, коли спонукає інших підтримувати права людини: «Будь на правильному боці історії». Історія Сполучених Штатів - це історія нації, яка не раз боролася з нетолерантністю й нерівністю. Ми пережили жорстоку Громадянську війну проти рабства. Люди від берега до берега океану приєднувались до різноманітних кампаній, присвячених визнанню прав жінок, корінного населення, расових меншин, дітей, інвалідів, іммігрантів, робітників та багатьох інших. І марш за рівність і справедливість триває. Захисники розширення кола прав людини були і є на правильному боці історії, й історія шанує їх. Ті, хто намагався скорочувати права людини, не мали рації, й історія так само відзначає це.

Я знаю, що думки, якими я поділилася з вами сьогодні, містять запитання, відповіді на які досі змінюються. Як це вже траплялося багато разів, громадська думка знову зійдеться з тим правдивим твердженням, незаперечним твердженням, що всі люди були створені вільними і рівними зі своєю гідністю та правами. Ми ще раз закликаємо до втілення в життя положень Універсальної Декларації. Дозвольте нам відгукнутися на цей заклик. Дозвольте нам бути на правильному боці історії, заради наших народів, наших держав і майбутніх поколінь, чиї життя буде сформовано нашою нинішньою працею. Я звертаюся до вас із великою надією і впевненістю в тому, що незалежно від того, наскільки довгим буде наш шлях, ми успішно подолаємо його всі разом. Дуже вам дякую. (Аплодисменти).

 

 

Див. також оригінал англійською та переклад російською:

Clinton’s Address in Geneva on International Human Rights Day

Выступление Хиллари Клинтон в Женеве по случаю Международного дня прав человека

 

 

_

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори