пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201202
25.01.2012
джерело: cvu.org.ua

Про стан правозахисного руху на Луганщині

   

В українському третьому секторі правозахисниками себе вважають усі НДО без винятку, бо ж кожна захищає якісь права і інтереси принаймні своїх членів. Тож, якщо ми хочемо виділити з загального кола НДО ті, які ми вважаємо правозахисними, оговорити певні критерії. Ми використовували такі:

  організація надає допомогу особам, що є жертвами порушення прав людини: юридичну, інформуванням про факт порушення, наданням знань;

  організація спеціалізується на наданні допомоги саме у тих випадках, коли порушником є держава, державні органи чи особи, які діють від імені держави;

  організація визнає та дотримується принципів невід’ємності та неподільності прав.

Користуючись такими нескладними критеріями, ми з 807 громадських організацій, що враховані в переліку управління юстиції по області, віднесли до правозахисних 48. З яких, за даними нашого моніторингу, 14 припинили діяльність чи є неактивними.

1. Час молоді

У радянські часи громадські організації, які в відповідали зазначеним вище критеріям, не могли існувати. Тож перша правозахисна організація обласного рівня була зареєстрована в Луганську 17.09.1992 р. Це існуючий і зараз "Луганський гуманітарний центр", який створили журналіст Петро Шевченко, філософ Василь Поклад, інші луганські інтелектуали, що в 1989 році працювали на обрання народним депутатом СРСР російського правозахисника та журналіста Юрія Щекочихіна. Загалом Центр спеціалізується на соціологічних дослідженнях, але її члени, викладачі міліцейської академії Андрій Беніцький та Микола Мазур провели й кілька цікавих досліджень у сфері прав людини.

Проте, на початку дев’яностих громадський рух України в цілому зазнав суттєвих втрат у порівнянні з останніми роками вісімдесятих. Активні до того організації зазнали суттєвих втрат через те, що активісти «пішли» в політику, владу чи підприємництво. Кількість партій та їх чисельність стрімко зростали, а на виборах 1994 року до влади прийшла найбільша кількість «нових людей» за усі роки незалежності Україні. Природно, що ці люди переймалися й питаннями прав людини, але переважно у складі партійних організацій ліберального чи націонал-демократичного спрямування. І правозахисна діяльність, суть якої більшість партійців взагалі не розуміли, була другорядною, похідною від питань демократичних та ринкових перетворень. Активність кількох зареєстрованих в цей час НДО, які потенційно могли відігравати роль правозахисних (наприклад, Луганська обласна асоціація виборців), швидко згасла.

У цих умовах спорожнілу нішу третього сектору, за фінансової закордонної підтримки, почали заповнювати студенти та молодь. З’явилися мережеві студентські (СУС, УСС, Студентське братство) та молодіжні організації, а потім й спеціалізовані мережі на кшталт КВУ, руху медіаторів тощо. Час «юних правозахисників» прийшов і на Луганщину.

У грудні 1994 року була зареєстрована Луганська обласна група медіації. Українська мережа таких груп мала на меті позасудове вирішення конфліктів, перш за усе стосовно кримінальних справ неповнолітніх. У квітні 1996 року студенти юрфаку СНУ заснували «Клуб юристів», паралельно якому працювала й юридична клініка. Значна частина молоді, яка сьогодні займається у Луганській області практичним правозахистом, пройшла цю школу. А у травні 1996 року було зареєстровано Студентське братство Луганської області.

Дві останні організації, а також їх лідери Дмитро Шликов та Володимир Щербаченко зіграли суттєву роль як в розвитку регіонального молодіжного руху загально-демократичного спрямування, так і в розвитку правозахисту.

«Клуб юристів» фактично першим в Луганську став надавати на постійній основі безоплатну первинну правову допомогу громадянам, він же (разом з юридичною клінікою) став базою для практики для студентів-юристів. В такому сенсі юридична клініка «Pro Bona» при СНУ діє й зараз.

Після завершення університету Дмитро Шликов продовжив діяльність, розпочату в клубі юристів, з підприємцем і політиком Владиславом Кривобоковим, його нова організація «Луганській обласний центр соціально-правового захисту населення» тривалий час надавала найбільшу кількість безоплатних консультацій жителям Луганська (серед інших організацій). Зараз Шликов та Кривобоковов є депутатами від КПУ різних луганських рад і продовжують діяльність з правової підтримки громадян. У тому числі, через зареєстровану в 2008 році організацію «Молодіжний центр правового захисту».

Лідер «Студентського братства» Володимир Щербаченко після завершення навчання та аспірантури педагогічного університету прослухав курс у Варшавській школі з прав людини і продовжив професійну громадську діяльність в зареєстрованій в 2003 році Луганській обласній організації "Східноукраїнський центр громадських ініціатив (тотальна акція на підтримку прав людини та демократії)". Організація декларує, що проводить прийом жертв порушень, проте, за нашою оцінкою, ця діяльність не є для СЦГІ профільною. Основний же напрямок діяльності – компанії адвокасі у галузі прав людини.

Що стосується Студентського братства Луганської області, то сьогодні його очолює Олексій Кормілецький, він же є координатором громадської мережі «Опора» в регіоні. Студентське братство займається різними видами діяльності, включаючи правозахисну, а члени братства активно розбудовують мережу молодіжних організацій. Наприклад, заступник голови ЛОО Студентське братство Максим Данильченко є керівником громадської організації “Інститут адвокасі Луганщини”, а в реєстрі управління юстиції зазначений і як керівник Луганського обласного об’єднання суспільної служби правової допомоги. Молодіжну організацію «Фєрум» очолює член студентського братства Іван Жеведь тощо.

У той же час важливо зазначити, що ця досить активна група молодих громадських діячів рухається переважно шляхом проведення різноманітних заходів. Проте історій кропіткої роботи з конкретними жертвами порушень прав людини в результаті нашого моніторингу виявлено не було.

2. Організації професійного луганського правозахисту

Починаючи з другої половини першої президентської каденції Леоніда Кучми ситуація з дотриманням прав людини в Луганській області суттєво погіршалася, звичайними стають тортури в міліції, свавілля чиновників, грубі порушення соціальних прав. Цими випадками займаються переважно лідери різних партійних організацій, але це породжує вибірковість реагування (політична доцільність), незавершеність справ тощо. В регіоні виникла явна потреба в діяльності фахових організацій, які б займалися конкретним захистом жертв порушень. Як результат, в цей час з’являються кілька таких організацій, з яких найбільш успішною був зареєстрований Громадський комітет захисту Конституційних прав та свобод громадян. Який швидко став провідною правозахисною організацією, що займається захистом конкретних людей, що були жертвами порушень. Її головою був (і є досі) Микола Козирєв, який на той час повернувся з Росії, де певний час працював – спочатку як народний депутат СРСР, обраний від Красного Луча, а потім як заступник міністра соціальної політики Російської федерації. Спроможність Комітету була високою ще й тому, що разом з Козирєвим стали працювали правозахисники та профспілкові діячі, які на той час вже були відомі в Луганській області - Лариса Заливна, Сергій Морозов, Микола Козюберда, Дмитро Калітвінцев, Тетяна Кисла, досвідчений журналіст Людмила Соколенко.

Загальний вплив цієї групи правозахисників на стан справ з дотриманням прав людини в Луганській області важко переоцінити. І не в останню чергу через те, що Комітет мав суттєвий вплив й на становлення роботи інших «дорослих» правозахисних організацій, які з’явилися в Луганську в подальшому. Перш за усе, це зареєстровані в 2000 році жіноча правозахисна організація «Чайка» (керівник Лариса Заливна) та обласна організація «Громадський контроль» з першим його головою Віктором Бакуменко. Значний вклад в протидію порушенням прав людини в Луганській області внесли ще дві регіональні організації, які починали роботу під впливом Комітету - Луганська обласна громадська організація «Луганський прес-клуб» (голова Людмила Соколенко, зареєстрована в квітні 2005 року) та “Луганська Правозахисна група” (керівник Наталія Целовальніченко, зареєстрована у вересні 2008 року).

Крім зазначених вище організацій за даними нашого моніторингу безпосередню роботу з жертвами порушень прав людини здійснюють правозахисний центр «Поступ» (голова Костянтин Реутський), обласна організація «Захист дітей війни» (голова Володимир Суліменко), «СОГ « Трудовий Рух «Солідарність» (Костянтин Ільченко), організація «Філософія права» (Анатолій Шамрін), «Центр Миколи Песоцького «Захист прав людини в Україні», громадські організації, які очолюють Кривобоков та Хохлов, правозахисник Олег Перетяка.

В 1999 році другим регіональним правозахисним центром Луганщини стає місто Сєвєродонецьк, в якому розташоване зареєстроване у жовтні 1999 року Луганське обласне відділення «Комітету виборців України» (голова Олексій Свєтіков). Специфікою його діяльності є надання допомоги жертвам порушення прав людини, перш за усе у Сєвєродонецьку та у прилеглих містах і районах. А в останні роки на регіональному рівні потужно діє ще одна сєвєродонецька правозахисна організація – «Правовий простір» (голова Рімма Білоцерківська). Організація спеціалізується перш за усе на захисті підприємницьких прав.

Крім Луганська та Сєвєродонецька, правозахисні громадські організації з регіональною активністю існують в Алчевську (Громадська організація “Луганський обласний осередок всеукраїнської молодіжної громадської організації «Демократичний альянс», зареєстрована в 2001 році), та в Антрациті (Громадська організація «За захист Прав водіїв», голова Віктор Данченко, зареєстрована в 2009 році).

3. Час місіонерства

Частина регіональних правозахисних організацій, які були створені в кінці дев’яностих – на початку 2000 років, були за статусом мережевими. Тобто, мали свої відділення принаймні в деяких містах та районах. Такими були Конфедерація незалежних профспілок Луганської області, «Громадський контроль», ЛОВ КВУ, «Студентське братство», «Демократичний альянс» тощо. Проте, до 2005 року звичайною практикою було, що жителям глибинки надавали допомогу правозахисні організації, які були розташовані в Луганську чи Сєвєродонецьку. Ситуація суттєво змінилася в 2005 році, , коли кількість найбільш брутальних порушень прав людини в регіоні дійсно зменшилась, а конкуренція між громадськими правозахисними організаціями зросла. Найбільш успішні НДО «пішли» розбудовувати свою структуру «у село».

Найкраще така своєрідна місіонерська діяльність вдалася обласній жіночій правозахисній організація «Чайка». В районах області були зареєстровані як юридичні особи місцеві жіночі правозахисні організації: «Вікторія» у Старобільську (голова Віра Флят), «Зоря» у селищі Станиця Луганська (голова Василь Гераськов), «Первоцвіт» у Біловодську (голова Віра Аннусова), «Ластівка» у Краснодоні (голова Любов Бабенко), «Чайка» у Новопскові (голова Світлана Стогнєєва). Усі ці організації є активними і здійснюють власну правозахисну діяльність, у тому числі окрему від діяльності «Чайки».

СЦГІ була успішною в місцевій діяльності перш за усе в Сватівському районі, де не без участі цієї організації (та за фінансової підтримки Фонду «Відродження» та інших фондів) сформувався досить спроможний «холдінг» дружніх організацій (Наталія Кузовеніна, Юлія Красій, Рімма Робота, Андрій Крюков тощо).

Досить значна зараз і кількість активістів, що вважають себе членами ГО «Громадський комітет захисту Конституційних прав та свобод громадян».

Метою нашого моніторингу було з’ясувати рівень розвиненості правозахисного руху перш за усе в районах Луганської області. Дослідження проводилося шляхом анкетування керівників відділів внутрішніх справ райдержадміністрацій та редакторів районних газет, а потім й безпосередньо громадських активістів, що займаються правозахисною діяльністю. Зазначимо, що далеко не усі люди, які реально займаються в районах захистом прав своїх земляків, потрапили в «тенета» регіональних НДО, які проводили «місіонерську місію» в попередні роки. Багато людей продовжують діяти суто самостійно, опираючись на власні сили чи на допомогу місцевих партійних активістів. Проте наслідки роботи регіональних НДО в районах таки суттєві: значна кількість місцевих організацій є в тих районах, до попрацювали «Чайка», Комітет, ЛОВ КВУ та СЦГІ. А в інших – їх суттєво менше. Але найгірша ситуація в більш населених південних районах Луганської області, тут кількість місцевих правозахисників є найменшою.

 

24 Сiчня 2012 

Луганська обл.

Детальний перелік правозахисних організацій Дуганської області на сайті http://cvu.org.ua/?lang=ukr&mid=fp&id=3183&lim_be

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори