пошук  
версія для друку
27.01.2012 | Інна Сухорукова

Вільні громадяни чи кріпаки?

   

Чи могла собі уявити родина Сафонових, яка мешкає у місті Ялта Автономної республіки Крим., що на їх долю випадуть такі поневіряння через те, що 5 жовтня 2004 року згідно з законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», вони стали власниками своєї квартири? Колись це був гуртожиток підприємства, яка перестало існувати, і відповідно члени родини перестали бути працівниками цього підприємства. Але всі, хто жив в гуртожитку, на законних підставах приватизували свої приміщення. Сафонови мешкають у двокімнатній квартирі, в якій проживають три особи: мати, батько і неповнолітній син. За їх словами, такі ж проблеми мають мешканці й інших квартир у цьому будинку.
А почалися ці проблеми, коли 18 листопада 2005 року Ялтинський міський суд за позовом акціонерного товариства «Санаторій ім. Кірова» скасував своє ж рішення від 19 вересня 2001 року, яким відповідний будинок був визнаний придатним до житла, і відповідно до цього ж рішення місцева влада була зобов’язана прийняти цей житловий будинок на баланс і видати мешканцям відповідні документи на приватизацію житла.
Чому мешканці приватизованого житла повинні були його втратити – не розуміє ніхто. Але суд прийняв постанову про їх виселення, і, як повідомляють Сазонови, – виселити без надання іншого житла, тобто просто на вулицю.
12 грудня 2005 року міський суд міста Ялти ухвалює рішення про арешт житлового будинку, в якому проживають Сафонови, і, відповідно, арешт їх квартири. 15.06.2006 року той же Ялтинський суд своїм рішенням відміняє приватизацію квартир.
Але 24 жовтня 2006 року Апеляційний суд АР Крим скасував рішення ялтинського міського суду від 15.06.2006 року і направив справу на новий розгляд до того ж суду. Суд прийняв нове рішення, яким відмовив санаторію ім. Кірова у задоволення їх позовних вимог.
Я пишу все так детально для того, щоб читач уявив собі, як безпідставно і протизаконно приймали рішення судді в суді першої інстанції, і скільки нервів, коштів і біганини довелося витримати людям, які абсолютно законно приватизували своє житло.
Але потім ситуація знову загострилася. !5 жовтня 2007 року той самий Апеляційний суд відмінив друге рішення суду першої інстанції на право власності мешканців спірного будинку, і санаторій ім. Кірова зареєстрував право власності на будинок, в якому мешкали Сафонови.
І тільки 09.01.2008 року Верховний суд України прийняв постанову, в якій скасував право власності санаторія ім. Кірова і повернув квартири у власність мешканців будинку.
Але справа не закінчилася й досі! За ці роки санаторій ім. Кірова перестав існувати, продавши свою земельну ділянку спочатку ООО «Топаз-К» – і це без відома власників будинку. Потім це ООО (суцільний галас, а не підприємство) знов таки без повідомлення власників будинку продав їх будинок і територію навколо будинку ще одному ООО «Сельбилляр». Вони придбали все це майно за договором куплі-продажу, завіреному нотаріально. Цей факт був підтверджений черговим рішенням Ялтинського міського суду АР Крим і Господарчим судом АР Крим.
Але Вищий Господарчий суд України відмінив всі ці рішення (це ж як порахувати нові поневіряння мешканців) і направив справу на новий розгляд в Господарчий суд АР Крим.
На цьому етапі терпець у Сафонових увірвався і вони подали скаргу до Європейського суду з прав людини, зрозумівши, що на батьківщині так і будуть ходити у замкненому судовому колі
Але і це не все – ООО «Сельбилляр», щоб вирішити все одноразово і не битися в судових тенетах – зробило хід конем: вони забажали від мешканців злощасного будинку, щоб ті підписали з ними угоду про те, що продадуть свої помешкання тільки цьому підприємству. І звісно за тією ціною, яку покупець визначить.
Коли мешканці відмовилися – ООО «Сельбилляр» відключило будинок одночасно від електроенергії, теплопостачання та водопроводу. І, хоча Крим не Магадан, але перезимувати в таких умовах дуже важко. Не кажучи вже про відсутність води, що просто створює епідеміологічну небезпеку. І хоча будинок проданий новому власнику, його мешканці так і живуть без води, електрики та тепла.
Отак ми в своїй країні, яка начебто має Конституцію, Цивільний кодекс і ще багато інших законів, маємо справжніх кріпаків, квартири яких продають хто забажає, а вітчизняні суди бавляться  – то приймаючи одне рішення, то інше рішення, яке суперечить попередньому. То суд становиться на бік кріпаків, то на бік нових хазяїв життя. І це не єдиний випадок, коли всю будівлю продають, незважаючи на те, що там мешкають люди.
Що казати про нашу судову систему? Тезис, що вона погана, працює вже в минулому – вона просто непрацездатна. Отже, усі громадяни України, які потрапляють під цей бульдозер, зазнають поневірянь і брутального знущання при розгляді самих простих, здається, справ, де вирішити не на їх користь – просто неможливо.
Зараз Сафонови сподіваються на Європейський суд з прав людини. Будемо сподіватися і ми, бо в цій справі брутально порушені норми і Конституції України, і Європейської Конвенції з прав людини. Але скільки скарг з України може переварити Європейський суд, і чи може він змінити судочинство? Думаю – ні.
А все це ми маємо, як за часів кріпацтва. Майже нічого не змінилося. Україна є таким собі гетто в сучасній Європі, де само виживання – проблема.
 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори