пошук  
версія для друку
20.12.2011 | Мирослав Маринович
джерело: bukvoid.com.ua

Вацлав Гавел: людина-епоха

   

Недуги не полишали його віддавна, а 18 грудня 2011 року він таки відійшов. Пішов у вічність і безсмертя, бо в історії він уже давно; на Небо, бо св. Петрові недовго треба буде зважувати, які двері перед ним відчиняти. Відійшов заслужено й гідно, тихо зачиняючи за собою двері цілої епохи. Тепер Богові треба буде продовжити Книгу Буття Чехії з чистого аркуша.

За своє життя він пізнав усі виміри Слова.

Спершу це була естетика талановитого драматургічного слова, що полонила глядачів з театральної сцени. Звідси почався цей європейського рівня інтелектуал, що став автором шістнадцяти п´єс, книг та інших публікацій, а також лауреатом кількох міжнародних премій у сфері літератури.

В умовах комуністичної диктатури дуже швидко його слово зазвучало по-громадянському пристрасно і політично значущо. Вацлав Гавел постав як борець за права людини й одним із авторів «Хартії-77» - знаменитим документом, що був важливою віхою у правозахисному русі.

А тоді слово Гавела стало Логосом, що кличе до самопосвяти й задає високу ціну жертви. Драматург не вагався виступити на захист Слова, яке, як відомо, «було в Бога і було Богом». А цей божественний аспект перетворив Гавела в захисника цілого народу. Отож не дивно, що в Рік чудес - 1989-й - прийшла до нього найвища нагорода з боку народу - обрання його президентом спершу Чехословаччини, а тоді Чехії (загалом 1989-2003 рр.).

Вітаючи Папу Івана-Павла ІІ, який прибув навесні 1990 року до звільненої від комуністичного режиму Чехословаччини, цей гідний і високодуховний президент, зокрема, сказав: «Довгі десятиліття Дух був вигнаний з нашого краю. А тепер я маю честь бути свідком моменту, коли нашу землю цілує апостол духовності».

Вацлав Гавел - один із символів того, що вихід народу з мороку тоталітаризму може бути успішним. Він був прикладом гармонії між нацією та її лідером, що увінчало й сам чеський народ лаврами цивілізованості. Гавел зберіг людяність та інтелігентність, бо своє президентство ніколи не сприймав як панування, а завжди - як служіння. На тлі цього лицаря духу вся наша керівна еліта виглядає просто жалюгідно. Бо вона так і не зрозуміла, що Вацлав Гавел був даний Центрально-Східній Європі, щоб бути їй мірилом.

Зате українські дисиденти і творча інтелігенція віддавна були вдячні Вацлаву Гавелові за його свідчення й солідарність. І сьогодні в душі багатьох українців звучатимуть сумні слова прощання й тужлива мелодія «Зі святими упокой». Вічна Тобі пам’ять, Друже!

Мирослав Маринович, колишній дисидент,
президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу

19.12.2011

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль